Патриотическое воспитание учеников средней школы

В умовах сьогодення України  актуальними є думки відомого галицького педагога і культурно-освітнього діяча М. Галущинського, який у своїх міркуваннях щодо виховання підростаючого покоління підняв проблему виховання державотворчого громадянина-патріота своєї держави. Спираючись на західноєвропейський педагогічний досвід, а також на досвід власної багаторічної педагогічної роботи, М. Галущинський дійшов до висновку, що тільки народ «з розвинутими громадськими чеснотами» здатний відстояти свою незалежність і незалежність своєї країни, тільки такий народ «буде найвищим законодавцем і найвищим своїм паном, буде народом сувереном» [7, с. 23].

У трактуванні суті змісту, форм і методів патріотичного виховання радянської доби значний внесок зробили педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський. А. Макаренко патріотичне виховання трактував як одну із головних складових цілісної системи виховання дитини [17, с. 353]. В. Сухомлинський наполягав на тому, що патріотичне виховання школярів доцільно здійснювати на загальнолюдських та національних цінностях, серед яких провідними є такі: любов до рідної землі, народу й Батьківщини; любов до найбільш рідних людей, членів сім’ї і родини; любов до рідної мови; шанобливе й бережливе ставлення до історії та культури українського народу; праця на благо свого народу і Батьківщини [22, с. 256–260].

Зі становленням нової  незалежної української держави  патріотизм набуває нового змісту. Реалії життя незалежної, суверенної України вимагають перегляду й уточнення існуючого розуміння поняття «патріотизм», розробки нового його бачення.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ ШКОЛЯРІВ

2.1. Поняття «патріотизм», «патріотичне виховання»

Сучасне розуміння патріотизму  характеризується різноманітністю  і неоднозначністю. Багато в чому воно пояснюється складною природою даного явища, багатим його змістом  і розмаїттям форм прояву. Крім того, проблема патріотизму розглядається  різними дослідниками в різних історичних, соціально-економічних і політичних умовах, залежно від особистої позиції, відношення до своєї Вітчизни, від використання різних сфер знань та інше.

Патріотизм з точки  зору філософії – це моральний  і політичний принцип, зміст якого включає любов до Вітчизни, гордість за її минуле і сучасне, відданість інтересам Батьківщини і прагнення її захищати. Таке розуміння цієї категорії актуалізує єдність свідомості і ролі поведінкового чинника патріотизму, тому що саме через активну діяльність людини на користь суспільства, Батьківщини взагалі і проявляються її поняття і переконання.

Політологи роблять  акцент на інтегративній характеристиці явища патріотизму, стверджуючи, що в ньому відображається все незаперечно  цінне з історії української держави. він базується на національній свідомості, повазі до інших народів, їхньої землі, толерантному ставленні до культури, вірувань, звичаїв [18, с. 141].

Російська педагогічна  енциклопедія визначає патріотизм як соціально-політичний та моральний принцип, що виражає почуття любові до Вітчизни, турботу про інтереси Батьківщини і готовність захищати ії від ворогів. Патріотизм проявляється в почутті гордості за досягнення рідної країни, в прикрості за ії невдачі та лиха, в повазі до історичного минулого свого народу, в бережливому відношенні до народної пам’яті, національно-культурних традицій. Почуття патріотизму також виражається в прихильності до рідних місць, звичного способу життя [20, с. 352].

Дослідник В. Мікрюков розглядає  патріотизм як моральну категорію, яка невід’ємна від індивідуальних та громадянських якостей особистості. На особистому рівні патріотизм виступає  як важлива стійка характеристика людини, яка виражається в його світогляді, моральних ідеалах, нормах поведінки. На макрорівні патріотизм представляє собою значиму частину суспільної свідомості,яка проявляється в колективних настроях, почуттях, оцінках, у відношенні до свого народу, його способу життя, історії, культури, держави, системі основоположних цінностей. На його думку, патріотизм – це категорія соціальної педагогіки, яка історично сформувалась і розвивається, відображає стійке позитивне відношення людей до своєї Вітчизни та проявляється в діяльності на благо Батьківщини, в реалізації якого зі спільних позицій беруть участь і держава, і суспільство [19].

У своїй науковій праці  Ю. В. Беззуб наголошує, що бути українським  патріотом означає, по-перше, бути свідомим, освіченим, моральним й активним громадянином України, піклуватися  про інтереси та історичну долю країни, її міжнародний авторитет; по-друге – з повагою ставитись до історичного минулого українського народу, до його мови, традицій, звичаїв і обрядів, до героїчних подвигів предків, берегти пам’ять про них, адже героїзм є найвищим критерієм українського патріотизму і національної свідомості; по-третє – палко любити Україну, виявляти готовність заради неї на самопожертву, самовіддано захищати її від зовнішніх та внутрішніх ворогів, сумлінно працювати для примноження здобутків української економіки, науки, культури та спорту [1].

Патріотизм, перш за все, – почуття любові до Батьківщини. «Патріотизм належить до складних почуттів, – пише В. Кіндрат, – і має декілька духовних пластів. Перший – поверховий – це природна любов до свого  народу як до себе і своєї великої  родини, любов до рідного слова, до рідної природи, яка проходить крізь серце. Сприймання ж і відчуття другого пласту патріотизму проходить крізь розум, усвідомлення розумом свого святого обов’язку перед народом стати на захист його інтересів, усвідомлення необхідності протистояти, витримувати натиск» [10, с. 4]. Третім основним пластом патріотизму, на думку В. Кіндрата, є «...такий рівень, коли готовність служити Батьківщині, своєму народові закладена в свідомості, в крові; це готовність до співпраці задля справи, яка вища за особисті інтереси й особисте життя, навіть через «не хочу», але «повинен» заради добра народу» [10, с. 4].

У результаті вивчення напрацювань  сучасних дослідників з’ясовано, що патріотизм є багатоаспектним поняттям, фундаментальною духовно-моральною якістю, світоглядною  і психологічною характеристикою особистості, духовно-моральним принципом її життєдіяльності. Він базується на системі знань, почуттів, понять, переконань, діяльності і визначає ставлення людини до себе, до своєї родини, свого народу і Батьківщини, їх історії і духовно-культурних надбань, готовність до праці в ім’я процвітання народу і країни. У соціально-психологічному аспекті патріотизм є певною позицією особистості стосовно себе, свого народу і країни, яка інтегровано виявляється у самосвідомості, самовизначенні і самореалізації.

Таким чином, патріотизм є важливим фактором консолідації суспільства. Він виступає у ролі внутрішнього мобілізуючого ресурсу розвитку суспільства, активної громадянської  позиції особистості, її готовності до самовідданої служби своїй Батьківщині.

Недооцінка патріотизму  як важливого компоненту суспільної свідомості приводить до ослаблення соціально-економічних, духовних і  культурних основ розвитку суспільства  та держави. Тому патріота треба виховувати.

У «Концепції національного  виховання» автори розкривають основні підходи до патріотичного виховання сучасних школярів «як основу їх духовного розвитку», «як розвиток любові до Батьківщини, відданості їй»; «шанобливе ставлення до історичних пам’яток, прагнення до зміцнення честі та гідності своєї держави», як складову частину їх національного світогляду і поведінки щодо ставлення до країни, до націй і народів, які проживають на її території» [12, с. 22].

Як свідчить аналіз наукових джерел, серед науковців немає єдності щодо трактування суті патріотичного виховання. Так, українські дослідники П. Ігнатенко, Н. Косарєва, В. Поплужний, Л. Крицька наголошують, що патріотичне виховання доцільно розглядати як компонент громадянського виховання. При цьому дослідники наголошують, що, оскільки Україна – це поліетнічна держава, то патріотичне виховання має здійснюватися так, щоб сприяти консолідації та розвитку української нації, її традицій і культури, самобутності національних меншин [4, с. 33].

О. Вишневський наголошує на тому, що національне-патріотичне і громадянське виховання – поняття не тільки різні, але в певному сенсі протилежні. Таке твердження дослідника базується на концепції, що зміст національно-патріотичного і громадянського виховання ґрунтується на цінностях різних рівнів ієрархії, і що виховання особистості закладене в природі людського суспільства та включає такі основні «п’ять ярусів: людина – родина – громада – нація (держава) – все людство». Кожен із цих ярусів, на думку дослідника, має вирішальний вплив на «формування певної групи цінностей». О. Вишневський обстоює позицію, що «відповідні групи цінностей складають систему, що має  чітко виражену ієрархічну структуру». Процес виховання має передбачати «введення» особистості у цю складну ієрархічну систему, «розкрити і прищепити відповідні цінності, а відтак допомогти зрозуміти природу ієрархізму», яка полягає у тому, що «одні цінності – важливі, а інші – ще важливіші» [5, с. 107].

Аналіз наукової літератури свідчить, що ідея патріотизму і  патріотичного виховання була у центрі уваги філософів, соціологів, психологів, педагогів, громадських і державних діячів, що прояснюється її значущістю у становленні особистості громадянина-патріота країни і громадського суспільства.

2.2. Патріотичне виховання школярів : цілі, завдання, принципи

Здійснення патріотичного  виховання ґрунтується на сукупності принципів, які відображають загальні закономірності й принципи виховного  процесу. Проаналізувавши працю  Горбунова [9, с. 10–20] та Концепцію громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності [11, с. 6], виокремлюємо такі принципи:

1. Принцип патріотичної  направленості, що зумовлений  ідеалом Вітчизни, здатністю та  бажанням жити для Батьківщини,  сприяти її величі та процвітанню.  Цей принцип означає необхідність спрямування всієї діяльності на формування особистості громадянина-патріота, забезпечення повної відповідності всіх напрямків роботи до потреб суспільства, політики України, спрямованість змісту, форм і методів виховної роботи на розв’язання  задач патріотичного виховання громадян України. Цей принцип реалізується через безпосередній зв’язок усієї виховної роботи зі суспільно-політичним та соціально-економічним життям країни.

2. Принцип гуманізму,  який зумовлений перспективою  формування громадянського суспільства в Україні та необхідністю ствердження людяності у відносинах між людьми, означає визнання цінності людини як особистості, його права на вільний розвиток і вияв своїх здібностей, ствердження блага людини як критерію оцінки суспільних відносин, максимальної поваги та вимоги до людини. Цей принцип здійснюється у всіх сферах життя та видах діяльності, у всіх спектрах відносин.

3. Принцип співробітництва, який  зумовлений необхідністю структурування  взаємовідносин людей у сім’ї,  колективі, творчій групі, у виробничому колективі, у суспільстві, означає розвиток уміння колективно розв’язувати творчі завдання, працювати у команді, розвиток культури взаємодії людей різного віку, вихователів і вихованців, уміння висловлювати та відстоювати свою точку зору, поважно ставитись до думки інших. Принцип співробітництва здійснюється у всіх сферах життя, видах діяльності та у всіх спектрах відносин.

4. Принцип самоорганізації, який  зумовлений зацікавленістю усього  суспільства у розвитку самодіяльності, ініціативі й активності молодого покоління згідно з цілями та задачами відродження і розвитку України, означає необхідність активного розвитку самоврядування дитячих колективів, взаємодії педагогів з дитячими суспільними організаціями та клубами, стимулювання ініціативи та суспільної активності школярів, їх здатності до самоорганізації, постійної участі самих школярів у плануванні, підведенні підсумків та оцінки результатів кожної справи й усієї роботи колективу, попередження дріб’язкового опікування над дитячим колективом і надмірної регламентації його діяльності.

5. Принцип врахування вікових  та індивідуальних особливостей  школярів зумовлений закономірністю  вікового розвитку дітей та  підлітків, своєрідністю особистості  кожного учня, та означає необхідність постійної уваги до особливостей формування особистості школяра, своєрідності його духовного світу, індивідуальних можливостей, турботи про добрий емоціональний та фізичний стан кожного учня, врахування протиріч розвитку особистості, відповідності всіх форм та методів роботи особливостям виховання дітей та індивідуального розвитку підлітків різних вікових груп, різної статі.

6. Принцип послідовності,  безперервності, циклічності зумовлений  цілісністю процесу патріотичного  виховання, системним, комплексним характером його здійснення, потребою систематичної, регулярної роботи, оскільки виховання по своїй суті – процес безперервний. Цей принцип означає цілеспрямованість виховання, обумовлює створення системи взаємопов’язаних справ, дій та операцій, які забезпечують становлення та розвиток патріотичної направленості особистості, необхідність вести роботу з дітьми різноманітних  вікових груп впродовж всього навчального року, а також у період літніх канікул за місцем проживання та  в заміських базах відпочинку, створення педагогічних ситуацій через реалізацію програм тематичних періодів виховної роботи, циклів виховного впливу. Принцип послідовності, безперервності, циклічності здійснюється шляхом забезпеченості відповідності цілей та задач діяльності змісту, формам та методам роботи з дитячим колективом.

7. Принцип романтики,  інтересу та гри зумовлений  прагненням дітей та підлітків  до всього високого, героїчного, романтичного, яскравого, незвичного, і означає необхідність розкриття в емоціонально-яскравій формі величної войовничої та трудової історії України, ії традицій та культури, широкого використання символів України, атрибутів та матеріалів у роботі з дитячими колективами, розвиток інтересу до пошуково-краєзнавчої діяльності, наукового пошуку, активного використання гри та ігрових прийомів в організації роботи з дітьми та підлітками, розвиток творчої фантазії.

8. Принцип єдності  вимог зумовлений необхідністю  здійснення спільної системи педагогічного впливу на вихованців, спільної лінії у виховній роботі, яка виключає виникнення протиріч у розпорядженні та рекомендаціях, різнобій у вимогах, які адресовані вихованцям. Цей принцип означає розробку системи таких вимог, розпоряджень, які б сприяли розвитку всіх сторін  особистості вихованця, становленню та розвитку патріотичної направленості особистості школярів; створення у суспільстві єдиного виховного впливу на підростаюче покоління на основі єдиної поваги та вимоги, єдності вимог до дитини у сім’ї, погодженість у діях школи, дошкільних установ, закладів додаткової освіти, сім’ї та суспільства у вихованні дітей. Принцип єдності вимог здійснюється у всьому процесі патріотичного виховання, у всьому спектрі здійснюваних педагогічних ситуацій.