Мета
занять – за допомогою ритмічної діяльності
виховувати в учнів уміння слухати музику
і передати її в рухах. Сформований рух
– допомагатиме дитині глибше сприймати
і передавати музичний образ. В першу чергу,
на заняттях потрібно дати дітям відчути
радість від вільного володіння своїм
тілом, яке вільно рухається і підпорядковується
музичному ритму, викликати зацікавлене
ставлення до музично-ритмічної діяльності.
У школі
доцільно застосовувати різноманітні
музично-ритмічні рухи, що пов’язані
з навчальним матеріалом уроку, можуть
виконувати роль як методу, за допомогою
якого діти усвідомлюють окремі поняття
музичної грамоти, так і засобом самовиявлення
дитини.
Б.М.Теплов
довів факт супроводу сприйняття
музики руховими реакціями (вокалізаціями,
дрібними рухами пальців). Тому рухи
успішно використовуються в ролі засобів,
що активізують усвідомлення дітьми характеру
мелодії, якості звуковедення (плавного,
чіткого, відривчастого), засобів музичної
виразності (акцентів, динаміки, темпу,
ритмічного малюнка і т.д.). Ці якості музики
можна моделювати за допомогою рухів рук,
танцювальних та образних рухів [79].
Особливу
увагу слід звернути на виразність
ритмічної пульсації. Йдеться насамперед
про тонкий і недоступний свідомому
аналізу взаємозв’язок наголошених
і ненаголошених часток, різний характер
пульсації – то важка хода, то легкий крок,
то погойдування, то гострі поколювання
тощо.
Н. А. Ветлугіна
вважає, що слухаючи музику, діти
стежать за розвитком художнього
образу. У свою чергу, слухова
увага сприяє збагаченню музичної
пам’яті, що спирається на слуховий і
руховий аналізатори. Виконуючи рухи під
музику, діти уявляють той чи інший образ.
Рухи бувають зафіксованими, складеними
із знайомих елементів, але в окремих випадках
музично-ігровий образ відтворюється
по-новому, зі змінами – отже, в процесі
музично-ритмічних рухів розвивається
не тільки відтворювальна, а й творча уява.
Крім того, цей вид діяльності спонукає
дітей переживати музику. «Відчуваючи
красу музичного твору і своїх рухів, вони
емоційно збагачуються» [14, с. 30].
В умовах
шкільного уроку можна організувати
лише невеликий танок у тій
частині класу, де немає парт.
Учні, які на даний момент не
беруть участі в танку, можуть
співати, акомпанувати на дитячих
музичних інструментах. Участь у
хороводах під знайому музику допоможе
учням осмислити деякі особливості музичної
форми.
З інтересом
виконують молодші школярі рухи,
що імітують гру на різних
музичних інструментах: сопілці, балалайці,
скрипці, арфі тощо. Такі завдання
сприяють емоційному ставленню
дітей до уроків музики. Крім того допомагають
учителю у здійсненні зворотного зв’язку:
він бачить, хто з учнів правильно почув
звучання того чи іншого інструмента.
Таким
чином, через активізацію школярів
в умовах цікавої, захоплюючої
діяльності – ритміки – відбувається
музично-естетичний розвиток дитини.
За кордоном
серед систем масового музично-естетичного
виховання ХХ ст. найбільш відомими
стали:
система
музично-ритмічного виховання і
виховання емоційної чутливості
(евритміка) – швейцарського педагога
і композитора Еміля Жак-Далькроза
[51];
система
на основі співацько-хорових традицій
– угорського педагога і композитора
Золтана Кодай [33];
система
синтетичного підходу: єдність слова
– музики – руху (музично-сценічна
гра, театр) – німецького педагога
і композитора Карла Орфа [88].
Ритм
у Далькроза – універсальний
символ загального порядку та
організованості. Ця система спрямована
на те, щоб, використовуючи спеціально
дібрані вправи, розвивати у дітей
музичний слух, пам’ять, чуття ритму,
пластичну виразність рухів. При цьому,
за словами В. А. Фролкіна, система Е. Жак-Далькроза
не обмежувалась вихованням у людей відчуття
ритму і не зводилась до музичного виховання.
Її метою було виховання людини, гармонійно
розвинутої фізично та розумово, художньо,
естетично. Саме поняття ритму трактувалось
Жак-Далькрозом дуже широко, неодмінно
включаючи естетичну складову [51].
Згідно
методики К. Орфа, слід пропонувати
елементарну імпровізацію рухів.
К. Орф вважав, що на початку
був ритм. Ритму не можна навчити.
Його можна звільнити, «розв’язати»
у людині. Це не розумова абстракція, це
жива сила організму і всього біологічного
життя. «Розв’язання ритму» починалося
з ударів рук, щигликів пальцями, притупувань
ногами. Усе це прикрашалося брязкальцями
і тріскачками, що належать до найдавніших
інструментів людства. Ритмічні вправи
і танці супроводжувалися цими звуками.
Метою музичного виховання К.Орфа є не
стільки пробудження дрімаючого музичного
таланту, як формування особистості. А
особистість не можна будувати на випадковому,
довільному фундаменті [88].
«Шульверк»
К. Орфа широко спирається на
використання фольклору і розвиток
творчої ініціативи учнів. Основне
завдання – стимулювати і спрямовувати
творчу фантазію, вміння імпровізувати,
творити в процесі індивідуального
і колективного музикування. Під час
роботи з дітьми він радив опиратися на
зв’язок музики з жестом, словом, танцем,
пантомімою. Важливу роль К. Орф відводив
інструментальному супроводу, який мусять
виконувати самі діти. Їх треба залучати
до гри на шумових і ударних інструментах.
З метою музично-ритмічного виховання
це слід робити з раннього віку. К. Орфом
та його послідовниками розроблено велику
та гнучку систему мовно-ритмічних та
мовно-поліфонічних завдань.
Відповідні
дослідження проводять і у
вітчизняній педагогіці (Н.Ветлугіна,
С.Конорова, М.Румер, К.Самолдіна, В. Верховинець
та ін.).
Безпосередня
робота В. Верховинця з учнями
спонукала його до створення
дитячого репертуару й оригінальної
методики музичного виховання. Як
і К. Орф, найважливішу виховну роль
В. Верховинець відводив фольклору. Це
пов’язано з тим, що фольклор є такою формою
суспільної свідомості, у якій інтегрувалась,
закріплювалась та акумулювалась вироблена
народом традиційна інформація. Він написав
чудову книгу для дітей «Весняночка»,
де основою художньо-естетичного виховання
дитини є гра, пісня і танець українського
народу. У книжці митець пропонує струнку,
глибоко продуману систему подачі танцювального
матеріалу. Перед нами ніби розгортається
яскрава хореографічна картина, яка бере
початок від ледь помітних підготовчих
рухів, що поступово формуються у певні
танцювальні. Непомітно змінюючись, вони
переплітаються між собою в безліч цікавих
комбінацій і, нарешті, виливаються в чудове
мереживо фігурних таночків, описаних
у кінці підручника.
«Він
умів органічно пов’язати пісню
з рухом, поєднати спів великого
хору з танцем. Ідея комплексного
використання елементів музичного,
хореографічного і драматичного
мистецтва остаточно утвердилась
у створеній В. Верховинцем новій
синтетичній жанровій формі – театралізованій
пісні» – пише дослідник творчої спадщини
В. Верховинця Дем’янко Н. Ю. [21, с. 42].
Ударні
інструменти надають широкі можливості
для роботи з дітьми над
розвитком сприйняття ритму. Для
роботи необхідно мати декілька
простих інструментів. Бажано, щоб вони
були зроблені з матеріалів, які забезпечують
краще звучання: кастаньєти з дерева, бубни
і тамбурин – із шкіри, тарілки – з бронзи.
Використовуються також ударні інструменти,
що дозволяють виконати мелодію пісні
(наприклад, ксилофон).
Застосування
дитячих музичних інструментів
збагачує музичні враження школярів,
розвиває їх музичні здібності.
Гра на музичних інструментах,
що не мають звукоряду, допомагає
виробити відчуття ритму, розширює
темброві уявлення дітей. Мелодичні
музичні інструменти допомагають у
розвитку основних музичних здібностей:
ладового відчуття, музично-слухових уявлень
і відчуття ритму. Щоб зіграти мелодію
на слух, треба мати музично-слухові уявлення
про розташування звуків за висотою і
ритмічні уявлення. Крім того, гра на музичних
інструментах розвиває волю, прагнення
до досягнення мети, уяву.
Альсіра
Легаті де Арисменді в своїй
книзі подає деякі рекомендації
щодо використання музично-ритмічних
інструментів:
Перш
ніж вчити дитину поводитись
з музичними інструментами, слід
пройти етап навчання співу. Починати
потрібно з простих, вже відомих дітям
пісень.
З врахуванням
досягнутих успіхів необхідно
переходити до роботи над ритмом.
Перш за все потрібно навчити
дітей виділяти ритм. Починати
таку роботу можна по-різному.
Наприклад, проспівати мотив пісні без
слів, на «ла-ла-ла».
Ритмічне
плескання.
Відтворити
ритм мелодії, що виконується
педагогом, за допомогою тільки
плескання, не інтонуючи її.
Виконання
на музичних інструментах. Корисно
запропонувати дітям впізнавати
вже вивчені ними пісні за ритмом, що відтворюється
різними способами (наприклад, плесканням,
притупуванням або програному на музичних
інструментах).
Відтворювати
ритм краще за все за допомогою
музичних інструментів, які мають
м’яке звучання, різний тембр (бубнах,
дзвіночках). Гра на музичному інструменті
має супроводжуватись плесканням. Необхідно
чергувати інструменти з різним тембром.
Комбінації інструментів збагачують музичний
досвід школяра. Наприклад, декілька фраз
виконати на одному інструменті, кілька
– на іншому. Ритм приспіву відтворюється
одразу на всіх інструментах.
Досить
складне завдання – навчити
дітей розрізняти співвідношення
тривалості звуків (долей) в такті.
До вирішення цієї задачі на
музичному інструменті рекомендується
переходити після того, як діти засвоїли
прості рухи в такт. Музичні інструменти
, які використовуються при цій роботі,
– це дзвіночки, трикутники, бубонці.
Починаючи
роботу для диференційованого
сприйняття долей, а саме для
впізнавання і виділення ударних
долей такту і для їх подальшого відтворення
на музичних інструментах, слід також
використовувати рухи. При «підключенні»
музичних інструментів одні діти здійснюють
рухи, а інші – супроводжують їх ударами
бубна, барабанів, трикутників, тарілок
[3].
Карл
Орф також рекомендував використовувати
ударні інструменти для розвитку у дітей
емоційності та ритмічного відчуття.
Коли
дитина грає мелодію на одному
звуці, вона повинна точно відтворювати
ритмічний малюнок. Для цього, наспівуючи
мелодію зі словами, можна орієнтуватися
на ритм віршів. Щоб діти добре засвоїли
ритмічний малюнок мелодії, можна, використовуючи
засвоєні зображення, викладати його на
фланелеграфі. Якщо мелодія виконується
на металофоні, то відзначити, що при грі
довгих нот, молоточок повинен підстрибувати
вище, при грі коротких – нижче. Діти прагнуть
відповідності ритму руху та ритму музики.
Отже, розвивається відчуття ритму при
грі на музичних інструментах.
Спочатку
дітям пропонують ритмічні малюнки,
основані на чергуванні однакових
тривалостей: четвертних або восьмих в
двох чи чотирьохдольному розмірі. Музичний
матеріал поступово ускладнюється. Потім
даються більш складні ритмічні структури:
ритм сумування, дроблення, пунктирний
та синкопований ритм. Далі з’являється
завдання на відтворення різних ритмічних
структур в конкретних музичних творах.
Спочатку
використовується ігрове чотиризвуччя
на одному звуці. Можна створити
ритмічні ансамблі з дерев’яних
ударних інструментів: дерев’яних
ложок, кастаньєт; металевих: трикутника,
румби, тарілок, дзвіночків, а також бубна,
маракасів. Таким чином, грою на ударних
інструментах краще за все супроводжувати
виконання педагогом на фортепіано, баяні
та акордеоні веселих танцювальних мелодій
або акомпанувати співу, не заглушуючи
його [92].
Під
час гри на різноманітних ударних
інструментах, відтворюючи лише одну ноту
на фортепіано чи інших висотних інструментах,
дитина засвоює ритмічні закономірності,
елементарну динаміку, перший ігровий
рух, набуває навик спільної гри в ансамблі.
Кожен
педагог повинен визначати масштаби
використання музичних інструментів відповідно
до конкретних умов, з врахуванням власних
професійних можливостей.
Головне
– навчити дитину визначати
певні ритмічні та метричні
співвідношення шляхом практичних
дій. Це веде до формування
осмисленого сприйняття музики, а потім
і до розвитку вищих процесів мислення.
Комплексна музична діяльність школярів
із застосуванням ударних інструментів
та інструменту, на якому грає педагог,
допомагає цілісному сприйняттю музики,
яка виконується.
Кожна
дитина, перебуваючи в складі групи, повинна
навчитися виконувати свою партію, що
в подальшому полегшить її участь в колективній
діяльності.
Створюючи
ритмічні супроводи, потрібно завжди
бачити кінцеву мету: підкреслити
характер твору, його структуру,
жанрові особливості, контрастні зміни.
Слід стежити за тим, щоб гра з шумовими
ефектами не перетворювалась в самоціль.
Потрібно спонукати дітей прислухатися
до музики, грати виразно, оцінювати результати
своїх зусиль.
Отже, музично-ритмічне
виховання – це процес, направлений
на організацію рухової активності дітей,
виховання певних ритмічних навичок, усвідомлення
учнями естетичної виразності ритму як
елемента музичної мови.
Основою
музично-ритмічного виховання будемо
вважати:
рух
під музику,
гру
на простих інструментах,
зв’язок
із структурою і римами поезії,
з мелодико-інтонаційною вимовою
слова та характером його звучання.