Обдарованість як соціально педагогічна категорія!

Зміст

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ 6

1.1.Основні ознаки обдарованості 6

1.2.Методи діагностування обдарованих дітей 8

РОЗДІЛ  ІІ. ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ З  ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ 13

2.1.Проблеми обдарованих дітей в освітньо-виховному процесі 13

2.2.Система розвитку творчої особистості, форми і методи навчання 16

2.3.Обдарована дитина в сім'ї 27

РОЗДІЛ III. АНАЛІЗ ОБДАРОВАНОСТІ ПІДЛІТКІВ В ЗОШ                      №1  М. КРЕМЕНЦЯ 32

ВИСНОВКИ 36

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 39

 

 

 

 

                                                                         

 

Для мозку  вчитися – це те саме,

                                                                      що легеням дихати

(З  народного)

Вступ

Обдаровані  люди приносять велику користь суспільству, державі, є її гордістю. Тому перед суспільством, державою, школою і сім'єю постає проблема навчання і виховання таких дітей.

Сучасний стан суспільства характеризується підвищенням  уваги до внутрішнього світу і  унікальних можливостей окремо взятої особистості. У зв'язку з цим на перший план виходить проблема виявлення і розвитку внутрішнього потенціалу особистості людини, ступеня її обдарованості, починаючи з самого раннього дитинства. Виникнувши в якості потужного інстинкту продовження людського роду, елементарні складові турботи про дітей поступово розвиваються, збагачуються, удосконалюються і складаються в багатопланову, багаторівневу, багатоаспектну систему соціального захисту дитинства.

Соціальний захист обдарованих дітей в сучасному світі є одним з найважливіших чинників економічного, соціального, культурного розвитку суспільства, являє собою основу соціальної політики держави. Право на отримання соціального захисту стало одним з найважливіших елементів правового статусу дитини.

      Науковий підхід до такого  явища, як обдарованість, виник  на початку ХХст., коли французькими  дослідниками – психологом  А.  Біне та лікарем Т. Сімоном – було розроблено першу шкалу, що дозволяла визначити рівень відхилень розумового розвитку дітей від вікової норми. Цей психологічний тест дозволив виявляти дітей, які за своїм інтелектуальним потенціалом знаходяться як нижче, так і вище за однолітків.

        Обдаровані діти – це діти, в яких у ранньому віці виявляються здібності до виконання певних видів діяльності. Вони відрізняються серед однолітків яскраво вираженими можливостями в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевищує певний умовний „ середній рівень ”. Їх успіхи не є випадковими, вони проявляються постійно.

     Проблема обдарованості в наш час стає все більш актуальною. Це насамперед пов'язано з потребою суспільства в неординарних творчих особистостях. Раннє виявлення, навчання і виховання обдарованих і талановитих дітей є одним із головних завдань удосконалення системи освіти. Проте недостатній рівень психологічної підготовки педагогів до роботи з дітьми, що виявляють нестандартність у поведінці і мисленні, призводить до неадекватної оцінки їх особистісних якостей і всієї їхньої діяльності. Нерідко творче мислення обдарованої дитини розглядається як відхилення від норми або негативізм. Експерименти, проведені в багатьох країнах світу, переконливо показали, наскільки складно перебудувати систему освіти, змінити ставлення педагога до обдарованої дитини, зняти бар'єри, що блокують її таланти.

      Існує думка,  що обдаровані діти не потребують  допомоги дорослих, не відчувають  потреби в особливій увазі  і керівництві. Але насправді  такі діти найбільш чутливі  до оцінки їхньої діяльності, поведінки і мислення, вони більш  сприйнятливі до сенсорних стимулів і краще розуміють відносини і зв'язки. Обдарована дитина схильна до критичного ставлення не тільки до себе, але і до оточуючого. Тому педагоги, які працюють з обдарованими дітьми, мають бути досить терпимі до критики взагалі і себе зокрема. Талановиті діти часто сприймають невербальні сигнали як прояв неприйняття себе оточуючими. У результаті складається враження непосидючої дитини, яка постійно відволікається і на все реагує. Для них не існує стандартних вимог (все як у всіх), їм складно бути конформістами, особливо якщо існуючі норми і правила йдуть врозріз з їхніми інтересами і здаються безглуздими. Для обдарованої дитини твердження, що так прийнято, не є аргументом.

     Педагогічна  наука, громадськість і суспільство  в цілому все більше розуміють значущість такого явища, як обдарованість. Робота з обдарованими дітьми, що передбачає розвиток здібностей особистості, її самовизначення, соціальну адаптацію та культурне становлення, є одним із пріоритетних завдань на етапі розбудови сучасної освітньої системи.

    Однак завдання з упровадження в практику ефективних засобів і технологій виявлення, навчання, виховання, саморозвитку, самовдосконалення обдарованої молоді, створення умов для її гармонійного розвитку не виконані повному обсязі через недостатність теоретичної обґрунтованості проблеми обдарованості (зокрема в питаннях підготовки спеціалістів до роботи з обдарованою молоддю), а також за відсутності належного методичного і наукового забезпечення навчально-виховного процесу. Проблемами обдарованих дітей займались такі дослідники як: Гузенко О.А., Костюк Г.С., Рупняк Д.Т., Філіпчук Н.О., Холодна М.А.

Мета  дослідження – визначити основні етапи виявлення обдарованих дітей.   

Предмет дослідження – особливості системи роботи з обдарованими дітьми.

Об’єкт  дослідження – обдаровані діти в системі загальноосвітньої школи.

Завдання  дослідження:   

• розглянути основні ознаки обдарованості;
• розглянути методи діагностування обдарованих дітей;                                               
• розробити рекомендації для батьків і вчителів;
• проаналізувати особливості організації навчально-виховного процесу     обдарованих дітей.

Структура роботи: дана курсова робота складається з вступу трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел що в загальному становить 39 сторінок друкованого тексту.

 

 

 

 

РОЗДІЛ І

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ

1.1.Основні  ознаки обдарованості

    Кожна  обдарована особистість неповторна, проте за всієї індивідуальної  своєрідності існує чимало рис, характерних для більшості обдарованих дітей. В роботі з обдарованими дітьми на особливу увагу заслуговують саме ті риси, які суттєво відрізняють обдаровану дитину від однолітків. Це стосується особливостей розвитку пізнавальної сфери обдарованих дітей: особлива потреба в розумовому пошуку, надчутливість до проблем, оригінальність, гнучкість мислення, легкість генерування ідей, здатність до прогнозування, широта інтересів, критичність розуму та його висока самостійність; особливості психосоціального розвитку: цілеспрямованість разом з високою Я – концепцією; соціальна автономність; перфекціонізм (потяг до досконалості); організаторські лідерські здібності, в основі яких прагнення – інтелектуальна перевага, гнучкість та швидкість мислення; самоактуалізація як потяг дитини розкрити свій внутрішній потенціал.[2;c.256]

     Безсумнівно,  обдарована людина є своєрідною, однак, є дещо, що об’єднує  обдарованих людей – їхній  особливий погляд на те, що  відбувається, вони мають інший  особливий погляд на світ, тому важливо зрозуміти, чому їхнє бачення світу відрізняється.

    Кульчицька  О.І. вважає, що обдаровані діти – діти, в яких у ранньому віці виявляється здібності до виконання певних видів діяльності. Відомі випадки, коли обдаровані діти в півтора роки знали абетку, у два – читали, а в чотири – писали.  За здібностями обдаровані діти далеко випереджають своїх ровесників. Відчутною ознакою обдарованості дитини є випереджаючий розвиток її інтелекту щодо її віку. Для обдарованих дітей характерна висока розумова активність розуму, підвищена схильність до розумової діяльності, інтерес до певного виду діяльності, елементи оригінальності в ній, потяг до творчості.

     Обдаровані  діти характеризуються порівняно високим розвитком мислення, швидким запам’ятовуванням навчального матеріалу, розвинутими навичками самоконтролю в навчальній діяльності, високою працездатністю. Їм властива висока розумова активність, підвищена схильність до розумової діяльності, неординарність, свобода самовияву, багатство уяви, сформованість різних видів пам’яті, швидкість реакції, вміння піддавати сумніву і науковому осмисленню певні явища, стереотипи, догми.

     Вони  завжди виявляють уважність, зібраність, готовність до напруженої праці,  що переростає в працелюбність,  в потребу працювати безустанно, без відпочинку. Мислення їх відзначається високою оперативністю (продуктивністю). Коло їх пізнавальних інтересів не обмежується однією проблемою, постійно розширюється, що є стимулом розумової активності.

      Тому учні повинні мати сприятливі морально – психологічні умови для активної навчальної діяльності, виконуючи роботу більшу за обсягом та інтенсивністю. [12;с.11-16]  

    Обдаровані  діти від своїх однолітків відрізняються певними особливостями:

- особливим  розвитком самосвідомості. У такій категорії дітей свідомість має двобічну спрямованість:вона спрямована на розв’язання завдань і самого себе, на те, як власна психіка і психічні процеси: увага, пам’ять, мислення і уява справляється з цим завданням. Свідомість звичайного учня має однобічну спрямованість – на усвідомлення суті розв’язування задачі. Розумова діяльність такого учня  вдосконалюється порівняно повільно.

- самоорганізованістю.  Обдаровані діти, надмірно зосереджені  на улюблених справах і своїх  здібностях. У них високо розвинуті самооцінка, самокритичність, самоаналіз, а деякі надмірно самовпевнені, що негативно     впливає на розвиток особистості.

- підвищеною  віковою чутливістю, тобто внутрішня  готовність організму до розвитку, наявність сензитивних періодів, що в цілому сприяє виявленню та розвитку здібностей у дитини. Обдарованим дітям бракує емоційного багажу, емоційної збалансованості, в ранньому дитинстві вони можуть бути непереконливими. Часом у них бувають підвищені страхи, підвищена вразливість. Ці діти надзвичайно чутливі до немовних сигналів оточуючих. Нерідко обдаровані діти незадоволені собою, ставляться з підвищеною критикою до оточуючих людей, що призводить до певних труднощів у спілкуванні як з однолітками, так і з дорослими. 

    Одним  із сильних проявів обдарованості є те, що практично у всіх справах вона намагається досягти успіху, а у деяких – найвищих результатів. Інколи це призводить до того, що дитина не може гідно пережити невдачу, сприймає всі місця, окрім першого, як поразку, а себе вважає невдахою.

      Ще одна  важлива риса обдарованої дитини  – це почуття гумору. Здатність  бачити смішне у складних, а  іноді неприємних ситуаціях часто  є головним механізмом захисту  особистості обдарованої дитини. Батькам слід підтримувати такі  почуття, але ж не забувати, що сміх іноді нейтралізує образу, і дитина сміється, щоб не заплакати [10;с.48].

      Інтелектуальні здібності обдарованої дитини досить часто випереджають фізичні, тому як психологічну зброю вони використовують слово та гостре вміння сприймати уразливі особливості друзів та членів родини.

Можна зробити узагальнення, що основним дитячої обдарованості  є високий розвиток мислення та інтелекту.        

 

1.2.Методи діагностування  обдарованих дітей

Побудова правильної стратегії роботи з обдарованою  дитиною передбачає її всебічне вивчення. Однак, попри всю важливість цього завдання, головна увага дослідників звертається не на комплексне обстеження обдарованої дитини, а на виявлення самого феномена обдарованості. Не заперечуючи потребу в розробці методик, спрямованих на ранню діагностику дитячої обдарованості, слід відмітити, що така робота може бути лише першим етапом у комплексному вивченні особливої дитини. Проблема полягає в тому, що звичайні тести розраховані на вивчення дітей з різним рівнем здатності, що вивчається. Тому обдарована особистість, потрапляючи у верхню частину шкали, виявляється частково виведеною за межі повноцінного вивчення - її високий результат жодним чином далі не диференціюється і майже не ранжується. Саме тому для лонгітюдного вивчення обдарованих дітей необхідна розробка нових методик або специфічна модифікація старих із розширенням значень у верхніх частинах шкали.[7;c.4]

    Однією із таких програм є «МІКІГ», яка є модифікованим варіантом методики вивчення комунікативних установок особистості. Ця програма рекомендується для використання як особистісна методика при проведенні психодіагностичних процедур з метою профконсультування і т. п. Рекомендації розраховані на професійних психологів, однак, можуть бути використані для розв'язання вжиткових проблем педагогами й іншими фахівцями, які одержали підготовку в галузі психодіагностики.

   За допомогою цієї  програми можна виділити 4 типи  спілкування, в яких може виявитись  кожний з егостанів, а саме: гармонійний, формальний, відгороджений (відчужений) і конфліктний. Далі виділяються 12 основних комунікативних установок, утворених перетинанням 3-х позицій егостанів і 4-х типів спілкування: "Дитя гармонічне", "Дитя формальне", "Дитя відчужене", "Дитя конфліктне"; аналогічно - "Батько гармонічний" і т. п.[5;c.78]