Платники та об’єкти земельного податку

- міжнародного значення - 7,5;

- загальнодержавного значення - 3,75;

- місцевого значення -1,5[17, ст.. 275].

Для земель, грошова оцінка яких не встановлена, ставки земельного податку застосовуються з урахуванням коефіцієнтів індексації, визначених Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік. На 01.01.2012 р. Коефіцієнт дорівнює 1,879, який визначається виходячи з добутку коефіцієнтів індексації за 1997 р. - 1,059, 1998 р. - 1,006, 1999 р. - 1,127, 2000 р. - 1,182, 2001 р. - 1,02, 2005 р. - 1,035, 2007 р. - 1,028, за 2008 р. - 1,152, за 2009 р. - 1,059, за 2010 р. - 1,0 та за 2011 р. - 1,0 [8].

Податок за частину площ земельних ділянок, наданих підприємствам, установам і організаціям (за винятком сільськогосподарських угідь), що перевищують  норми відведення, справляється у  п'ятикратному розмірі.

Податок за земельні ділянки, надані для військових формувань, утворених  відповідно до законів України, крім Збройних Сил України та Прикордонних військ України, залізниць, гірничодобувних  підприємств, а також за водойми, надані для виробництва рибної продукції, справляється у розмірі 25 відсотків  суми земельного податку за землі  в населених пунктах[17, ст..276].

Якщо грошову оцінку земельних  ділянок в населених пунктах  не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються залежно  від чисельності населення та спеціального коефіцієнту для міст Києва, Сімферополя, Севастополя та міст обласного підпорядкування (табл..1.2.1) Ставки коливаються від 0,26 до 3,66 грн. за квадратний метр.

В цьому випадку у населених  пунктах, віднесених Кабінетом Міністрів  України до курортних, до ставок земельного податку, застосовуються наступні коефіцієнти:

- на Південному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 3,0;

- на Південно-східному  узбережжі Автономної Республіки  Крим - 2,5;

- на Західному узбережжі  Автономної Республіки Крим - 2,2;

- на Чорноморському узбережжі  Миколаївської, Одеської та Херсонської  областей - 2,0;

- у гірських та передгірних  районах Закарпатської, Львівської, Івано-Франківської та Чернівецької  областей - 2,3, крім населених пунктів,  які Законом України "Про  статус гірських населених пунктів  України" віднесені до категорії  гірських;

- на узбережжі Азовського  моря та в інших курортних  місцевостях 1,5[17, ст.. 275].

Таблиця 1.2.1. Середні ставки податку за земельні ділянки в межах

населених пунктів

Ставки земельного податку  для земельних ділянок (за винятком сільськогосподарських угідь) диференціюють  та затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради, виходячи із середніх ставок податку, функціонального використання та місцезнаходження земельної ділянки, але не вище ніж у два рази від середніх ставок податку з урахуванням наведених вище коефіцієнтів.

Плата за землі промисловості, транспорту, зв'язку, оборони та іншого призначення, а також: за землі природно-заповідного  та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного  призначення та землі лісового і  водного фондів (за межами населених  пунктів) має свої особливості.

Податок за земельні ділянки, надані для підприємств промисловості, транспорту, зв'язку та іншого призначення, за винятком сільськогосподарських  угідь, земельних ділянок залізничного транспорту, культурного призначення  та військових формувань утворених  відповідно до Законів України справляється з розрахунку 5 % від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17, ст..278].

Податок за земельні ділянки, надані для залізничного транспорту, військових формувань, створених відповідно до законів України, крім Збройних Сил  України та Прикордонних військ України  справляється у розмірі 0,02 відсотка від грошової оцінки одиниці площі  ріллі області, крім земель військових сільськогосподарських підприємств, з яких земельний податок справляється як за землі сільськогосподарського призначення[1].

У разі використання залізничним  транспортом, військовими формуваннями, крім Збройними Силами України та Прикордонними військами України, земель не за цільовим призначенням, податок справляється у розмірі 5 відсотків від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17].

Податок за земельні ділянки, надані на землях лісового фонду, за винятком сільськогосподарських угідь справляється як складова плати за використання лісових ресурсів, що визначається лісовим законодавством. Причому  податок за земельні ділянки, що входять  до складу земель лісового фонду і  зайняті виробничими, культурно-побутовими, жилими будинками та господарськими будівлями і спорудами, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі ріллі області[17,ст.. 279].

Податок за земельні ділянки, надані на землях водного фонду, за винятком сільськогосподарських угідь, що надані у встановленому порядку  і використовуються за цільовим призначенням, справляється у розмірі 0,3 відсотка від грошової оцінки одиниці площі  ріллі області[17, ст.. 280].

 

3. Орендна плата за земельні ділянки.

 Орендна плата за землю  - це платіж, який орендар вносить  орендодавцеві за користування земельною ділянкою [7].

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Обчислення розміру орендної плати  за землю здійснюється з урахуванням  індексів інфляції, якщо інше не передбачено  договором оренди.

Річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній  або комунальній власності, надходить  до відповідних бюджетів, розподіляється і використовується відповідно до закону і не може перевищувати 10 відсотків  їх нормативної грошової оцінки. У  разі визначення орендаря на конкурентних засадах може бути встановлений більший  розмір орендної плати (відповідно до статті 22 Закону України "Про оренду землі") [7].

У разі визнання у судовому порядку  договору оренди землі недійсним  отримана орендодавцем орендна плата  за фактичний строк оренди землі  не повертається.

Плата за суборенду земельних ділянок  державної і комунальної власності  не може перевищувати орендної плати.

Орендна плата може справлятися  у формі:

- грошовій - коли платіж виражений  певною сумою коштів;

- натуральній - коли платіж є  визначеною кількістю чи часткою  продукції, одержуваної з орендованої  земельної ділянки;

- відробітковій - шляхом надання  орендарем певних послуг орендодавцю[8].

Сторони можуть передбачити в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

Якщо орендні платежі передбачаються у натуральній формі, то у договорі оренди повинен визначатися перелік  продукції, її якісні показники, вартість, місце, умови, порядок та строки поставки. Якщо орендні платежі передбачаються у відробітковій формі, то у договорі оренди визначаються види послуг, їх вартість, місце і строки надання.

Надання послуг та передача продукції  в рахунок орендної плати повинна  оформлятись відповідними актами, засвідченими підписами орендаря і орендодавця.

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у державній і  комунальній власності, справляється виключно у грошовій формі.

Внесення орендної плати оформлюється письмово, за винятком перерахування  коштів через фінансові установи.

Орендна плата за земельні ділянки  державної і комунальної власності, які передані в оренду для сільськогосподарського використання, переглядається один раз  на три роки в порядку, встановленому  законом або договором оренди [Додаток А].

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати в разі, якщо стан орендованої земельної  ділянки погіршився не з його вини[8].

Плата за оренду земельних ділянок  сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв), які укладаються  відповідно до Указу Президента України "Про додаткові заходи щодо соціального  захисту селян-власників земельних  ділянок та земельних часток (паїв)" від 2 лютого 2002 р. № 92/2002 із змінами, внесеними  згідно з Указом Президента України  № 830/2002 від 13 вересня 2002 р. повинна бути у розмірі не менше 1,5 відсотка визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати повинна залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря[7].

Встановлення граничних розмірів орендних ставок нормативно-правовими  актами не суперечить принципам ринкової економіки. В розвинутих капіталістичних  країнах з метою захисту економічних  інтересів як громадян, так і держави  регламентується нижня й верхня межа орендних ставок. Це робиться для  забезпечення прибуткового (доходного) використання усіх земель незалежно  від форм власності на них. Наприклад, у Німеччині органи державної  влади та місцевого самоврядування можуть у судовому порядку вимагати від орендодавця зменшення орендної плати, щоб його земельна ділянка  не залишалася не використаною [15].

У багатьох країнах орендна ставка дорівнює 3-5% від податкової вартості земельної ділянки.

При визначенні ставок орендної плати  повинні враховуватись здійснення поліпшення землі (зрошення, осушення, хімічні меліорації), а також будівлі, споруди, водойми тощо та об'єкти рухомого майна, які забезпечують функціонування орендованої земельної ділянки  за визначеним цільовим призначенням.

При обчисленні орендної плати за землі сільськогосподарського призначення  слід брати до уваги чи орендується  цілісний виробничий комплекс, чи лише рілля. В останньому випадку орендна  плата повинна бути вищою і  перекривати плату за землю тих  ділянок і угідь, які залишаються  практично без використання, а  також прибуток, який орендодавець втрачає внаслідок невикористання цілісного виробничого комплексу[17,ст.. 288].

Орендна плата збільшується на величину витрат на охорону землі, якщо ці заходи не виконуватимуться орендарем, що повинно  бути зафіксоване в договорі оренди.

Розмір орендної плати - важлива  умова орендної угоди, який в свою чергу залежить від інших істотних умов договору оренди:

- місця розташування та розміру  земельної ділянки;

- терміну договору оренди;

- цільового призначення, умов  використання і збереження якості

- землі;

- умов повернення земельної  ділянки орендодавцеві;

- існуючих обмежень і обтяжень  щодо використання земельної

- ділянки;

- сторони (орендодавця чи орендаря), яка несе ризик випадкового  пошкодження або знищення об'єкта  оренди чи його частини;

- відповідальності сторін[7].

Таким чином, фактори, які визначають розмір орендної плати, можна поділити на три групи:

- фізичні - розмір ділянки, її  конфігурація, протяжність фронтальної  лінії, якісний стан земельних  угідь, інженерно-геологічні умови,  місце розташування;

- економічні - рівень цін та доходів,  ризиків, обсяги вкладень на  поліпшення землі та земельні  поліпшення;

- адміністративні - умови використання  та повернення земельної ділянки,  встановлені обмеження та існуючі  обтяження, порядок виконання  зобов'язань сторін.

Фактори різних груп тісно пов'язані  між собою і взаємообумовлені. Тому дуже важко визначити внесок кожного окремого фактора у формування розміру орендної плати. Так, фізичні  параметри земельної ділянки  безпосередньо впливають на доходність та обсяги додаткових вкладень, необхідних для її належного використання. Водночас, вони значною мірою зумовлені  адміністративними факторами, які  визначають граничні розміри земельної  ділянки, її місце розташування залежно  від функціонального призначення. Адміністративні фактори певною мірою є визначальними і для  економічних умов господарювання на орендованій земельній ділянці: рівень доходів та ризиків сторін закладається терміном та умовами використання і забудови земельної ділянки, встановленими зобов'язаннями.

Більшість із зазначених факторів враховується при грошовій оцінці земель певного  функціонального призначення, що дозволяє визначити розмір орендної плати  залежно від результатів за інтегрованим показником.

З розвитком ринку оренди землі, передусім вторинного ринку, де орендодавцями  виступають громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки, все більшого значення набуватиме ринкова орендна плата[7].

В основі ринкового механізму встановлення розміру орендної плати лежить економічна концепція одержання населенням чи підприємством максимальної вигоди в межах доходів, які вони мають. Тобто орендна плата за земельну ділянку, яка характеризується певним місцем розташуванням, визначатиметься  тим розміром, який спроможні сплатити сім'ї різного достатку, зберігаючи свій попередній життєвий рівень, чи підприємства за умови збереження ними максимального  прибутку[10].