Порівняльний синтаксис

Щодо наявності предикативних  компонентів складні безсполучникові  речення можуть бути елементарни¬ми (дві предикативні одиниці) і неелементарними, багатокомпонентними (три і більше предикативних оди¬ниць).

З огляду на змістові відношення між складовими частинами складні безсполучникові речення поділяють на дві групи: речення з однорідними частинами (частини є незалежними, семантично скоординованими, співвідносяться із сурядними частинами складносурядних речень) і речення з неоднорідними частинами (частини залежні, семантично неоднорідні, співвідносяться з головною і підрядною частинами складнопідрядних речень).

Семантичні відношення і  пов'язана з ними співвіднесе¬ність безсполучникової конструкції зі складносурядними чи складнопідрядними реченнями зумовлюються інтона-цією, якій належить особлива роль у складному безсполуч¬никовому реченні, що часто позначається і на розділових знаках на межі його частин.

2. Складні безсполучникові  елементарні речення.

Складні безсполучникові  елементарні речення є базо¬вими  конструкціями в системі складних безсполучнико¬вих утворень. їх поділяють на речення з однорідними час¬тинами і речення з неоднорідними частинами.

Речення з однорідними  частинами. У цих реченнях між складовими частинами існують часові (темпоральні) і зіставно-протиставні семантико-синтаксичні відношення.

Речення з неоднорідними  частинами. У них найчасті¬ше  виражаються умовні, причиново-наслідкові, часові, до¬пустові, цільові і пояснювальні семантико-синтаксичні відношення.

 

Лекція № 17 – 18

 

Тема: Складне речення  з різними видами зв’язку

План.

Складна синтаксична конструкціія

 

Рекомендована література:

Основна:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. – С.  279 – 312.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко,

Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. –  К.: Вища шк., 2005. – С. 157 – 175 .

3.Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономарева. –К.: Либідь,

1994. – С. 121 – 128..

4.Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С. 206  – 248.

 

Додаткова:

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української

мови. – К.:Вища шк., 1991. –  С. 193 – 208.

2.Грищенко А.П. Складносурядне  речення в сучасній українській  літературній

мові.К., 1969.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4.Мельничук О.С. Розвиток  структури слов’янського речення.  – К.,1966. – С.190 –

250.

5.Слинько І. І. ,  Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф.Синтаксис сучасної української літературної мови: Проблемні питання: Навч. посібник . – К.: Вища шк., 1994. – С. 416 – 656.

6.Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.310 – 430.

 

Складними синтаксичними  конструкціями називаються багатокомпонентні (більше 2- х частин) речення з різними типами зв'язку між його частинами – сполучниковим та безсполучниковим. Серед складних синтаксичних конструкцій виділяють такі багатокомпонентні речення: складні речення із сурядним та підрядним зв'язком; складні речення із сурядним і безсполучниковим зв'язком; складні речення із підрядним та безсполучниковим зв'язком; складні речення із сурядним, підрядним та безсполучниковим зв'язком.

Складні речення, в яких поєднуються  різні види сполучникового (сурядного та підрядного) та безсполучникового зв'язку, називають ще й реченнями мішаного типу. Вони можуть бути різних комбінацій (поєднань) і поєднувати різну кількість компонентів.

 

Лекція № 19 – 20

Тема: Текст і його складники

План.

1.      Складне синтаксичне ціле як одиниця синтаксису.

2.      Структурні  особливості складного цілого.

 

Рекомендована література:

Основна:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. – С.  279 – 312.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко,

Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. –  К.: Вища шк., 2005. – С. 157 – 175 .

3.Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономарева. –К.: Либідь,

1994. – С. 121 – 128..

4.Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С. 206  – 248.

 

Рекомендована література:

Додаткова:

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української

мови. – К.:Вища шк., 1991. –  С. 193 – 208.

2.Грищенко А.П. Складносурядне  речення в сучасній українській  літературній

мові.К., 1969.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4.Мельничук О.С. Розвиток  структури слов’янського речення.  – К.,1966. – С.190 –

250.

5.Слинько І. І.,  Гуйванюк  Н. В., Кобилянська М. Ф.Синтаксис  сучасної української літературної  мови: Проблемні питання: Навч. посібник . – К.: Вища шк., 1994. – С. 416 – 656.

6.Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.310 – 430.

 

1.Складне синтаксичне ціле (зв’язний текст) – це ряд речень, об’єднаних семантичними і синтаксичними відношеннями, які виражаються лексичними, лексико-граматичними і граматичними засобами. Компонентами зв’язного тексту є як прості, так і складні речення, тоді як компонентами складного речення виступають прості речення, компонентами простого речення – члени речення, компонентами словосполучення – слова.

За синтаксичною організацією зв’язний текст є найближчим до такої синтаксичної одиниці, як складне речення. Зокрема, найбільш загальні смислові відношення між компонентами зв’язного тексту ті самі, що й між частинами складних речень. Це часові, причинові, наслідкові, протиставні, розділові, порівняльні, пояснювальні та інші відношення, які можуть виражатися інтонацією в усному мовленні, сполучниками, частками, займенниками, займенниковими прислівниками, вставними словами, синтаксичною будовою речень, співвідношенням форм дієслів-присудків та ін. Проте від складного речення, навіть багатокомпонентного, зв’язний текст відрізняється менш тісним зв’язком між його частинами, більшою їх граматичною самостійністю, що в писемному мовленні відображається крапкою, а в усному мовленні – ритмомелодійними засобами.

Менш тісний зв’язок між  частинами складного синтаксичного  цілого і більша їх порівняно з  частинами складного речення  синтаксична самостійність не стають на заваді об’єднанню цих речень у  більшу від речення смислову і  синтаксичну єдність, в синтаксичну  одиницю вищого порівняно з реченням рангу. Використовувані для об’єднання речень у зв’язний текст засоби – сполучники у приєднувальному значенні, займенники, займенникові прислівники, вставні слова, порядок слів, співвідношення видо-часових форм дієслів,  можлива неповнота окремих речень, загальне інтонаційне оформлення – не обов’язково наявні в тексті в повному обсязі. Мовець вибирає то ті, то інші засоби зв’язку, іноді у їх різноманітних комбінаціях. Але в кожному окремому випадку смислова об’єднаність частин абсолютно обов’язкова. Тому основною характеристикою зв’язного тексту є його семантична цілісність, смислова завершеність. складне синтаксичне ціле ґрунтується на спільності теми, яку з потрібною для мовця повнотою відбиває кожне з наступних речень тексту. Зв’язний текст будується так, що кожна з його наступних ланок розгортає зміст попередніх.

 

2. Структурні особливості  складного синтаксичного цілого. Крім засобів зв’язку між компонентами у складному синтаксичному цілому, існують ще загальні принципи об’єднання частин у складне синтаксичне ціле. Таких принципів два. Вони виявляються у двох способах зв’язку – способу паралельного зв’язку і способів ланцюгового (послідовного) зв’язку – між частинами зв’язного тексту. У свою чергу зв’язки визначаються характером поєднуваних частин.

 

Лекція № 21

Тема: Пунктуація

План.

1.      Пунктуація  як система правил вживання  розділових знаків.

2.      Основні  принципи української пунктуації.

3.      Типи розділових  знаків.

 

Рекомендована література:

Основна:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. – С.  279 – 312.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко,

Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. –  К.: Вища шк., 2005. – С. 157 – 175 .

3.Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономарева. –К.: Либідь,

1994. – С. 121 – 128..

4.Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С. 206  – 248.

 

Додаткова:

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української

мови. – К.:Вища шк., 1991. –  С. 193 – 208.

2.Грищенко А.П. Складносурядне  речення в сучасній українській  літературній

мові.К., 1969.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4.Мельничук О.С. Розвиток  структури слов’янського речення.  – К.,1966. – С.190 –

250.

5.Слинько І. І.,  Гуйванюк  Н. В., Кобилянська М. Ф.Синтаксис  сучасної української літературної  мови: Проблемні питання: Навч. посібник . – К.: Вища шк., 1994. – С. 416 – 656.

6.Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.310 – 430.

 

1.      Пунктуація  як система правил вживання  розділових знаків. При вивченні

синтаксичної будови української  мови, структури її синтаксичних одиниць, що було предметом усього попереднього розділу, було приділено увагу й  уживанню розділових знаків, які є графічним засобом членування зв’язного мовлення (тексту). Пунктуація – це система загальноприйнятих правил вживання розділових знаків, що слугують для членування тексту відповідно до його синтаксично-семантичних та інтонаційних особливостей.

2.      Основні  принципи української пунктуації. Українська пунктуація грунтується  на двох основних принципах: 1) синтаксично-семантичному, або логіко-граматичному (внутрішній принцип); 2) інтонаційному,  або ритмомелодійному (зовнішній).

Сучасна українська пунктуація склалася внаслідок тривалого досвіду  діячів культури й науки в передачі на письмі текстів найрізноманітнішого  стилістичного спрямування, зокрема художніх, публіцистичних, наукових тощо. Вагомий доробок в усталенні сучасної української пунктуації належить визначним ученим-мовознавцям М.К. Грунському, О.Н. Синявському, Л.А. Булаховському та ін.

Вживання розділових знаків регламентується «Українським правописом», який став наслідком тривалого вивчення теоретичних і практичних питань української орфографії й пунктуації.

3.      Типи розділових  знаків. Розрізняють два основні  типи розділових знаків: віддільні,  за допомогою яких розмежовуються  сусідні речення, однорідні члени  речення тощо (крапка, знак оклику, знак питання, крапка, кома, крапка  з комою, двокрапка, тире); видільні, за допомогою яких у реченні  виділяються звертання, вставні  і вставлені слова, словосполучення  й речення, відокремлені й уточнювальні  члени речення. Видільні розділові  знаки можуть виступати як  парні.