Налоговая политика

Застосовуючи  вказані вище форми у тому чи іншому співвідношенні, держава збільшує або  зменшує податковий тягар, який лягає  на плечі громадян країни.

Податкова політика є сьогодні основною в розробці домінант суспільного розвитку, розподіляючись на дві складові: (1) політику податкового управління (податкового регулювання та податкового стимулювання); (2) політику податкових доходів.

Загалом, податкова  політика не є засобом самовираження  та самореалізації держави як суспільного інституту, що ставить за мету на умовах максимізації фіскально забезпечити себе фінансовими ресурсами. Відтак, інтереси суспільства є пріоритетними порівняно із державними. У процесі розробки політики податкового управління і політики податкових доходів бюджету держави суттєву роль відіграють підходи та принципи її формування. Політика податкового управління визначає, в принципі, частку й структуру сегмента участі держави у контексті впливу на соціально-економічні процеси в країні.

Політика податкових доходів, зважаючи на вирішальне значення податкових доходів, насамперед, обумовлює привілейовані цілі оподаткування з допомогою податкового механізму та його елементів (платники, ставки, пільги тощо), складу й структури податкової системи. Надзвичайно важливим при цьому є дотримання в реалізації податкової політики принципу нейтральності – оптимальності податкових інтересів, порушення чого може мати наслідком порушення макроекономічної рівноваги та соціальної стабільності, деформації фіскальної політики.

Залежно від  цілей податкової політики держави та принципів її здійснення, а, відповідно, й характеру її впливу на суспільство, виокремлюється три її основні типи (додаток А). Кожний тип податкової політики має власні специфічні ознаки, переваги і недоліки; відтак, будь-який з них може використовуватися за конкретних обставин на певному етапі суспільної еволюції.

Політика максимальних податків, здебільшого, використовується державою на умовах доволі високих податкових ставок, скорочення податкових пільг, а також супроводжується запровадженням нових різновидів податків для підвищення обсягів податкових надходжень до бюджету.

Політика економічного розвитку є відносно балансуючою: держава  при максимально можливих розмірах податкового навантаження враховує не лише власні фіскальні інтереси, але й приділяє водночас досить багато уваги економічним інтересам платників податків. Через ослаблення податкового навантаження держава стимулює нарощення фінансових ресурсів і створює передумови для розширення суспільного відтворення. Головна мета цього типу податкової політики полягає у підвищенні економічного зростання шляхом активізації інвестиційної активності за рахунок найбільш вигідного податкового клімату. Найбільш вірогідною умовою політики економічного розвитку є можливість ситуації стагнації економіки.

Політика помірного  оподаткування передбачає запровадження  такого рівня податкового навантаження, який би максимально забезпечив фіскальні  інтереси держави без істотної підтримки  економічних інтересів платників  податків, що потребує налагодженого системного контролю з боку держави в оподаткуванні.

У будь-якому  випадку фіскальність в оподаткуванні  залишається домінантою на користь держави. Однак, зважаючи на перспективність соціально-економічного розвитку суспільства, податкове управління набуває більш важливого значення. Податкове регулювання та податкове стимулювання мають своє цільове конкретне призначення.

Політика податкового  управління, проте, у переважаючому  вимірі спрямована своїм впливом  на визначення вартісних пропорцій  розподілу та перерозподілу частини валового внутрішнього продукту (національного доходу) з метою підтримання на відповідному рівні економічних процесів, забезпечення суспільного попиту та пропозиції, ініціювання ділової й інвестиційної активності суб’єктів господарювання.

Формуючи податкову  політику, держава через збільшення чи скорочення податкових надходжень, зміни форм оподаткування та маніпулювання елементами податків, звільнення від оподаткування окремих галузей виробництва, територій, груп населення може сприяти зростанню чи спаду господарської активності, створенню сприятливої кон’юнктури на ринку, умов для розвитку пріоритетних галузей економіки, реалізації збалансованої соціальної політики. Найбільше оподаткування здатне впливати на відтворювальний процес та регулювати пропорції в економічній структурі виробництва й обміну, співвідношення у розвитку продуктивних сил, а також на реалізацію суспільного продукту, темпи нагромадження капіталу й оновлення господарського потенціалу. [28]

 

 

 

3. Роль податкової політики у державному регулюванню економіки

 

 

Податкова політика забезпечує як фінансову базу держави, так і, водночас, є головним знаряддям реалізації її економічної політики. Податки в руках держави є основним інструментом державного регулювання економіки, засобом стимулювання науково-технічного прогресу, обмеження зростання рівня цін та інфляції тощо. Без збалансування інтересів держави та платників податків з допомогою налагодженої та виваженої податкової політики є неможливим стабільне існування держави та суспільства. Зміст,роль і структура податкової системи визначаються податковою політикою держави, що здійснює її реалізацію, виходячи із завдань соціально-економічного розвитку.

Отже, ефективне  функціонування державної системи  оподаткування має відповідні соціально-економічні наслідки реалізації фіскальної і регулюючої функції податків. Найважливішим напрямом державної податкової діяльності повинно бути створення сприятливих умов для розвитку економіки, забезпечення сталості економічної ситуації в країні, регулю­вання інфляційних процесів, пожвавлення ділової активності та пріоритетна підтримка підприємств матеріальної сфери.

Державна політика у сфері оподаткування є домінуючою у контексті взаємодії держави  та суспільства. Саме з допомогою  податків держава намагається встановити суспільну гармонію та вирішити ряд протиріч, які виникають в суспільстві. Крім того, державна політика оподаткування повинна не лише забезпечити поточний стан збалансованості, а й стати важелем управління суспільними процесами на перспективу: закладення надійних підвалин сталому соціально-економічному розвитку є важливою прерогативою у галузі податкових відносин держави та суспільства. Відтак, податки та податкова політика об’єктивно займають провідне місце в системі державних засобів впливу на процеси суспільної еволюції, визначаючи орієнтири, тенденції й темпи розвитку економіки та зростання соціального добробуту.

Отже, податкова  політика держави має бути мобільною  й еластичною: модифікаційний характер оподаткування повинен бути комплексно адекватним мінливості змін в соціально-економічному середовищі суспільства, відповідаючи реальному стану речей та розвитку подій. Своєчасне та повноцінне реагування держави в цьому випадку відбувається через маневреність податками, окремими елементами різних податків чи окремими групами податків залежно від соціально-економічної ситуації, що утворюється в суспільстві. На цій основі формуються засади “податкової тактики” та “податкової стратегії” держави.

Стратегія податкової політики держави, зокрема, має ґрунтуватися на фундаментальній базі науково-теоретичного потенціалу та максимально враховувати специфічні риси поточного стану економіки країни. Якщо податки економічно не обґрунтовані, а податковий механізм недосконалий, тоді процес оподаткування автоматично сам по собі є вагомим чинником пригнічення підприємництва, гальмування економічного відтворення та економічного зростання, а також зниження стимулів до праці, що має наслідком неефективний та несправедливий перерозподіл доходів між різними соціальними групами в суспільстві.

Загалом державна податкова політика повинна передбачати  систему заходів, що реалізуються з  метою вирішення конкретних короткострокових і довгострокових завдань у контексті  суспільного розвитку. Довгострокові  завдання – це, насамперед, досягнення сталого економічного зростання та максимального рівня зайнятості населення країни, підвищення рівня його добробуту тощо; короткострокові завдання – це, зокрема, наповнення державного бюджету, досягнення його збалансованості, стимулювання інвестиційної активності тощо. Зміна стратегії та тактики податкової політики держави забезпечує значно ширше коло можливостей для функціонування інструментарію фінансово-економічної політики порівняно з будь-якими іншими засобами державного управління.

Податкова політика держави є чи не найбільш дієвим і впливовим засобом на прогрес суспільного розвитку. Важливою передумовою ефективності податкової політики є не залежність від неї тенденцій суспільної еволюції, а навпаки. Таким чином, ідеальної податкової політики не існує, можливий тільки її оптимальний варіант на конкретному етапі суспільного розвитку. Це означає, що податкова політика держави повинна бути максимально мобільною та еластичною, що дозволить отримати й максимально позитивний фіскальний ефект у загальнодержавних масштабах.

Головна мета податкової політики полягає у стимулюванні виробництва валового внутрішнього продукту – основного об’єкта фіскального перерозподілу, а також у забезпеченні процесу генерації суспільних доходів, їх раціонального розподілу й витрачання. Закладення надійних підвалин цим вимогам відбувається через податкове регулювання (додаток Б), що потребує максимальної гнучкості податкової політики на основі оптимальної пов’язаності фіскальних інтересів держави та платників податків. Тому, однією з найголовніших цілей формування ефективної податкової політики держави є істотне поліпшення фінансового стану суб’єктів господарювання, збереження у їх розпорядженні після оподаткування достатніх фінансових ресурсів з метою гарантованої підтримки максимальної заінтересованості у фінансових результатах власної господарської діяльності.

 Політика  податкового регулювання визначає  принципи, напрями та сегментарну структуру участі держави в управлінні соціально-економічними процесами, гарантуючи антициклічність суспільного розвитку, компенсуючи недоліки ринкових механізмів та стабілізуючи ринкову кон’юнктуру. Отже, стимулювання динамічного суспільного розвитку на засадах економічного зростання – центральний орієнтир стратегії податкової політики держави. У протилежному випадку відхилення від збалансованості у співвідношенні оптимальності фіскальних інтересів держави і платників податків має наслідком порушення макроекономічної і соціальної стабільності, деформуючи фіскальну й водночас соціально-економічну політику у державі загалом. Залежно від специфіки державна податкова політика може відігравати, окрім свого суто фіскального призначення, роль стимулятора чи дестимулятора в управлінні соціально-економічними процесами.

У ринковій економіці з усталеною циклічністю податкова політика трансформується на кожній фазі циклу: - рефляційна (стимулююча) податкова політика проводиться під час виходу з фінансово-економічної кризи, маючи за мету стимулювання економічного росту та зайнятості тощо; -  дефляційна (стримуюча) податкова політика використовується в періоди економічного зростання з метою стримування інфляції та запобігання “перегріву” економіки тощо.

В умовах економічного спаду доцільним є застосування стимулюючої податкової політики державою. Фіскальна практика держави може й повинна поєднувати збільшення видатків і зниження податків для досягнення бажаного початкового зростання, підвищення суспільного споживання, збільшення сукупного попиту та реального валового внутрішнього продукту. У періоди ж довгострокового соціально-економічного спаду оптимальним є здійснення стимулюючої податкової політики як домінуючої форми антициклічного податкового-стабілізаційного регулювання. Ефективно реалізувати регулюючу функцію стимулюючого характеру спроможні прибуткові податки – податок на прибуток підприємств та особистий прибутковий податок у контексті вдалого поєднання з комплексом податкових пільг.

Реалізація  фіскальної функції на макроекономічному  рівні забезпечить пряме оподаткування  майна, природних ресурсів тощо разом з одночасною дією непрямого оподаткування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

ДОСЛІДЖЕННЯ СУЧАСНОЇ СТАН ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ

 

 

 

2.1. Аналіз стану податкової політики України

 

 

Сьогодні в  Україні питання податкової політики належать до найгостріших як в економічному й соціальному, так і в політичному контексті.

Першочерговою потребою сьогодення є забезпечення збалансованого розвитку всіх підсистем  суспільства, гармонізації інтересів  різноманітних верств населення, створення  міцного економічного підґрунтя для інтеграції України у світову економічну систему. Чільне місце у цьому процесі займає реформування податкової системи, яка забезпечує державу необхідними фінансовими ресурсами.

Проблеми реформування податкової політики сьогодні є вкрай актуальними в контексті дискусій стосовно нової програми реформ, долі реформ і напрацювання інструментарію реалізації реформ.

Як правило, податкова політика є однією рушійних сил у процесі державного регулювання соціально-економічного розвитку, інвестиційної стратегії,  зовнішньоекономічної діяльності, структурних змін у виробництві, прискореного розвитку пріоритетних галузей.

З самого початку  побудови податкової системи України  Закон України «Про систему оподаткування» від 25 липня 1991 року № 1251-XII був фіскально орієнтований. Податкова система почала набувати конфіскаційного характеру. Сучасна податкова політика позбавлена стимулюючої основи, яка в нинішніх умовах розвитку повинна розкриватися у взаємозв’язку усіх основних функцій оподаткування – фіскальній, розподільчій, регулюючій та похідних від них.