Формування пісенної творчості у дітей дошкільного віку

 

Думки про використання пісенно-ігрової творчості в процесі музичного розвитку дитини знаходимо і в сучасній зарубіжній літературі. Відома чеська дослідниця В. Мішурцева провела велику роботу по теоретичному обгрунтуванню критерію відбору народної пісенно-ігрової творчості та практичному вивченню багатьох десятків хороводів і пісенних ігор. Вона надає особливого виховного значення фольклору, розуміючи, що деякі життєві явища, зокрема праця, відбиті не в тих формах, які характерні для сучасних умов. Та йдеться про ту психологічну підготовку, яку дістають діти, знайомлячись із художніми образами пісень, що виховують позитивне ставлення до праці й життя.

 

Багато хто установлює певну  залежність послідовності музичного розвитку від того репертуару народних ігор, який використовується. Так, на думку М. Арістової-Журну (Франція), ритм колискової викликає у дитини почуття рівноваги, спокою. Наступні ігри-розваги характеризуються зміною різних ритмів. Застосування хороводів у старшому віці вводить дитину в світ колективного спілкування - дитина виконує ті самі рухи, що й інші, і це приносить їй радість. Ускладнення побудови ігор відповідно до музичної форми пісні дозволяє дітям відчути зміну частин і фраз. Так послідовно формується музикальність дитини в дуже привабливій і доступній для неї діяльності.

 

Автор багатьох праць з дитячого фольклору, упорядник збірників  народних пісень, ігор і танців Беатріса Ландек (США) підкреслює, що головне призначення народних ігор і танців у ритмічному вихованні - це сприяти творчим проявам. Вона класифікує пісенно-ігрову діяльність на ігри-драматизації (рlау-асtіng) та ігри-змагання (рlау-рагtу). В перших дитина дістає можливість краще зрозуміти оточення в ході зображення різних персонажів. Ця серйозна діяльність потребує багатої уяви, хоч вона включає певні елементи ритміки (автор описує дії у цих іграх), але діти не повинні стримувати своїх поривів, інтерпретуючи ігри у власній манері ("свобода рухів є правилом") [7, 48].

 

Отже, слухання музики, спів знайшли  своє широке обгрунтування і практичне  застосування у вітчизняній та зарубіжній методиці музичного виховання.

 

 

1.3 Дитячий фольклор - один з видів  пісенної творчості

 

 

Дитячий фольклор - багатожанрова  система, що складається із прозових, речитативних, пісенних та ігрових творів. До дитячого фольклору зараховують як творчість самих дітей, так і твори, що виконуються для дітей дорослими. Такий поділ виникає з того, що ігрові і ритміко-інтонаційні можливості дітей залежать від віку. У ранньому віці (з перших днів народження і десь до трьох - трьох з половиною років) емоційний, моторний і розумовий розвиток дитини лежить цілком на обов'язку дорослих. Дорослі виконують для дітей раннього віку колискові пісні та різні забавлянки (утішки).

 

Жанри колискових і забавлянок мають  виховне і комунікативне призначення. Особливо велика в них роль інтонації - як мовної, так і музичної. Саме тому колискові пісні і забавлянки - суттєвий складник не тільки фольклору, але й народної педагогіки.

 

Другу частину дитячого фольклору  становлять твори, виконувані дітьми середнього і старшого віку. До них належать твори, що співаються або ритмічно промовляються: ігрові пісні, дражнилки, лічилки, небилиці, заклички, жартівливі пісні, а також прозові приповідки, скоромовки, загадки, казки. Частина з них складена дорослими для дітей, але велика кількість - це творчість самих дітей.

 

Дитячий фольклор несе різнобічне навантаження. Крім завдань розумового й емоційного розвитку, про що вже говорилося, ігри, пісеньки, дражнилки та ін. жанри і форми дитячої творчості скеровані найперше на вдоволення потреб дитини у спілкуванні. Допитливий дитячий розум постійно прагне до контактів: діти спілкуються з дорослими та поміж собою; пізнаючи світ, вони намагаються відтворювати звуки навколишнього середовища, в тому числі - запозичують пісні дорослих (як правило, переробляючи їх на свій лад, згідно дитячого сприймання і розуміння).

 

Багато дитячих ігор є наслідуванням  вчинків, обрядів, процесів праці дорослих. Дитячі розваги, отже, паралельно мають  і величезний практичний сенс: наслідуючи дорослих, дитина у такий спосіб оволодіває навичками, необхідними  у житті, призвичаюється до сівби, жнив, догляду за худобою, роботи на подвір'ї і в домі. Мудрість народної педагогіки - у повсякденному залученні дитини до праці - і безпосередньо, і в ігрових формах.

 

Колискові пісні починають співати дитині з перших днів її життя. За часів язичництва співові над колискою надавалося значення оберегу: вважалося, що певні інтонації і "магічні" слова можуть вберегти немовля від хвороб та інших нещасть. Підтвердження "магічної" дії співу над колискою давні люди бачили в тому, що материнська пісня справді впливає на немовля заспокійливо. Згодом первісні уявлення вивітрилися і спів-оберег перетворився на колискову пісню [15, 35].

 

Загалом тематика колискових пісень широка. Крім зрозумілих дитині образів і сюжетів, використовуються в ролі колискових і інші - в тому числі ліричні, баладні, навіть жартівливі пісні із "дорослого" репертуару. Жінка, співаючи дитині, нерідко, як писав Т.Г. Шевченко, "Свою нудьгу переливала в свою дитину".

 

Відомі факти, коли мати постійно співала  над колискою баладу, - наприклад, "їхали  козаки із Дону додому" ("Про Галю") і дитина спокійно засинала. Лагідний голос, знайомі інтонації робили свою справу.

 

Пісні, співані над колискою, поділяються на дві групи: власне колискові та інші, які виконують їх функцію (заколисування), але ні в наспівах, ні у змісті специфічних ознак не мають (як згадана вище балада "їхали козаки із Дону додому"). Такі ознаки властиві колисковим пісням, що розглядаються нижче.

 

Усі колискові пісні виконуються у повільному або помірному темпі, при основному нюансі піано. Співають неопертим, фальцетного тембру звуком. Висотне положення наспіву може змінюватися: одну пісню жінка співає в низькому регістрі, іншу - в високому; сьогодні вона співає у м'якій грудній манері, а завтра - у фальцетній.

 

Забавлянки виконують для маленьких  дітей дорослі люди або старші діти. Серед забавлянок надзвичайно  багато творів різного змісту. Як правило, вони короткі. Деякі мають певні "сюжети", зрозумілі малечі, як усім відома "Сорока-ворона на припічку сиділа". У найпростішому випадку забавлянки промовляються або рецитуються.

 

Надзвичайно своєрідним жанром фольклору є так звані небилиці або нісенітниці. В них розповідається про абсолютно неймовірні речі - настільки неймовірні і нарочито прямолінійні, що вже це одне викликає сміх. Небилиці виконують дорослі дітям від 2-3-х років, коли їм стає доступною парадоксальність змісту. Діти старшого віку співають небилиці самі - один одному та меншеньким.

 

До улюблених дитячих жанрів належать казки. Значне місце в ряді казок відводиться пісенькам, які оповідач рецитує або співає, де це належить. У казці "Про котика і півника", яку Леся Українка чула й записала на Волині, є зразки і рецитацій, і співу.

 

Пісеньки та примовки, виконувані дітьми, за їх інтонаційними особливостями поділяються на співані та рецитовані. При цьому грані між співом і речитативом дуже рухливі. Найбільш сталим елементом є ритміка. І в скоромовках, і в закличках, і в лічилках, і в дражнилках, і в ігрових примовках, як правило, діти дотримуються певного ритмічного рисунку і виділяють словесні наголоси, які становлять канву ритмізації. Ритмічні фігури бувають здебільшого засновані на парному групуванні ритмічних тривалостей.

 

До дуже типових, поширених у  багатьох народів світу, належить тритоніка. У пісеньці, що подана нижче, тритоніку використано для звуконаслідування. Звуковисотний контур і ритм відтворює кумкання жаб:

 

 

 

 

Досить поширений також спів на двох звуках, розташованих поміж  собою в інтервалі терції чи кварти (так звана дитоніка - двозвуччя). Таку манеру інтонування бачимо в гумористичній пісеньці "Савка":

 

 

 

 

Перераховані ладозвукоряди становлять характерну прикмету дитячих пісень. Але, звичайно, діти виконують і розвинені наспіви, - зокрема, запозичені з репертуару дорослих. Особливо багато перейшло в дитячий фольклор ігрових веснянок. Такі з них, як "Мак", "Перепілонька", "Заїнька", "Просо" ("А ми просо сіяли") та багато інших розігруються, інсценізуються дітьми [15, 37].

 

Отже, для дитячого фольклору показова ритмізована декламація, спів на одному звукові, біхорди, трихорди, дитоніка, тритоніка. Зовсім невластиві тетрахорди (хоча використовується незаповнена квартова інтонація). Розвинені наспіви (різної будови), як правило, є наслідком запозичень з "дорослих" жанрів - веснянок, весільних, купальських, танцювальних пісень.

 

Розділ 2. Формування пісенної творчості у дітей дошкільного віку

 

 

2.1 Музичний образ в пісенній творчості

 

 

Відомо, що музичний образ виражається  комплексом усіх музичних засобів. Музичний образ у його складному естетичному  розумінні діти не можуть створити - у них нема належного рівня узагальнення спостережень, у них ще дуже обмежені засоби вираження і зображення. Якщо навіть припустити, що твори, написані композиторами для дітей, передають явища життя в доступній формі, то за цим стоять і великі узагальнення, і майстерність у володінні яскравими виражальними засобами. І все-таки початкова пісенна творчість дітей завжди образна за своєю природою. Вона знаходить смій вияв у найпростіших музичних темах. Не всі інтонаційні звороти відповідають мотивам, а лише ті з них, які набувають особливого виражально-тематичного значення. Зустрічаються і менш індивідуалізовані й типові інтонаційні звороти. Вони набувають нейтральнішого характеру щодо теми і мають менше значення в художньому змісті. Проте нерідко без них мелодія не "оживає".

 

Музичний образ у мелодіях нескладних пісень виражений музичною темою у вигляді різноманітних інтонаційних зворотів. Це положення у свою чергу підводить нас до першої робочої гіпотези про побудову дитячої пісенної творчості: зародки її проявів слід шукати у цих першоджерелах музичної теми - у мотивах, інтонаційних зворотах, які мають тематично-виражальне значення. Далі, на основі вже цієї гіпотези можна приблизно визначити такі творчі завдання, які відповідали б формуванню дитячої пісенної творчості в її виражальних та зображальних началах [7, 45].

 

Передбачуваний результат у  вигляді продукції дитячої пісенної творчості повинен складатися з невеликих інтонаційних зворотів, мотивів і найпростішої мелодії, що утворюється з них.

 

Виражальні функції дитячої  пісенної творчості можуть бути представлені у таких формах:

 

. Інтонаційні звороти, мотиви, мелодії,  які наслідують реальне звучання  оточення, в першу чергу інтонації  чуттєво-виразної мови людини (відповіді-запитання, пісенні розмови, наслідування співу зозулі, нявкання та ін.).

 

. Інтонаційні звороти, мотиви  мелодії, які супроводжують звичайні  ігрові, танцювальні рухи дитини (підспівування під час ходи, танцю, колихання ляльки тощо). Усі ці інтонації виражають різні емоції (жаль, торжество, радість, подив та ін.).

 

Виражальна сторона пісенної творчості дітей, що відображає їхні думки, почуття і породжена навколишнім життям, спостерігається і н спонтанній співацькій діяльності, хоч і в дуже нечітких, невиразних, розрізнених проявах. Співочі інтонації, що передають різноманітний зміст, с - природними й невимушеними реакціями дітей па оточення. Інтонації постійно збагачуються під впливом сприйняття художніх творів, особливо пісень, створених композиторами.

 

Усе це дозволяє припустити, що таким  є бажаний і продуктивний шлях формування виражальної функції  дитячої пісенної творчості. Але виражальний зміст дитячих пісень повинен бути "зображальний" (за термінологією Ю. Кремльова), тобто він повинен втілитися у відповідні конкретні інтонаційні звороти, мотиви з властивою їм мелодичною лінією, ритмом, ладогармонічною структурою. Отже, треба визначити і виражальну функцію дитячої пісенної творчості. Оскільки вона спрямована на вираження почуттів і думок музичними особами, то точніше її можна назвати зображально-виражальною функцією [7, 48].

 

Зображально-виражальна функція дитячої  пісенної творчості може бути втілена в музичному матеріалі у таких напрямках:

 

. Загальна лінія мелодичного руху (обмежений діапазон мелодії, неяскрава кульмінація, неширокі інтервальні ходи, поступеневий рух).

 

. Початки ладової організації:  спів у заданій тональності  (за заданим звуком, за тональною  настройкою фортепіанного вступу), тяжіння до тоніки при завершенні  мелодії, сполучення стійких і нестійких звуків, домінування перших, найпростіші народні звукоряди, лади (секундові, терцеві, квартові) мажорні (переважно) і мінорні.

 

. Метроритмічні співвідношення: метрична чіткість мелодії, поєднання наголошених і ненаголошених звуків, переважно дводольні рої міри, виразність ритмічного рисунка, закінченість мелодії в ритмічному відношенні.

 

. Найпростіше нюансування пісень: знаходження потрібного чемну й динаміки в імпровізації пісень певного змісту, збереження темпу під час виконання створеної пісні, свідома зміна темпу й динаміки залежно від літературного тексту пісні й мелодії.

 

. Первинна структура пісні: поява цезур, побудова коротких музичних фраз, речень, наскрізний рух мелодії або квадратність структури, своєчасна реакція на фортепіанний вступ і закінчення.

 

Значення зображально-виражальної  функції в дитячій пісенній творчості дуже велике. Без оволодіння її найпростішими засобами неможливе успішне формування пісенної творчості. Але таке засвоєння може відбуватися тільки в процесі творчої діяльності. Дитина, керуючись поставленим перед нею творчим завданням, оперує звуками, наспіву мелодію, видозмінює її і шукає способи зображення в ній тих почуттів і думок, які вона хотіла передати. Така діяльність складається в умовах уже набутого музичного досвіду на заняттях. Якщо, наприклад, у процесі занять дитину не вчили найпростіших нюансів, то вона не зуміє скористатися такими засобами, як зміна динаміки й темпу, хоча несвідомо і прагнутиме проспівати, наприклад, колискову неголосно, в повільному темпі.