Естетичне виховання в позашкільних закладах

  В процесі навчання малюнку вирішуються завдання початкового формування особистості, емоційно-оцінюючого захопленого відношення до життя, мистецтва, художнього осмислення природи, людей, оточуючої дійсності. З цією метою художній розвиток учнів формується шляхом пізнання складових мистецтва:

• змісту – заради чого створюється твір;
• мови – завдяки чому виражається зміст;
• мистецтва – як здатності створювати, відкривати невідоме.

  Ці  головні завдання здійснюються в  тісному взаємозв‘язку з навчанням  основам образотворчої грамоти  на рівнях співвідношення в 1-му класі  і з наступним розширенням  об‘єму знань і умінь [  ].

    Одночасно формується уявлення дітей про взаємодію різних форм мистецтва з життям і між собою, вивчаються особливості їх мови і функцій в історичній послідовності – як теоретично (в формі бесід), так і практично (через особисте естетичне усвідомлення взаємовідношення минулого і майбутнього).

    На  відміну від традиційної системи  побудови навчальних предметів від  окремого до загального, коли окремі елементи мови (форма, колір, пропорції) вираховуються, виступають окремо від змісту, утворюючи  лиш професійну основу. В даній  програмі береться  за основу дидактичної системи теорія спілкування, де всі запитання вирішуються в зворотній послідовності – від загального до окремого.

    Навчальна програма по малюнку пропонує розвиток образного мислення навчального від інтуїтивного самовираження до аналітично-чуттєвого сприйняття життєвих, з одночасним вивченням виразних і технічних графіки. Запропонована система роботи з дітьми сприяє не звичайному наповненню технічного багажу, а формуванню художньо-образного мислення, художнього смаку.

    Дитяче мистецтво (при уважному підході до глядацького сприйняття молодших учнів) послідовно переводиться на образотворчий матеріал з максимальним використанням можливостей, закладених в нім. Тут реалізується особисте відношення автора, відповідно вибираються образотворчі засоби визначається творче начало в малюванні.

    Програма  передбачає паралельне вивчення виразних засобів ілюзорно – повітряного  і умовно-плоского зображення. Учні пізнають, що образотворче мистецтво  живе і розвивається по цих двох шляхах. Два способи відображення дійсності, дві специфічні тенденції що, то виступають раз окремо і самостійно, то, змінюються, ограни чують свою специфічність.

    Послідовність в темах і завданнях методично  основана і її потрібно зберігати, особливо в молодших класах.

    Міжпредметні зв’язки здійснюються через вивчення способів відбору виразних засобів в малюнку, що підводить навчаючих до освоєння мови графіки і вказання шляху пошуків засобів рисунку в різних видах композиції.

    Малюнок в перші два роки навчання основується на спостерігаючій перспективі. Діти відображують перспективні скорочення на основі спостережень і порівнянь. Учитель уважно підштовхує їх в цьому напрямі[  ].

    На  уроках з історії мистецтва проводяться  бесіди про образотворче мистецтво  як засіб естетичного виховання бесіди про мистецтво той вид роботи, який допомагає формувати ідейно-моральну постанову учня, вміння бачити і розуміти прекрасне, формувати естетичний смак. Бесіди про мистецтво дають людям можливість емоційно переживати бачене і давати йому свою оцінку позитивну чи негативну.

    Значення  бесід про мистецтво дуже велике, воно заключає в собі як освітні  так і виховні цілі. Знайомлячись з картинами учень у першу чергу вивчає і пізнає світ картинки, а він завжди дає певну навчальну інформацію; історичні факти, життя дітей і дорослих в минулому і в наш час, опис природи, її явищ, образи людей які жили колись чи живуть тепер [  ].

    Крім  цього учні довідуються про художників, авторів даних картин, епоху в  якій вони жили і творили.

    Отже  на уроках з історії мистецтва діти збагачують свої знання не тільки з історії мистецтва а і з інших дисциплін, таких як історія, географія, природознавство, література, суспільствознавство та інші.

    А також уроки з історії мистецтва  мають виховне значення. У часі розгляду та аналізу творів мистецтва у дітей виникає певний емоційний стан, переживання, від якого розвиваються і певні почуття: любові до рідного краю, радості, гордість за героїчне минуле свого народу, ненависті до експлуататорів і поневолювачів.

    Споглядання творів мистецтва викликає певну естетичну  насолоду, дає радість, задоволення, розвиває почуття краси, підвищує художню культуру. Часто на уроках показують зразки, фото чи репродукції різних творів живопису, скульптури, архітектури, графіки та декоративного мистецтва. Це дуже сприяє виробленню естетичного смаку учнів. Найчастіше ми маємо можливість  обговорювати та аналізувати твори живопису. Картини, особливо ті, що зображують природу, викликають в учнів велике задоволення. Справді, сила естетичного впливу на людину – велика. Учні самі не збагнувши цього піддаються впливу мистецтва, яке діє на них двома джерелами: художнім словом і живописним образом тобто формою, кольором.

    На  уроках ліпки (скульптура) емоційні переживання  викликає скульптура, хоча вона переважно  позбавлена барвистості. Зате більше діє формою, лінією, фактурою[  ].

    Великий естетичний вплив мають твори  декоративного мистецтва. Краса  вишивкових узорів, візерунки різьби, барвистість народного розпису, філігранна техніка писанкових орнаментів – невичерпне джерело насолоди.

    Аналізуючи  твори декоративного мистецтва  в першу чергу визначає вид  і техніку роботи, підкусюємо зміст  орнаментації.

    Естетичне сприйняття дійсності передбачає і  художнє освоєння: формування вміння бачити, емоційно відгукнутись та усвідомити красу, естетичні якості різноманітних явищ і об’єктів діяльності: природи і тваринного світу, міст і сіл, будинків і квартир, зовнішнього вигляду людини.

      Отже, для ефективного розвитку естетичного  світосприйняття у школярів, потрібно постійно розвивати художні здібності, навіть, якщо в майбутній обраній професії це не потрібно

Висновки.

    Цілком  природно, що питання змісту і напряму  виховання молоді засобами образотворчого мистецтва набирає величезне  значення.

    Багато  передових митців звертаються до скарбниці народного мистецтва, запозичуючи і розвиваючи кращі надбання народу, надаючи їм нового змісту.

    Навчання  в художніх школах не мислиме без  знайомства з чудовими зразками народного  мистецтва, які сприяють естетичному  вихованню дітей.

    Думки часу, епохи, найважливіші події сучасності, обов’язково знаходять своє відображення в дитячому малюнку. Допитливе дитяче око проникає в багатогранне і цікаве життя і передає його в своїх малюнках з несподіваною своєрідністю і гордістю.

    Заняття в художніх школах прищеплюють любов до рідного краю, його народу і народного мистецтва, знайомить дітей з мистецтвом графіки, живопису та культури, поглиблюють та розширюють загальний культурний рівень дітей.

    Дехто з педагогів та художників дотримуються помилкової думки, ніби вміння малювання дано не кожному, що цю здібність дано природою небагатьом , окремим “талантам”.

    Дійсно, можна зустріти дітей, малюнки яких вражають своєю виразністю, влучністю, точною характеристикою , цікавими зображеннями людей та тварин. Але найкращі задатки  можуть згаснути без зацікавленості, а дуже посередні здібності можна розвинути до майстерності.

    Ключем  до успішного навчання в художніх школах є розуміння психології дитини певного віку, врахування її загального розвитку та характеру відображення.

    В нашій країні проводяться виставки образотворчого мистецтва дітей, які привертають увагу тисяч відвідувачів, художників і всіх, хто і захоплюється дитячим мистецтвом.

    Чим же так захоплюють малюнки дітей? Тим, що в них яскравість і свіжість вражень, несподівана сміливість, експресія, комічна наївність та наївна переконаність. Тим, що в них проявляються ті якості, які інколи з роками губляться у людей: здатність розділити, дивуватись, завидна спостережливість та ілюзія.

    Допитливе дитяче око проникає в навколишнє середовище і цікаве життя, помічає те, на що дорослі звичайно не звертають увагу.

    Завдання  художньої школи помічати найперші прояви дитячої творчості, з повагою  до неї ставитися і помічати шляхи  до систематичного поступового руху, який повинен забезпечувати успішний розвиток творчих прагнень дитини.

    Для дитини малюнок є виявленням її емоційного ставлення до оточення.

    Вчитель художньої школи повинен розкривати очі дитини на красу світу, а не намагатися зробити малюнок красивішим. Малювання є одним з найперших  проявів образного вираження думки, уяви дитини.

    Список  використаної літератури: 

1. Кабши І.Ю. Розвиток художніх здібностей молодшого шкільного віку.// Радянська школа. – 1981 - №3-с. 18-22.
2. Легенський Ю.Г. Від ремесла до творчості // Час – 1990 - №5 -  с. 38-50.
3. Лосюк П.В. Декоративно-прикладне мистецтво в школі // Радянська школа – 1979 - №10 – с. 19-30.
4. Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 ступенів // Освіта, 1991.
5. Концепція національної школи про позашкільні навчальні заклади.
6. Галузинський В.М. Педагогіка. Київ., “Вища школа” 1995 р.
7. Калечіц Т.Н. Позакласна і позашкільна робота з дітьми. Москва., “Просвещение”, 1980 р.
8. Соя М. М.,  Я.В. Луцький. Виховна робота в дитячих оздоровчих закладах. Івано-Франківськ, 1995 р.

 9. ххххххх