Методи навчання дітей з тпм

• Принцип реалізації діяльності підходу у навчанні і вихованні. Визначна роль в діяльності в становленні і розвитку особи загальновідома. Поняття «Провідна діяльність» в психології застосовується по відношенню тих видів діяльності, які на різних вікових етапах забезпечують найбільш інтенсивний психічний розвиток дитини. В рамках провідної діяльності відбуваються якісні зміни в психіці, які називають центральними психічними новоутвореннями віку. Якісна перебудова забезпечує передумови для переходу до нової, складнішої діяльності, що знаменує досягнення нового вікового етапу. Реалізація даного принципу передбачає цілеспрямоване формування всіх структурних компонентів діяльності (наочної, ігрової або учбової): мотиваційного, цільового, орієнтувального, операційного,регулюючого. Дітей виучують використанню різних алгоритмів (картинно графічних планів, технологічних карт і т. д.), а для того, щоб їх діяльність набувала усвідомленого характеру, спонукають до словесної регуляції дій: промовлянню, словесному звіту, виучують попередньому плануванню.
• Принцип педагогічного оптимізму. Спеціальна педагогіка виходить з того, що вчитися можуть всі діти. При цьому під здібністю до вчення розуміється здібність до освоєння будь-яких доступних дитяті соціально і особово значимих навиків життєвої компетенції, що забезпечують його адаптацію. У цьому відмінність від традиційного для загальної педагогіки розуміння здібності до вчення в педагогіці, яка характеризується можливістю і успішністю освоєння знань за загальноосвітньою програмою.
• З вищезгаданим принципом органічно пов'язаний принцип соціально- адаптуючої спрямованості освіти. Корекція і компенсація недоліків

                                                                                                                  20

розвитку розглядаються в спеціальному освітньому процесі не як самоціль, а як засіб забезпечення людині з обмеженими можливостями життєдіяльності самостійності і незалежності в соціальному житті . Соціально -адаптуюча спрямованість спеціальної освіти дозволяє здолати або значно зменшити «соціальне випадання», допомагає знайти ту соціальну нішу, в якій недолік розвитку і обмеження можливостей максимально компенсувалися б, дозволяючи вести незалежний соціально і матеріально гідний людини спосіб життя.

• Принцип ранньої педагогічної допомоги. Сучасний етап розвитку системи спеціальної освіти характеризується особливою увагою до періоду раннього і дошкільного дитинства. Відомо, що в розвитку дитини існують сензитивні періоди, тобто періоди найбільш сприятливого, легкого і швидкого розвитку певних психічних функцій. Багато сенситивних періодів, що грають вирішальну роль для подальшого розвитку дитини, попадають на ранній і дошкільний вік. В період до 3 років  відбувається морфо-функціональне дозрівання мозку і закладається основний об’єм умовних зв’язків. Якщо в цей період дитина виявилася в умовах емоційної й інформаційної депривації, не отримувала належних розвиваючих і стимулюючих дій, відставання в психомоторному і мовному розвитку може бути вельми значним. Особливо це стосується дітей з наслідками ранньої органічної поразки ЦНС.
• Принцип розвитку мислення, мови і комунікації як засобів спеціальної освіти. Дитя, що нормально розвивається, з перших місяців життя, знаходячись в мовному середовищі і активно взаємодіючи з наочним і соціальним оточенням, володіє всіма необхідними умовами для розвитку мови і мислення, формування мовної поведінки, освоєння комунікативних умінь. Традиційне вчення в масових освітніх установах адресоване дітям з розвиненою словесною мовою. Звичайна дитина приходить в школу, вже володіючи системою життєвих понять, у взаємодії з якою поступово формуються наукові поняття, розвивається словесно логічне мислення. На основі словесної мови продовжує розвиватися спілкування, в значній мірі на основі словесної мови регулюється поведінка. Будь-яке порушення розумового або фізичного розвитку негативно позначається на розвитку у дитини і мислення, і мови, і уміння спілкуватися. Свої специфічні проблеми в розвитку мови, мислення, комунікації існують у всіх категорій дітей і підлітків з обмеженими можливостями, тому найважливішою загальною для них освітньою потребою є потреба

                                                                                                                      21

в корекційній педагогічній допомозі, по розвитку мови, мислення і спілкування. Це необхідна умова реалізації спеціальної освіти і успішної соціокультурної адаптації людини в корекційно-педагогічній допомозі по розвитку мови, мислення і спілкування. Це необхідна умова реалізації спеціальної освіти і успішної соціокультурної адаптації людини з обмеженими можливостями.

• Принцип необхідності спеціального педагогічного керівництва. Учбово-пізнавальна діяльність дитини з будь-якими відхиленнями в розвитку відрізняється від учбової пізнавальної діяльності звичайної дитини,оскільки має особливий вміст, глибока своєрідність протікання і потребує особливої організації і способів її реалізації. Природно, що лише спеціальний педагог, знаючи закономірності і особливості розвитку і пізнавальних можливостей даної дитини, з одного боку, і можливі шляхи і способи корекційної і компенсуючої допомоги йому – з іншого, може організувати процес учбово- пізнавальної діяльності і керувати цим процесом. В більшості випадків внаслідок глибокої своєрідності розвитку дітей з особливими освітніми потребами самостійна учбова-пізнавальна діяльність їх утруднена або не можлива.[1].

  Діючи за вищевказаними принципами, педагог на своїх заняттях використовує різні методи: практичні, наочні, словесні – залежно від характеру вади, мети заняття, етапу роботи, віку дитини, її індивідуальних особливостей. Вказавши особливості застосування загальних та спеціальних принципів та методів навчання рідної мови дітей з ТПМ, ми розкрили особливості використання методів навчання грамоти молодших школярів на уроках української мови у спеціальній школі V типу.

  Вважаємо доцільним вказати, що робота із дітьми, які мають важкі порушення мовлення, не повинна закінчуватися в межах школи. Батьки та рідні повинні ненав’язливо допомагати дитині розвиватися, вони повинні підтримувати її, але не виконувати все за неї. Дитина повинна відчути, що вона сама може все зробити, і що поруч є люди, які підтримають її у випадку, якщо вона помилиться.[20]

2.2. Методи навчання дітей  з ТПМ.

  До методів організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності дітей з ТПМ належать словесні, наочні й практичні методи навчання. Практичні методи навчання, які застосовуються у навчанні дітей з ТПМ

                                                                                                                       22

охоплюють вправи. Наочні методи навчання, до яких належать ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Словесні методи навчання об'єднують пояснення, розповідь, бесіду тощо. Таким чином, методи навчання дітей із ТПМ побудовані на словесному матеріалі Найголовнішими є методи репродуктивної та творчої бесіди, пояснення, ілюстрації, демонстрації тощо.[10]

  Поняття «метод навчання» досить складне, що зумовлюється надзвичайною багатогранністю процесу, який має відображати ця категорія. Г. Ващенко подав зміст загальних методів Поняття «метод навчання» досить складне, що зумовлюється надзвичайною багатогранністю процесу, який має відображати ця категорія. Г. Ващенко подав зміст загальних методів навчання і їх класифікацію. На його думку, метод навчання – це засіб або система засобів, свідомо вживаних для досягнення тих спеціальних завдань, що містить у собі навчальний процес.  навчання і їх класифікацію. На його думку, метод навчання – це засіб або система засобів, свідомо вживаних для досягнення тих спеціальних завдань, що містить у собі навчальний процес.

  B.О. Онищук для дефініції методу навчання використовує видове поняття «прийом»: «Методи навчання – це впорядковані системи взаємопов'язаних прийомів педагогічної діяльності учнів, які спрямовані на досягнення дидактичних, виховних і розвиткових цілей». У педагогіці до цього часу не припиняються дискусії щодо розкриття сутності методів навчання та їх класифікації. Поняття «метод навчання» органічно включає в себе:

1.   навчальну роботу педагога (викладання);
2. навчально-пізнавальну діяльність учнів (учіння);
3. специфіку їхньої діяльності щодо досягнення цілей навчання.

 Таким чином, метод  навчання – це способи та прийоми спільної впорядкованої, взаємозв'язаної діяльності вчителів і учнів, спрямовані на оволодіння знаннями, навичками та вміннями, різнобічний розвиток розумових і фізичних здібностей, формування рис, необхідних для повноцінного життя та майбутньої професійної діяльності.

  В дидактиці поширене також поняття «прийом навчання» – окремий крок для реалізації навчальної мети, складова частина чи деталь методу, тобто часткове поняття відносно поняття «метод».

                                                                                                                     23

  Кожен метод навчання складається з множини дидактичних прийомів, органічно поєднаних між собою в певну систему. В окремих методичних ситуаціях прийом може виступати як метод навчання, і, навпаки, метод може бути прийомом, тому що вони діалектично взаємозв'язані. Наприклад, бесіда – самостійний метод навчання, але коли вона епізодично використовується педагогом під час практичних занять, то виступає як прийом навчання, що входить до методу практичних дій. Метод і прийом можуть мінятися місцями. Свою назву той чи інший метод навчання отримує за провідним дидактичним прийомом, який вид користовується на даному занятті.[16]

  Для спеціальної педагогіки особливе значення має класифікація методів з врахуванням цілісного підходу до процесу вчення, розроблена Ю.К. Бабанським. Він виділяє три групи методів.

   I група – методи організації і здійснення учбово- пізнавальної діяльності. Дана група методів включає:

• словесні, наочні і практичні (передача і сприйняття учбової інформації -джерело знань);
• індуктивні і дедуктивні (інтелектуальна діяльність);
• репродуктивні і проблемно пошукові (розвиток мислення);
• самостійна робота учнів під керівництвом вчителя.

  II група – методи стимулювання і контролю.

  III група – методи контролю і самоконтролю.

  Інтерес представляє класифікація методів навчання, запропонована В.А.Оніщук. За основу класифікації автор узяв види діяльності вчителя і що вчаться. Їм виділені наступні методи вчення:

   • комунікативний;

   • пізнавальний;

   • переднавчальний;

   •  систематизуючий;

       • контрольний.

  Недоліки розвитку пізнавальної діяльності спеціальних освітніх установ

                                                                                                                             24

(особливо мислення і  мови, сенсорно- перцептивної діяльності, уваги), що вчаться, не дозволяють використовувати якусь класифікацію або підходи повністю.

  У системі колекційного  навчання широко використовуються словесні, наочні, практичні методи навчання. Можливості їх використання досить детально з позицій корекційної дидактики розкрили А.Н. Граборов, Г.М. Дульнев, І.Г. Еременко і інші.

  Особливості використання наочних, словесних, практичних методів в роботі з проблемними дітьми.

   За способом передачі інформації виділяють три групи методів.

1.Наочні методи, до яких відносяться спостереження і демонстрація.

  Спостереження – це цілеспрямоване сприйняття об'єкту або явища, воно спеціально планується педагогом. Може бути короткочасне або тривале, постійне або епізодичне.

  Демонстрація – це пред'явлення, показ предмету, явища або дії.

  Існують наочні засоби для демонстрації:

  – засоби наочної наочності (реальні предмети або їх копії);

   – засоби образної наочності (ілюстрації, слайди, фільми);

   – умовно-символічні засоби (формули, символи, схеми).

  У роботі з проблемними дітьми наочні методи найбільш доступні і важливі, особливо на початкових етапах роботи. При їх вживанні слід пам'ятати такі особливості дітей, як сповільнений темп сприйняття, звуження об'єму сприйняття, порушення точності сприйняття. Ілюстрації мають бути великими, доступними, в реалістичному стилі.

  2. Словесні методи.

   – розповідь – це монолог педагога, що містить учбову інформацію;

   – бесіда – це діалог вчителя і учня;

   – пояснення – це коментар, в якому розкриваються приховані від безпосереднього сприйняття істотні ознаки, зв'язки, стосунки.

                                                                                                                     25

   Розповідь має бути лаконічною, чіткою, виклад матеріалу вимагає емоційності і виразності. У бесіді поважно чітко формулювати питання, вони мають бути зрозумілі дитяті.

   Діти з відхиленнями в розвитку зазнають труднощі в сприйнятті і переробці вербальної інформації, у більшості з них страждає мовний розвиток, тому словесні методи слід поєднувати із застосуванням наочних і практичних.

  3.Практичні методи.

        – вправи (усні і письмові);

        – продуктивна діяльність;

        – дослідно-експериментальна діяльність;

        –  елементи програмованого навчання.

    Наочні і практичні методи широко використовуються в практиці спеціальної освіти. Особливе значення вони мають для дітей з сенсорними порушеннями. Так, в школах для дітей з порушеннями слуху спеціально передбачається наочно практичне вчення. Загальнопедагогічні методи і прийоми вчення використовуються спеціальною педагогікою особливим чином, що передбачає спеціальний відбір і поєднання методів і прийомів, що більш інших відповідають особливим освітнім потребам учня і специфіці корекційно-педагогічної роботи з ними.

  Характерними для всіх категорій проблемних дітей є сповільненість сприйняття, істотна залежність від минулого досвіду, менша точність і розчленоване сприйняття деталей об'єкту, неповнота аналізу і синтезу частин, труднощі в знаходженні загальних деталей, що відрізняються, недостатньо точне розрізнення об'єктів за формою і контуром. Тому при реалізації наочних методів навчання, педагог не лише демонструє об'єкт, про який йде мова, але повинен організувати спостереження, вивчення, навчити дітей способам і прийомам обстеження, спонукати дітей узагальнювати і закріплювати свій практичний досвід в слові.