Методи навчання дітей з тпм

  Стосовно кожного  конкретного випадку обстеження  має бути індивідуалізоване з вибірковим, залежно від характеру і тяжкості мовного порушення,використанням завдань.[5]

  Мовне недорозвинення при моторній алалії відрізняється рядом характерних особливостей, які необхідно враховувати при діагностичному обстеженні дитини. Передусім мають місце виражені труднощі у формуванні звукових образів слів: навіть маючи певний пасивний словник, дитина відчуває  стійкі утруднення в назві слів. При цьому у неї відсутні які-небудь виражені порушення артикуляційної моторики. Має місце точка зору, що при моторній алалії на силу формується мовний праксис, це і визначило назву цього  порушення мови.

  Однією з характерних  ознак моторної алалії є специфічне  утруднення формування складової структури слів, труднощі актуалізації навіть добре знайомих і простих при артикуляції слів. Маючи достатній пасивний словник, дитина утруднюється у назві предметів, картинок і навіть повторюючи за дорослим окремі слова. Характерні спотворення складової структури слів за рахунок її спрощення – опускання звуків і складів, переміщень, замін. Звертає на себе увагу нестійкість і різноманітність цих замін.

   Труднощі актуалізації  слів обумовлюють тривалий патентний період при вступі в мовне спілкування, часті паузи і зупинки в мові. Дитина з моторною алалією відрізняється украй низькою мовною активністю. При вступі з нею в мовний контакт часто проявляється негативізм.

  Понад усе при моторній  алалії порушується розвиток  словесного мовлення. Це пов’язане із специфічними труднощами при моторній алалії формування так званого мовного стереотипу. Комунікативні труднощі при алалії з віком можуть як би зростати, у міру того як мовна діяльність вимагає все більшої

                                                                                                                            9

автоматизації мовного процесу. У дошкільному віці при моторній алалії визначається виражена трудність в розвитку звуковимовної і зв’язної мови.

  Моторну алалію в  молодшому дошкільному віці слід  відмежовувати від тимчасових  звортніх станів, що трактували зазвичай як затримку мовного розвитку. Одним з важливіших діагностичних критеріїв є можливсть засвоєння дитиною граматичних норм рідної мови. При моторній алалії ця можливість стійко порушується.

  Порушення з боку  ЦНС при затримці мовного розвитку  мають зворотній нейродинамічний характер, іноді вони не виявляються зовсім.[4]

  Важливе значення  має діагностика заїкання. При  заїканні порушується ритм, темп  і плавність мови, що призводить  до порушення комунікативної  поведінки. У процесі діагностики важливе значення має диференціація так званого невротичного і неврозоподібного заїкання.

  Невротичне заїкання  виникає в результаті гострих і під-гострих психічних травм на тлі певних чинників: особлива невропатична структура організму дитини, соматичне ослаблення, сімейна обтяженість патологією мовлення, особливо заїканням, несприятливий мовний клімат у сім’ї, насамперед перевантаження дитини інформацією.

  Неврозоподібне заїкання виникає на тлі порушень діяльності центральної нервової системи у зв’язку з різними проявами мозкової дисфункції. Невротичне заїкання зазвичай стійко поєднується з іншими невротичними проявами (страхами, порушеннями сну, енурезом, емоційною нестійкістю) а також підвищеною психічною виснажливостю.

  Є інший тип заїкання,яке  виникає без будь-якої явної  причини, якби не помітно для тих, що оточують. Виникнення цієї форми заїкання сприяє декомпенсація ранньої недостатності ЦНС під впливом різних неблагополучних чинників. До них відносяться складові зумовлені до заїкання, про що свідчить частота заїкання і інших форм мовної патології в родинному анамнезі цих дітей, недостатність мовної системи (пізній розвиток мови, різні форми мовленнєвої недостатності, особливості моторної і нервово психічної сфери,критичні періоди нервово-психічного і мовного розвитку).

  Для відмежування  заїкання від інших, зовні схожих  з ним форм мовної патології, що виявляються в порушеннях темпу,ритму і плавності мови,часто у поєднанні з дефектами звуковимови ( наприклад, різними  формами дизартрії

                                                                                                                           10

та дислалії у поєднанні з тахілалією), слід враховувати одну з важливих ознак заїкання, а саме велику варіабельність проявів залежно від умов спілкування з поступовим формуванням особливого типу мовної поведінки, структура якого являється не лише самим мовним дефектом, але і емоційно-особистісними і сомато-вегетативними порушеннями .Крім того, для деференціальної діагностики заїкання з іншими, зовні схожими з ним мовними розладами слід зважати на специфіку перебігу даної форми мовної патології.[4]

  Загальні порушення, характерні для більшості форм афазії: хворі з моторною і сенсорною афазією виявляють тенденцію до конкретизації і вузького розуміння значень ознак конкретних об’єктів. Хворих з семантичною афазією відрізняє ряд особливостей: утруднення розуміння переносного сенсу прислів’їв і приказок, погіршення показників конструктивного мислення, яке оцінюється за допомогою методики «Кубики Кооса», зниження можливостей формування понять по методиці Виготського-Сахарова.

  Встановлено, що при  всіх синдромах афазії понижений  темп розумових процесів і  є порушення окремих розумових  операцій. Це виявляється в зарудненні при здійсненні аналізу і синтезу наочних ознак предметів і ситуацій, а також в розладах операції поняттями і в труднощах встановлення логічних зв’язків і стосунків в наочних і уявних ситуаціях.

  Сенсорна афазія характеризується парафазіями на основі фонетичних і фонемних закономірностей. В основі комплексних замін лежать примітивні розумові операції (виділення другорядних, наочних ознак  і конкретно-ситуативних зв’язків).

  У хворих з моторною  афазією функція назви предмету  трохи відстає або збережена. Наголошується переважання парафазії  вищого порядку (у понятійно-категоріальному плані). Вербальна парафазія – це природня модель, на якій просліджується різна міра зміни смислової структури значення слів.

  І.Т. Власенко виділяє дві категорії хворих сенсорною афазією. Перша характеризується досить високим рівнем категоріального мислення і наявністю вербальних парафазій,категорій понять. Друга, з мисленням конкретно-ситуативного типу, - з парафазіями на комплексній основі.

  Таким чином, смислові  парафазії відображають зміну (звуження) слів у хворих з афазією. Переважання одних парафазій над іншими свідчить про домінування певних розумових операцій, що стоять за значенням використову-

                                                                                                                           11

ваних слів. Така взаємообумовлена заміна системи словесних значень і системи мовної патології , як і норми, закономірно відображає єдність мислення і мови.[2]

  Гугнявість як фонетичний  феномен має різну природу, що потрібно розуміти для глибшого усвідомлення механізмів, покладених в основу такого порушення мовлення як ринолалія.

  Причоною носового відтінку голосу може бути як надмірне, так і недостатнє резонування носової порожнини в процесі мовлення.

  Перший варіант зумовлений наявністю анатомічного дефекту твердого та м’якого піднебіння, що утворює з’єднання між ротовою і носовою порожнинами і провокує недостатнє змикання м’якого піднебіння із задньою стінкою глотки, внаслідок чого голосовидихуваний струмінь майже повністю проходить через ніс.

  Другий варіант гугнявості  зумовлений органічними змінами в носовій і/або носоглотковій ділянці або функціональними розладами піднебінно-глоткового змикання, що утруднюють процес носового дихання.

  У логопедичній літературі  традиційно виділяють три форми  ринолалії: закриту; відкриту і змішану за етіологічними показниками кожна з них може бути органічно і функціонально зумовленою.

  Закрита ринолалія – це порушення фонаційної сторони мовлення. Причинами закритої ринолалії найчастіше є органічні зміни в носовому просторі, вбо функціональні розлади піднебінно-глоткового змикання, тобто ізолюється носова порожнина від ротової.

  Розрізняють: передню  закриту ринолалію, що виникає за хронічної гіпертрофії слизової носа, у разі поліпів в носовій порожнині, викривлення перегородки носа, пухлин у носовій порожнині; задню закриту ринолалію, яка найчастіше є наслідком великих аденоїдних розрощень або носоглоткових поліпів унаслідок фіброми чи інших пухлин.

 Відкрита ринолалія – це порушення як звуковимовної, так і фонаційної сторони мовлення. Вона є найскладнішою в механізмі і найтяжчою у подоланні формою. Ррзрізняють функціонально і органічно зумовлену відкриту ринолалію. В свою чергу, органічна форма відкритої ринолалії може бути набутою і природженою.

                                                                                                                           12

  Набута відкрита органічна  ринолалія виникає в разі перфорації твердого і м’якого піднебіння внаслідок черепно-мозкової травми або у разі розвитку остеомієліту, рубцевих змін, поранень, тиску пухлини тощо, тобто порушується цілісність і рухомість твердого і/або м’якого піднебіння.

  Вроджена органічна відкрита ринолалія зазвичай є наслідком: а) природжених незрощень м’якого та твердого піднебіння, закороткого м’якого піднебіння, відсутності або роздвоєння uvula, субмукозної (прихованої) щілини; б) парезів і паралічів м’якого піднебіння в разі ураження язикоглоткового і блукаючого нервів.

  За функціональної  відкритої ринолалії найчастіше вада мовлення зумовлена парезом м’якого піднебіння, змінами, які відбуваються у глотці через її травми і пухлини, порушення контролю за власним мовленням у разі зниження слухової функції або наслідуванням назальному мовленню.

   Змішана ринолалія – це стан мовлення, що характеризується низьким носовим резонансом під час вимови носових звуків та наявністю назального тембру голосу. Причиною змішаної ринолалії є поєднання ускладненого носового дихання та недостатності піднебінно-глоткового змикання функціонального або органічного походження.[19]

  Діти з мовленнєвими порушеннями мають функціональні або органічні відхилення у стані центральної нервової системи. Вони часто скаржаться на головні болі, нудоту, запаморочення. У багатьох дітей спостерігаються порушення рівноваги, координації рухів, не диференційованість рухів пальців та артикуляційних рухів. Під час навчання вони швидко виснажуються, втомлюються. Їм притаманні дратівливість, збудливість, емоційна нестійкість. У них спостерігається нестійкість уваги і пам’яті , низький рівень контролю за власною діяльністю, порушення пізнавальної діяльності, низька розумова працездатність; часто виникають невротичні реакції на зауваження, низьку оцінку.

1.3. Система навчання дітей з ТПМ у спеціальних школах.

  В спеціальну (корекційну) школу V типу  зараховуються діти із загальним недорозвиненням мови II і III рівня з такими важкими формами мовної патології як: дизартрія, рінолалія, алалія, афазія, діслексія, дисграфія, заїкання. Наповнюваність класів 12 чоловік.

  Корекційна установа V типу має в своєму складі два відділення.

                                                                                                                          13

  У 1 відділення приймаються  діти, що мають загальне недорозвинення мови  важкого ступеня, страждаючі алалією, дизартрією, заїканням, ринолалією, афазією. Учні 1 відділення навчаються за спеціальною програмою. Програмою передбачається корекція різних проявів мовного дефекту і обумовлених ними недоліків в психічному розвитку. За 10 років навчання діти засвоюють програму в об’ємі 9 класів масової школи.

  У 2 відділення зараховуються діти з важкою формою заїкання при нормальному розвитку мови.

  Учні 2 відділення навчаються  за програмою масової школи  і засвоюють її в ті ж нормативні терміни.[1]

  Учні мовної школи  отримують цензовий державний документ про неповну середню освіту. Якщо до кінця шкільного навчання вдається повністю здолати мовний дефект, то випускник може продовжити свою освіту. При успішній корекції мовних порушень на будь-якому етапі навчання на підставі висновку ПМПК дитина може бути переведена в загальноосвітню школу.

  На першому рівні  початкової освіти – всі уроки  ведуть вчителі логопеди (виняток  становлять уроки музики, ритміки, фізкультури); окрім цього вони здійснюють корекційну роботу по усуненню мовних порушень.

  У програму початкової  ланки 1 відділення вводяться спеціальні уроки: по формуванню вимови, розвитку мови, навчанню грамоти, термін освоєння програми складає 4-5 років.

  На другому рівні  діти за шість років здобувають  основну загальну освіту. Вчителі, що здійснюють викладання загальноосвітніх дисциплін, повинні пройти курси підвищення кваліфікації або перепідготовку. Корекційно-логопедичну роботу здійснює вчитель української мови та літератури, який повинен мати обов’язкову кваліфікацію «вчитель-логопед».

  Комплексний підхід  здійснюється лише в умовах  школи-інтернату: з кожним класом працюють вчитель-логопед і два вихователі. З дітьми працюють психологи спеціальної освіти.

  Необхідну медичну допомогу надають психіатр, невролог, педіатр. В умовах школи дитя приймає фізіотерапевтичні призначення, також вводиться ставка фахівця з ЛФК.