Доходи та видатки місцевого бюджету

В Японії вона налічує близько 30 видів місцевих податків, в Італії – більше 30, у Франції – більше 50, в Бельгії – майже 100, а у Великобританії їх тільки 2 [4].

Особливості формування та використання коштів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах наведено в табл.1.3 [5].

Таблиця 1.3

Особливості формування та використання коштів місцевих бюджетів у зарубіжних країнах

Країни	Особливості формування коштів	Основні напрями спрямування коштів місцевих бюджетів
досвід Німеччини	В урядовому проекті місцевих бюджетів видатки плануються на 2-3% більше, ніж минулого року. Проект має відповідати критеріям бюджетної політики ЄС.	Структура видатків, спрямована на фінансування міністерств освіти, у справах сім’ї, літніх людей, жінок і молоді, закордонних справ, економічного розвитку і співпраці та ін. Найбільшу групу витрат становлять соціальні виплати.
досвід Великої Британії	Частка місцевих бюджетів у бюджетній системі коливається на рівні 30%. Головне джерело місцевих бюджетів - муніципальний податок (справляється залежно від вартості майна та кількості дорослих членів сім’ї). Видатки місцевих бюджетів поділяються на поточні та капітальні	Основні напрями спрямування коштів місцевих бюджетів Великої Британії такі: житлове та шляхове господарство, освіта, місцева влада та самоврядування, судова система, поліція, заходи з охорони навколишнього середовища.
досвід Франції	Місцеві органи влади здійснюють великі капіталовкладення - понад 52% всіх капітальних державних витрат. Частка податків у місцевому бюджеті - 40%, субсидій – 30%, власні надходження і позики 30%.	У країні більше третини всіх поточних витрат місцевих органів влади припадає на утримання адміністративно-силового апарату (поліція, цивільна оборона, пожежна охорона, управління), третина - на освіту, культуру; важливою статтею витрат є розвиток інфраструктури.
досвід Скандинавських країн (Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Ісландія)	Особливістю фінансів Норвегії є те, що зовнішнього боргу у країни немає. Проблеми бюджетного дефіциту в країні немає також, навіть попри традиційно високий рівень бюджетних витрат та соціальних зобов'язань уряду. Рівень видатків на науково-дослідні роботи у відсотках відносно ВВП є одним з найвищих у світі.	Соціальна сфера є пріоритетом фінансової політики. Крім того, що велика частка соціальних послуг у скандинавських країнах є безкоштовною, вони дуже різноманітні за формами і доступні всім громадянам.

 

Важливі питання удосконалення використання бюджетних коштів пов’язані із розмежуванням їх між державним та місцевими рівнями управління. Порівняти пропорції розмежування функцій між рівнями фінансової системи у різних країнах дає змогу показник централізації, який характеризує частку видатків центрального уряду в повному обсязі витрат бюджетної системи. Розвинуті держави мають різні моделі централізації фінансової системи. В унітарних державах загалом спостерігається дещо вищий рівень централізації, а у федеративних, де фінансова система є трирівневою, дещо менший. Так, у США цей показник стано- вить 57%, у Франції - 71%, у Канаді - 40%. В Україні показник централізації коливаєтья на рівні 65-70% [2]. Аналізуючи формування фінансової політики сталого розвитку місцевихбюджетів розвинутих держав світу, можна зробити висновок про посилення їх соціальної спрямованості. Саме на задоволення соціальних потреб людини була спрямована фінансова політика таких держав, як США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Швеція. Найвищий рівень забезпечення соціальних потреб населення за рахунок бюджетного фінансування характерний для скандинавських країн, зокрема Швеції [4]. У видатках місцевих бюджетів значну частину складають асигнування на соціально-культурні об’єкти. Це, насамперед, витрати на початкові і середні школи. У Німеччині ці витрати становлять 25% видатків місцевих бюджетів, у Японії і Франції - більше 33%, а у бюджетах Великобританії і США – понад 40%. У ряді країн (Німеччині, США) за рахунок територіальних бюджетів покриваються витрати на вищі навчальні заклади. За рахунок місцевих бюджетів фінансується й охорона здоров’я. У Норвегії, Швеції, Фінляндії ці витрати становлять більше 50% бюджетних видатків.

На відміну від розвинутих країн світу, Україна залишається державою, в якій зберігаються екстенсивні методи розвитку економіки, що неминуче призводить до нераціонального і неефективного використання коштів місцевих бюджетів. З метою удосконалення використання коштів місцевих бюджетів в Україні особливу увагу слід приділити розгляду Європейського законодавства. Запровадження європейських стандартів у галузі місцевих фінансів передбачає приведення у відповідність з рекомендаціями Ради Європи національного законодавства. Зокрема це стосується Рекомендації «Про фінансове й бюджетне управління на місцевому й регіональному рівнях», якою передбачається введення та оприлюднення показників ефективності фінансового управління в галузі видатків на надання місцевих суспільних послуг, обмеження місцевого боргу, встановлення персональної відповідальності службовців органів місцевого самоврядування за об’єктивність та достовірність показників у фінансовій та бюджетній сфері, запровадження процедури незалежного аудиту в органах місцевого самоврядування тощо.

 У багатьох країнах світу поширена практика поділу місцевих бюджетів на два складника: поточний бюджет і бюджет розвитку. Такий поділ бюджету є дещо умовним, але він також допомагає визначити, які видатки є першочерговими, які другорядними; які підлягають скороченню, а які не підлягають; в його основу покладений поділ видатків на поточні та капітальні. У поточному бюджеті відображають доходи і видатки, які забезпечують необхідну (обов’язкову) діяльність, як от: видатки на підтримання нормального функціонування всіх постійнодіючих владних структур, на медичне та соціальне обслуговування громадян, трансфертні платежі, виплати у вигляді заробітної плати тощо. Доходи місцевого поточного бюджету формуються переважно за рахунок місцевих податків і зборів, інших обов’язкових платежів, загальних субсидій (або інших міжбюджетних трансфертів) від органів державної влади тощо.

До бюджету розвитку (або ж інвестиційного бюджету) належать доходи і видатки, спрямовані на вдосконалення регіональної (місцевої) економки (як і видатки на проведення будівельних робіт, виконання інвестиційних довготривалих проектів).

Видаткові статті місцевих бюджетів у тій чи іншій країні певною мірою подібні. Найчастіше саме за рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються видатки на утримання органів місцевого самоврядування, місцевої поліції, програм місцевого значення тощо.

У спеціальному законодавстві деяких країн наявний поділ видатків на поточні та майнові .

Наприклад, у Законі Польщі «Про державні фінанси» від 26 листопада 1998 р. (у ч. 2 ст. 69 і ст. 124) серед поточних видатків названо видатки на:

1) загальні субвенції для одиниць місцевого самоврядування;

2) дотації;

3) заробітну плату й нарахування на неї ;

4) інші послуги для фізичних осіб;

5) закупівлю товарів та послуг;

6) обслуговування боргу одиниці місцевого самоврядування;

7) поруки та гарантії, надані одиницею    місцевого    самоврядування;   

8)    інші    видатки,    пов’язані    з функціонуванням бюджетних одиниць або реалізацією їхніх статутних завдань.

На схемі 1.5 чітко видно яку сферу охоплюють майнові видатки.

Схема 1.5 Сфери діяльності, що охоплюють місцеві видатки (ч. 6 ст. 69).

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок як податкових, так і неподаткових надходжень. Податкові бюджетні надходження (до яких належать доходи від податків, зборів, інших обов’язкових платежів) є базисом бюджетних доходів. До неподаткових доходів належать доходи від: об’єктів, що перебувають у власності відповідних органів місцевої влади; здавання в оренду чи продажу земл д користування природними ресурсами місцевого значення; надходжень вщ фінансових санкцій, адміністративних штрафів тощо. Неподаткові доходи відіграють значно меншу роль у складі доходів місцевих бюджетів, ніж податкові. Надходження від неподаткових доходів коливаються в середньому від 10% до 30%. Так, у доходах місцевих бюджетів Бельгії неподаткові доходи дещо перевищують 30%, у доходах муніципалітетів США - 27%, Швеції - 15%, Норвегії - 14,5%, Австрії та Великобританії - 14% [1].

Також важливим витоком доходів і фінансування видатків місцевих бюджетів є різноманітні міжбюджетні трансферти (гранти, державні дотації, субвенції та субсидії), а також запозичення.

Місцеві бюджети складаються із доходної та видаткової частин. Безперечно, доходи та видатки місцевих бюджетів є взаємопов’язаними категоріями. В разі їх невідповідності настають такі негативні наслідки як бюджетний дефіцит - перевищення видатків бюджету над його доходами, що виникає внаслідок розбалансованості економки в країні, зниження доходів і зростання бюджетних видатків

Ринкова економіка неспроможна ліквідувати бюджетний дефіцит без ужиття дієвих заходів щодо стабілізації економіки, дотримання оптимально можливого співвідношення бюджетних доходів та видатків, а також запровадження жорсткої економії бюджетних коштів.

На противагу дефіциту в бюджетах може сформуватися бюджетний профіцит - перевищення доходів над видатками, - що не слід вважати позитивним явищем у бюджетному процесі. Виникнення бюджетного профіциту може означати, що під час складання та затвердження акта про бюджет (закону чи ршення органу місцевого самоврядування) в ньому не були враховані якісь певні прибуткові витоки. Проте питанням профіциту бюджету     в     спеціальному     законодавстві     більшості     країн, зокрема європейських, приділяється значно менше уваги, ніж бюджетному дефіциту.

Наприклад, у Російській Федерації, відповідно до ст. 92 Бюджетного кодексу, за загальним правилом розмір бюджетного дефіциту суб’єкта Російської Федерації не повинен перевищувати 15% обсягу доходів бюджету цього суб’єкта без урахування фінансової допомоги з федерального бюджету. Розмір дефіциту місцевого бюджету не повинен перевищувати 10% обсягу доходів цього бюджету без урахування фінансової допомоги з федерального бюджету та бюджету суб’єкта Російської Федерації. До джерел (витоків) фінансування місцевих бюджетів віднесено: муніципальні запозичення; кредити, отримані в кредитних організаціях; бюджетні кредити, отримані з бюджетів інших рівнів бюджетної системи Російської Федерації; надходження від майна, що перебуває в муніципальній власності; змінення залишків коштів на рахунках із обліку коштів місцевого бюджету (ст. 96).

Частиною 2 ст. 112 Закону Польщі «Про державні фінанси» встановлено, що дефіцит бюджету одиниці місцевого самоврядування в Польщі може покриватися надходженнями від:

1) продажу цінних паперів, емітованих такою одиницею;

2) кредитів, узятих у банках країни;

3) позик;

4) приватизації майна одиниці місцевого самоврядування;

5) суфіциту (тобто профіциту) відповідного місцевого бюджету з попередніх років.

У Болгарії, згідно зі ст. 10 (1) Закону «Про місцеві бюджети», бюджетний дефіцит, затверджений рішенням місцевої ради, може фінансуватися шляхом випуску цінних паперів (тобто облігацій місцевої позики), отримання кредит у фінансових установах або за рахунок позабюджетних доходів і витоків. Муніципалітети мають право планувати річний бюджет із дефіцитом до 10% загальних планованих доходів.

Місцевий бюджет як основний план формування та використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій і повноважень органів місцевого самоврядування, має бути достатнім для забезпечення виконання місцевими органами влади своїх власних і делегованих їм повноважень. Інколи проблемним є статус незалежності місцевих бюджетів. Звичайно, останні нерозривно пов’язані з державним бюджетом, але вони ще більш залежать від нього. У зв’язку з цим тривалий час існує проблема бюджетної децентралізації. Питання бюджетної децентралізації, на нашу думку, є особливо цікавим в історичному та порівняльно-правовому аспектах (наприклад, бюджетна система Китаю завдяки реформам, розпочатим наприкінці 70-х років). Слід відмітити, що з 1978 р. у Китаї взятий курс на розвиток ринкової економки. (схема 1.6)

Схема 1.6 Етапи реформування економіки

Отже, від початку вказаних реформ бюджетна система країни набула ознак децентралізованої, яка в китайському контексті передбачає передавання функцій щодо прийняття рішень:

1) від центральних органів влади до органів влади нижчих рівнів;

2) від державних органів державним підприємствам.

До початку реформ місцеві органи влади не мали стимулів для розвитку власної податкової бази.

Намагаючись збільшити доходи бюджету, Міністерство фінансів Китаю запровадило систему розподілу доходів між центральними та місцевими органами влади. Останні почали збирати податки на своїх територіях і укладати довгострокові угоди про розподіл доходів із центральним урядом. У цих угодах обумовлювався загальний обсяг податкових доходів, який мав передаватися до центру, решта залишалася в розпорядженні регіонів. Така система створила міцний стимул для підтримки податкових і бюджетних реформ на регіональному рівні.

До бюджетів місцевих органів Канади (ці бюджети становлять третій рівень бюджетної системи) належать бюджети муніципальних утворень, включаючи міста, села, тауншипи, графства і райони спеціального обслуговування. Складання бюджетів на місцевому д івні змінюється залежно від організації муніципальної влади (хоча уряд вщповідної провінції може формулювати певні постійні процедури та особливості для муніципальних бюджетів).