Музично-ритмічне виховання молодших школярів

 

 

2.2 Використання  музично-ритмічних вправ на уроках  музики в початкових класах  та позакласній виховній роботі.

 

 

 Ритмічне  чуття слід виховувати в учнів вже з перших уроків у 1-у класі. Спочатку учні повинні навчитись відчувати, а потім відтворювати ритмічну пульсацію. Такі навички слід розвивати на конкретному музичному матеріалі: перед виконанням знайомої пісні, вчитель пропонує дітям одночасно зі співом відзначати (проплескувати чи простукувати по парті) найбільш наголошені долі. Для прикладу можна навести цокання годинника, крокування солдат на параді тощо.

 

 Спостереження  показали, що діти краще сприймають  не дроблення довгих тривалостей, а збільшення коротких. Тому «ознайомлення з тривалостями звуків бажано розпочинати з восьмих і четвертних, що відповідає руховій активності дітей. Зіставлення четвертних і половинних тривалостей на початковому етапі музичного навчання менш вдале» [59, с. 69].

 

 Крім  того, як помітив К. Чуковський, у  багатьох дитячих лічилках, дражнилках  однаковий метро-ритм – хорей (чергування наголошеного і ненаголошеного  складів). Очевидно, він найближчий  до біологічних ритмів дитини. Через те, ознайомлення з метро-ритмом слід починати з дводольного розміру.

 

 З довгими  та короткими звуками учнів  можна ознайомити за допомогою  нескладної поспівки (див. дод. А1). Пропонуємо  дітям проспівати й відтворити  її ритмічний малюнок (двома пальцями  правої руки по долоні лівої).

 

 Учитель: Якщо ми уважно послухаємо, то  почуємо, що звуки в цій поспівці  неоднакові: одні тягнуться довше, а інші…як?.. швидше, наче коротші. Давайте спробуємо кожний музичний  звук зобразити рисочкою: довгий  звук – довгою рисочкою, короткий  – меншою. Спочатку це зробимо в повітрі, а потім хтось намалює на дошці [59, с. 70].

 

 Протягом  кількох уроків діти виконують  аналогічні вправи (повітряні диктанти) на прикладі різних пісеньок.

 

 Учитель: Довгі звуки наче крокують, а  короткі біжать. Давайте так і заспіваємо [59, с. 70].

 

 Діти  співають, дивлячись на графічний  малюнок:

 

 

 

 

 

Можна «мандрувати» двома пальцями рук по парті відповідно до ритмічного малюнка пісні, яка поступово ускладнюється: добираємо поспівки з різним поєднанням восьмих і четвертних тривалостей у розмірі дві четверті.

 

Учитель: Раптом одного дня рисочки сказали: «Діти, ви гарно співаєте, але ми погано чуємо лежачи. Чи не можна нам підвестися, щоб краще вас чути?» Дозволимо рисочкам підвестися? А хто може це намалювати? [59, с. 70].

 

Хтось із дітей малює на дошці, а всі інші в повітрі.

 

Учитель: короткі рисочки промовили: «Ми маленькі, боїмося дощику. Чи не можна нам ходити під парасолькою і по двоє, щоб не загубитися?..» Хто може це намалювати? [59, с. 71].

 

Новий варіант графічного моделювання ритмічного малюнка знайомої поспівки має такий вигляд:

 

 

 

 

 

Протягом двох-трьох уроків можна пропонувати дітям різні способи засвоєння знайомих поспівок:

 

 дивлячись  на графічне зображення ритмічного  малюнка, простукати його й проговорити  на ритмосклади «крок» і «бігай»;

 

 промовити  словесний текст, одночасно простукуючи  ритмічний малюнок;

 

 проспівати  мелодію зі словесним текстом, відтворюючи пальцями ритмічний  малюнок;

 

 зіграти  поспівку на одному з дитячих  музичних інструментів.

 

 Учитель: Одного дня рисочки перетворились на дзвоники: довгі – на великі, короткі – на малі. А чи знаєте ви, діти, що стало з музичними звуками? Вони одразу ж стали дзвониками. Великий дзвоник співає так: «дон», а маленький так: «ді-лі, ді-лі». Спробуймо й ми так заспівати, як дзвоники (показує на малюнок) [ 59, с. 71].

 

 Знайомі  пісеньки розучують за ритмоскладами  «ділі-ділі-дон».

 

 Доцільність  використання ритмоскладів «бігай-крок»  у тому, що вони дуже конкретні  за своїм значенням, це допомагає  дітям зрозуміти співвідношення тривалостей звуків. Проте бажано швидко перейти на ритмосклади «ділі-дон», оскільки вони зручніші для вокалізації. Горизонтальні рисочки легше асоціюються з тривалостями звуків, вертикальні допоможуть підготувати школярів до освоєння нотного запису.

 

 Пояснюючи  половинні звуки, вводимо «дуже  великий дзвін» – «до-он».

 

 Існує  думка, що використання ритмоскладів  не виправдане, оскільки неможливо  встановити асоціативний зв’язок  між звуковим забарвленням складу  і його тривалістю. Але коли  тривалість має свою назву, то в свідомості учня звукова протяжність пов’язується з цією назвою. Створюються ритмічні стереотипи, що значно полегшує читання ритмічного запису без звернення до відліку часток.

 

 Найчастіше  заперечення ритмоскладів пов’язується  з тим, що ритм різної за змістом музики читається однаковими ритмоскладами, нейтральними до «живої» музики, позбавленими її характерності.

 

 Л. Баренбойм  зазначав у зв’язку з цим, що  виразність музики цілком можна  передати характером вимови ритмоскладів: відповідно до музики вони можуть вимовлятися голосно або тихо, рішуче або м’яко, ласкаво або тривожно тощо.

 

 Коли  учні впевнено орієнтуватимуться  у визначенні на слух різних  тривалостей, у просторово-руховому  й графічному моделюванні ритмічного  малюнка розучуваних поспівок, слід сказати їм про назви тривалостей в теорії музики.

 

 Для  закріплення понять про тривалості  звуків рекомендується вивчити  вправу «Годинники» (див. дод. А3). Бажано, щоб вправу діти співали по  нотах. Виконувати її можна в  різних варіантах:

 

 вчитель співає текст «від автора», учні – бій годинників;

 

 так  само, але бій годинників виконує  не увесь клас, а групи («великі  годинники», «настінні годинники», «будильники», «наручні годинники»);

 

 аналогічно  другому варіанту, але текст «від  автора» співає також група школярів;

 

 «годинники»  вступають по черзі й повторюють  свої позивні до кінця поспівки.

 

 Останній  варіант найважчий, але дуже подобається  дітям.

 

 Буває, що окремі школярі замість  ритмічного малюнка пісні проспівують  кожну долю. Це пояснюється тим, що основу чуття метро-ритму становить відчуття метричної пульсації. Тому треба навчити дітей розрізняти поняття «ритм» і «пульс» (така назва умовна, вона доступна для них і точно відбиває суть явища). Учитель може так пояснити словами пульс: він є в людей, у тварин, у всіх живих істот. Музика також жива, отже, і в ній є пульс.

 

 Щоб  сформувати в дітей названі  поняття, користуються такою вправою: хтось із учнів проплескує  «пульс» (це легше), а вчитель одночасно  відтворює ритмічний малюнок.

 

 Потім  замість учителя ритмічний малюнок простукує учень. Щоб дітям було легше виконати свою партію в цьому своєрідному ансамблі, «пульс» можна визначати не оплесками, а на дитячому ударному інструменті. Якщо хтось із учнів виконує ритмічний малюнок неправильно, учитель має пояснити, що оплески повинні відповідати кожному складові, і попросити дитину вимовити текст по складах.

 

 Супроводжувати  оплесками або іншими способами  можна будь-яку пісню або твір  для слухання музики.

 

 Для  закріплення чуття ритмічної  пульсації (метру) вчитель може запропонувати одному з учнів позначити його на дошці вертикальними рисками над словами пісні (див. дод. Б)

 

 Поняття  сильної та слабкої долі доцільно  пояснити за допомогою знайомої  пісні. Наприклад, «Вийди, вийди, сонечко» (див. дод. А2). Один із учнів читає текст пісні, зберігаючи її ритмічний малюнок. Одночасно вчитель зображує на дошці схему, кожна рисочка відповідає ударові «пульсу». Хтось із дітей підкреслює більш «важкі» склади, на які здебільшого падає наголос:

 

 

 

 

 

 Потім  учитель пропонує проспівати мелодію зі словами й без них, допомагає з’ясувати, що навіть тоді, коли мелодія звучить без слів, у ній також є наголоси. Для наочності він, наспівуючи мелодію, показує її на рисочках. Діти з подивом довідуються, що малюнок підходить і для літературного, і для музичного тексту. Учитель пояснює, що склади в «музичній мові» називають долями, а наголошені долі – сильними, ненаголошені – слабкими.

 

На цьому уроці можна пояснити й поняття «такт», використавши той самий малюнок. Доцільно вдатися до аналогії: у письмовій мові між словами робимо невеличкі інтервали, у нотному записі маленькі відрізки музики відокремлюють вертикальними рисками:

 

 

 

 

 

Учитель уточнює, що як поетична мова складається зі слів, так і музична мова – з тактів. Слова поділяються на склади, такти – на долі. «Як не буває слова без наголосу, так і у кожному такті обов’язково є сильна доля: у музиці вона завжди перша. Тому тактові рисочки ставлять перед сильними долями» [ 59, с.74].

 

У процесі аналітичної роботи вчитель готує дітей до засвоєння поняття «розмір», доповнюючи словесні пояснення наочним засобом: на малюнку добре видно, що кожен такт складається з двох долей. Треба сказати, що маємо дводольні такти, в яких кожна перша доля сильна, а друга – слабка. На початковому етапі навчання, котрий у методиці музичного навчання визначають як до нотний, доцільно допомогти дітям засвоїти поняття «розмір», замінивши його висловом «дводольний такт». Для спрощення спочатку розмір 2/4 позначаємо лише чисельником 2.

 

Аби діти зрозуміли, що сильні й слабкі долі чергуються в музиці рівномірно, повторюючись через рівні проміжки часу, бажано протягом двох-трьох уроків пропонувати їм різні практичні завдання:

 

 слухаючи  знайомі пісні або інструментальні  твори в дводольному розмірі, поплескувати вже не «пульс», а тільки сильні долі;

 

 сприймаючи  музику, що її виконує вчитель (з різною метричною структурою), визначити, до якого твору підходить  зображений на дошці малюнок;

 

 під  час слухання музики намагатись  змоделювати її метричну структуру: сильні долі фіксувати оплесками в долоні, слабкі – тихими ударами пальців по парті;

 

 слухати  музику і одночасно марширувати; для цього вибирати марші, написані  у дводольному розмірі, наприклад, «Марш дерев’яних солдатиків»  П. Чайковського, «Марш» Є. Юцевича;

 

 супроводжуючи  музику грою на дитячих музичних  інструментах, підкреслювати сильні  долі.

 

 Ці завдання (крім передостаннього) можна виконати  в процесі сприймання таких  фортепіанних п’єс, як «Український  танець» Ю. Щуровського, «Полька»  І. Ковача, «Танцювальна» М. Любарського, «Українська пісня» А. Дроздова, «Коломийки» А. Лазаренка. Починаючи вивчати паузи, можна пояснити їх як зупинку. Наприклад, при червоному світлі на світлофорі йти забороняється, треба зупинитись, а при зупинці людина знаходиться на місці. В музиці теж є зупинки, які на певний час зупиняють рух мелодії, вони називаються паузами. Під час паузи ми не співаємо і не граємо. Паузу графічно позначаємо Z, її ми не називаємо. Вчитель записує на дошці або вистукує різні ритмічні малюнки з використанням пауз, а діти повторюють. При засвоєнні ритмічних малюнків з паузами також використовують ритмічні дуети, канони (див. дод. В, Д)

 

 «Закріплення  та подальший розвиток ритмічних  навичок досягається за допомогою  ритмічних вправ, (одноголосих, двоголосих, двоголосих вправ – канонів, триголосих), ритмічних ігор (див. дод. Г) та ритмічних диктантів» [93].

 

 Навчати  дітей писати ритмічні диктанти  потрібно за етапами складності  – від найлегшого до найважчого.

 

 Вчитель  проплескує або простукує ритмічний диктант, учні проплескують після нього, називають ритмічні склади і записують.

 

 Учні  називають ритмічні склади і  записують.

 

 Учні  проплескують ритмічні склади  і записують.

 

 Учні  записують.

 

 Закріпивши  в різних видах практичної  діяльності поняття «дводольний такт», доцільно перейти до пояснення поняття «тридольний такт». Слух учнів буде підготовлений до цього, оскільки твори, написані в тридольному розмірі, вони вже чули, але не аналізували.

 

 

 Для  першого ознайомлення з тридольним  тактом рекомендується обрати музичну п’єсу, яка звучить у нешвидкому темпі, інакше дітям буде важко визначити кількість долей у кожному такті. (див. дод. А4). Далі працюємо як раніше, але надаючи більшої самостійності школярам. Бажано, щоб графічний малюнок створили діти (з допомогою вчителя):

 

 

 

 

 

Учитель співає мелодію пісні, показуючи долі на малюнку, і діти переконуються в тому, що кожен такт містить у собі по три долі.

 

Для закріплення поняття «тридольний такт» можна застосовувати рекомендовані раніше завдання на основі таких творів, як «Пісня» М. Любарського, «Ліричний вальс» із танців ляльок Д. Шостаковича, «Подібно до вальсу» М. Сільванського та ін. Слухаючи твори в рухливішому темпі (зокрема вальсоподібні), можна варіювати завдання: запропонувати дітям виконати відповідні рухи руками в різні боки (на кожну сильну долю напрям руху змінюється).

 

Ряд вправ доцільно виконати, використовуючи метод порівняння музики й мовлення. Наприклад, учитель називає і записує на дошці кілька дитячих імен, які мають два склади (з наголосом на першому), пропонуючи учням змінити імена так, щоб вони з двоскладових перетворилися на трискладові: Іра, Люда, Толя, Вова – Ірочка, Людочка, Толечка, Вовочка.

 

Діти не поспішаючи, вимовляють ці імена, моделюючи їхню метричну структуру рухами рук, потім показують на малюнках. Можна навіть створити з цими словами пісеньку.

 

Для закріплення знань про сильні й слабкі долі, дводольні й тридольні такти можна вдатись до порівняння з віршованими текстами, запропонувавши школярам визначити їхню метричну структуру. Наприклад:

 

 

Знають навіть всі малята:

 

Скоро в нас веселе свято.