Сучасний стан соціального партнерства в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Соціальне партнерство  – це стратегія і практика цивільного мирного, неконфронтаційного співіснування; спосіб врегулювання соціальних відносин між виразниками інтересів різних соціальних груп і державою, в основі якого лежить соціальний діалог. Воно виступає цивілізованим методом вирішення соціальних конфліктів на різних рівнях – від національного масштабу до конкретного підприємства (роботодавця).

У сучасному світі  соціальне партнерство — один із найважливіших аспектів організації соціального ринкового господарства й один із суттєвіших аспектів партнерства між людьми в процесі виробництва і громадського життя. Так, привертає увагу партнерство між колегами в процесі виконання виробничих завдань, між керівниками і підлеглими, між поколіннями людей при організації пенсійного забезпечення, між власниками засобів виробництва і власниками робочої сили. Останнє виникає у вигляді партнерства між двома соціальними групами людей — роботодавцями та найманими працівниками і тому називається соціальним, що можна визначити як ідеологію, форму і методи узгодження соціально-трудових інтересів. Ідеологія соціального партнерства полягає в тому, що соціальні конфлікти між сторонами вирішуються не через протистояння різнохарактерних соціальних груп, а встановленням соціальної згоди, не через “конфліктне суперництво”, а “конфліктним співробітництвом”. Метод вирішення соціальних конфліктів у границях соціального партнерства — компроміс, узгодження інтересів роботодавців і найманих працівників, а не протистояння і ліквідація приватної власності на засоби виробництва. Соціальне партнерство передбачає вирішення соціальних конфліктів не революційним шляхом, а шляхом мирних переговорів і взаємних поступок.

Основними сторонами  соціального партнерства в сучасному суспільстві виступають: держава, наймані працівники в особі профспілок, роботодавці або власники.

Гарантією ефективного  функціонування механізму соціального  партнерства є чітке визначення інтересів кожної з трьох основних соціальних сил суспільства, розумний розподіл ролей і відповідальності за визначення і реалізацію спільної соціально-економічної політики.

Основними принципами соціального  партнерства є: законність; рівноправність сторін; демократичні засади; добровільність і реальність зобов’язань; обов’язковість виконання домовленостей; відповідальність за виконання зобов’язань; контроль за виконанням домовленостей.

Основою соціального  партнерства є принцип співробітництва  між роботодавцями і найманими  працівниками, який реалізується у  формі ведення переговорів, укладенні колективних договорів, узгодженні проектів нормативно-правових актів, консультацій при прийнятті рішень між суб’єктами соціального партнерства на всіх рівнях (національному, регіональному, галузевому та місцевому рівнях).

Ефективною формою регулювання  соціально-трудових відносин є тристоронні  або двосторонні колективні договори (угоди) на державному, галузевому і  регіональному рівнях, колективні та індивідуальні договори (контракти) на рівні підприємств.

Правовою основою системи соціального партнерства є Конституція України, Закони України «Про колективні договори і угоди», «Про професійні союзи, їх права і гарантії діяльності» інші закони і нормативні правові акти, що регулюють трудові відносини, положення і рекомендації МОП.

У даній роботі розглянуто поняття соціального партнерства  як особливого інституту  соціальної правової держави, зміст і роль в  узгодженні інтересів трудящих, роботодавців і влади на користь усього суспільства, проаналізовано сучасний стан соціального  партнерства в Україні, причини і проблеми довготривалого розвитку соціального партнерства, що гальмують формування ринкових соціально-трудових відносин, викладено основні  шляхи його  вдосконалення.

Список літератури:

1. Про колективні договори і угоди: Закон України // Закони України.— К.: Ун-т законодавства, 1997. — Т. 6. — С. 5—11.

2. Про порядок вирішення  колективних трудових спорів (конфліктів): Закон України // Урядовий кур’єр. — 1998.

3. Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності: Закон України // Урядовий кур’єр. — 1999. — № 187.

4. Кодекс законів про  працю України та інше законодавство  про працю. — К.: Праця, 1997. —  190 с. 

5. Акуліна О. В. Розвиток соціального партнерства в Україні. // Формування ринкових відносин в Україні. - 2007. - №10. - С.116-122.

6. Бакуменко С. В., Левенець І. Є. (кер. авт. кол.).  Соціальне партнерство: Навч. посіб. — К., 1999. — 285 с.

7. Грішнова О. А. Економіка праці та соціально-трудові відносини. // Знання. - 2007. - С. 559.

8. Данюк В. М., Петюх В. М., Цимбалюк С. О. та ін. Менеджмент персоналу: Навч. посіб. — Вид. 2-ге, без змін — За заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха. — К.: КНЕУ, 2006. — 398 с.

9. Есинова Н. И. Экономика труда и социально-трудовые отношения. // Кондор. - 2003. - С. 462.

10. Жуков В., Скуратівський В. Соціальне партнерство в Україні: Навч. посібник. — К.: Вид-во УАДУ, 2001. — 200 с.

11. Кинько Е.Н. Институт социального партнерства в Украине: параметры состояния и проблемы развития. // Економічний простір. - 2008. - №14. - С. 92-99.

12. Коллективный договор на предприятии (практические рекомендации и зарубежный опыт). — М.: Ин-т труда, 1995. — 231 с.

13. Колосок А. М. Інституційне забезпечення соціального партнерства. // Актуальні проблеми економіки. - 2009. - № 10. - С. 74-79.

14. Колот А. М. Проблеми розбудови національної моделі соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 5. — С. 23—28.

15. Колот А. М. Розвиток виробничої демократії як чинник удосконалення соціально-трудових відносин // Україна: аспекти праці. — 2001. — № 6. — С. 21—28.

16. Колот А. М. Теоретичні й прикладні аспекти становлення і розвитку сторін соціально-трудових відносин та їх представницьких органів // Україна: аспекти праці. — 2002. — № 2. — С. 14—25.

17. Конвенції і рекомендації, прийняті Міжнародною Конференцією праці, 1919—1956. — Женева: Міжнародне бюро праці, 1991. — Т. 1. — 776 с.

18. Конвенції і рекомендації, прийняті Міжнародною Конференцією праці, 1957—1990.— Женева: Міжнародне бюро праці, 1991. — Т. 2. — 784 с.

19. Кудряченко А. Інститут соціального партнерства як чинник демократичного розвитку суспільства: світовий досвід та висновки для України. // [Електронний ресурс] – електронний журнал -  http://www.niss.gov.ua/Monitor/Juli08/19.htm

20. Лебедєв І. В. Соціальне партнерство як засіб подолання економічної кризи. // Економіка та держава. - 2009. - №4. - С. 12-15.

21. Михеев В. А. Основы социального партнёрства: теория и политика: Учеб. для вузов. — М.: Экзамен, 2001. — 448 с.

22. Маршавін Ю. Н., Бакуменко С. В., Данюк В. М., Зінченко О. С., Колот А. М., Мартиненко Н. В. Соціальне партнерство на ринку праці України: Навч. посіб — К., 1998. — 152 с.

23. Социальное партнёрство: словарь-справочник // Рук. авт. кол. В. Н. Киселев, В. Г. Смольков. — М.: ОАО Изд-во «Экономика», 1999. — 236 с.

24. Управление персоналом в условиях социальной рыночной экономики / Под научн. ред. Р. Марра, Г. Шмидта. — М.: Изд-во МГУ, 1997. — 480 с.

25. Урядовий кур’єр. — 2001. — № 113—114. — 27 черв.

26. Экономика труда (социально-трудовые отношения) / Под ред. Н. А. Волшина, Ю. Г. Одегова. — М.: Экзамен, 2002. — 736 с.