Організація міжнародних розрахунків на підприємстві

 

При розрахунках  по імпорту слід використовувати  акредитиви, які передбачають платежі  в українському банку-емітенті проти  надходження від іноземного експортера документів. Це дає змогу запобігти  можливому заморожуванню валютних коштів державних організацій та банків на рахунках іноземних банків.

Акредитивна форма розрахунків найбільш вигідна  для експортера, бо це тверде і надійне  забезпечення платежу, отриманого, як правило, до початку відвантаження. Здійснення платежу за акредитивом пов'язане зі згодою покупця на оплату товару. Крім того, експортер має можливість отримати платіж по акредитиву максимально швидким способом.

Акредитивна форма розрахунків найбільш складна  і дорога. Крім цього, для відкриття  акредитива імпортер звертається в  банк за кредитом, що збільшує вартість цієї форми розрахунків [ 1].

Для експортера після авансових платежів розрахунки в формі акредитива є найвигіднішими. Загалом, для експортера безвідзивний акредитив має такі переваги: надійність розрахунків і гарантія своєчасної оплати товарів, оскільки її здійснює банк; швидкість отримання платежу, якщо банк виплачує відразу після відвантаження товару проти подання документів (інакше експортер може отримати кредит у своєму банку в національній валюті до отримання платежу за акредитивом); отримання дозволу імпортером на переказ валюти в країну експортера під час виставлення акредитива в іноземній валюті [с. 188-189; 15].

 

3.3 Інкасо

 

Інкасо  міжнародне (італ., "Incasso " — виторг) — банківська операція, яка означає доручення експортера своєму банку отримати від імпортера суму платежу за контр» актом проти передачі документів (фінансових, комерційних) і зарахувати ці кошти на рахунок експортера,

Зміст інкасової  операції полягає у тому, що експортер  до доручення банку в своїй країні (банку-ремітенту) відправити платіжні документи у банк-імпортере (інкасуючому банку). Останній, у свою чергу, порода с документи імпортеру і, згідно з відповідними інструкціями, отримує від Імпортера оплату за пред'явленням, або акцепт, тратти, яку виписав експортер на ім'я імпортера. Акцепт припускає, що імпортер бере на себе зобов'язання здійснити платіж після завершення строку тратти. При цьому відповідальність банків за здійснення інкасових операцій обмежується лише пересиланням і передачею документів проти оплати чи акцепту і не гарантує платіж експортеру [с. 68; 12].

Інкасовою операцією називають форму розрахунків  за зовнішньоторговельною угодою, яка  полягає в тому, що експортер доручає  своєму банку одержати від імпортера  певну суму валюти при передаванні  останньому відповідних товарних документів [13].

Інкасо - це доручення продавця своєму банку  одержати від покупця проти товарних документів гроші й перерахувати їх продавцю.

Застосування  інкасової форми розрахунків  регулюється "Уніфікованими правилами  інкасо", прийнятими в 1978 році Міжнародною торговельною палатою.

Згідно  з " Уніфікованими правилами", інкасо означає операції, які здійснюються банками на основі отриманих інструкцій з документами з метою:

• отримання акцепту і платежу і надання документів проти акцепту і платежу;
• надання документів на інших умовах.

При інкасовій  формі розрахунку експортер, після  постачання товару, передає в банк своєї країни, що інкасує, комплект товарних документів із прикладеним до них інкасовим документом (див. додаток Б).

Банк, що інкасує, пересилає комплект документів банку платника, що, у свою чергу, пред'являє їх імпортеру для перевірки. Якщо документи відповідають умовам контракту, імпортер підтверджує банку  свою згоду на оплату поставлених  товарів. Повідомлення про зарахування  на кореспондентський рахунок банку  імпортера суми є підставою для  розрахунків з експортером. Недолік  інкасо з позиції експортера полягає  в тому, що він спочатку має відвантажити товар, а потім передати документи  в банк й очікувати виконання  зобов'язань покупцем про сплату. Для зменшення ризику неплатежу  експортер має наполягати на наданні банківської гарантії платежу.

Крім  банківської гарантії, забезпечення платежу здійснюється шляхом застосування телеграфного інкасо. При телеграфному інкасо банк експортера виплачує йому виторг за товар негайно чи через  визначений термін після одержання  документів на інкасо, сповіщаючи свій банк за телеграфом, з яким він повинен  мати спеціальний договір про  телеграфне інкасо.

Документи, за якими здійснюються операції по інкасо, поділяються на дві групи:

• фінансові документи (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки, інші документи, що використовуються для отримання платежів готівкою);
• комерційні документи (рахунки, документи на відвантаження, специфікації, сертифікати).

У зв'язку з цим визначають два види інкасо:

• чисте інкасо;
• документарне інкасо.

Документарне  інкасо - це інкасо фінансових документів, супроводжуваних товарними документами (рахунки, транспортні, страхові документи), а також інкасо тільки товарних документів, представляє собою доручення  експортера банкові одержати від  імпортера суму коштів, належних за контрактом (взамін за передані останньому товарні документи), і перерахувати її експортерові.

Чисте інкасо - це інкасо фінансових документів (векселі, чеки, розписки й інші документи, використовувані  для одержання платежів), коли вони не супроводжуються товарними документами.

При чистому  інкасо банк-ремітент приймає від  довірителя-експортера вищевказані  фінансові документи, а банк, що представляє  у країні платника, пред'являє платнику інкасовані фінансові документи до оплати.

Залежно від операції, документарне інкасо може бути імпортним та експортним.

Імпортне  інкасо - банк-імпортер, одержавши від  банку-експортера товарні документи, у визначений термін передає їх імпортерові  і стягує з його рахунку належну імпортерові суму.

Експортне інкасо - банк-експортер одразу ж  після пред'явлення продавцем  товарних документів оплачує йому вартість відвантаженої продукції з наступним  отриманням відповідної суми від  банку-імпортера, який, в свою чергу, отримує гроші від покупця.

Інкасова  форма розрахунків певною мірою  вигідна експортеру тим, що дає захист його прав на товар до моменту оплати документів (якщо, звичайно, експортер  не дав інструкції про видачу документів без оплати).

Інкасова  форма розрахунків також вигідна  імпортерам, оскільки вона припускає  оплату реально поставленого товару, а витрати з проведення інкасової  операції є відносно невеликими.

Основним  недоліком інкасової форми розрахунків  є тривалість обігу документів через  банки і, відповідно, періоду їх сплати (акцепту), який може тривати від  декількох тижнів до місяця і більше. Крім того, імпортер має право відмовитися  від оплати представлених документів або не мати дозволу на переказ валюти за кордон.

В останньому випадку експортер понесе витрати, що пов'язані із зберіганням вантажу, його продажем третій особі або транспортуванням назад у свою країну, звичайний  розрив у часі між відвантаженням товару і отриманням валютного виторгу, особливо при тривалому транспортуванні вантажів.

Розрахунки  в формі інкасо дають змогу  банкам здійснювати контроль за своєчасністю отримання платежу, однак банки, як правило, не мають реальних важелів  впливу на імпортера з метою прискорення  оплати (акцепту) документів [ 11].

Послідовність розрахунків за інкасо:

1. Експортер та імпортер укладають угоду, в якій визначаються банки, уповноважені здійснювати розрахунки;

2. Експортер здійснює відвантаження товару;

3. Експортер одержує транспортні документи;

4. Експортер готує необхідні документи (рахунки, фінансові документи тощо) і разом з інкасовим дорученням передає своєму банку;

5. Банк-ремітент  після перевірки наданих документів на відповідність вимогам, наведеним у інкасовому дорученні, відправляє щ разом з дорученням банку-кореспонденту країни імпортера;

6. Інкасуючий банк після одержання інкасового доручення та інших документів подає їх імпортеру для перевірки та одержання платежу (чи акцепту тратт). Документи видаються платнику проти платежу;

7. Банк імпортера одержує платіж від імпортера;

8. Імпортер віддає документи транспортній компанії і отримує товари;

9. Інкасуючий банк переводить відповідну суму банку-ремітенту;

10. Банк-ремітент після одержання переказу зараховує суму виручки на рахунок експортера [с. 190-191; 15].

 

3.4 Банківський переказ

 

Банківський переказ - розрахункова операція, яка  здійснюється через подання телеграфного чи поштового платіжного доручення одного банку іншому.

Технічно  банківський переказ є наказом  одного банку, адресованим своєму банку-кореспонденту, про виплату певної суми коштів бенефіціару. Платіжне доручення банк видає на основі вказівки клієнта банку, який, в свою чергу, дає банку відповідні інструкції про умови виплати бенефіціару суми. Доручення виконується банком за рахунок клієнта чи бенефіціара [с. 191; 15].

Банківський переказ  – це основна форма  міжнародних розрахунків у сучасній практиці. Крім того, банківський переказ  є елементом всіх інших форм міжнародних  розрахунків (акредитиви, інкасо, чеки, векселі). Банківський переказ належить до платних комісійних операцій банку. Усі банки, які беруть участь у  здійсненні банківського переказу, беруть комісію за проведення операції.

Оплата  переказом можлива на будь-якій стадії виконання контракту: до відвантаження  товару, після відвантаження товару, через певний період. Оплата до відвантаження  означає аванс. У цьому випадку  імпортер у встановлені контрактом строки або після повідомлення експортера про готовність товару до відвантаження  дає доручення банку здійснити  переказ валюти на користь експортера. Отримавши таке повідомлення, експортер  відвантажує товар. Боржник передає  своєму банку відповідний формуляр у трьох примірниках і в  такий спосіб доручає йому переказати на рахунок свого кредитора певну  суму грошей [8].

Банківський переказ являє собою просте доручення  комерційного банку своєму банку-кореспонденту  сплатити відповідну суму грошей на прохання і за рахунок переказника іноземному отримувачу (бенефіціару) із зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми (див. додаток В) [16].

 Банківський  переказ — це розпорядження,  що пересилається (як правило,  електронною поштою) банком однієї  країни банкові іншої країни. За його допомогою дається  вказівка дебетувати депозитний  рахунок першого з них і  кредитувати рахунок певної особи  чи установи. При здійсненні переказу  банк продає клієнту іноземну  валюту на національну. Банківський  переказ може здійснюватися через  телеграф. Альтернативою телеграфному  переказу є поштовий переказ.  У цьому випадку інструкції  відправляються поштою або банкір  надає покупцеві вексель на  пред’явника, а покупець відправляє  його авіапоштою продавцю (одержувачу  платежу). Сьогодні банківський переказ  здійснюється переважно через  систему електронних переказів  СВІФТ. СВІФТ — це Всесвітня  міжбанківська фінансова телекомунікаційна  мережа, яка була створена в  Брюсселі в 1973 р. (офіційно функціонує  з 1977 р.) з метою максимальної  комп’ютеризації міжнародних валютно-кредитних  і розрахункових операцій для  підвищення їхньої ефективності. Сьогодні в системі СВІФТ бере  участь понад 3000 банків із понад  90 країн світу (США, Канада, країни  Західної Європи та деякі країни  Східної Європи. У березні 1993 р.  Україна стала 92-ю державою, яка  ввійшла до системи СВІФТ. Вступний  внесок для кожного банку країни, (країна може бути представлена  в системі кількома банками)  — 55 тис. дол. США. Основне  завдання СВІФТ — швидкісне  передання банківської і фінансової  інформації (процес передавання  інформації досягає приблизно  20 хв), її сортування і архівування на базі засобів обчислювальної техніки. Основне досягнення СВІФТ полягає у створенні та використанні стандартів банківської документації, призначеної для електронної обробки, що визнані Міжнародною організацією інформації (ISO). Це дозволило запобігти багатьом труднощам і похибкам при здійсненні міжнародних міжбанківських розрахунків в умовах рівного для всіх учасників доступу до швидкісної мережі передавання даних, високого ступеня контролю та захисту від несакціонованого доступу. Системи міжбанківської комунікації з перевагами стандартів існують і на національному рівні: англійська ЧАПС, французька САЖИТЕР, американська ЧІПС, швейцарська СІК та ін. [17].

Порядок виконання банківського переказу такий:

• переказ відбувається відповідно до умов укладення контракту проти повідомлення продавця про відвантаження;
• експортер відвантажує товар і отримує товарні документи від перевізника;
• експортер відправляє повідомлення про відвантаження та інші комерційні документи імпортеру;
• імпортер подає заявку на переказ;
• імпортер отримує товари;
• банк імпортера, отримавши заявку на переказ, здійснює списання грошей з валютного рахунку клієнта і зараховує їх на рахунок банка-кореспондента;
• банк експортера:
• перевіряє одержані документи;
• списує гроші з рахунку банку імпортера, зараховує їх на рахунок постачальника;
• передає документи про отримання ним грошей і виписує з рахунку клієнта.