Платники та об’єкти земельного податку

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Формування ринкового середовища в Україні передбачає посилення ролі земельних ресурсів у системі економічних відносин.

 Відповідно до Конституції  України, земля є об’єктом  права власності українського  народу та основним національним  багатством, що перебуває під  особливою охороною держави. Використання  землі в Україні є платним.

 Земля як об’єкт  ринкових відносин має ключове  значення при здійсненні підприємницької  діяльності в аграрній сфері  у якості основного засобу  виробництва. 

Тенденції сучасного розвитку земельних відносин характеризуються недосконалістю організаційного та економічного забезпечення землекористування  та землеволодіння. А тому, невід’ємною складовою механізму економічного регулювання земельних відносин є плата за землю, яка є системою обов’язкових земельних рентних платежів.

За допомогою механізму  плати за землю держава впливає  на економічні інтереси землевласників і землекористувачів, спонукаючи їх підвищувати ефективність використання землі, що знаходиться у їх розпорядженні.

Аналіз останніх досліджень і публікацій показав, що питання  плати за землю висвітлені в наукових працях таких відомих вчених як: М.П. Кучерявенка, І.Є. Криницького, А.А. Ялбулганова, В.В. Хохуляка, О.О. Дмитрика та ін. Однак прийняття Податкового кодексу в Україні вимагає поглиблення досліджень з метою вдосконалення теоретичних підвалин функціонування економічних регуляторів земельних відносин, ключовим з яких є плата за землю.

Таким чином, усе вище зазначене  підтверджує актуальність обраної  теми дослідження « Плата за землю».

Об’єкт дослідження  є відносини з приводу порядку плати за землю.

Предметом дослідження  виступають теоретичні та практичні аспекти формування та існування земельного податку та орендної плати.

Метод дослідження. Теоретичну та методологічну основу дослідження становить сукупність загальнонаукових методів, зокрема: методи індукції та дедукції, синтезу та аналізу, узагальнення та порівняння.

Метою курсової роботи є визначення проблем земельного оподаткування та шляхи їх вирішення.

Мета роботи визначає постановку наступних завдань:

економічний зміст та загальні засади справляння земельного податку  та орендної плати за землю;

аналіз плати за землю  в Україні;

проблеми земельного оподаткування  та шляхи їх вдосконалення.

При написанні роботи були використанні наступні джерела інформації: монографічні статті; підручники та навчальні посібники; журнали періодичної преси; всесвітня мережа Інтернет.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ I

ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ ТА ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ СПРАВЛЯННЯ ПОДАТКУ ТА ОРЕНДНОЇ ПЛАТИ ЗА ЗЕМЛЮ

 

1.  Платники та об’єкти земельного податку

Кожна країна незалежно від  устрою справляє податки, які використовуються для регулювання суспільних відносин, утримання апарату управління, війська  тощо. Якщо дотримуватись принципів  стабільності, рівнонапруженості, обов'язковості  та соціальної справедливості при визначенні та справлянні податків, система оподаткування  органічно вписується в життя  країни і виконує поставлені перед  податками завдання. Якщо ці принципи не витримуються, надходження в бюджет будуть не систематичні, або викликатимуть  постійні нарікання в суспільстві.

Велике значення має розмір самого податку. Він повинен бути таким, щоб задовольнити потреби  країни і, в той же час, не бути занадто  важким для платника. Великі розміри  податку, з однієї сторони, ведуть до неминучих злиднів, занепаду - це шлях до катастрофи. З другої сторони, малі податки не можуть задовольнити витрати  суспільства. Податки можна порівняти  з температурою тіла людини. Погано, коли вона висока і також погано, якщо вона низька. Здорова людина тоді, коли температура оптимальна. Аналогічно, економіка буде нормально функціонувати  при оптимальних розмірах податку.

Використання землі в  Україні є платним. Плата за землю  справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. Розмір податку за земельні ділянки, грошову оцінку яких не встановлено, визначається до її встановлення в  спеціальному порядку визначеному  у 13 розділі Податкового Кодексу України.

Завдання плати за землю :

- забезпечити рівноправний  розвиток всіх форм власності  господарств на землі;

- вирівнювання економічних  умов виробництва на землях  різної якості;

- стимулювання власників  землі і землекористувачів;

- забезпечення надходження  грошей у бюджети рад для  реалізації програм охорони і  покращення земель, джерелами плати  за землю повинен бути прибуток  власників і землекористувачів [8].

Вартісною основою плати  за землю служить капіталізований  рентний доход із земельної ділянки.

Юридичною основою справляння плати за землю є статті 91 і 96 Земельного кодексу України та 13 розділ Податкового Кодексу України, який був прийнятий в 2010 році, до якого були внесені зміни в 2011 і 2012 роках. Відповідно до цих Кодексів об'єктом плати за землю є земельна ділянка, яка перебуває у власності або користуванні, в тому числі на умовах оренди, а суб'єктом плати за землю (платником) є власники землі і землекористувачі, в тому числі орендарі, юридичні і фізичні особи, яким земля передана у власність або надана у користування.

Згідно Земельного кодексу  України, господарську діяльність пов'язану  з використанням земельної ділянки, можна починати лише після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної  реєстрації. Основним документом, який підтверджує площу земельної  ділянки, що підлягає оподаткуванню, є  державний акт па право власності  на землю або па право постійного користування землею [8].

Необхідно зазначити той  факт, що відсутність державного акта, що засвідчує право власності  або користування земельною ділянкою, не може бути підставою для несплати земельного податку, оскільки використання землі в Україні є платним.

Площа земельної ділянки, що підлягає оподаткуванню, за відсутності  державного акта, який засвідчує право  власності або право користування, може бути підтверджена випискою із земельно-кадастрової  книги.

Важливим є питання, хто  має сплачувати земельний податок  за земельні ділянки, якщо протягом року право на власність або користування переходить від одного платника податку  до іншого. У випадку переходу протягом року права власності або права  користування земельними ділянками  від одного платника податку до іншого земельний податок обчислюється та надається до сплати (якщо це фізична  особа) першому власнику землі або  землекористувачу, починаючи з початку  року і до дня, в який він втратив  право власності або право  користування земельною ділянкою (включаючи  і цей день), а новому - починаючи  з дня, який настає за днем виникнення права власності або права  користування земельною ділянкою [10].

За земельні ділянки, які  перейшли у спадщину, земельний податок  стягується зі спадкоємців, з моменту  вступу в права наслідування (згідно чинного законодавства).

Спадкоємцям, які прийняли спадщину до настання строку податкового  обліку, податок обчислюється з урахуванням  податкових зобов'язань заповідача.

Плата за землю запроваджується  з метою формування джерела коштів для фінансування заходів щодо:

- раціонального використання  та охорони земель;

- підвищення родючості  ґрунтів;

- відшкодування витрат  власників землі і землекористувачів,  пов'язаних з господарюванням  на землях гіршої якості;

- ведення земельного кадастру;

- здійснення землеустрою  та моніторингу земель;

- проведення земельної  реформи та розвитку інфраструктури  населених пунктів [8].

Розмір земельного податку  не залежить від результатів господарської  діяльності власників землі та землекористувачів.

Розмір земельного податку  для конкретного року визначається з врахуванням індексів інфляції, які офіційно встановлюються Законом  України який визначає бюджет країни на наступний рік.

 

2.  Нормативно – правова база для визначення розмірів плати за землю

Плата за землю справляється у виді земельного податку та орендної плати. Земельний податок - це обов'язковий  платіж, що справляється із юридичних  і фізичних осіб за користування земельними ділянками [17].

Оподаткуванню підлягають не всі землі, а ті, які дають прибуток. Слід зауважити, що в певних умовах всі землі почнуть давати прибуток, тому законодавство чітко розрізняє  землі, які оподатковуються, а розмір податку диференціюється в залежності від місця розміщення, способу  використання та цільового призначення  земельної ділянки.

Розмір земельного податку залежить від місця розміщення, функціонального використання і площі земельної ділянки. Звичайно розраховують ставку податку.

Ставка податку - це законодавчо  визначений розмір плати за одиницю  площі оподатковуваної земельної  ділянки. Закон передбачає окремі підходи  до визначення розміру земельного податку  для земель: сільськогосподарського призначення; в межах населених  пунктів та інші землі за межами населених пунктів.

В основу розрахунку ставок земельного податку покладена грошова  оцінка земель, яка визначається відповідно до методик розроблених Держкомземом України. Грошова оцінка земельної ділянки проводиться Державним комітетом України по земельних ресурсах.

Розглянемо більш детально систему розрахунку ставок плати  за землю.

Так для земель сільськогосподарського призначення ставки земельного податку  з одного гектара сільськогосподарських  угідь встановлюються для ріллі, сіножатей та пасовищ в розмірі 0,1 відсотка їх грошової оцінки, а для багаторічних насаджень - 0,03 відсотка. За сільськогосподарські угіддя, що надані у встановленому порядку і використовуються за цільовим призначенням, незалежно від того до якої категорії земель вони віднесені, земельний податок справляється як за землі сільськогосподарського призначення[17, ст..272].

За землі в населених  пунктах ставки земельного податку  встановлюються у розмірі одного відсотка від їх грошової оцінки, за винятком сільськогосподарських угідь  про які було вже сказано та окремих випадків[17].

Зокрема, податок за земельні ділянки, зайняті:

• житловим фондом;
• кооперативними автостоянками для зберігання особистих транспортних засобів громадян;
• гаражно-будівельними і дачно-будівельними кооперативами;
• індивідуальними гаражами і дачами громадян;
• земельними ділянками, наданими для потреб сільськогосподарського виробництва, водного та лісового господарства, які зайняті виробничими, культурно-побутовими та господарськими будівлями і спорудами земельний податок справляється у розмірі трьох відсотків суми обчисленої в загальному за землі в населених пунктах.

Податок за земельні ділянки, надані для потреб лісового господарства, за винятком ділянок, зайнятих виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками  та господарськими будівлями і спорудами, справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством.

Податки за земельні ділянки  на територіях та об'єктах природоохоронного, оздоровчого та рекреаційного призначення, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями (спорудами), що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, справляється у п'ятикратному розмірі відповідного земельного податку, встановленого в загальному за землі в населених пунктах.

При визначенні розміру податку  за земельні ділянки, зайняті виробничими, культурно-побутовими, господарськими будівлями і спорудами, розташованими  на територіях та об'єктах історико-культурного  призначення, що не пов'язані з функціональним призначенням цих об'єктів, застосовуються такі коефіцієнти до відповідного земельного податку, встановленого за землі  в населених пунктах: