Обдарованість як соціально педагогічна категорія!

    Отримана типологія  є досить докладною і може  використовуватися для вивчення  основних позицій і установок  особистості в спілкуванні та  співвіднесенні їх з вимогами  соціального середовища в цілому, конкретної комунікативної ситуації або діяльності, задачі, до якої може бути включений суб'єкт, а також з очікуваннями і комунікативними установками партнерів у випадку вивчення сумісності в міжособистісних взаєминах.

    У разі виникнення  сумнівів стосовно обдарованості  тієї чи іншої дитини вчителі-практики, порадившись із психологом, можуть скористатись уже відомими варіантами проведення діагностики. Найпоширенішим із них є тестологічний підхід — оцінка інтелектуального розвитку (конвергентне мислення — тести Д. Векслера, Дж. Равена) та креативності (дивергентне мислення — тести   П. Торренса, Дж. Плфорда), а також методики виявлення домінантної мотивації. Адже, згадаємо, що, за Дж. Рензуллі, обдарованість — поєднання трьох компонентів: мотивації, орієнтованої на виконання завдання, видатних розумових здібностей і креативності.

   Звичайно, тестування  з метою виявлення обдарованості  часто піддається критиці як  ненадійне, бо не може виявити  приховану, потенційну обдарованість.  Ця модель діагностування виявилась  більш прийнятною для закладів нового типу (ліцеїв, гімназій тощо).

    Проте проводити  разове тестування з метою  прийому дітей до освітніх  закладів підвищеного статусу  (ліцеї, гімназії тощо) законодавчо  заборонено. Крім тестування, застосовуються  моделі діагностики дітей шляхом  довготривалих спостережень за ними.

    Відомою в педагогіці  є «модель діагностики розвитку»  (Ю.Д. Бабаєва та   А.Г. Асмолов), за якою дитину перевіряють не стільки на наявні знання і вміння оперувати ними, скільки на здатність до їх розвитку. Цей варіант діагностики з успіхом застосовується як в масових школах, так і в закладах нового типу. Діагностика передбачає: а) попереднє психодіагностичне обстеження; б) встановлення причин виникнення психологічних перепон до розвитку; в) типологічну діагностику (визначення типу розвитку, з'ясування механізмів створення перепон); г) прогнозування можливих наслідків розвитку; д) розробку педагогічних рекомендацій з оптимального навчання та розвитку конкретної дитини.

    Для виявлення  обдарованості можна скористатись  і комплексною діагностикою, популярною серед учених та практиків усього світу. Вона стимулює процес самопізнання, самовиховання та самореалізації, дає змогу виявити індивідуально-психологічні передумови, від яких залежить прискорення (чи уповільнення) розвитку творчої обдарованості. Діагностування починають із темпераменту, потім рис характеру (інтересів, нахилів, здібностей тощо). Процес виявлення обдарованості здійснюється поетапно:

1) спостереження;

2) виявлення психологічного  стану дитини шляхом власної  оцінки;

3) визначення коефіцієнта  розумового розвитку 10;

4) визначення інтелектуального  розвитку шляхом дослідження  вербальних здібностей учня;

5) визначення продуктів  творчості школяра;

6) всебічний аналіз конкретних  випадків.[4;c.39-40]

   Отже, творчість підкреслює індивідуальність особистості, її прагнення створити щось своє, особливе, а креативність — яскраво виражена оригінальність. Чим сильніше бажання учня бути «самим собою»,оригінальним, неповторним, тим більше в ньому внутрішньої впевненості й тим, більшою є ймовірність подолання стереотипів, створення ним чогось незвичного в науці, техніці тощо. А для цього всього необхідно використовувати потрібні методи діагностування, які для кожної обдарованої особистості є індивідуальними.

 

Висновки до І розділу

Гузенко О.А. вважає, що обдарована дитина – це дитина, яка виділяється з-поміж своїх ровесників яскравими успіхами в досягненні результатів на якісному високому рівні, що перевищує певний умовний середній рівень.     

    Проблемами  обдарованих дітей займались такі дослідники як:     Гузенко О.А., Костюк Г.С., Рупняк Д.Т., Філіпчук Н.О., Холодна М.А.,

    Обдаровані  діти характеризуються порівняно  високим розвитком мислення, швидким  запам’ятовуванням навчального  матеріалу, розвинутими навичками  самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю. Їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища. Неодмінно повинна бути з такими дітьми робота психолога. Важливо залучати їх до спеціальних видів діяльності у гуртках, факультативах, до участі  у конкурсах,  олімпіадах

      Серед   методів  навчання  обдарованих учнів мають переважати самостійна робота, пошуковий і дослідницький підходи до засвоєних знань, умінь і навичок. Контроль за їх навчанням повинен стимулювати поглиблене вивчення, систематизацію, класифікацію навчального матеріалу, перенесення знань у нові ситуації, розвиток творчих елементів у їх навчанні. Домашні завдання повинні мати творчий, диференційований характер.                                                                                                                  Методами виявлення обдарованості дітей у роботі соціального педагога є : спостереження, бесіди, опитувальні листи, анкети, інтерв’ю, аналіз навчальної та творчої продуктивної діяльності, тренінгові методи, арттерапія.

    Батьки  повинні задовольняти потреби  своєї дитини, тому що ніхто не може замінити батьків у вирішенні питань виховання дитини, і це особливо актуально, коли це стосується обдарованої дитини. Не треба очікувати від дитини того, чого вона не в змозі виконати. Потрібно використовувати найменшу можливість для того, щоб висловити дитині свою любов.

 

РОЗДІЛ ІІ

ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ З  ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

2.1.Проблеми  обдарованих дітей в освітньо-виховному  процесі

    Обдарована  дитина – це дитина, яка виділяється  з – поміж своїх ровесників (однолітків) яскравими успіхами в досягненні результатів на якісно високому рівні, що перевищує певний умовний “ середній ” рівень[13;c.9]. Таким неординарним дітям інколи доводиться дуже важко. Часто у них проявляються виняткові здібності до вивчення якогось предмета, тоді як інші даються важко.

     Через  нерівномірність розвитку в частини  дітей з дуже високими інтелектуальними та художньо-естетичними можливостями часто виникають проблеми спілкування, відсутні достатньою мірою сформовані й ефективні навички соціальної поведінки.  Це може виявлятися у зайвій конфліктності або своєрідній відчуженості обдарованої дитини від однолітків і призводить до того, що обдарована дитина починає шукати інших для спілкування, серед молодших чи, навпаки, значно старших дітей.

      У багатьох обдарованих дітей  помітні проблеми, пов’язані з  їхнім фізичним розвитком. Деякі  з них явно уникають усього, що вимагає фізичних зусиль, для  них явно обтяжливі уроки фізкультури.  Особливою, дуже складною, з погляду  допомоги цим дітям, є проблема вольових навичок, або ширше – саморегуляції. Для надзвичайно обдарованих дітей ситуація розвитку складається так, що вони займаються тільки тим, що досить цікаво й легко для них.

     Будь-якої іншої діяльності, що не входить до сфери їхніх схильностей, багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням дорослих.  Іншою серйозною проблемою значної частини обдарованих дітей є відсутність у них потреби,  а іноді й здібностей до творчої діяльності. Як це не парадоксально, значна частина надзвичайно обдарованих дітей, виявляючи яскраві інтелектуальні й навчальні здібності, виявляються у крайній скруті, коли їм пропонують діяльність, що вимагає нестандартного підходу, виходу за межі усталеного досвіду – тобто творча діяльність.

     З раннього дитинства вони одержують схвалення оточуючих за вражаючий усіх обсяг, глибину і міцність засвоєння знань, що й стає згодом провідною мотивацією їхньої розумової діяльності. 

     Ще  одна проблема – труднощі професійної  орієнтації. Нерідко буває, що навіть до закінчення підліткового віку обдаровані молоді люди утруднюються з вибором свого покликання, і їхні широкі розумові можливості тільки ускладнюють цю проблему.

     Складають  проблему також взаємини обдарованої  дитини з однолітками і дорослими. Однолітки ставляться до обдарованих дітей по – різному. Це стосується дітей - лідерів. Виняткова обдарованість дуже часто супроводжується незвичайною поведінкою, що викликає в однокласників здивування чи глузування.

     Саме  тому розуміння особливостей обдарованої дитини, яка виявляє

надзвичайні творчі можливості, є необхідною умовою успішної роботи

вчителя з обдарованими дітьми.

     Найбільшою помилкою педагога є, мабуть, те, що вони не вивчають індивідуальні особливості учнів, не акцентують уваги на причинах успіху чи невдач кожної дитини.

    Гузенко  О.А. виділяє такі основні проблеми обдарованих дітей. В обдарованих дітей протягом їхнього життя виникає досить багато різноманітних проблем, серед яких:

- Ворожість  до школи. Навчальна програма  для них нудна й нецікава, тому що не відповідає їхньому розвитку. Отже, можливі порушення в поведінці, за які до дітей застосовуються «каральні» заходи.

- Ігрові інтереси. Обдаровані діти люблять складні  ігри й байдужі до простих,  котрими захоплюються їхні однолітки. Як наслідок, діти залишаються в ізоляції.

- Занурення  у філософські проблеми. Замислюються  над питаннями життя і смерті, релігійних вірувань і т. п

- Невідповідність  між фізичним, інтелектуальним і  соціальним розвитком. Часто обдаровані  діти віддають перевагу спілкуванню зі старшими, і їм досить важко стати лідерами.[1;c.25-26]

   Дослідник  Філіпчук Н.О. вивчаючи проблеми  обдарованих дітей виокремлюють  такі причини їх вразливості:

- прагнення до досконалості (перфекціонізм) - не заспокоюється, доти доки, не досягнуть вищого рівня;

- відчуття незадоволеності - критичні до себе , своїх досягнень, низька самооцінка;

- нереалістичні цілі -  ставлять завищені цілі, а не досягаючи їх, засмучуються та переживають;

- надчутливість - сприйнятливі до сенсорних стимулів: слова й невербальні сигнали сприймають як неприйняття себе оточуючими. Часто таких дітей вважають гіперактивними, тому що вони постійно реагують на подразники та стимули різного роду;

- потреба в увазі дорослих - оскільки діти цікаві, вони часто монополізують увагу дорослих, через що можуть виникати тертя у стосунках з іншими дітьми;

- нетерпимість - більш обдаровані діти часто виявляють нетерпимість стосовно інших дітей, які стоять нижче за них за інтелектуальним розвитком.

     Отже, актуальною проблемою загальноосвітньої школи є створення умов, за яких кожен учень міг би навчатися самостійно здобувати необхідну інформацію, використовуючи її для особистого розвитку, самореалізації. Нині кожен старшокласник уміє працювати, шукаючи необхідну інформацію у всесвітній мережі Інтернет. Проте дуже важливим є вміння працювати з каталогами, енциклопедіями, словниками, довідниками. Тому необхідні бібліотечні уроки, які давали б можливість здобувати ці навички. [7;с.2-5]. Вчитися має бути не тільки цікаво, а й складно, дитина повинна відчувати розумову напругу, постійно тренувати м’язи волі – тільки в таких умовах розвиватимуться її здібності і характер. Така нелегка робота приноситиме врешті – решт, радість дитині, стане їй звичною і навіть необхідною. Радість подолання труднощів, радість перемоги над собою – це і є підготовка обдарованої дитини до життя.

 

2.2.Система  розвитку творчої особистості,  форми і методи навчання

    Швидкі  темпи розвитку суспільства, характерні  для останніх років, необхідність пошуку шляхів виходу нашої економіки з занепаду, впровадження нових технологій – усе це потребує докорінних змін у системі управління виробництвом, використання виробничих ресурсів із врахуванням творчих можливостей особистості. Лише творча особистість, спроможна створювати, управляти, пропонувати нові теорії, нові технології, нові напрямки розвитку, знаходити шляхи виходу зі складних нестандартних ситуацій. Тому забезпечення кожній людині можливості використання свого творчого потенціалу є одним із пріоритетних завдань як загальноосвітніх, так і позашкільних закладів.[23;c.34-35]

    Для успішного розвитку обдарованої особистості необхідно:

    1) наявність  природних даних; 

    2) наявність  відповідного середовища, в якому  дитина може успішно розвиватися: це не означає, що хтось може народитися, наприклад, у вдалий час або в вдалому місці, і якимось дивом, не докладаючи ніяких зусиль, стати обдарованим. Від природи є тільки задатки, тобто анатомо-фізіологічні передумови, які можуть перетворитися (а можуть і не перетворитися) у здібності. І звичайно, навіть найкращі задатки самі по собі ”автоматично” не забезпечують високих досягнень. З іншої сторони, і при відсутності задатків (але, зрозуміло, не за повної відсутності)людина може за певних умов досягати значних успіхів у тій  чи іншій сфері діяльності, але їй знадобиться на це значно більше часу і зусиль. При всіх інших рівних умовах, задатки значно полегшують розвиток здібностей, як у сенсі швидкості розуму і мірі витраченої праці, так і в сенсі висоти досягнень. Так от, наявність задатків є необхідною, але не обов’язковою умовою розвитку здібностей. Щоб бути здібним до вивчення тієї чи іншої науки, не треба мати особливих задатків, але для того, щоб досягнути якихось висот, стати вченим, задатки, мабуть, обов’язкові. Не всяка діяльність може розвинути і розвиває здібності, а та діяльність, у процесі якої виникають позитивні емоції. Плідно займаючись з дитиною, її можна багато чому навчити, можна отримати хороші результати, але для того, щоб розвинути її обдарованість, обов’язково треба, щоб дитині подобалось це робити самостійно, а не з примусом.[6;c.10]