Платники та об’єкти земельного податку

 

2.2 Орендна плата за землю та земельний податок як джерело бюджетних надходжень

Земельний податок не є платежем з конкретним цільовим призначенням і не містить вказівки на певний еквівалентний обмін. Крім вказаних ознак земельного податку, які обумовлюються  об’єктивними сутнісними характеристиками його правової природи, існують і  деякі інші його правові відмінності. Так, при сплаті земельного податку  обов’язково відбувається перехід  права власності від платника податкових сум до держави. Фізичні  і юридичні особи, що мають, наприклад, у приватній власності земельну ділянку, реалізують власний податковий обов’язок шляхом відчуження частини  належного їм майна у вигляді  відповідних грошових сум. Податкові  суми від його нарахування сплачуються  до відповідних бюджетів місцевого  рівня. Земельний податок, як фінансово-правовий інструмент, не передбачає для його платника свободи вибору. Несплата земельного податку у встановлений термін тягне для особи негативні  наслідки, зокрема, застосування фінансових санкцій. При цьому санкції не можуть розцінюватись, як обмеження  платника земельного податку у наданих  йому правах. Такий висновок витікає  з конституційного, публічно-правового  обов’язку останнього сплатити податкову  суму.

На підставі висловленого вище можна  стверджувати, що правова природа  земельного податку визначається такими притаманними йому властивостями:

1) він встановлюється тільки  на законодавчому рівні і його  сплата може здійснюватись лише  на підставі закону;

2) сплата земельного податку  здійснюється виключно у грошовій  формі; 

3) суми від його сплати зараховуються  до відповідних бюджетів місцевого  рівня; 

4) він не носить цільового  характеру; 

5) земельний податок є безвідплатним,  обов’язковим платежем;

6) при його сплаті обов’язково  відбувається перехід права власності  певних податкових сум від  первісного власника земельної  ділянки до відповідних місцевих  бюджетів [6, с. 134].

Якщо приймати за основу наведені властивості земельного податку  і спів ставити їх з чинним нормативним  регулюванням, то можна помітити ряд  суперечностей.

Об'єднання законодавцем під однією рубрикою земельного податку і плати  за землю як податкового і неподаткового  платежів науковцями пояснюється сукупністю різних причин.

Обов’язковою складовою бюджетних  доходів, пов’язаних із спеціальним  використанням важливого природного ресурсу – землі, виступають земельний  податок та орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної  власності. Саме земля займає домінуюче  місце серед природних ресурсів у складі єдиної екологічної системи.

Правовою основою плати за землю  та формування відповідних бюджетних  доходів виступають положення Конституції  України (ст. 92), які деталізуються  в інших. Чинна редакція цієї норми  серед інших загально нормативно-правових актах. Плата за землю в сучасних умовах – одна з головних статей бюджетних доходів.

Надходження від плати за землю, наприклад, у 2011 році склали 2718, 2 млн. грн., що становило 2% доходної частини зведеного бюджету та 11,6% власних надходжень місцевих бюджетів [ 23].

За земельні ділянки приватної, державної та комунальної власності, які надані в оренду, справляється орендна плата. Оренда землі визначається як засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Якщо враховувати положення ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», то користування земельними ділянками на умовах оренди слід вважати спеціальним використанням такого природного ресурсу як земля.

При використанні земельних  ділянок на умовах оренди формуються відносини між орендодавцем (власником  землі) та орендарем – особою, яка  володіє і користується відповідною  земельною ділянкою та зобов’язана  сплачувати орендодавцю орендну  плату. Орендною платою за землю вважається платіж, який орендар вносить орендодавцеві  за користування земельною ділянкою.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній  чи комунальній власності, виступає самостійним каналом надходжень, пов’язаних з природокористуванням, що характеризується певними особливостями, які обумовлені її сутністю, механізмом та правовим режимом [ 21].

Представники, наприклад, земельно-правової науки визначають орендну плату  за землю як обов’язковий платіж у  грошовій (за земельні ділянки державної  та комунальної власності), натуральній або відробітковій формах, який орендар зобов’язаний вносити орендодавцю у розмірах, формах, строках та порядку, визначених в нормативно-правових актах і договорі оренди, за володіння і користування земельною ділянкою чи земельною часткою (паєм). Зрозуміло, що запропоноване визначення орендної плати навряд чи можна вважати повністю придатним у межах досліджуваної тематики, оскільки її існування передовсім пов’язане з договірною основою. Але важливо те, що автор загострив увагу саме на обов’язковості цього платежу.

Останнім часом правові  питання орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної  власності набувають актуальності та практичної значимості передовсім з огляду на співвідношення її із земельним  податком. Слід зазначити, що з 31 березня 2005 р. орендна плата за земельні ділянки  державної і комунальної власності  була включена до системи загальнодержавних  податків і зборів, передбачених Законом  України «Про систему оподаткування» (на даний момент закон втратив чинність). Вона зайняла місце поряд із земельним податком під об’єднуючим терміном – плата за землю (п.8 ст.14). Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності фактично набула всіх ознак податкового платежу. Така позиція законодавця деякою мірою зрозуміла. За рахунок трансформації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності із обов’язкового неподаткового платежу в податковий, він намагається забезпечити збільшення обсягу грошових надходжень до відповідних бюджетів. Але такий підхід, що ототожнив різні за характером і правовою природою платежі (земельний податок та орендну плату за земельні ділянки державної і комунальної власності), розглядаючи їх як плату за землю, викликає заперечення. Оскільки, якщо бути логічно послідовними, наступним кроком законодавця має бути визнання податковим платежем орендної плати за ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, проте це взагалі не відповідає його правовій сутності.

На орендарів земельних  ділянок, як і платників земельного податку, покладено в обов’язок  щороку, станом на 1 січня, складати декларацію, форма якої встановлена Державною  податковою адміністрацією України, і  до 1 лютого подавати її до відповідного органу державної податкової служби за місцем знаходження земельної  ділянки. Строки внесення плати за оренду земельних ділянок державної  та комунальної власності встановлені  такі ж самі, як і строки сплати земельного податку, тобто протягом 30 календарних  днів, що настають за останнім календарним  днем звітного (податкового) місяця. Також  визначено, що контроль за правильністю обчислення та справляння орендної плати  за земельні ділянки, що знаходяться  у державній або комунальній  власності, як і земельного податку, покладено на органи державної податкової служби. Допомагати в здійсненні такого контролю мають органи виконавчої влади  та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі. Ці органи повинні інформувати органи державної податкової служби про  укладені договори оренди.

Практика реалізації принципу платності при використанні земель державної та комунальної власності  на умовах оренди свідчить, що на сучасному  етапі виникають проблеми, які  пов’язані із соціально-економічним  та правовим статусом цього природного ресурсу, а також правовим механізмом орендної плати як специфічного джерела  бюджетних доходів.

Перш за все слід зазначити, що до цих пір невиправдано пропогондується дія законодавчих норм, які передбачають встановлення розміру орендної плати в залежності від результатів нормативної грошової оцінки земель.

Плата за землю справляється у вигляді земельного податку  або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Як видається, в основу визначення розміру  орендної плати має бути покладена  ринкова вартість відповідних земель.

Далі проаналізуємо динаміку надходжень до місцевих бюджетів  плати за землю за січень – червень 2007 – 2012 років. З цього джерела надійшло  у січні - червні 2012 року 5,9 млрд. грн., що на 12,7 більше за відповідний рік показник минулого року ( 2011 р.- 5,1 млрд. грн..) [22].

Нагадаємо, що у 2008 році було зафіксовано доволі значне зростання  номінальних надходжень від усіх складових плати за землю, а найбільше ( понад удвічі) – від надходжень орендної плати з юридичних осіб ( рис.2.2.1). Такі значні прирости були пов’язані, зокрема, з введенням обмежень щодо надання пільг з плати за землю, скасування низки пільг для певних категорій платників та збільшення ставки земельного податку для окремих земельних ділянок [].

Протягом 2009 та на початок 2010 років спостерігався розвиток цієї тенденції. Водночас у 2010 року стало  помітним поступове уповільнення стрімкого  зростання надходжень плати за землю[ 24]. Питома вага плати за землю у доходах загального фонду місцевих бюджетів практично не змінилось порівняно з даними попереднього року (2009 – 11,8%) та становила 12,0%. У 2011 році збільшилося 12,8 порівняно з 2010 роком ( рис.2.2.1) [ 23].

 

Рис. 2.2.1 - Динаміка надходження плати за землю за січень – червень  2007 до 2012 рр., млрд. грн.

У структурі плати за землю  щорічно відбуваються зміни за рахунок  більш динамічного нарощування  номінальних надходжень орендної плати  та повільнішого зростання надходжень земельного податку ( рис.2.2.2).

 

 

Рис. 2.2.2 - Динаміка надходження земельного податку та орендної             плати за січень – червень  2007 до 2012 рр., млрд. грн.

Така динаміка відображає поступове підвищення ставок орендної плати на тлі незмінності принципів  щодо справляння земельного податку [ 22].

 

2.3 Приклади нарахування  та сплати, а також застосування  штрафних санкцій із земельного  податку

Використання землі є  платним. Плата за землю існує  у вигляді земельного податку  або орендної плати і визначається залежно від якості й місцезнаходження земельної ділянки. При цьому  власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а  орендарі - орендну плату. Об'єктом  плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності, користуванні, у тому числі на умовах оренди. Суб'єктом  плати за землю (платником) є власник  землі та землекористувач, у тому числі орендатор. Розмір земельного податку не залежить від результатів  господарської діяльності власників  землі та землекористувачів і  встановлюється у вигляді плати  за одиницю земельної площі з  розрахунку за рік.

Розглянемо спочатку приклади розрахунку податку на зеплю.

        Приклад 1. Землекористувачем є приватне торговельне підприємство. Земельна ділянка займає площу 300 кв. м і знаходиться на території населеного пункту з кількістю населення 7 тис. чоловік. Населений пункт розташовано на території історико-культурного призначення місцевого значення.

Необхідно розрахувати суму плати за землю, що підлягає перерахуванню в бюджет кожним землевласником (землекористувачем), за рік.

Розв'язування

Розрахунок плати за землю проведемо за формулою:

                            ПЗ = ГО Спз Пл К Т,                         (2.3.1)

де ПЗ ─ плата за землю;

ГО ─ грошова оцінка земельної ділянки;

Спз ─ ставка плати за землю;

Пл ─ площа земельної ділянки;

К ─ система коефіцієнтів, що застосовуються під час розрахунку плати за землю для конкретної земельної ділянки;

Т ─ період, протягом якого відбувалося володіння (користування) земельною ділянкою в розрахунковому році.

1 Оскільки грошова оцінка земельної ділянки не встановлена, то ставка плати (податку) за землю визначається залежно від кількості населення місцевості, на якій розташована ділянка. Для груп населених пунктів з кількістю населення від 3 до 10 тис. чоловік ставка податку становить 0,15 грн за 1 кв. м.

2 Площа земельної ділянки становить 300 кв. м.

3Населений пункт розташовано на території історико-культурного призначення місцевого значення, тому для розрахунку плати за землю використовується коефіцієнт 1,5.

 4 Оскільки не зазначено іншого, приймаємо, що користування землею відбувалося протягом року.

Плата за землю, розрахована за формулою 22, дорівнює:

ПЗ = 0,15x300x1,5x3,1х1 = 209,25 грн,

 Висновок: сума плати за землю, що підлягає перерахуванню в бюджет землекористувачем, становить 209,25 грн за рік.

Другим прикладом ми роздивимося  нарахування та сплати податку, якщо грошова оцінка земельної ділянки  не встановлена.

Приклад 2. Землекористувач ─ приватний підприємець, який займається наданням послуг. Земельна ділянка займає площу 450 кв. м і знаходиться на території населеного пункту з кількістю населення 2,5 тис. чоловік, який розташовано на території західного узбережжя Автономної Республіки Крим.

Необхідно розрахувати суму плати за землю, що підлягає перерахуванню в бюджет кожним землевласником (землекористувачем), за рік.

Розв'язання

Розрахунок плати за землю проведемо за формулою 2.3.1.

1 Оскільки грошова оцінка земельної ділянки не встановлена, то ставка плати за землю визначається залежно від кількості населення місцевості, на якій розташована ділянка. Для груп населених пунктів із кількістю населення від 1 до 3 тис. чоловік  ставка податку становить 0,135 грн за 1 кв. м.

2 Площа земельної ділянки становить 450 кв. м.

3 Населений пункт розташовано на території західного узбережжя Автономної Республіки Крим, тому для розрахунку плати за землю використовується коефіцієнт 2,2.

4 Оскільки не зазначено іншого, приймаємо, що користування землею відбувалося протягом року.