Налоговая политика

Ще  однією проблемою є податкові  пільги, які піддаються в сучасному світі неабиякій критиці з боку як податківців, так і науковців. Головною підставою є їх руйнівний вплив на економічні процеси, порушення принципу нейтральності та деструктивний характер.

Пільги  є досить поширеним елементом  оподаткування саме в країнах з розвиненими ринковими відносинами. В Україні спостерігається дещо інша ситуація: пільги надаються в значних розмірах, але вони не завжди дають очікуваний результат. Безперечно, пільги суттєво скорочують бюджетні доходи, проте, разом з тим, державні видатки на покриття збитків, зокрема неприбуткових підприємств, шляхом надання дотацій, субсидій тощо можуть бути набагато вищими за обсяги втрат доходів бюджету, завданих унаслідок податкових пільг. Ця дилема є непростою, але розв'язати її не можна припиненням надання пільг при оподаткуванні; інший варіант її розв'язання - комплексне реформування податкової системи, яка відповідала б соціально-економічним умовам розвитку і відображала пріоритети податкової політики держави.

У зв'язку з цим необхідно переглянути наявні пільги, передбачені для платників податків і зберегти їх виключно у промисловому та сільськогосподарському виробництвах, соціальній сфері, інвалідам, громадським організаціям інвалідів, а також їхнім підприємствам. Адже деякі пільги взагалі не мають позитивного ефекту для споживачів і створюють проблеми при веденні податкового обліку для платників податків. [13]

Абсолютно обгрунтованою  є потреба розгляду місцевого оподаткування в Україні та розподілу податків між державним бюджетом і місцевими бюджетами. Ця проблема викликана необхідністю задоволення соціальних потреб суспільства. Справді так, держава покладає на себе функції загальнонаціонального призначення; місцеві ж органи влади зобов'язані більшою мірою фінансувати потреби населення, які мають винятково соціальний характер.

 Податкова система України має багато недоліків, серед яких [21]:

- високий рівень податкового  навантаження на економіку в  цілому та на бізнес зокрема  (ставка податку на прибуток  в Україні становить 23%, у середньому по країнах ЄС-12 - 18,9%, у т. ч. у Польщі - 19%, Чехії - 20%, Естонії - 21%, Латвії - 15%, Болгарії - 10%);

- відсутність економічно  обґрунтованого балансу між фіскальною  й регулюючою функціями податків, неефективна система державного  податкового регулювання, її неузгодженість із завданням економічної політики держави;

- велика кількість  малоефективних податків та менша,  ніж у європейських системах  оподаткування, тривалість базових  податкових періодів (щоквартальне  декларування і сплата податку  на прибуток, тоді як у європейських країнах - раз на рік), що погіршує позиції України в міжнародному рейтингу простоти ведення бізнесу за показником «кількість платежів на рік» та збільшує витрати часу суб'єктів підприємницької діяльності на сплату податків;

- неоднорідність і складність нормативно-правової бази оподаткування, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, відсутність єдиної технології, наявність норм непрямої дії в податкових законах, що призводить до застосування підзаконних актів, податкових роз'яснень, а також збільшення навантаження на судову систему у зв'язку зі зростанням кількості позовів щодо порушень податкового законодавства;

- несвоєчасне виконання  зобов'язань із відшкодування  податку на додану вартість суб'єктам господарювання;

- порушення фундаментального  принципу справедливості в оподаткуванні  не виконання податковою системою  функції перерозподілу доходів  від багатих до бідних;

- недостатнє виконання  акцизним збором функції обмеження  споживання шкідливих для здоров'я людини товарів, перед усім унаслідок низьких ставок податку, зо значно відстають від рівня в європейських країнах

- викривлення стимулів  до економічної діяльності внаслідок співіснування в по-датковій системі України двох підсистем - загальної і спрощеної, незацікавленість суб'єктів малого підприємництва у зміні свого статусу й, відповідно, зростанні обсягів діяльності; використання суб'єктів підприємницької діяльності, які застосовують спеціальний режим оподаткування, у схемах мінімізації податкових зобов'язань підприємств, що працюють у загальному режимі оподаткування;

- недосконала й витратна  система адміністрування податків  і зборів;

- низький рівень податкової  культури, значне поширення схем  мінімізації й ухилення від  сплати податків, що призводить до податкової заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами, недостатнього фінансування виконання функцій держави;

- нераціональна система  податкових пільг, що спричиняє  порушення принципу справедливості  в оподаткуванні та зниження фіскальної ефективності основних податків;

 Також виділяють наступні проблемні питання оподаткування, які або слабо прописані, або взагалі не знайшли відображення у Податковому кодексі:

1)система відповідальності  за порушення податкового законодавства не сприяє підвищенню рівня податкової дисципліни в країні. З одного боку, списання податкового боргу; з другого боку, за останні роки податковою адміністрацією було щорічно порушувалося близько 3 тисяч кримінальних справ. Але до суду доходило тільки кожна п'ята. Практично кожне друге рішення податкових органів оскаржується в судовому порядку й виграється позивачами. Це свідчить про вкрай низький рівень результативності роботи податкових органів як на стадії нарахування штрафних санкцій і пені, так і під час наступного стягнення належних сум.

Для вирішення цього  питання необхідно в першу  чергу в Податковому кодексі  передбачити відповідальність податкових органів та інших органів стягнення  за дотримання ними вимог податкового  законодавства. Крім того, необхідно запровадити відповідальність за вчасне й повне виконання рішень суду стосовно забезпечення стягнення в державний бюджет податкового боргу, штрафних санкцій і пені.По-друге, у Податковому кодексі необхідно передбачити застосування таких запо-біжних заходів, як заборона відчуження активів, передачі їх у користування або в заставу тощо під час апеляційного узгодження платником податків нарахованих податкових зобов'язань. По-третє, необхідно ввести в податкових органах і органах державної виконавчої служби облік нарахованих і штрафних санкцій, що надійшли в державний бюджет у розрізі механізмів примусового погашення, а також облік виконання рішень судових органів у частині стягнення платежів. По-четверте, потрібно заборонити прийняття рішень про розстрочку й відстрочку податкових зобов'язань або податкового боргу платника, коли в нього вже є не-виконані зобов'язання за раніше розстроченими платежами. При цьому всі рішення про розстрочку поточних платежів мають прийматися фінансовими органами на підставі висновків органів державної податкової служби, оскільки саме фінансові органи забезпечують збалансованість грошових потоків за доходами і видаткамибюджету;

2) у Податковому кодексі,  як і раніше, не передбачено  сплати необхідних платежів до  бюджету за використання природних ресурсів, залишилися без змін порядок і ставки оподаткування рентними платежами видобутку нафти, природного газу й газового конденсату. Система стягнення рентних платежів дає можливість нафтогазовим компаніям отримувати надприбутки, а держава при цьому втрачає значну частину доходу від видобутку корисних копалин, які належать всьому українському народу, а не окремим особам.

В Україні оподаткування  рентними платежами здійснюється залежно  від обсягу видобутку вуглеводнів, що унеможливлює перехід до системи платежів із застосуванням принципу рентного доходу. У результаті рентна плата платиться практично в однаковому розмірі від обсягу добутих корисних копалин незалежно від величини отриманого компаніями прибутку. Однак у проекті Податкового кодексу України збережено чинний порядок. А якщо врахувати пропоноване скорочення загальної ставки оподаткування на 5 % і збереження чинного порядку сплати рентних платежів, то ситуація з використанням природних ресурсів - народним надбанням, швидше, буде схожа на їхню роздачу.

Загалом податкова політика щодо оподатковування природних  ресурсів має відповідати двом критеріям. Це дотримання правила оподаткування  частини додаткового доходу, отриманого підприємствами внаслідок використання державних активів у вигляді природних ресурсів і при цьому не пов'язаного з результатами їхньої підприємницької діяльності (рентні платежі). Крім того, необхідно здійснювати збір коштів за спеціальне використання природних ресурсів, розмір яких має покривати видатки держави на їхнє відновлення й утримування відповідної інфраструктури (збір за спеціальне використання водних, лісових ресурсів та інші);

3) безсистемні галузеві  податкові пільги і преференції  стали своєрідним консерватором  недостатнього розвитку галузей  народного господарства, гальмом длярозв'язан-ня соціальних проблем і питань у галузі, масштабним резервом недоодержання доходів до державної скарбниці;

4) протягом останнього  десятиліття в податкове законодавство  щорічно вносилися зміни, чим  розв'язувалися окремі проблеми, але водночас зачіпалися застарілі базові принципи оподаткування й основи податкової системи. У результаті безсистемність внесення цих змін призвела до того, що українське податкове законодавство можна охарактеризувати як занадто складне, суперечливе і заплутане, що призводить до його неефективності, нестабільності й непередбачуваності.

Як вже зазначалося  вище, Податковий кодекс має враховувати  інтереси як держави, так і платників  податків. Ще до прийняття Кодексу  в Україні спостерігалась тривожна тенденція - зростала кількість підприємців-фізичних осіб, що припиняють свою діяльність. На запитання, чому підприємці припиняють свою діяльність (адже розділ 14, який стосується підприємництва, ще не прийнято), один з них відповів, що люди інтуїтивно відчувають: влада ніколи не робить чогось позитивного на їхню користь. Завжди, коли мова йде про наповнення казни, вона піклується лише про власні інтереси. У більшості своїй це відбувається за рахунок платників податків. А тому, навіть не бачивши Податкового кодексу, підприємці апріорі знають, що будь-які зміни лише погіршать їхнє становище [18].

У червні минулого року до парламенту поступив проект закону про  спрощену систему для підприємців (реєстр. №4549-2) по представленню народного  депутата А. Гриценко. Особливість цього документу відносно малого бізнесу - диференційований розмір єдиного податку і спосіб його визначення в залежності від видів діяльності, збільшення існуючого розміру єдиного податку у розмірі 200 грн. до 350 грн., зміна структури єдиного податку на користь ПФУ, сплата мінімального пенсійного внеску в солідарну систему, амністія на борги спрощенців перед ПФУ. Високодохідними сферами малого і середнього бізнесу в межах спрощеної системи пропонується сплачувати на вибір: 10% від сукупного доходу або 6% плюс НДС. У результаті підприємцям-фізичним особам не потрібно було б утворювати юридичні особи, приймати до штату бухгалтера, вести загальний облік, звітність [19].

Сьогодні влада впустила можливість структурувати малий і середній бізнес у корисному державі напрямку. Необхідно було створювати такі закони, у тому числі податкові, які стимулювали би виробництво, інноваційну діяльність, наприклад венчурну. Вона би сформувала заінтересованість малих підприємств у об'єднанні з крупними компаніями.

Підбиваючи підсумки можна сказати, що головною проблемою української податкової політики була велика кількість податкових законів і підзаконних актів, які суперечили один одному. З 2011 року набув чинності Податковий кодекс та він не усунув цих протиріч і потребує перегляду.

Податкова політика України  має багато недоліків, основними  серед яких є:високий рівень податкового  навантаження, нестабільність податкового  законодавства, недосконала система  пільг, недостатня узгодженість і суперечливість окремих законодавчих норм, що створюють умови для ухилення від сплати податку.

Вирішення цих  проблем можливе шляхом усунення протиріч у податковому законодавстві та його суперечностей з іншими законодавчими і нормативними актами. Вдосконалення інституту відповідальності платників податків та підвищення рівня їхньої податкової культури також сприятиме поліпшенню ситуації, що склалася у сфері оподаткування, а як результат і в усій економіці.

3.2. Удосконалення податкової політики країни відповідно до світового досвіду

На сьогоднішній день для України залишається відкритим  питання про те, як за допомогою  податкової політики вирішити поточні  економічні та соціальні проблеми та одночасно створити сприятливі фіскальні  умови для подальшого розвитку країни та підвищення суспільного благополуччя.

Українська  податкова політика та податкова  система в цілому є однією з  найбільш складних і найменш ефективних не тільки серед країн європейського регіону, алей у глобальному порівнянні, хоча вона й сформувалась га принципах та засадах європейського та світового досвіду. Це регулярно підтверджують міжнародні рейтинги, дослідження вітчизняних економістів, а також оцінка інвесторів, що працюють в Україні. Переважна більшість експертів вважають, що основними проблемами української податкової системи є велике податкове навантаження на бізнес, значні непрямі витрати платників податків і непослідовне застосування норм податковими органами.   Ефективна податкова ставка на бізнес становить більше 57% від прибутку порівняно з 46% у країнах ОЕСР, 38% у Польщі та 29% у Ірландії.

За даними дослідження, звичайне українське підприємство протягом року робить 147 податкових платежів, що є найгіршим показником у світі  – 183 місце. Світовий досвід не дає однозначної  відповіді на питання, чи варто реформувати податкову систему і змінювати податкову політику саме зараз, під час глибокого світового економічного спаду. Оскільки, з одного боку, криза є унікальною можливістю запровадити  зміни та реформувати податкову систему в Україні саме зараз. А з іншого – криза може багаторазово збільшити ризики, властиві глибоким реформам  і так послабленої економіки України.