Організація міжнародних розрахунків на підприємстві

Міжнародні  розрахунки передбачають умови і порядок здійснення платежів, вироблені практикою та закріплені міжнародними документами і звичаями, а також щоденну практичну діяльність банків із здійснення розрахунків. Розрахунки здійснюються переважно безготівковим способом через записи на банківські рахунки. Провідну роль у міжнародних розрахунках відіграють великі банки.

Для здійснення розрахунків банки використовують свої закордонні філії, відділення і кореспондентські відносини з іноземними банками, які супроводжуються відкриттям рахунків лоро і ностро. Кореспондентські відносини визначають порядок розрахунків, розмір комісії, методи поповнення витрачених коштів.

На став міжнародних розрахунків також  впливають:

— економічні та політичні відносини між країнами;

— етан країни на товарних та грошових ринках;

— ступінь використання та ефективність державних заходів щодо зовнішньоекономічного регулювання;

— валютне законодавство;

— міжнародні торговельні правила та звичаї;

— регулювання міждержавних товарних потоків, послуг і капіталів;

— відмінності щодо темпів інфляції в окремих країнах;

— стан платіжних балансів;

— банківська практика;

— умови зовнішньоторговельних контрактів та кредитних угод;

— конвертованість валют тощо.

На основі цих факторів міжнародні розрахунки становлять самостійну систему, пов'язану з рухом товарно-матеріальних цінностей [с. 39-41; 14

Найпоширеніші умови міжнародних розрахунків:

- безпосередній  (повний розрахунок) – повна оплата  товару до моменту чи в момент  переходу товару або товаророзпорядчих  документів у розпорядження покупця;

- розрахунок  у кредит (з розстроченням)– надання  експортером імпортеру кредиту  в комерційній формі (для імпортера) [10].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ НА ПІДПРИЄМСТВІ

 

Існує три  основні види організації міжнародних розрахунків:

• розрахунки через організацію кореспондентських відносин між комерційними банками;
• розрахунки через кореспондентські рахунки, що відкриваються в установах центральних банків. Як правило, це повні розрахунки, що виконуються індивідуально, на валовій основі, їх можна характеризувати як платежі брутто;
• розрахунки через клірингові установи. Це розрахунки, або платежі, нетто.

Для здійснення міжнародних розрахунків уповноважені банки використовують свій закордонний  апарат (філії, відділення, дочірні  банки) та кореспондентські відносини з іноземними банками.

Кореспондентські  відносини як одна з основних організаційних форм банківської діяльності на міжнародних  ринках розглянуті у темі «Міжнародна банківська справа».

В основу міжнародних розрахунків покладено  рух товарно-розпорядчих документів та операційне оформлення платежів.

Головними чинниками, що виражають стан міжнародних розрахунків, є:

• умови зовнішньоторговельних контрактів;
• валютне законодавство;
• особливості банківської практики;
• міжнародні правила та «звичаї» тощо [17].

Міжнародні  розрахунки України пов'язані з  різними формами економічних  та неекономічних відносин із закордонними країнами, тому основним завданням  при здійсненні цих розрахунків  є правильно обрати форму їх здійснення, за допомогою якої можна уникнути економічних, податкових, політичних та інших ризиків.

Умови платежу  визначають спосіб і порядок фінансових розрахунків, а також гарантії виконання  сторонами взаємних платіжних зобов'язань. У сучасних умовах зовнішньоторговельної  діяльності застосовується три поширені способи платежу - платіж готівкою, авансовий платіж та платіж у кредит.

Платіж  готівкою в міжнародному платіжному обороті не означає, що розрахунки ведуться готівкою (банкнотами). Вони, практично, тут не застосовуються. У цьому  випадку поняття "готівковий платіж" використовується як протиставлення авансовому і кредитному засобам платежу.

Національна валюта застосовується під час розрахунків  з нерезидентами за надані послуги  та імпортні товари, що поставляються, через постійні представництва, які  мають рахунки в уповноважених банках України.

Іноземна  валюта застосовується при розрахунках  з резидентами та нерезидентами  України [12].

У роздрібній торгівлі і сфері послуг резиденти  мають право, за наявності індивідуальної ліцензії Національного Банку України (НБУ), реалізовувати товари і послуги  в інвалюті по пластикових картках та чеках.

Дозволені також безготівкові розрахунки в  іноземній вільно конвертованій  валюті (ВКВ) між юридичними особами - резидентами за умови, що резидент - одержувач засобів має перереєстровану  ліцензію на здійснення роздрібної чи оптової торгівлі і надання послуг, або, за наявності індивідуальної ліцензії НБУ, на розрахунки з резидентами України в інвалюті.

Клірингові  розрахунки передбачають розрахунки за міжурядовими угодами про торговельно-економічне співробітництво з країнами із замкнутими чи частково конвертованими валютами та розрахунки по визначених товарах (роботах, послугах). Порядок таких розрахунків  визначається окремими міжурядовими та платіжними угодами клірингового типу, у яких вказується: - система розрахунків;

• перелік товарів й обсяг клірингу;
• валюта клірингу і валюта застереження;
• порядок надання і обсяг кредиту за клірингом. Клірингові рахунки відкриваються в державному експортно-імпортному банку України чи спеціально уповноваженому урядом України комерційному банку.

Розрахунки  здійснюються через банківські установи чи інші кредитно-фінансові установи,

Більшість міжнародних розрахунків здійснюється через банки безготівковим шляхом. Для цього банки використовують свої закордонні відділення та кореспондентські відносини з іноземними банками, при яких відкриваються рахунки "Лоро" та "Ностро".

Банківські  кореспондентські відносини можуть бути прямі та за допомогою банку-кореспондента.

Прямі кореспондентські відносини передбачають наявність  кореспондентських рахунків типу "Лоро" (кореспондентські рахунки іноземних  банків у даному банку) і "Ностро" (кореспондентські рахунки даного банку  в іноземних банках).

За переведення  грошових засобів банки одержують  комісійну винагороду, що визначається фіксованою сумою або у визначеному  відсотку в іноземній чи національній валюті. Розмір винагороди залежить від  форми розрахунків, суми переказу, кореспондентських можливостей банку.

При прямих кореспондентських відносинах витрати  на комісійну винагороду менші, оскільки в розрахунковій операції задіяні  лише два банки - банк одержувача товарів  (послуг) та банк постачальника.

Система Свіфт більш дорога, однак тільки ця система дає можливість проведення міжнародних розрахунків протягом декількох хвилин, що дозволяє швидко одержувати і втягувати в оборот валютний виторг. Обсяг переданих повідомлень досягає 1 млн. у день, а їхня швидкість:

• звичайних - 15 хвилин;
• термінових - 5 хвилин.

У багатьох випадках у міжнародній торгівлі при розрахунках використовується принцип дотримання гарантії. У процесі  її надання (одержанні) задіяні три юридичні особи:

• головний боржник;
• його кредитор;
• гарант.

Гарант  бере на себе зобов'язання за оплату грошей перед своїм кредитором у випадку, якщо головний боржник несе тимчасові  фінансові труднощі. Ця вимога викладена  в "Уніфікованих правилах для гарантій за вимогою" у редакції Міжнародної  торговельної палати за 1992 р. Розрізняють гарантії за вимогою та умовні.

Гарантії  за вимогою передбачають положення, за якого гарант повинен здійснити  платіж з першої вимоги бенефіціара (кредитора).

При безумовній гарантії платіж здійснюється на попередньо обумовлених умовах, що передбачають різні варіанти щодо строку оплати боргу тощо.

Найбільш  часто гарантію надають банки. У  світі існує 100 так званих перших банків, гарантії яких приймаються  без заперечень. Ці банки мають  високу боргову репутацію на міжнародному фінансовому ринку.

Якщо  контрактом передбачено надання  банківської гарантії, то вона має  містити такі дані: хто надає гарантію, її вид (за вимогою чи умовна), строк  дії, можливість внесення корективів у  контракт без зміни умов гарантії тощо.

Чинним  законодавством встановлено термін розрахунків за зовнішньоекономічними  операціями, який дорівнює 90 календарних  днів. Контроль за дотриманням зазначеного  терміну покладено на уповноважені банки, які зобов'язані інформувати  НБУ про суб'єктів ЗЕД, що порушили зазначений термін. Якщо за якихось  умов здійснити розрахунки з іноземним  партнером у встановлений строк  неможливо, керівництво підприємства має звернутися за індивідуальним дозволом на продовження законодавче встановлених термінів розрахунків. Індивідуальний дозвіл на продовження строку розрахунків  може досягати 90 днів, в окремих випадках цей дозвіл може бути пролонгований ще на 90 днів. Загальний термін перевищення термінів розрахунків не може бути довшим, ніж 270 днів. Після закінчення встановлених термінів нараховується пеня у розмірі 0, 3% від суми недоотриманого виторгу в іноземній валюті чи від вартості недоотриманої продукції, переліченої за курсом НБУ на день нарахування пені. Загальний розмір нарахування пені не може перевищувати розміру заборгованості. У випадку неможливості одержання резидентом від іноземного партнера валютного виторгу з експортних операцій, моментом припинення застосування штрафних санкцій до резидента вважається дата списання дебіторської заборгованості, за якою минув строк позову.

У ст. 37 Закону України "Про зовнішньоекономічну  діяльність" передбачено, що до суб'єктів  ЗЕД можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:

• штраф;
• індивідуальний режим ліцензування;
• тимчасова зупинка зовнішньоекономічної діяльності у випадку порушення. Закону або пов'язаних з ним інших Законів України, проведення дій, які можуть зашкодити інтересам національної економічної безпеки [6].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКІВ

 

До основних форм розрахунків, що використовуються у міжнародній торгівлі, належать такі:

• авансовий платіж (найвигідніша форма розрахунку для експортера, не вигідна імпортерові);
• акредитивна форма розрахунку (вигідна експортеру, по-перше, внаслідок гарантії оплати відвантаженого товару банком, що відкрив акредитив; по-друге, через отримання платежу відразу ж після поставки товару та подання банкові документів, що свідчать про поставку);
• інкасо (менш вигідна експортеру, ніж акредитив);
• банківський переказ.

Технічно  розрахунки можуть здійснюватись банківськими телеграфними та поштовими переказами, з використанням векселів і чеків.

При виборі форми розрахунку доцільно керуватися такими умовами (таблиця 3.1):

Таблиця 3.1

	Аванс	Акредитив	Інкасо	Банківський переказ
Тип товару	Виготовлений на замовлення		Стандартний
Стосунки контрагентів	Нові		Добре налагоджені
Політична ситуація	Нестійка		Відносно стійка	Стійка
Економічна ситуація	Нестійка		Відносно стійка	Стійка

[с. 184, 15].

 

3.1 Авансовий платіж

 

У міжнародній  практиці розрахунків авансові платежі  є найбільш вигідною формою для експортера. Аванс — це грошова сума або  майнова цінність, яка передається  покупцем продавцеві до відвантаження  товару в рахунок виконання зобов’язань  за контрактом. Отже, аванс може бути в грошовій і товарній формах. Товарна  форма авансу передбачає передання  імпортером експортеру сировинних матеріалів або комплектуючих, необхідних для  виготовлення замовленого обладнання.