Естетичне виховання в позашкільних закладах

Зміст.

Вступ.....................................................................................................................

І Розділ. Соціально-педагогічні  та виховні можливості позашкільних навчально -  виховних установ...........................................................................

1.1.Мета та  завдання позашкільної освіти  та виховання..................................

1.2.Основні напрями  та зміст позашкільної освіти  і виховання.......................

1.3.Правова  основа позашкільних навчально-виховних закладів.....................

ІІ Розділ. Формування естетичного світосприйняття  у школярів через роботу дитячих  художніх шкіл.........................................................................................

2.1. Виховний  потенціал образотворчого мистецтва.........................................

2.2. Структура  дитячої художньої школи та  особливості навчального процесу.....................................................................................................................

2.3.Художня освіта - як основа естетичного виховання учнівської молоді......

Висновки...................................................................................................................

Список використаної літератури.............................................................................

Додатки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

      Наукові дослідження та педагогічна практика свідчить про динамічний і складний шлях розвитку позашкільної освіти.

      Протягом  XIX-XXст. перші будинки юнацтва в Україні були відкриті з ініціативи прогресивної педагогічної громадськості  й за підтримки меценатів і добродійних комісій в Ніжині, Києві, Харкові тощо.

      У 1918-1920 роках значного поширення набувають  дитячі клуби при комунах, народних будинках, що діють при заводах  і фабриках. У 20-х роках формується широка державна суспільна система позашкільної роботи, визначаються її основні форми і методи. Станції юних техніків, туристів, натуралістів, музичні школи, школи мистецтв, були відкриті в усіх областях і районних центрах [  ].

      Нині  більш як у 2-х тисячах позашкільних закладів починають шлях до творчості  біля 2 млн. дітей і підлітків.

      Аналіз  становлення і розвитку позашкільної роботи з дітьми та учнівською молоддю  в Україні свідчить про наявність  прогресивних досягнень і позитивний вплив на творчий розвиток особистості. У праці свого історичного розвитку позашкільна освіта і виховання набули певного досвіду, престижу і сформувались як невід’ємна частина цілісної системи освіти України.

      Поряд з цим десятиріччями існувала невідповідність проблем практичної діяльності позашкільних закладів та їх науково-теоретичного обґрунтування та забезпечення [  ].

      Концепція є першим кроком і спробою наукового  осмислення розвитку позашкільної освіти та виховання і фактично відкриває  простір для становлення нової галузі педагогічної науки – позашкільної педагогіки.

      Тому, виходячи з актуальності даної теми, мета даної роботи полягає в тому, щоб розкрити суть та організацію естетичного виховання в позашкільній освіти та виховання; дослідити форми і методи роботи позашкільних навчально-виховних закладів, а також визначити конкретні заходи роботи у вище згаданих установах.

      Завдання  які були нами поставлені наступні:

     - виявити мету та завдання позашкільної освіти та виховання;

     - розкрити основні напрями та зміст позашкільної освіти і виховання;

     - розкрити правову основу позашкільних навчально-виховних закладів;

     - вплив та виховний потенціал образотворчого мистецтва.

     - визначити структуру дитячої художньої школи та особливості навчального процесу;

     - дослідити яке місце займає художня освіта в естетичному вихованні учнівської молоді. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

І Розділ. Соціально-педагогічні  та виховні можливості позашкільних навчально -  виховних установ.

1.1.Мета та завдання позашкільної освіти та виховання.

     Позашкільна освіта та виховання – процес безперервний. Він не має фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії в другу, від створення умов сприятливих для творчої діяльності дітей та підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійної творчості, яка і формує потребу особистості у подальшому сприйнятті світу.

      Особливість позашкільного навчально-виховного  процесу полягає у проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти  дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатограній соціокультурній ситуації[  ].

      Позашкільна освіта та виховання здійснюється в  закладах, які покликані сприяти  соціальній адаптації особистості  у реальному житті, у відкритій  системі соціалізації, і розглядається як найбільш демократичний та гнучкий засіб залучення сім’ї до співпраці у вихованні і розвитку дітей і підлітків[  ]. Вона передбачає самостійний вибір і використання її суб’єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів навчально-виховного процесу: визначення форм і методик навчання і виховання, тематики наукових досліджень, навчально-виховних курсів та спецкурсів і послідовність їх опанування з урахуванням вікових особливостей, здібностей та інтелектуальних можливостей особистості.

      Система позашкільної та виховання базується  на історично обумовлених традиціях  виховання особистості, створених  представниками різних національних спільнот України: суспільних та родинних цінностях: ідеях, поглядах, переконаннях, ідеалах  і реалізується позашкільними закладами освіти, іншими закладами освіти у позаурочний час, дитячими, молодіжними організаціями, творчими дитячими та молодіжними об’єднаннями та місцем проживання, на підприємствах, у різних організаціях і установах.

      Головна мета позашкільної освіти та виховання - створення умов для творчого, інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки при впровадженні якісно нових форм організація позашкільної життєдіяльності підлітків, задоволення їх освітніх потреб шляхом залучених до науково-експериментальними, дослідницької, технічно-конструктивної, художньої, декоративно-прикладної, еколого - прикладничої, туристсько-краєзнавчої та інших видів творчості [  ].

      Організація позашкільної діяльності дітей та учнівської молоді є одним з результатів  підвищення якості та інтенсивності  вміщення завдань суспільства в  галузі освіти.

      Основними завданнями позашкільної освіти та виховання є:

• Формування суспільно-громадського досвіду особистості;
• Розвиток, стимулювання та реалізація її духовного і творчого потенціалу;
• Створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів і обдаровань для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;
• Залучення до особистісно значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти;
• Задоволення її потреб у професійному самовизначенні;
• Забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організації їх дозвілля;
• Розвиток психофізичних ресурсів зміцнення здоров’я підтримка високої працездатності протягом всього періоду навчання;
• Виховання валових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури.

      Поряд із завданнями існують принципи позашкільної освіти та виховання. Головними з  них є:

      Гуманізація, що визначає пріоритети завдань творчої  самореалізації особистості, її виховання, створення умов для вияву обдарованості  і талантів дітей, формування гуманної особистості, людяності, доброзичливої, милосердної [  ].

      Єдність загальнолюдських і національних цінностей, що забезпечує у змісті навчально-виховного  процесу органічний зв’язок і  духовну єдність української  національної культури з культурою народів світу; розвиток культури всіх національних меншин, що проживають на території України; сприяє усвідомленню пріоритетності загальнолюдських цінностей над груповими, плановими та класовими; визначає позашкільну освіту та виховання як важливий засіб національного розвитку й гармонізації національних і міжнаціональних відносин в Україні.

      Демократизація, що передбачає автономію (самостійність) позашкільних закладів освіти різних типів та форм власності, інших центрів  позашкільної освіти та виховання у вирішенні основних питань змісту їх діяльності, розвитку  різноманітних форм співробітництва та партнерства всіх учасників педагогічної діяльності.

      Науковість  і системність, що полягає в забезпеченні оптимальних умов для розширення і послаблення засобами освіти вагомих для кожної особистості, що навчається, об’єктивних законів, обґрунтованих понять і способів практичних дій в їх майбутній трудовій діяльності, а також забезпечення інтегруючої функції процесів навчання і виховання в умовах досягнення основної мети позашкільної освіти та виховання.

      Безперервність, наступність та інтеграція, що забезпечує єдність всіх ланок освіти України, об’єднання зусиль позашкільних з  іншими закладами освіти та різними  організаціями; цілісність і наступність  позашкільної освіти та виховання, спрямованої на поглиблення та конкретизацію освітнього процесу; набуття освіти упродовж всього трудового життя, за умови коли нові заняття, уміння та навички базуються  на раніше засвоєних та придатних.

      Багатоукладність  та варіативність, що передбачає можливість широкого вибору змісту, форми і засобів освіти та виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних записів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів, запровадження поліваріантності навчальних програм, поглиблення і розширення їх практичної сприятливості, референції та індивідуалізований навчально-виховного процесу: розвиток мережі державних та недержавних позашкільних закладів.

      Добровільність  та доступність, що передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб абсолютності у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні здобуті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.

      Самостійність і активність особистості, що полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності та у позанавчальний час [  ].

      Гармонізація  родинної і суцільної освіти та виховання, яка передбачає створення сприятливих  умов для забезпечення добровільного  партнерства і  корисної співпраці  того, хто вчиться , його родина , а  також держави, як рівноправних суб’єктів навчально-виховного процесу в позашкільних закладів і незалежності позашкільної освіти та виховання від політичних, громадянських і релігійних організацій.

      Практична спрямованість позашкільної освіти та виховання, що передбачає набуття  учнями певних умінь і навичок , орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом [  ].

      У сукупності й взаємодій ці принципи орієнтують позашкільну освіту та виховання  на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності й взаємозв’язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість; сприяють успішному входженню її в суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

 

1.2.Основні напрями та зміст позашкільної освіти і виховання.

      Зміст позашкільної освіти та виховання у  порівняні з базовою і професійною  освітою ґрунтується на інших засадах. Такими засадами є особистісні замовлення дітей і їх батьків. Ці замовлення постійно розвиваються, варіюються, в чому і простежується безперервна динамічність цієї ланки освіти, її нестандартність та варіативність.

      Серед основних напрямів діяльності можна  виділити:

      Соціокультурний – передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу, як особистості через включення її у систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виконання участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.