Методи психолого-педагогічних досліджень

Бесіда – широко розповсюджений у педагогічній психології емпіричний метод одержання зведень (інформації) про учня в спілкуванні з ним, у результаті його відповідей на цілеспрямовані питання. Це специфічний для педагогічної психології метод дослідження поводження учня. Діалог між двома людьми, у ході якого одна людина виявляє психологічні особливості іншого, називається методом бесіди. Психологи різних шкіл і напрямків широко використовують його у своїх дослідженнях. Досить назвати Пиаже і представників його школи, гуманістичних психологів, основоположників і послідовників "глибинної" психології і т.д.

У бесідах, діалогах, дискусіях  виявляються відносини учнів, учителів, їхні почуття і наміри, оцінки і  позиції. Дослідники всіх часів у  бесідах одержували таку інформацію, яку ніякими іншими способами одержати неможливо.

Психолого-педагогічна  бесіда як метод дослідження відрізняється  цілеспрямованими спробами дослідника проникнути у внутрішній світ суб'єктів  навчального процесу, виявити причини  тих або інших учинків. Інформацію про моральні, світоглядні, політичні й інші погляди випробуваних, їхньому відношенні до цікавлячого дослідника проблемам також одержують за допомогою бесід. Але бесіди – дуже складний і не завжди надійний метод. Тому він застосовується найчастіше як додатковий – для одержання необхідних роз'яснень і уточнень із приводу того, що не було досить ясним при спостереженні або використанні інших методів. [ 11; 120-123 c.]

Для підвищення надійності результатів бесіди і зняття неминучого відтінку суб'єктивізму повинні використовуватися спеціальні міри. До них відносяться:

• наявність чіткого, продуманого з урахуванням особливостей особистості, що учиться і неухильно проведеного в життя плану бесіди;
• обговорення цікавлячого дослідника питань у різних ракурсах і зв'язках шкільного життя;
• варіювання питань, постановка їх у зручній для співрозмовника формі;
• уміння використовувати ситуацію, спритність у питаннях і відповідях.

Бесіда включається  як додатковий метод у структуру  психолого-педагогічного експерименту на першому етапі, коли дослідник збирає первинну інформацію про учня, учителя, дає їм інструкцію, мотивує і т.д., і на останньому етапі – у формі постэкспериментального інтерв'ю.

Інтерв'ю називають цілеспрямованим опитуванням. Інтерв'ю визначається як "псевдобеседа": інтерв'юер увесь час повинний пам'ятати, що він – дослідник, не упускати з уваги план і вести розмову в потрібному йому руслі.

Інтерв'ю допомагає  одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення респондентів; дає змогу вести спостереження за їх психологічними реакціями. Воно ефективне у тих випадках, коли дослідник впевнений в об'єктивності відповідей опитуваного. Під час інтерв'ю дослідник ставить сформульовані наперед запитання у певній послідовності й записує відповіді на них. При проведенні інтерв'ю слід подбати про усунення або хоча б зниження впливу «третіх» осіб, присутність яких може змінити психологічний контекст інтерв'ю, спричинити нещирі відповіді респондента.

За ступенем формалізованості інтерв'ю бувають:

а) вільні — не регламентовані темою, формою бесіди; тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації питань;

б) стандартизовані —  близькі за формою до анкети iз закритими  запитаннями.

Спілкування інтерв'юера і респондента регламентоване детально розробленим питальником (бланк інтерв'ю, анкета) й інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний дотримуватись послідовності й точності під час формулювання запитань і їх послідовності.

Напівстандартизоване  інтерв'ю. Поєднує в собі особливості  двох попередніх.

Межі між видами інтерв'ю  рухливі й залежать від мети складності проблеми та етапу дослідження. Ступінь  свободи учасників інтерв'ю залежить від переліку та форми запитань, змістовий рівень — від інформаційної  насиченості та складності відповідей.

Певна ситуація передбачає використання відповідного різновиду  інтерв'ю. Діагностичне інтерв'ю —  спосіб отримання інформації про  властивості особистості, який допомагає  проникнути у її внутрішній світ та зрозуміти проблеми. Клінічне інтерв'ю  — вид терапевтичної бесіди за необхідності надання психолого-педагогічної допомоги. При цьому дослідника цікавить не тільки безпосередній зміст відповідей респондента (факти, погляди, почуття, асоціації тощо), а й його поведінка (тон, жести, рухи та ін.). Фокусоване інтерв'ю — короткочасна бесіда, мета якої полягає в отриманні інформації про конкретну проблему, процес, явище, реакцію респондента на задану дію. Панельне інтерв'ю — багаторазове інтерв'ю одних і тих самих респондентів з одних і тих самих питань через певні проміжки часу. Групове інтерв'ю — запланована бесіда, під час якої дослідник прагне викликати дискусію в групі.[12; 220-223 c.]

На інтерв'ю впливають  місце, конкретні обставини, тривалість його проведення. Респонденти краще  погоджуються на коротке інтерв'ю.

Достовірність і надійність одержаної інформації залежить і  від особистості дослідника, його ерудиції, спостережливості, дисциплінованості, моральної та фізичної витривалості, знання теми і техніки проведення інтерв'ю.

Результати інтерв'ю  порівнюють з даними, отриманими за допомогою інших методів (анкет, спостережень, пілотажних досліджень тощо).

Анкетування – емпіричний соціально-психологічний метод одержання інформації на підставі відповідей на спеціально підготовлені, що відповідають основній задачі дослідження питання, що складають анкету. Анкетування – метод масового збору матеріалу за допомогою спеціально розроблених опросников, називаних анкетами. Анкетування ґрунтується на припущенні, що людина відверто відповідає на задані йому питання. Однак, як показує останні дослідження ефективності даного методу, ці чекання виправдуються приблизно наполовину. Це обставина різка звужує діапазон застосування анкетування і підриває довіра до об'єктивності отриманих результатів.

Педагогів і психологів анкетування залучило можливістю швидких масових опитувань учнів, учителів, батьків, дешевиною методики і можливістю автоматизованої обробки зібраного матеріалу.

Зараз у психолого-педагогічних дослідженнях широко застосовуються різні  типи анкет:

• відкриті, потребуючі самостійного конструювання відповіді;
• закриті, у яких учням приходиться вибирати один з готових відповідей;
• іменні, потребуючі вказувати прізвища випробуваного;
• анонімні, що обходяться без неї й ін.

При складанні анкети враховуються:

• зміст питань;
• форма питань - відкриті або закриті;
• формулювання питань (ясність, без підказки відповідей і т.д.);
• кількість і порядок проходження питань. У психолого-педагогічній практиці кількість питань звичайно співвідноситься не більш, ніж з 30-40 хв роботи методом анкетування; порядок питань найчастіше визначається методом випадкових чисел.

Анкетування може бути усним, письмовим, індивідуальним, груповим, але в будь-якому випадку повинне  відповідати двом вимогам – репрезентативності й однорідності вибірки. Матеріал анкетування піддається кількісній і якісній обробці.[2; 121-122 c.]

Метод тестування. У зв'язку зі специфікою предмета педагогічної психології одні з названих вище методів використовуються в ній у більшому ступені, інші – у меншій. Однак усе більше поширення в педагогічній психології одержує метод тестування.

Тест у психології – фіксоване в часі іспит, призначений для встановлення кількісних (і якісних) індивідуально-психологічних розходжень.

Від інших способів обстеження тестування відрізняється:

• точністю;
• простотою;
• приступністю;
• можливістю автоматизації.

Тестування – далеко не новий, але в недостатньо застосовуваний у педагогічній психології метод  дослідження. Ще в 80-90 р. XІ в. дослідники почали вивчати індивідуальні розходження  людей. Це привело до виникнення так називаного іспитового експерименту – дослідження за допомогою тестів. Застосування тестів послужило поштовхом для розвитку психометрического методу, основи якого були закладені Б. Анри й А. Бине. Вимір шкільних успіхів, інтелектуального розвитку, ступеня сформованості багатьох інших якостей за допомогою тестів стало невід'ємною частиною широкої навчально-виховної практики. Психологія, надавши педагогіці інструмент для аналізу, тісно з нею з'єдналися (відокремити тестування педагогічне від тестування психологічного іноді неможливо).

Якщо говорити про  чисто педагогічні аспекти тестування, укажемо, насамперед , на використання тестів успішності. Широко застосовуються тести умінь, таких, як читання, лист, найпростіші арифметичні операції, а також різні тести для діагностики рівня навченості – виявлення ступеня засвоєння знань, умінь по всіх навчальних предметах.

Звичайне тестування як метод психолого-педагогічного  дослідження зливається з практичним тестуванням поточної успішності, виявлення  рівня навченості, контролем якості засвоєння навчального матеріалу.

Найбільш повний і  систематизований опис тестів представлений  у праці А. Анастази "Психологічне тестування". Аналізуючи тестування в утворенні, учений відзначає, що в  цьому процесі використовуються всі типи існуючих тестів, однак серед усіх типів стандартизованих тестів тести досягнення чисельно перевершують всі інші. Вони створювалися для виміру об'єктивності програм і процесів навчання. Звичайно вони "дають кінцеву оцінку досягнень індивіда по завершенні навчання, у них основний інтерес зосереджений на тім, що індивід може робити до дійсного часу"

А.К. Ерофеев, аналізуючи основні вимоги до тестування, виділяє  наступні основні групи знань, якими  повинний володіти тестолог:

• основні принципи нормативно-орієнтованого тестування;
• типи тестів і сфери їхнього застосування;
• основи психометрики (тобто в яких одиницях виміряються в системі психологічні якості);
• критерії якості тесту (методи визначення валидности і надійності тесту);
• етичні норми психологічного тестування.

Усе сказане вище означає, що використання тестування в педагогічній психології вимагає спеціальної  підготовки, високої кваліфікації і  відповідальності.[5; 111-112 c.]

Експеримент – один з основних (поряд зі спостереженням) методів наукового пізнання взагалі, психологічного дослідження зокрема. Відрізняється від спостереження активним втручанням у ситуацію з боку дослідника, що здійснює планомірне маніпулювання однієї або декількома перемінними (факторами) і реєстрацію супровідних змін у поводженні досліджуваного об'єкта.

Психолого-педагогічний експеримент — метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини в процесі педагогічного впливу на неї.

Експеримент дає змогу  реєструвати факти, розкривати закономірності, механізми, динаміку, тенденції психічного розвитку, становлення особистості, виявляти можливості для оптимізації цього процесу. Саме цей метод сприяє поєднанню психологічних досліджень з педагогічним пошуком.

Психолого-педагогічний експеримент передбачає такі етапи:

1. Констатуючий експеримент  першого порядку. Спрямований  на з'ясування характеристик та  властивостей досліджуваного явища.  У ньому беруть участь основна  і контрольна групи. Основну  групу задіюють у всіх процедурах  експерименту. Контрольна група є еталоном, за яким оцінюють розвиваючий та формуючий ефект експерименту. Завдяки цьому дослідження відбувається в паралельному режимі.

2. Формуючий експеримент.  Здійснюється за допомогою експериментальної  моделі розвиваючих і формуючих  впливів на предмет дослідження. Поєднує в собі різні процедури: навчальні, ігрові, практичні тощо. Важливою при цьому є аналітична модель «розвиваючого ефекту» експерименту — своєрідний «ідеальний образ» сподівань дослідника щодо його результатів.

3. Констатуючий експеримент другого порядку. На цьому етапі організують «контрольне» дослідження, залучивши основну та контрольну групи учасників. Його мета — фіксація показників із досліджуваного об'єкта після закінчення процедури формуючих впливів. Показники контрольної вибірки використовують як еталон для з'ясування формуючого ефекту, досягнутого при роботі з основною групою. Далі результати дослідження аналізують та використовують для обґрунтування закономірностей розвитку психологічних особливостей досліджуваних.

Правильно поставлений експеримент дозволяє перевіряти гіпотези в причинно-наслідкових казуальних відносинах, не обмежуючи констатацією зв'язку (кореляції) між перемінними. Розрізняють традиційні і факторні плани проведення експерименту.