Методи психолого-педагогічних досліджень

Не випадково, обґрунтовуючи походження людської свідомості і самосвідомості, оволодіння знаннями, розвиток форм людського мислення, філософи використовують не лише результати спостережень за розумовим розвитком дітей, а й наслідки цілеспрямованого керування цим розвитком в умовах навчання і виховання. Критикуючи прихильників ідеалістичних теорій природженості змісту духовного життя людини, філософи-матеріалісти широко використовують дані про те, як виникають у дітей перші образи, уявлення й поняття про навколишню дійсність, як втручання в процес відображення, керування ним сприяє повнішому, всебічнішому і глибшому його пізнанню, становленню матеріалістичного світогляду, визначенню рушійних сил психічного розвитку.Виходячи з провідних положень загальної психології, педагогічна психологія їх збагачує, доповнює, конкретизує. Спираючись на дані вікової психології, педагогічна психологія дістає можливість у виборі методів навчання і виховання, підходити генетично з урахуванням можливостей віку. Наукова розробка мети навчання і виховання, її змісту, методів, всієї технології цих процесів не може обійтись без знання і урахування вікових і індивідуальних особливостей вихованців, на чому постійно наголошують не лише вчені дослідники, а й передові педагоги-практики.[6; 207-210 c.]

У наш час зв'язок між  психологією та педагогікою набуває особливого характеру. Фактично протягом багатьох років ці зв'язки були багато в чому пристосуванням психології до існуючої педагогіки і поверховим урахуванням педагогікою «готових даних» психології. Наприклад, завданням психології нерідко вважалося «психологічне обґрунтування» педагогічних методів і положень, їх удосконалення, а педагогіка часто виходила з деяких догматично витлумачених «психологічних формул» (зокрема, з твердження про те, що мислення студента, начебто, позбавлене абстракції, є тільки конкретним).

Дослідження останнього часу дозволяють по новому оцінити  можливості психології та її участь у  навчанні та вихованні студентів.

Перше завдання передбачає таку побудову психологічних досліджень, яка не стільки скеровувала б на обґрунтування готового й усталеного, скільки випереджала б існуючу педагогічну практику, торуючи для неї нові шляхи, забезпечуючи широкий пошук нового у справі навчання й виховання.

Друге завдання обумовлене вимогами, що їх пред'являє педагогіці науково-технічний прогрес. Кількість інформації, обов'язкової для засвоєння, зростає з великою швидкістю. Встановлено, що інформація швидко старіє і вимагає оновлення. Звідси випливає, що навчання, зорієнтоване головним чином на запам'ятовування і збереження матеріалу в пам'яті, тільки частково може задовольняти сучасні вимоги.

На перший план виступають проблеми формування якостей мислення, які дозволили б самостійно засвоювати постійно оновлювану інформацію, розвиток таких здібностей, які давали б  можливість іти в ногу з науково-технічним прогресом. Ось чому народна освіта ставить перед психологією багато актуальних завдань:

• Визначити загальні закономірності розвитку психіки в онтогенезі;
• Дати психологічну характеристику діяльності та особистості людини на кожному віковому етапі;
• З'ясувати психологічні механізми засвоєння людиною суспільного досвіду, систематизованого в основах науки, у моралі;
• Виявити психологічні основи формування особистості в процесі навчання й виховання, розкривши взаємозв'язок виховання і психологічного розвитку людини;
• Вивчити співвідношення між віковими та індивідуальними особливостями людей;
• Встановити психологічні причини відхилень у психічному розвиткові людей від загального напряму розвитку і розробити методи діагностики цих відхилень.

Науково-технічний процес зумовлює значущість загальної освіченості  будь-якої нації, ролі вищої освіти в суспільстві. Все очевиднішим  стає той факт, що не лише сукупність професійних знань та вмінь, а  й їх синтез із моральними якостями, ціннісними орієнтаціями, загальною культурою особистості є показником різнобічно підготовленого спеціаліста. У Законі України «Про освіту» чітко визначена мета освіти - всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору. Тобто йдеться про те, що освіта має забезпечувати потреби, інтереси як окремих особистостей, так і суспільства. Тільки такі громадяни зможуть успішно розв'язувати найгостріші проблеми, що поставила перед нами сучасна епоха, змінити основну стратегію діяльності людства. Ця мета загальна майже для всіх світових концепцій освіти.[7; 214-219 c.]

Вивчення психології потрібне фахівцю будь-якої спеціальності  для підвищення власної професійної  діяльності, налагодження стосунків між членами трудового колективу, використання особистісного потенціалу найповніше.

Вкрай необхідні кожній людині й педагогічні знання, адже кожен з нас є педагогом  для власних дітей. Не менш важливу  роль відіграє педагогіка і в тому разі, якщо людина стає керівником певного колективу, оскільки вона мусить дбати про професійне зростання, навчання та виховання своїх підлеглих.

Сучасні проблеми соціально-економічного розвитку України потребують оволодіння конструктивними підходами, ефективними  моделями, алгоритмами і продуктивними психолого-педагогічними технологіями пізнання, розвитку і вдосконалення творчого потенціалу особистості й соціальної групи в процесі виконання професійних функцій. Багатопланові питання професійної діяльності неможливо ефективно вирішувати без урахування психології колективу, його організаційної культури, індивідуальних особистостей співробітників, реальної системи соціально-психологічних характеристик, знання теоретичних засад організації педагогічного процесу, змісту навчання і виховання, всіх основних сторін професійної діяльності.

Сучасна психологія являє  собою досить розгалужену систему  наукових дисциплін, які перебувають  на різних ступенях формування, пов'язані  з різними галузями практики. Це наука про закономірності розвитку і функціонування психіки, як особливої форми життєдіяльності. При цьому педагогічна психологія вивчає психологічні закономірності навчання і виховання людини.[ 8; 110-112 c.]

Педагогікою ж є сукупність теоретичних і прикладних наук, що вивчають процеси виховання, навчання і розвитку особистості.

Отже, з цього виходить, що психологія та педагогіка взаємопов'язані  між собою і доповнюють одна одну, що призводить до ефективного розвитку наук.

2. Основні методи психолого-педагогічного дослідження.

Поняття «метод» використовувалося в стародавньому світі як синонім до виразів «шлях дослідження, спосіб пізнання». Сучасна філософія трактує його як форму практичного і теоретичного освоєння дійсності, систему засобів, прийомів, принципів та підходів, які може застосовувати конкретна наука для пізнання свого предмета.

Метод науково-педагогічного дослідження — спосіб дослідження психолого-педагогічних процесів формування особистості, встановлення об'єктивної закономірності виховання і навчання.

Для отримання різнобічних відомостей про розвиток особистості, колективу або іншого об'єкта навчання й виховання підбирають оптимальний комплекс методів — методику дослідження.

Методика дослідження — процедура, послідовність здійснюваних пізнавальних і перетворюючих дій, операцій та впливів, спрямованих на вирішення дослідницьких завдань.

Добираючи методики дослідження, важливо дотримуватися таких  вимог:

— застосовувати поєднання  методів, яке б відкривало різнобічні відомості про розвиток особистості, колективу, іншого об'єкта виховання чи навчання;

— використовувані методи мають забезпечити одночасно  вивчення діяльності, спілкування та інформованості особистості;

— методи мають відображати  динаміку розвитку певних якостей, як у віковому плані, так і протягом певного проміжку часу;

— використовувати такі методи, які дають змогу одержати відомості про учня з багатьох джерел, від найкомпетентніших осіб, які постійно спілкуються з ним.

Сучасна педагогіка використовує такі методи педагогічних досліджень: педагогічне спостереження, бесіда, інтерв'ю, експеримент, вивчення продуктів діяльності, соціологічні методи, соціометричні методи, тестування тощо.[9; 211-214 c.]

Метод педагогічного спостереження — організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах.

Він є найпоширенішим методом дослідження проблем виховання і навчання. Сутність його полягає в умисному, систематичному та цілеспрямованому сприйнятті психолого-педагогічних явищ. Метод спостереження має цілеспрямований характер, підпорядковується меті дослідження. Головними його вимогами є: чіткість, систематичність, різнобічність, достатня кількість зафіксованих фактів, своєчасність, об'єктивність, економність техніки запису, ретельне, вдумливе й копітке опрацювання зібраного матеріалу, урахування всіх впливів на перебіг досліджуваних явищ, відокремлення істотних, стійких, повторюваних фактів від другорядних та випадкових елементів, неупередженість у тлумаченні матеріалу, в оцінюванні фактів і висновків щодо них.

Спостереження – основний, найбільш розповсюджений у педагогічній психології (і в педагогічній практиці в цілому) емпіричний метод вивчення людини. Під спостереженням розуміється цілеспрямоване, організоване і певним чином фиксируемое сприйняття досліджуваного об'єкта. Результати фіксації дані спостереження називаються описом поводження об'єкта.

Спостереження може проводитися безпосередньо  або ж з використанням технічних  засобів і способів реєстрації даних (фото-, аудио- і відеоапаратура, карти  спостереження й ін.). Однак за допомогою спостереження можна  знайти лише явища, що зустрічаються в звичайних, "нормальних" умовах, а для пізнання істотних властивостей об'єкта необхідне створення спеціальних умов, відмінних від "нормальних".

Головними особливостями  методу спостереження є:

• безпосередній зв'язок спостерігача й об'єкта, що спостерігається;
• упередженість (емоційна окрашенность) спостереження;
• складність (часом – неможливість) повторного спостереження.

У залежності від позиції  спостерігача виділяються відкрите і сховане спостереження. Перше  означає, що випробуваним відомо факт їхньої наукової підконтрольності, а діяльність дослідника сприймається візуально. Сховане спостереження припускає факт схованого простежування дій випробуваного. Різниця між першому і другим складається в зіставленні даних про хід психолого-педагогічних процесів і поводження учасників навчально-виховної взаємодії в умовах відчуття поднадзорности і волі від очей сторонніх.

Виділяються, далі, суцільне і вибіркове  спостереження. Першим охоплюються  процеси в цілісному виді: від  їхнього початку до кінця, до завершення. Друге являє собою пунктирне, вибіркове фіксування тих або інших досліджуваних явищ, процесів. Наприклад, при дослідженні трудомісткості вчительської й учнівської роботи на уроці спостерігається весь цикл навчання від його старту на початку уроку до кінця уроку. А при вивченні неврогенных ситуацій у відносинах учитель-учень дослідник як би вичікує, спостерігаючи з боку за цими подіями, щоб потім докладно описати причини їхнього виникнення, поводження обох конфліктуючих сторін, тобто вчителя й учня.

Результат дослідження, у якому  використовується метод спостереження, у значній мірі залежить від самого дослідника, від його "культури спостереження". Необхідно враховувати специфічні вимоги до процедури одержання і  трактування інформації в спостереженні.

Спостереженню доступні тільки зовнішні факти, що мають мовні і рухові прояви. Спостерігати можна не інтелект, а те, як людина вирішує задачі, не товариськість, а характер взаємодії з іншими людьми і т.д.

Необхідно, щоб явище, що спостерігається, поводження визначалося операционально, у термінах реального поводження, тобто регистрируемые характеристики повинні бути як можна більш описовими і як можна менш пояснювальними.

Для спостереження повинні бути виділені найбільш важливі моменти  поводження (критичні випадки). Спостерігач повинний мати можливість фіксувати поводження оцінюваної особи тривалий проміжок часу, у багатьох ролях і критичних ситуаціях. Надійність спостереження підвищується у випадку збігу показань декількох спостерігачів.

Рольові відносини між  спостерігачем і спостеріга повинні  бути усунуті. Наприклад, поводження учня буде різним у присутності батьків, вчителя й однолітків. Тому і зовнішні оцінки, що даються тому самому особі  по тому самому наборі якостей людьми, що займають різне положення стосовно нього, можуть виявитися різними.

Оцінки в спостереженні не повинні  бути піддані суб'єктивним впливам (симпатіям і антипатіям, переносам  відносини з батьків на учня, з  успішності учня на його поводження, і т.д.).[10; 114-119 c.]