Організація міжнародних розрахунків на підприємстві

Для здійснення переказів, які надходять регулярно, призначені тому самому одержувачу й  сума яких щоразу однакова, можна скористатися так званим дорученням банку на проведення операцій за зобов'язаннями клієнта  за його рахунок. У такому випадку  банк платника щоразу автоматично переказує  у відповідний час заздалегідь  визначену суму. Для боржника це не тільки заощадження часу, але  й гарантія того, що він не пропустить термін сплати [9].       Банківські перекази використовують при сплаті боргів за позичками та кредитами, при наданні авансів, врегулюванні рекламацій, перерахунках за раніше укладеними угодами та різного роду одноразових виплатах.

Технічно  переважна більшість платежів за банківськими переказами здійснюється через систему SWIFT - Society for World¬wide Interbank Financial Telecommunications, яка об'єднує близько 3500 банків світу у 88 країнах [с. 192; 15].

3.5 Вексель

 

Вексель - це цінний папір, що містить безумовне  боргове зобов'язання. При розрахунках  зі зовнішньоторгових операцій використовуються простий та переказний (тратта) векселі.

Переказний  вексель — безумовна пропозиція трасанта, адресовану трасату, сплатити третій особі в установлений термін вказану суму. При виникненні такого грошового зобов'язання трасант стає і кредитором відносно трасата, і боржником відносно ремітента.

Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який називається векселедавцем. Останній бере зобов'язання сплатити кредитору певну грошову суму в обумовленому місці у визначений термін (схема 3.1).

Імпортер (векселедавець)

Експортер (векселетримач)

 1

 2

 3

7 4  8

Банк експортера

 

Банк імпортера

 5

 6

 

Схема 3.1 Розрахунок за допомогою простого векселя

1. Укладання  угоди,

2. Передача  товару з платежем у кредит,

3. Виставлення векселя,

4. Після завершення терміну платежу передача векселя на інкасо,

5. Вексель передається для оплати,

6. Гроші переказуються на рахунок продавця,

7. Повідомлення про надходження грошей,

8. Повідомлення про платіж векселем.

У складанні  простого векселя беруть участь дві  особи -векселедавець (платник) та векселетримач (отримувач коштів за векселем), перевідного векселя - три особи: трасант (особа, яка видала вексель чи наказ платити), трасат (платник за векселем) та ремітент (особа, на користь якої видано вексель).

Для зручності  операцій із векселями, що використовуються у комерційному обороті, розроблені вексельні формуляри, які відповідають вимогам вексельного законодавства [с. 192- 193; 15].

Реквізити векселя:

1. Найменування  «вексель», яке включається в  сам текст документа і виражається  тією мовою, якою цей документ  складений.

2. Проста  і нічим не застережена пропозиція (для переказного векселя) чи  обіцянка (для простого векселя)  сплатити певну суму.

3. Найменування  того, хто повинен платити (тільки  для переказного векселя).

4. Вказівка  терміну платежу.

5. Вказівка  місця, в якому повинен бути  здійснений платіж.

6. Найменування  того, кому чи за наказом кого  повинен бути здійснений платіж, тобто першого векселетримача.

7. Вказівка  дати і місця складання векселя.

8. Підпис  векселедавця.

Вексель являє собою абстрактну угоду, оскільки в ній не вказується матеріальна  основа боргу. Звідси випливає, що предметом  вексельного зобов’язання завжди є  гроші, а не товари і не цінні папери. Пропонуючи платнику (трасату) зробити  платіж по векселю, векселедавець (трасант) також вступає в зобов’язувальні відносини з ремітентом (третьою особою), оскільки у випадку відмови трасата виконати пропозицію трасанта ремітент сам зобов’язаний провести платіж по векселю. Згода трасата заплатити по векселю оформляється у вигляді акцепту (acceptance). Платник може обмежити акцепт частиною суми, тоді в залишковій сумі вексель не є прийнятим [13].

Вексель - це цінний папір, оформлений відповідно до вимог закону, що посвідчує безумовне  грошове зобов'язання векселедавця оплатити у визначений строк певну суму грошей власнику векселя (векселеотримувачу).

В розрахунках векселями беруть участь такі суб'єкти:

• векселедавець (трасант);
• векселеодержувач (ремітент);

• платник (трасат - той, кому платник дає наказ платити). Відповідно до ст. 9 Закону України "Про обіг векселів в Україні"

Умови проведення розрахунків між резидентом і нерезидентом із застосуванням векселів обов'язково мають відображатися у відповідному зовнішньоекономічному договорі (контракті).

При цьому видавати вексель (переказний або простий) можна тільки для оформлення грошового боргу за фактично доставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

У випадку видачі (передачі) векселя відповідно до договору закінчуються грошові обов'язки щодо платежу за цим договором і виникають грошові обов'язки щодо платежу за векселем.

Поставка  товарів (робіт, послуг) може проводитись після виставлення резидентом векселя.

Вексель може бути виписаний на користь постачальника-нерези-дента і після поставки товарів (робіт, послуг)

При здійсненні вексельної форми розрахунків за експортними операціями строк зарахування виторгу в іноземній валюті на рахунок резидента-експортера в уповноваженому банку має не перевищувати законодавчо встановлений, тобто 90 календарних днів з дати митного оформлення продукції.

Обмеження використання векселів:

• ввезення підакцизних товарів (крім тютюнової сировини);

• ввезення товарів, які належать до товарних груп 1-24 Гармонізованої системи опису і кодування товарів [ 11].

Вексель може бути оплачений на вимогу або після пред’яв­лення. Але у багатьох векселях зазначається, що оплата здійснюється через N днів після пред’явлення. Пред’яв­лення в такому разі є моментом звернення до платника для акцеп­тування векселя. Можливий варіант, коли оплата векселя передбачається через певну кількість днів після його складання.

Вексельна операція не обов’язково пов’язана  з банком, можли­ва пряма оплата векселя боржником кредитору. Однак  у банківсь­кій справі вексель відіграє особливо важливу роль. Кожна пози­ка, видана банком, документується борговим зобов’язанням (векселем), де вказані  умови погашення кредиту. Таке боргове  зобов’язання є головним юридичним  свідченням боргу [17].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

4. МІЖНАРОДНІ  РОЗРАХУНКИ У ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІЙ  ДІЯЛЬНОСТІ

 

Міжнародні розрахунки — це регулювання платежів за грошовими вимогами та зобов` язаннями, що виникають між юридичними та фізичними особами різних країн у процесі їх діяльності у світогосподарській сфері.

Природа міжнародних розрахунків та їх організація  пов'язані з розвитком та інтернаціоналізацією товарного виробництва, яке є чинником руху власності у міжнародному обігу через незбігання часу виробництва, реалізацій і оплати товару, а також територіальними особливостями ринків збуту.

Міжнародні  розрахунки охоплюють розрахунки із зовнішньої торгівлі товарами (звичайні товари, товари для подальшого оброблення, ремонт товарів, придбання товарів у портах транспортними установами тощо) та послугами (транспортні послуги, поїздки, зв'язок, будівництво, страхування, фінансові, комп'ютерні та особисті послуги), які роблять резиденти нерезидентам та навпаки, а також неко-мерційних операцій, кредитів, позик, руху капіталів між країнами.

Переважна частина міжнародних розрахунків  здійснюється в процесі міжнародних  торговельних відносин.

Міжнародні  розрахунки у зв'язку з рухом капіталу пов'язані з функціонуванням фінансових ринків, з рухом цінних паперів  як у формі прямих, так і портфельних інвестицій.

Міжнародні  розрахунки — це:

1)комерційні платежі за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між підприємствами, банками, установами й окремими особами різних країн, пов'язані зі світовою торгівлею, міжнародним кредитом і прямими зарубіжними інвестиціями;

2)некомерційні платежі, пов'язані з перевезенням пасажирів, страхуванням, туризмом, переказом грошей за кордон тощо.

Міжнародні  розрахунки бувають двосторонніми, коли вони здійснюються між двома країнами, або багатосторонніми, коли суми, виручені від реалізації товарів в одній країні, використовуються для платежів третім країнам.

До основних суб'єктів міжнародних розрахунків відносяться експортери, імпортери та банки, що їх обслуговують. Вони вступають у відповідні відносини, які пов'язані з рухом товаророзпорядчих документів і операційним оформленням платежів.

Провідну  роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки. Ступінь їх впливу в міжнародних розрахунках залежить від:

• масштабів зовнішньоекономічних зв'язків країни базування;
• застосування національної валюти країни базування;
• спеціалізації, фінансового стану, ділової репутації;
• мережі банків-кореспондентів.

Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками. Кореспондентські відносини з іноземними банками супроводжуються відкриттям рахунків "лоро" (рахунків іноземних банків у даному банку) і "ностро" (рахунків даного банку в іноземних банках). Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів [ с. 521-529; 18].

Міжнародні  розрахунки – система організації  і регулювання платежів за грошовими  вимогами і зобов'язаннями, що виникають  при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між державами, фірмами, підприємствами і громадянами, які  знаходяться на території різних держав.

Експортери, імпортери, банки – суб'єкти міжнародних  розрахунків, що взаємодіють між  собою у процесі обігу товаророзпорядчих  документів. Посередниками в таких  розрахунках є банки, що організовують  рух грошей учасників зовнішньоекономічної діяльності.

Як правову  основу розрахункових відносин використовують міжнародні договори і норми внутрішнього національного законодавства. На правове  регулювання міжнародних розрахунків у цій сфері впливають систематизовані уніфіковані банківські звичаї і норми міжнародної практики. Сукупність внутрішніх правових норм, що регулюють валютні відносини, називають валютним законодавством [4].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Міжнародні  розрахунки являють собою систему  організації і регулювання платежів за грошовими вимогами й зобов'язаннями, які з'являються при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності між  державами, фірмами, підприємствами і  громадянами на території різних країн.

Основними суб'єктами міжнародних розрахунків  являються експортери, імпортери  й банки, що їх обслуговують. Вони вступають  в певні відносини між собою  з приводу руху товаросупроводжуючих документів і поточного оформлення платежів. При цьому головна роль в міжнародних розрахунках належить банкам. В сучасних умовах банки виступають не тільки в ролі посередників між експортерами й імпортерами. Вони виконують функції кредиторів, що фінансують зовнішньоторгові угоди, функції контролю, виступають також в ролі гарантів (в залежності від умов платежу). Банки можуть висувати свої вимоги до умов розрахунку і форм платежу, які експортери й імпортери зобов'язані приймати до уваги.

Міжнародні розрахунки регулюються нормативними документами  і законодавчими актами, а також  міжнародними банківськими правилами  та звичаями.

Міжнародні розрахунки - об'єкт уніфікації, що зумовлено іернаціоналізацією господарських зв'язків, універсалізацією Йогівських операцій (так, у Женеві в 1930-31 pp. Прийняті міжнародні Вексельна і Чекова конвенції).

Міжнародні розрахунки мають, як правило, документарний характер, тобто здійснюються проти фінансових і комерційних документів.

 

 

 

 

 

 

ПЕРЕЛІК ДЖЕРЕЛ

 

1. Багрова «Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://library.if.ua/book/53/3864.html

2. Вавренчук Н.С. Організація міжнародних розрахунків за допомогою акредитива; [Електронний ресурс] – Режим доступу:

http://libfor.com/index.php?newsid=614

3. Г. М. Дроздова «Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності підприємства», навчальний посібник; /Київ, ЦНЛ 2004. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/MenedgmentZED/zmist.htm