Порівняльний синтаксис

1994. – С. 69 - 81.

4. Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С.112 – 144.

Додаткова:

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.:Вища шк., 1991. С. 180 – 184.

2. Дудик П.С. Неповні  речення в сучасній українській  літературній мові:  Дослідження з синтаксису української мови. – К., 1958. – С. 129 – 260.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4. Іваницька Н.Л. Двоскладне  речення в українській мові. –  К.: Наук.думка, 1986.

5. Каранська М.У. Синтаксис  сучасної української мови. –  Київ, 1995. – 236 с.

6. Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.262 - 309.

7. Синтаксис словосполучення  і простого речення. – К.: Вища шк., 1975.

 

1. Поняття про синтаксичне  ускладнення простого речення.  Реальне просте речення часто  містить у собі компоненти, не зумовлені валентністю предиката. Воно стає тоді простим ускладненим реченням. У сучасній українській літературній мові маємо різні види синтаксичного ускладнення. Ускладнені прості речення є окремим класом простих речень, виразно протиставлюваних класові неускладнених, тобто елементарних речень. У клас ускладнених простих речень варто об’єднати різноманітні реченнєві побудови, яким у формально-синтаксичному плані притаманна головна ознака простого речення – монопредикативність. Найпоказовіше в ускладнених простих реченнях виявляється їхня семантико-синтаксична специфіка, яка виражається, звичайно, елементами формально-синтаксичної організації. До складу ускладнених простих речень належать речення із прислівними другорядними членами, не зумовленими валентністю предиката; із детермінантними членами, що стосуються підметово-присудкової основи двоскладного речення в цілому або граматичного центру односкладних речень; з відокремленими членами речення (або напівпредикативними конструкціями); з однорідними членами речення; з компонентами, що перебувають у подвійному синтаксичному зв’язку; із звертаннями, що не перебувають у позиції підмета; із вставними словами або конструкціями; з опосередкованими другорядними членами речення.

Ускладнене речення не є  самостійною синтаксичною одиницею. За структурою воно виступає простим  реченням, протиставленим складному як монопредикативна одиниця одиниці поліпредикативній. Сам характер ускладнення може бути різноманітним, тому поняття “ускладнене речення” об’єднує неоднорідні синтаксичні побудови.

Непоодинокими стають спроби віднайти місце тим чи іншим ускладненим  структурам у загальній системі  речення. При цьому традиційна граматика  виходила з того, що речення з  однорідними членами, відокремленими компонентами, вставними і вставленими  елементами генетично споріднені зі складними і тому їх  слід розглядати саме як наслідок еволюції загальної  структури складного речення. Поза усяким сумнівом, центр ускладнених  речень посідають речення з відокремленими членами. Периферійними ж у системі ускладнених речень виступають речення зі вставними і вставленими конструкціями та звертаннями. Крайнім виявом периферії простого ускладненого речення є речення з однорідними присудками.

Ускладнення пов’язують перш за все з напівпредикативністю –  особливим синтаксичним значенням, що виступає близьким до предикативного.

 

2.      Семантична  складність речення і формальне  ускладнення простого речення

Семантичний розгляд речення  дозволяє розмежувати семантично ускладнене і формально ускладнене речення, відношення між якими є нерівнорядними. Номінація події не обов’язково забезпечується предикативною одиницею, тому речення, просте за структурою, може бути й семантично складним. Речення з дієприслівниковими зворотами, наприклад, є семантично складним, оскільки дієприслівник – це дієслівна форма, семантичний предикат.

Ускладненим з семантико-синтаксичного  погляду є таке речення, в структурі якого наявні певні типи синтаксичних відношень. Ці відношення при всій їх різноманітності зводяться до двох основних типів: 1) додаткова предикативність, 2) внутрішньорядні відношення. Отже, ускладнення обов’язково характеризується формально-синтаксичним виявом і являє собою граматичне явище.

 

3. Корелятивність/некорелятивність  семантичної структури речення  і його синтаксичної будови. Семантична  елементарність/неелементарність простого речення визначається кількістю пропозицій, відображуваних ним. У семантично елементарному реченні реалізується тільки одна валентна рамка одного предиката. Валентність – це системно визначена кількість аргументів, що реалізуються на реченнєвому рівні.

Семантична структура  речення – це зміст речення, реалізованний у типізованому, узагальненому виді з урахуванням тих елементів смислу, які повідомляє йому форма речення. Напівпредикативність (додаткова предикативність) – це синтаксичне значення, що частково збігається з предикативним, але не утворює речення. Предикативність взагалі і напівпредикативність зокрема протиставлені предикатності як категорії семантичній.

 

Лекція № 11

 

Тема: Складне речення, статус, структура і функції

План.

1.      Складне речення – поліпредикативна синтаксична конструкція.

2.      Статус, структура  і функції складних речень.

 

Рекомендована література:

Основна:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. –

С.  94-105.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко,

Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. –  К.: Вища шк., 2005. – С. 90-108.

3. Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономарева. – К.: Либідь,

1994. – С. 69 - 81.

4. Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С.112 – 144.

Додаткова:

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. – К.:Вища шк., 1991. С. 180 – 184.

2. Дудик П.С. Неповні  речення в сучасній українській  літературній мові:  Дослідження з синтаксису української мови. – К., 1958. – С. 129 – 260.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4. Іваницька Н.Л. Двоскладне  речення в українській мові. –  К.: Наук.думка, 1986.

5. Каранська М.У. Синтаксис  сучасної української мови. –  Київ, 1995. – 236 с.

6. Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.262 - 309.

7. Синтаксис словосполучення  і простого речення. – К.: Вища шк., 1975.

 

Складне речення – поліпридикативна синтаксична конструкція, складники якої позбавлені комунікативної самостійності, утворюють граматичну і смислову єдність з притаманними їй чітко визначеними засобами вираження. Наявність семантичних відношень між двома або більше елементарними реченнями є обов’язковою умовою для кваліфікації складної синтаксичної конструкції як семантичного складного речення, між якими наявні причиново-наслідкові логіко-граматичні відношення отже, складне речення є сполученням предикативних одиниць, побудованих за відповідною структурою схемою і призначеним для функціонування в ролі цілісної одиниці повідомлення. Семантична структура складного речення є поєднанням двох або більших предикатно-аргументних структур, між якими встановлюються відповідні семантичні відношення. Елементарне речення в ролі частин складного речення виступають як незалежні одне від одного і підпорядковуються однаковою мірою сполучникові, який з логічного погляду уподібнюється до предиката предикатів, роль аргументів якого виконують елементарні речення.

У семантично складному реченні  маємо предикатно-придикатні  відношення. Складні речення розрізняються  своєю структурою і семантичною організацією.

Типологічні характеристики складного речення визначаються перш за все в типах семантичних зв’язків між складними частинами. Від природи таких зв’язків залежить розподіл функцій відповідних компонентів по відношенню до складного речення як цілісної синтаксичної одиниці. Крім сполучників і сполучникових слів, що використовуються з метою вираження синтаксичних зв’язків між предикативними одиницями, граматичну оформленість складного речення суттєво доповнюють також такі показники, як принципи позиційного розподілу складових частин, закономірності сполучуваності складних частин у залежності від часових характеристик дієслів-присудків, особливості внутрішньої організації складних частин, використання  співвідносних займенникових слів у ролі додаткових засобів позначення синтаксичних відношень між складними частинами.

У відповідності із семантикою синтаксичною традицією за структурою і семантикою в синтаксичній системі СУЛМ виділяються три основні типи складних речень: складносурядні, складнопідрядні і безсполучникові.

З логічної точки зору сполучникові складні речення протиставляється безсполучниковим.Проте виразна семантико-граматична своєрідність безсполучникових складних речень дозволяє виділяти їх в окремий тип нарівні з сполучниковими.

 

Лекція № 12

 

Тема: Складносурядне речення

План.

1.Поняття про складне речення. Засоби поєднання частин складного речення.

2. Принципи класифікації  складносурядних речень.

3. Смислові відношення  між частинами складносурядного речення.

4. Формальні типи складносурядних  речен: речення відкритої і  закритої структури.

 

Рекомендована література:

Основна:

1.Вихованець І.Р. Граматика української мови: Синтаксис. – К., 1993. – С.  279 – 312.

2.Сучасна українська мова. Синтаксис: Навч.посіб. /С.П.Бевзенко,

Л.П.Литвин, Г.В.Семеренко. –  К.: Вища шк., 2005. – С. 157 – 175 .

3.Сучасна українська мова. Синтаксис /За ред. О.Д.Пономарева. –К.: Либідь,

1994. – С. 121 – 128..

4.Шульжук К.Ф. Синтаксис  української мови: Підручник. – К.: Видавничий

центр «Академія», 2004. – С. 206  – 248.

 

Додаткова :

1.Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української

мови. – К.:Вища шк., 1991. –  С. 193 – 208.

2.Грищенко А.П. Складносурядне  речення в сучасній українській  літературній

мові.К., 1969.

3. Загнітко А.П. Теоретична  граматика української мови:Синтаксис: Монографія. – Донецьк: ДонНУ, 2001. – 662 с.

4.Мельничук О.С. Розвиток  структури слов’янського речення.  – К.,1966. – С.190 –

250.

5.Слинько І. І. ,  Гуйванюк Н. В., Кобилянська М. Ф.Синтаксис сучасної української літературної мови: Проблемні питання: Навч. посібник . – К.: Вища шк., 1994. – С. 416 – 656.

6.Сучасна українська літературна  мова. Синтаксис /За ред. І.К.Білодіда. – К.:

Вища шк., 1972. – С.310 – 430.

 

1. Поняття про складносурядне  речення, їхнє місце в системі мови.   «До категорії складносурядних речень належать речення, утворені з двох чи кількох частин, формально-тотожних простим реченням, і пов'язаних сурядними сполучниками» (Мельничук О.С.). Вживання сурядного сполучника виступає основним формальним показником синтаксичної єдності складносурядного речення. В організації складносурядних речень і у вираженні їх граматичних значень можуть брати участь синтаксично спеціалізовані слова (тому, все-таки, все ж, все одно, тільки, врешті-решт і под.).

У зв'язку частин складносурядного речення значну роль відіграють особливості  типізованого лексичного наповнення предикативних  частин.

 

2. Принципи класифікації  складносурядних речень. Основні  різновиди складносурядних речень. Класифікація складносурядних речень у слов'янських синтаксичних дослідженнях істотно не видозмінювалася, якщо не враховувати того, що в значній їх частині вони розглядаються в комплексі із безсполучниковими. У русистиці всі описи складносурядного речення ґрунтувалися на дослідженні смислових відношень між їх компонентами і відповідно до семантичних груп сполучників, внаслідок чого виділялися: 1) єднальні, 2) розділові та 3) протиставні речення. З часом значно видозмінювався опис, до трьох названих розрядів додалися ще два: пояснювальні, в яких частини пов'язані відношеннями пояснення або уточнення (специфічними показниками цих відношень є сполучники тобто, а саме і функціонально близькі до них інші сполучникові засоби), і приєднувальні речення, в яких друга частина виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини.

Наголошення смислових відношень  між частинами складносурядного речення залишає поза увагою аналіз структурних відмінностей різних типів цих речень, тобто для традиційного синтаксису властивим є нерозмежування з-поміж складносурядних одиниць речень відкритої і закритої структури.

Кількість предикативних  частин у структурі складного речення виступає основою розмежування закритих і відкритих структур. Складні речення відкритої структури – це речення з незамкненими рядами, що складаються з двох, трьох і більше частин, кількість яких завжди потенційно може бути збільшеною включенням нових. Складні речення закритої структури – це речення із замкненими рядами і складаються завжди з двох частин, не допускаючи включення третьої.

Частини речення відкритої  структури однотипні за своїм  відношенням до того смислового і  структурного цілого, яким виступає все  складне речення, і ці відношення формально виражені. Частини речення  закритої структури різнотипні у смисловому відношенні: вони по-різному відносяться одне до одного і по-різному співвідносяться з загальнореченнєвим смисловим малюнком.

 

3. Смислові відношення  між частинами складносурядного речення.   Складносурядні речення з єднальними сполучниками. У таких реченнях виражаються єднальні відношення, з-поміж яких розмежовуються 1) єднально-перелічувальні, 2) єднально-поширювальні, 3) єднально-результативні та інші відношення. Диференційними ознаками цих відношень виступають різні сполучники, різні співвідношення модально-часових і способових форм дієслова-присудка, типізовані лексичні елементи. До єднальних речень прилягають речення з єднально-градаційними відношеннями.

У реченнях чергування (сполучник  то ... то (повторюваний)) мова йде про  події в різних часових планах, тобто такі, які чергуються.