Методи навчання дітей з тпм

  Проблему колекційного  навчання і виховання дітей  з ТПМ розглядали

                                                                                                                            14

Т.П. Бессонова, О.Е. Грібова, Л.Ф. Спірова, Т.В. Туманова, Л.А. Тиша, Г.В. Чиркіна, А.В. Ястребова.[7]

  Основні завдання  навчання в спеціальній освітній  установі:

1. Організація пізнавальної діяльності знань учнів, формування практичних умінь і навиків.
2. Розвиток завдатків, здібностей, пізнавальної діяльності учнів.
3. Стимулювання пізнавальної активності і самостійності.
4. Формування в учнів пізнавальної активності.
5. Формування основ наукового світогляду.
6. Всесторонній розвиток повноцінної, самодостатньої особи, формування передумов для адаптації і соціумі.

   Розв’язання поставлених у змісті освітніх галузей основної ланки школи завдань здійснюється з урахуванням наступно-перспективних зв’язків між складовими ланками неперервної освіти. Тому основна середня школа дотримується, з одного боку, наступності з дошкільною і початковою освітою – це стосується питань базового компонента їх змісту і відбувається шляхом його розвитку знань за трьома основними освітніми напрямами (людинознавчим, природознавчим, суспільствознавчим) та продовження корекційно-розвивальної роботи. Перші три напрями спрямовані на поглиблення в учнів з ТПМ уявлень про світ як складноорганізовану і динамічну цілісність, що утворюють природні та соціальні системи, а також сприяє розумінню внутрішніх зв’язків та взаємозалежностей між ними. Корекційно-розвивальний напрям програми передбачає: продовження роботи з цілеспрямованого становлення, формування та удосконалення самосвідомості, теоретичного мислення і мовлення в їх взаємозв'язку, практичного оволодіння рідною та іноземною мовами в усній і писемній формах, активний розвиток навчальних можливостей учнів з ТПМ, а також розвиток сітки понять, що забезпечує засвоєння знань, що вивчаються. 

  Таким чином, з урахуванням принципу наступності, досягнення загальної мети середньої школи з формування життєвої компетенції учнів з ТПМ реалізується за трьома векторами (загальнонауковим, загальнокультурним, корекційно-розвивальним). Вона конкретизується в основних цілях й завданнях освітніх галузей основної школи і спрямовується на формування ключових освітніх компетенцій (загальнонаукових, соціальних, комунікативних, полікультурних, інформаційних, загальнонавчальних, технологічних, само-

                                                                                                                          15

розвитку та самоосвіти) відповідно до специфіки кожного предмета.

  Загальнонауковий вектор програмового змісту спрямований на формування в учнів з ТПМ цілісного наукового світогляду за рахунок оволодіння учнями мовою математики (як універсальної мови науки і техніки, ефективного засобу моделювання і дослідження процесів та явищ навколишньої дійсності), розвитку науково-природничого та екологічного стилю мислення, вмінь пізнавати природне середовище науковими методами. Цілі й пріоритети становлення загальнонаукової компетенції реалізуються в змісті курсів.  
Цілі й пріоритети становлення загальнонаукової компетенції реалізуються в змісті курсів математики і циклу шкільних природничих курсів.

  Загальнокультурний вектор програмового змісту спрямований на орієнтацію учнів з ТПМ в соціокультурному просторі (шляхом формування уявлень про культурні надбання суспільства в його матеріальному і духовному розвитку) та утвердження їх в ньому (через оволодіння учнями засобами мовлення, спілкування, соціальними регуляторами поведінки та взаємодії людей, формування мотивації до здорового способу життя).

  Корекційно-розвивальний вектор програмового змісту забезпечується за рахунок поєднання предметного, корекційного та процесуального змісту навчання і передбачає засвоєння учнями з ТПМ системи наукових і соціокультурних знань в тісному зв'язку з: опануванням різних видів пізнавальних дій; розвитком усіх сторін мовленнєвої діяльності; особистісним розвитком; продовженням роботи над нормалізацією контактів дітей з оточуючими (шляхом розвитку їх комунікативних умінь та навичок, усунення психогенних порушень, виховання активності та товариськості); розвитком самостійності учнів та їх вміння працювати з навчальною інформацією. Цей напрям включає такі лінії.

  Сенсомоторний розвиток. Реалізація цієї лінії у програмі забезпечується через надання змоги учням з ТПМ оволодіти умінням активно сприймати довкілля за допомогою всіх органів чуття, аналізувати, порівнювати та узагальнювати власні відчуття (що втілено у програмовому змісті та потребує застосування відповідних методів і форм навчання).

  Розвиток пізнавальної діяльності. Ця лінія спрямована на: підвищення інтересу в учнів з ТПМ до вивчення природи, суспільних процесів і явищ; формування вмінь порівнювати, аналізувати, класифікувати, узагальнювати результати спостережень, встановлювати причинно-наслідкові зв’язки, роби-

                                                                                                                          16

ти умовиводи за аналогією, діставати наслідки з даних передумов шляхом несуперечливих міркувань; розвиток в учнів пам’яті, уваги, інтуїції; набуття чітких уявлень про навколишній світ (соціокультурне і природне середовище) та місце людину в ньому.

  Мовленнєвий розвиток. Під час вивчення предметів основної школи учні з ТПМ повинні: оволодіти термінологією предметів, науковими і культурними поняттями та категоріями, що уможливить розуміння ними навчальної інформації та вміння адекватно використовувати у власному мовленні терміни; навчитись виражати у формі зв’язного вислову, побудованого із дотриманням всіх мовних норм, свої знання, думки, переживання щодо людини, природи і суспільства (у монологічній і діалогічній формах); уміти розуміти зі слуху, читати і розуміти тексти різноманітних жанрів й видів із різним рівнем розуміння змісту, розглядаючи текст як джерело різноманітної інформації та як засіб оволодіння знаннями; навчитись здійснювати спілкування у писемній формі відповідно до поставлених завдань; оволодіти мовою як засобом спілкування.

  Особистісний розвиток. Ця лінія реалізується через розвиток в учнів з ТПМ: вміння емоційно-позитивно виражати своє ставлення до природи, людей, суспільних та культурних явищ; соціальної компетентності, тобто розуміння та вміння дотримуватись морально-етичних гуманістичних принципів співіснування людей у суспільстві; почуття любові до природи та відповідальності за її збереження. Розуміння дитиною з ТПМ цінності свого життя виступає мотивом до оволодіння нею умінь зберігати своє здоров’я, а також набуття позитивних характеристик «образу Я», які є джерелом самостійності і проявляються у прагненні дитини досягти можливих найвищих результатів навчання, активно спілкуватися з навколишнім соціальним оточенням, виявляти в спілкуванні свою індивідуальність під час пізнавальної та комунікативної діяльності.[12]

  Робота в напрямку формування програм навчально-пізнавальної діяльності учнів з ТПМ обумовлює необхідність широкого застосування активних методів навчання і видів діяльності, одночасно поєднуючись з розвитком сприймання, мислення, уяви, пам’яті. Оскільки засвоєння учнями з ТПМ навчального матеріалу вимагає високого рівня розвитку у них базових психічних процесів і враховуючи поступовість процесу навчання (спрямування його подачі від легкого до важкого), елементи і загальна логіка корекційної роботи повинні бути органічно включені в цілісну навчально-виховну діяльність.

                                                                                                                           17

                                               РОЗДІЛ 2 

          ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ НАВЧАННЯ ДІТЕЙ З ТПМ 

2.1. Закономірності та принципи навчання дітей з ТПМ.

  Розкриваючи особливості навчання дітей з ТПМ, ми з’ясували, що до принципів цього процесу відносяться: етіопатогенетичний, системно-структурний, принцип комплексності, принцип диференційованого підходу, принцип обхідного шляху, онтогенетичний принцип, принцип врахування провідної діяльності, принцип розвитку.

  Крім того, ми дізналися, що важливими принципами побудови змісту корекційно-превентивного навчання дітей із ТПМ є: класифікація дефекту, запобігання труднощів навчання, адаптаційна спрямованість навчання, опора в навчанні на збережені аналізаторної системи, контроль (зворотний зв'язок), врахування індивідуальних особливостей, формування знань і прийомів розумової діяльності у їх єдності, системний підхід, принцип системного впливу на дефект, активізація компенсаторних процесів, культивування індивідуальних здібностей.

• Етіопатогенетичний принцип дуже важливий, оскільки для правильної побудови корекційної роботи з дитиною фахівцям необхідно знати етіологію (причини) і патогенез (механізми) порушення. У дітей, особливо в дошкільному віці, при різній локалізації порушень можлива схожа симптоматика. Так, в 3-4 роки мова може бути не сформована у дитини з порушенням слуху, дитини алаліка, розумово відсталого,аутичного, дитини із затримкою психічного розвитку. Причини і механізми, що обумовлюють грубе мовне недорозвинення різні, відповідно метод і вміст корекційної роботи повинні відрізнятися.
• Принцип системного підходу до діагностики і корекції порушень.Для побудови корекційної роботи необхідно правильно розібратися в структурі дефекту, визначити ієрархію порушень. Будь-який дефект має системний характер. Слід розрізняти внутрішньо-системні порушення, пов’язані з первинним дефектом, і міжсистемні, обумовлені взаємним впливом порушених і підлягаючих зберіганню функцій. Наприклад, при алалії порушений процес формування всіх компонентів мовної системи (фонетико-фонематичних процесів, лексикограмати-

                                                                                                                  18

чної сторони мови, зв’язного мовлення). Ці порушення виступають як внутрішньосистемні. В той же час у дитини алаліка слабо сформована психологічна  база мови, недостатньо розвинені когнітивні процеси,  сповільнений процес формування ВПФ, що можна розглядати як міжсистемні порушення. Ефективність корекційної роботи багато в чому визначатиметься реалізацією принципу системного підходу, направленого на мовний і когнітивний розвиток дитини.

• Принцип комплексного підходу до діагностики і корекції порушень. Психологопедагогічна діагностика є найважливішим структурним компонентом педагогічного процесу в спеціальній освітній установі. В ході комплексного обстеження, в якому беруть участь різні фахівці (лікарі, психологи, вчителі-дефектологи, логопеди), збираються достовірні відомості про дитину і формується висновок, що кваліфікує стан дитини і характер наявних недоліків в його розвитку. Корекційна робота в умовах спеціального дитячого садку або школи буде ефективною лише в тому випадку, якщо вона здійснюється в комплексі, що включає лікування, педагогічну і психологічну корекцію. Це передбачає участь в педагогічному процесі різних фахівців: лікарок, вчителів-дефектологів різного профілю, спеціально підготовлених вихователів, музичних і фізкультурних керівників, вчителів праці.
• Принцип корекційно-компенсуючого напрямку освіти. Будь-який момент у вченні проблемної дитини повинен бути спрямований на запобігання і корекцію порушень. Корекційна спрямованість – це специфічна особливість педагогічного процесу в спеціальній освітній установі, яка вирішує широкий круг завдань (освітні, виховні і корекційні) в порівнянні із загальноосвітньою установою (яка вирішує освітні і виховні завдання). На сучасному етапі у зв’язку з інтеграційними процесами передбачається корекційна складова в діяльності загальноосвітньої школи або дитячого садка, але на практиці ці установи виявляються непідготовленими до діяльності такого роду. Реалізація даного принципу забезпечується сучасною системою спеціальних технічних засобів навчання і корекції, комп’ютерними технологіями,особливою  організацією освітнього процесу.
• Принцип опори на закономірності онтогенетичного розвитку. Для того, щоб правильно збудувати систему корекційно-розвиваючої дії, необхідно знати, як ті або інші функції розвиваються в онтогенезі.                

                                                                                                              19

Можна сказати, що корекційна психолого-педагогічна робота будується за принципом «замінюю чого онтогенезу». Наприклад, логопедична робота по формуванню звуковимови починається із звуків раннього онтогенезу, робота по розвитку моторики передбачає облік закономірностей розвитку рухів в онтогенезі. Діти, що навчаються в одному класі або групі, знаходяться на різних рівнях розвитку мови, сенсорно-перцептивної і розумової діяльності, у них різною мірою сформовані просторово-тимчасові вистави, вони неоднаково підготовлені до рахунку, читання, письма, володіють різним запасом знань про навколишній світ.