Управління охороною праці в органах ДПС України

відсутність єдиних та досить стабільних нормативів (наприклад, на кілька років) відрахувань  від загально державних податків до місцевих бюджетів;

відсутність єдиних правил ув’язки доходів місцевих бюджетів і регіональних податкових надходжень, а також науково обгрунтованої  методики міжрегіонального перерозподілу  доходів.

Сьогодні найбільш проблемним є  питання взаємовідносин між бюджетами  різних рівнів з приводу розподілу  між ними доходів і видатків. Як показали результати досліджень, нині діючий бюджетний механізм, при якому  місцеві ради вищого рівня встановлюють нормативи відрахувань від регулюючих податків і зборів та суми дотацій, призводить до погіршення функціонування місцевих бюджетів нижчого рівня. Це, в свою чергу, не дає змоги профінансувати всі необхідні видатки, що тягне  за собою погіршення стану соціально-економічного розвитку.

Розглянемо в цьому зв’язку  три найбільших джерела доходів  – ПДВ, податок на прибуток підприємств і прибутковий податок з громадян.

Частка ПДВ у доходах бюджету  становила у 1996 році 26,09 відс. Таким  чином, закріплення ПДВ за державним  бюджетом не могло негативно не позначатися  на формуванні доходної частини місцевих бюджетів. Очевидно, що ПДВ (як і акцизний збір) не можна "прив’язувати" до конкретної території за принципом: де стягується більше податку в розрахунку на 1 жителя, там населення має  право і на більші бюджетні витрати. Відомо, що ПДВ виплачується підприємствами, хоча його тягар, врешті-решт, несуть громадяни, які є "замикаючими" споживачами  продукції та послуг. В тому і  полягає специфіка діяння ПДВ, обчислюваного  за прийнятим у Європі кредитним  методом (шляхом вирахування з податку  на продажі податку на купівлі), що , мобілізуючи до бюджету відповідні суми коштів, він розподіляється по ланцюгу платників пропорційно  вартості, доданій ними до кінцевого  продукту. Тому, щоб визначити величину податкового тиску даного обов’язкового  платежу на доходи жителів даної  території, необхідно провести спеціальні розрахунки, вірогідність яких забезпечити  досить складно. Так, наприклад, у Німеччині  надходження від ПДВ розподіляється не за принципом джерела (тобто не за місцем виплати податку), а в  основному (на 75 відс.) залежно від  чисельності жителів (тобто в  розрахунку на душу населення).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 4. Система управління охороною праці в органах ДПС України

4.1. Система управління охороною праці в органах ДПС України

         У сучасних ринкових умовах господарювання діяльність у галузі охорони праці в Україні передбачає багаторівневу систему управління охороною праці (СУОП), функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої та виконавчої влади різних рівнів, управлінські структури організацій та установ, трудові колективи, професійні спілки. Ефективне функціонування цієї системи можливе за наявності прямих та зворотних зв'язків між її окремими ланками, чіткого виконання повноважень, які стосуються питань з охорони праці в межах кожної ланки системи.

Кінцевою метою функціонування системи управління охоронною праці є підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здоров’я та працездатності людини в процесі праці. При цьому кожна ланка системи здійснює підготовку, прийняття та реалізацію цих рішень відповідно до свого рівня та функціональних обов'язків у системі управління охороною праці. З погляду вирішуваних питань усі ланки системи управління охороною праці можна поділити на дві групи: ланки, які забезпечують вирішення законодавчо-нормативних, соціально-економічних та інших загальних питань охорони праці; ланки, у функціональні обов'язки яких входить . забезпечення безпеки праці в умовах конкретної галузі.

До першої групи ланок  системи управління охороною праці  входять органи державної законодавчої ініціативи й органи державного управління охороною праці, в тому числі: Верховна Рада України; Кабінет Міністрів України; Державний департамент з нагляду за охороною праці; Міністерства, в тому числі і Державна податкова адміністрація України; інші центральні органи виконавчої влади; місцеві державні адміністрації; місцеві ради.

Верховна Рада України  і своєї ініціативи, взаємодіючи  із структурами державної виконавчої влади, визначає державну політику в галузі охорони праці, вирішує питання удосконалення законодавчої бази з охорони праці, питання соціального напряму, які тісно пов'язані зі станом умов праці.

Кабінет Міністрів України  забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці, виходячи зі стану охорони праці у державі організовує розробку загальнодержавних програм щодо поліпшення цього стану затверджує ці програми та контролює їх виконання, визначає функції органів державної виконавчої влади щодо вирішення питань охорони праці та нагляду за охороною праці.

Для вирішення цих питань при Кабінеті Міністрів України  функціонує Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.

Державний департамент  з нагляду за охороною праці України  здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалізує державну політику у цій галузі, розробляє за участю відповідних органів державні програми в галузі охорони праці, координує роботу державних органів та об'єднань підприємств з питань безпеки праці, опрацьовує і переглядає спільно з компетентними органами систему показників та обліку умов безпеки праці, здійснює міжнародне співробітництво з питань охорони праці та нагляд за охороною праці в державі тощо.

Рішення Державного департаменту з  нагляду за охороною праці України, що належить до його компетенції, обов'язкові для виконання всіма міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями, місцевими радами та організаціями.

Міністерства, державні комітети, інші об'єднання, створені за галузевим принципом, зокрема й Державна податкова адміністрація України як ланка управління охороною праці, визначає науково-технічну політику своєї галузі що до питань охорони праці, розробляє і забезпечує реалізацію комплексних заходів що до поліпшення безпеки праці, здійснює методичне керівництво діяльністю підрозділів галузі з охорони праці, співпрацює з галузевими профспілками щодо вирішення питань безпеки праці, організовує у встановленому порядку навчання та перевірку знань правил і норм охорони праці працівниками своєї галузі,

створює внутрішньовідомчий контроль за станом охорони праці. Для забезпечення виконання викладених вище функцій в апаратах міністерств та прирівняних до них об'єднаннях у Державній податковій адміністрації України створюється служба з охорони праці.

Управлінські рішення з питань охорони праці, що приймаються керуючою частиною ДПА України, є обов'язковими для виконання    ' всіма структурними підрозділами Державної податкової адміністрації України, а також підпорядкованими їй ДПА АР Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

У свою чергу, опрацювавши  управлінські рішення керуючої частини ДПА України з питань охорони праці, керуюча частина ДПА в АР Крим, областях, містах Києві та Севастополі приймає свої управлінські рішення стосовно питань з охорони праці у підпорядкованих їм ДПІ районів і міст. Така система дозволяє охопити усі структурні підрозділи, які є складовою частиною ДПС України.

Служба  охорони праці виконує такі функції:

   - створює ефективну, цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямі кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

- проводить оперативно-методичне  керівництво роботою з охорони праці;

- готує для розгляду  на засіданнях колегії, нарадах,  семінарах найважливіші питання з охорони праці;

- організовує облік,  аналіз нещасних випадків, професійних  та загальних захворювань, а також шкоди від цих подій;

- організовує розробку  перспективних та поточних планів  роботи щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

- організовує підвищення  кваліфікації і перевірку знань  посадових осіб з питань охорони праці;

- розглядає  листи та скарги співробітників  з питань охорони   ^й праці;

- контролює дотримання чинного законодавства та інших нормативних актів, посадових інструкцій з питань охорони праці працівниками ДПС України; відповідність нормативним актам про охорону праці обладнання, транспортних засобів, що експлуатуються в підрозділах ДПС України;    

своєчасне проведення навчання та інструктажів працюючих з питань безпеки праці:

- бере участь у спеціальних розслідуваннях нещасних випадків,

міжнародному співробітництві  з питань поліпшення умов і безпеки праці.

Ця служба виконує ще значну кількість  функцій з управління охороною праці, а також наділена рядом повноважень  та прав, передбачених Типовим положенням про службу охорони праці.

 

 

 

Висновки

 

В результаті опрацювання матеріалів виявлено, що місцеві бюджети – це не просто балансові розрахунки доходів і  витрат, які мобілізуються і витрачаються на відповідній території, а й  важлива фінансова категорія, основу яких становить система фінансових відносин, що складається між місцевими  та державним бюджетом. Місцеві бюджети  є головним каналом доведення  до населення кінцевих результатів  суспільного виробництва, спрямованих  на суспільне споживання. Саме через  них суспільні фонди споживання розподіляються в територіальних розрізах. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і комунального господарства.

Практичне дослідження процесу формування місцевих бюджетів довело, що на сьогоднішній день місцеві органи влади не володіють  достатніми фінансовими ресурсами  для організації управління економікою і соціальною сферою на своєму рівні. Це обумовлено цілою низкою обставин:

- високим  рівнем концентрації фінансових  ресурсів у державному бюджеті  країни, що знижує значення регіональних  і місцевих бюджетів вирішенні  життєво важливих для населення  задач;

- домінуючою  роллю регулюючих доходів у  структурі надходження коштів  до місцевого бюджету низькою  часткою закріплених за територіями  податкових платежів;

- нині  діючою практикою формування  місцевих бюджетів, при якій збережений  поки що в своїй основі механізм  централізованого встановлення  нормативів відрахувань від регулюючих  доходів, хоча вони й знаходяться  у протиріччі з принципами  бюджетної децентралізації;

Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового рівня бюджетної  системи, а також теорії та практики існування бюджетних систем в  країнах з ринковою економікою дає  змогу зробити висновки щодо здійснення заходів, спрямованих на покращення умов формування місцевих бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити  компетенції щодо розв’язання конкретних завдань між центральними органами влади і органами регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати перехід до децентралізації державних фінансів. У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести пайові податки, податок на землю, податок за промисел, збір за забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок громадян. У всякому випадку за рахунок податкових джерел місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80% своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового вимірювання. Практика показала, що такий метод регулювання  місцевих бюджетів як вилучення надлишків  бюджетних коштів до бюджету вищого рівня та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів відрахувань від загальнодержавних  податків і зборів має багато недоліків. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно  створити спеціальні бюджетні фонди  фінансового вимірювання територій. А перерозподіл доходів між бюджетами  одного рівня доцільно було б здійснювати  з урахуванням податкової сили території  та мінімального рівня, до якого повинно  вимірюватись фінансові можливості цих територій. Тому вже сьогодні назріває необхідність визначення обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням  економічного, соціального й екологічного стану відповідних територій. Існування  таких показників дасть змогу  визначити реальний розмір фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем  стосовно формування і використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення економічної самостійності регіонів країн. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростій вибір місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та метод управління і  стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї причини фінансування і  формування бюджету місцевої влади  є однією з найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого дослідження та пошуку нових підходів до реформування.