Музично-ритмічне виховання молодших школярів

 

 Крім  впливу на дитину засобів оточуючої  дійсності, художньо-естетичне виховання  цілеспрямовано здійснюється в  школі. Будь-який предмет, чи то  математика, фізкультура, природознавство викликає у школярів певні емоції через свій матеріал. Щоб стати засобом художньо-естетичного виховання вчителю достатньо творчо підійти до предмету своєї науки, пробудити творчий інтерес до нього школярів. «Емоційні переживання (емоції, почуття, настрої, афекти, стреси, пристрасті) супроводжують не тільки художні, але й усі пізнавальні акти, активізують або гальмують сприймання, пам’ять, мислення, уяву, впливають на особистісні прояви ( інтереси, потреби, мотиви тощо)» [64, с. 94].

 

 В художньо-естетичному  вихованні школярів використовують  різні джерела:

 

 а) твори  образотворчого мистецтва, під час  спостереження картини або скульптури, яка відображає життя людини  чи природи, в дитини розвивається  не лише сприйняття, а й фантазія: вона мислить, уявляє, «домальовує» зображене, бачить за картиною події, образи, характери;

 

 б) музику, яка, відображаючи дійсність за  допомогою мелодій, інтонацій, тембру, впливає на емоційно-почуттєву  сферу людини, на її поведінку;

 

 в) художню  літературу, так як головним виразником естетики в літературі є слово. На думку К. Ушинського, слово як засіб вираження в літературному творі набуває подвійної художньої сили. Словесний образ має ще й понятійну основу і сприймається насамперед розумом. Тому література – важливий засіб розвитку інтелекту учнів;

 

 г) театр, кіно, телебачення, естраду, цирк, - цінність  їх у тому, що, крім змістової  частини, вони об'єднують у собі  елементи багатьох видів мистецтв (літератури, музики, образотворчого  мистецтва, танцю);

 

 ґ) поведінку  і діяльність школярів, - достойні  вчинки учнів, успіхи в навчанні, праці, спортивній, громадській, художній  діяльності повинні стати предметом  обговорення з естетичних позицій;

 

 д) природу - її красу в розмаїтті та  гармонії барв, звуків, форм, закономірній зміні явищ, які мають місце в живій і неживій природі;

 

 е) факти, події суспільного життя, - героїчні  вчинки людей, краса їх взаємин, духовне багатство, моральна чистота  й фізична досконалість повинні  бути предметом обговорення з  учнями;

 

 є) оформлення  побуту, - залучення дітей до створення  естетичної обстановки в школі, класі, квартирі.

 

 Зміст  художньо-естетичного виховання  конкретизується у програмах  з літератури, музики, образотворчого  мистецтва, основ наук, у різних  самодіяльних об'єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні, хореографічні гуртки, кіно - і фотогуртки), у роботі студій (художніх, спортивних тощо), під час факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості, історії мистецтва тощо.

 

 Складною  є проблема формування сприймання  мистецтва. Щоб сприймати художній  чи музичний твір, треба мати  елементарну теоретичну підготовку. Краще сприймається те, що зрозуміле, про що є певні знання. Цей  принциповий підхід слід узяти  за основу при використанні в естетичному вихованні музики, образотворчого мистецтва, скульптури.

 

 Ефективному  опануванню специфіки художньо-образної  мови кожного з видів мистецтва  і розумінню його цілісності  сприяє також інтеграція елементів  змісту на основі єдності універсальних художньо-естетичних категорій – «ритм», «контраст», «симетрія», «композиція», «динаміка» тощо.

 

 Таким  чином, засоби та форми художньо-естетичного  виховання дуже різноманітні  починаючи з предметів природничо-математичного  циклу в школі і завершуючи організацією побуту та поведінки дітей. Естетично виховує все, вся оточуюча дійсність. В цьому смислі до важливих джерел естетичного виховання належить і мистецтво, а тим більше музика, яка серед всіх видів мистецтва, є найбільш чутливим видом, здатна викликати сильні емоції.

 

 З чинною  програмою «Музика» вчитель з  перших уроків формує в учнів  здатність сприймати її як  мистецтво, виразне за своєю природою. Завдання учителя – «розвинути  чутливість учнів до музики, ввести  їх у світ добра й краси, допомогти відкрити в музиці животворне джерело людських почуттів і переживань, виховати здатність до активної різнобічної музичної діяльності, сформувати ціннісно-орієнтаційне ставлення до музичного мистецтва, сприяти розвитку художньо-творчих здібностей дітей» [52].

 

 У програмі реалізована концепція музичного виховання школярів на основі української національної культури, суть якої полягає у ставленні до музичного фольклору як невід’ємної частини духовного життя народу; у визначенні провідної ролі фольклору в музичному навчанні і вихованні дітей; у зверненні до народної музичної творчості крізь призму життєвих зв’язків з духовним, матеріальним та практичним світом людини; у розгляді українського музичного фольклору в діалектичній єдності з фольклором інших народів; у вивченні професійної музики крізь призму її фольклорних джерел; у розкритті естетичного змісту народної музики на основі осягнення школярами суті й особливостей музичного мистецтва.

 

 Автори  програми виходили з досвіду  народної педагогіки, обрядів і  традицій музикування, таких ідей, як провідна роль фольклору у музичному вихованні дітей (М. Леонтович, К. Стеценко, Я. Степовий, Ф. Колеса, Л. Ревуцький); музично-творчий розвиток учнів за допомогою різноманітних ігор з рухами, танцями, співом (В. Верховинець); розвиток музичного слуху на ладовій основі (Б. Яворський) тощо. У програмі використані ідеї видатного музиканта-педагога Д Кабалевського, представників музичної педагогіки ХХ ст. Е. Далькроза (прийоми ритмопластичного музикування), К. Орфа (музикування на елементарних музичних інструментах, використання дитячого фольклору, найдавнішої обрядової поезії для активізації музичного у дітей, творення елементарної музики), З. Кодая (виховання музичного слуху і навчання співу методом ладової сольмізації, пріоритетність хорового співу і народної пісні у музичному вихованні).

 

 Принциповою  засадою художньо-естетичного виховання  є правильне поєднання емоційності  і свідомості у їхній єдності  як під час естетичного сприймання, так і в художній діяльності.

 

 

2 Розділ. Музично-ритмічні вправи як засіб художньо-естетичного виховання школярів

 

 

2.1 Ритм  як основна складова музично-ритмічного  виховання

 

 

 Одне  з головних завдань початкового  музичного розвитку дітей полягає  у здійсненні ритмічного виховання. Музичний ритм виник з руху, з трудової діяльності людини. Пізніше він розвинувся в синкретичному мистецтві (танець, пантоміма) і граматичній структурній побудові слова (мовна динаміка). Початковий етап формування музичного мистецтва ґрунтувався на триєдності: рух, слово, музика. І якщо рух у музиці порушував природнє акцентування, то слово втискувало музику (пісню) в жорсткі ритмічні рамки.

 

 Відомо, що діти з нормальним слухом  дуже рано починають реагувати  на ударно-ритмічні звуки, тоді  як відчуття висоти з’являється  десь з трьох років. Тому цілком природно, що ритмічні звуки сприймаються дітьми набагато легше, ніж звуковисотні. Крім того, саме зародження пісні починається не з звуковисотності, а з ритмічної структури тексту.

 

 В. Ковалів  підкреслює, що «дитяча здібність  реагувати на висоту звуків розвивається з віком; шести-семирічні діти в більшості випадків погано орієнтуються у висоті звуків, а багато з них не можуть правильно заспівати навіть найпростішу пісеньку; вони набагато краще орієнтуються в ритмічних рухах, добре відрізняють біг від ходіння, швидкий темп від повільного, довгі звуки від коротких. Перші ритмічні вправи засвоюються ними дуже швидко і дають можливість вчителю за короткий час досягти високих ритмічних показників і, зокрема, ритмічного унісону, як передумови унісону звукового» [32, с.57].

 

 Музично-ритмічне  виховання розвиває почуття музичного  ритму, його сприймання, виконання, імпровізування. Я. С. Кушка підкреслює. що «Імпровізування – особливий  вид роботи, елемент творчості, за  допомогою якого можна успішно уточнити і збагатити ритмічну уяву дітей» [38, с. 93].

 

 Розвиток  музично-ритмічного почуття школярів  включає організацію рухової  активності дітей, виховання певних  ритмічних навичок, усвідомлення  учнями естетичної виразності  ритму як елемента музичної мови тощо. Як зазначав Б. М. Теплов, «почуття музичного метру має не тільки моторну, але й емоційну природу: в основі його лежить сприймання виразності музики. Тому поза музикою чуття музичного ритму не може ні пробудитися, ні розвиватися» [79, с. 197].

 

 Музично-ритмічне  почуття – здатність активно (рухомо) переживати музику, відчувати  емоційну виразність музичного  ритму і точно відтворювати  його. Воно безпосередньо виявляється  у тих рухових реакціях, які  більш-менш точно передають ритм  музики, що звучить. Музично-ритмічне почуття складає основу всіх проявів музичності, які пов’язані із сприйманням і відтворенням часової ходи «музичного руху». Разом з ладовим почуттям воно є основою емоційного відгуку на музику.

 

 Ритмічна  діяльність збагачує сприйняття  дитини, сприяє розвитку музичності, впливає на формування різноманітних психічних функцій. Добре відомо, що зацікавленість полегшує і стимулює розвиток. Радість, яку отримують діти завдяки ритмічним вправам та іграм, добре впливає на їх загальний розвиток. Отже, значення ритмічної діяльності виходить далеко за межі тільки музичного та естетичного виховання.

 

 Історики  вважають, що ще в давнину музика  почалася з виокремлення ритму. При цьому музика була в  основному вокальною, а музичний  ритм був природнім ритмом, який виник на основі мовлення. Музика, яка зараз сприймається по радіо та телебаченню, будується на зовсім інших ритмічних комплексах. У зв’язку з цим виникають питання: як дитина сприймає метричні та ритмічні співвідношення в музиці? Як вона набуває здатності відтворювати їх?

 

 Дидактика  передбачає два основних прийоми: використання рухів та використання  простих ударних інструментів. Ці  прийоми сприяють не тільки  формуванню у дітей відчуття  ритму, але й вихованню музичного  смаку.

 

 Музика  і рух – такі ж взаємозв’язані поняття, як звук та його ритмічна пульсація. Протягом не одного десятка років педагоги використовують рух, як засіб музичного розвитку. На позитивну роль рухів під музику вказували у своїх працях В. Верховинець, С. Руднєва, М. Румер, Н. Гродзенська, Н. Ветлугіна, Е. Конорова, В. Білобородова, Е. Мальцева та інші. Добре розвинута моторика дитини сприяє знайомству її з навколишнім світом і позитивно впливає на розумовий розвиток. Про роль моторики в розвитку музичних здібностей говорив ще І. Сєченов: «Я не в силах подумки проспівати собі лише звуками, а співаю завжди м’язами; тоді пригадуються і звуки. Пам’ять зорову і чисто дотикову можна назвати просторовою, слухову і м’язеву – пам’яттю часу» [67, с. 37].

 

 Під  час слухання музики у дітей  виникає інтуїтивна потреба рухатися у такт ритму. Такий елементарний емоційний відгук на ритм є первинним виявом музичності. Мимовільну моторно-емоційну реакцію дітей слід зробити осмисленою, ритмічною, виразною. Наприклад, вчити крокувати чітко і впевнено під маршову музику, плавно рухатися – під колискову, завзято плескати – під швидку танцювальну тощо. «Особливо корисне пластичне інтонування під час слухання творів, багатих алогічними змінами, динамічними відтінками тощо» [14, с. 30].

 

 Потребу  дітей рухатися необхідно використовувати і правильно спрямовувати. В роботі з молодшими школярами використовуються в основному ті рухи, які відомі дітям з життя і не потребують окремого часу для їхнього виявлення та засвоєння: прості рухи рук, біг, ходьба, елементарні танцювальні кроки. «Корисна віддача» від руху двостороння: він дає радість дитині, підвищує її життєвий тонус, позитивно впливає на загальний фізичний стан і водночас сприяє розвитку її музичних здібностей.

 

 Рухи  під музику К. Самолдіна рекомендує  включати в усі види діяльності на уроці: «під час знайомства з музичною грамотою, для кращого запам’ятовування музичного матеріалу, під час слухання музики, для вироблення чистоти інтонації, під час гри на дитячих музичних інструментах» [66, с. 31].

 

 Наприклад, під час ознайомлення дітей із сильними і слабкими долями використовуємо тактування, простукування, оплески. Пояснюючи тривалості, їх співвідношення, вводимо марш і легкий біг, оплески та простукування паличками. Говорячи про розміри, вводимо танцювальні рухи польки, маршу. Пояснюючи побудову музичних творів, темп, динаміку, пропонуємо дітям різноманітні танцювальні кроки на зміну музичних частин, темпу, динаміки.

 

 Використання  на уроках образно-ігрових рухів  допомагає розкриттю і сприйняттю  засобів музичної виразності, музичної характеристики того чи іншого образу. Наприклад, під музику п’єси Р. Шумана «Сміливий вершник» діти своїми ігровими рухами наслідують хлопчика, що скаче на іграшковому конику, горде гарцювання вершника. Ця елементарна творчість дає дітям велику радість, розвиває в них фантазію, образне мислення. В інших випадках діти самостійно придумують танцювальні імпровізації до відповідних музичних творів і кращі з них показують перед класом. Незважаючи на те, що рухи включаються у всі види діяльності, вони не потребують багато спеціального часу. Якщо рухова активність використовується під час хорового співу, розспівування, при знайомстві та освоєнні музичних понять, під час слухання музики, то вона проводиться за рахунок часу, відведеного на цей вид роботи на уроці.

 

 Рухи  полегшують сприйняття і запам’ятовування  музики. Розвиток рухових навичок  відбувається одночасно з розвитком  мови. Рівень координації і активності  рухів дитини свідчить про  розвиток інших якостей особистості, в тому числі психіки.

 

 Тому  основними завданнями музично-ритмічного  виховання виступають наступні: формування музично-ритмічних навичок, засвоєння учнями елементарної  мови рухів (пантомімічних і танцювальних), ознайомлення з деякими прийомами  композиції танцю.