Організаційно-економічний механізм виробництва зерна та шляхи його підвищення

Отже, можна відмітити, що у підвищенні ефективності виробництва  зерна  значне місце займає оптимізація  сортового складу. Під оптимальною  розуміють таку структуру посівів, при якій на кожному полі, відведеному  під відповідну культуру, висівають  сорт, що забезпечує найбільш повне  використання потенціальної родючості  ґрунту. Підвищення ефективності виробництва  зернових тісно пов’язане також  з технічним переозброєнням галузі

Одним із напрямків підвищення економічної ефективності виробництва  зерна є комплексна оцінка ефективності сівозмін з різним насиченням зерновими  культурами. Існуючі недоліки в ціноутворенні  не дають змоги правильно враховувати  реальні витрати ресурсів, поза оцінкою  залишаються природно-біологічні ресурси, які відіграють важливу роль у  збільшенні виробництва зерна. Певні  недоліки має вартісна оцінка показників економічної ефективності, так як сучасні порівняльні ціни не відображають фактичний рівень рентабельності. Тому поряд з агротехнічною та економічною потрібно проводити енергетичну оцінку, яка дає змогу виявити резерви підвищення ефективності з урахуванням енергозбереження.

Узагальнені результати розрахунків  енергетичної ефективності різних варіантів  інтенсивних сівозмін показують, що найвищий коефіцієнт енергетичної ефективності отримали в зернопросапних сівозмінах з горохом і одним та двома  полями кукурудзи – 2,63 і 2,66. Цей показник був високим і в сівозмінах з 100% насиченням зерновими, в тому числі 33,3%-66,6% озимої пшениці, 33,3% ячменю та по 33,3% гороху. Проведені розрахунки свідчать про доцільність впровадження господарствами, що спеціалізуються на виробництві  зернових колосових і зернобобових культур трипільних схем сівозмін: чорний пар – озима пшениця  – цукрові буряки; горох –  озима пшениця – цукрові буряки. Для господарств з круп’янозерновим виробничим напрямком кращими є  сівозміни з 100% насиченням їх зерновими, в тому числі 33,3% гороху, 33,3% озимої пшениці  та 33,4% гречки або проса.

Інтенсифікація зернового  господарства неможлива без комплексної  механізації виробництва зерна. Вона є основою впровадження інтенсивних  технологій вирощування зернових культур  і забезпечує зростання продуктивності  праці при виробництві зерна. Забезпеченість господарства надійною системою машин дає змогу якісно і в оптимальні строки виконувати всі види робіт, що сприяє підвищенню врожайності зернових культур і  значно зменшує втрати зерна.

Комплексна механізація  – основна база підвищення продуктивності праці в зерновому господарстві. Як показують підрахунки, запровадження  всієї системи машин дасть  змогу зменшити затрати праці  до 0,67-0,09 люд.-год на 1 ц зерна.

Комплексна механізація  передбачає виконання всіх процесів механічними засобами при збереженні ручного управління машинами. Система  машин, як сукупність різних видів техніки, яка забезпечує послідовне і безперервне  виконання робіт у виробничому  процесі, є основою впровадження комплексної механізації сільськогосподарського виробництва, втілення найважливіших  досягнень і тенденцій науково-технічного прогресу в сільському господарстві. Впровадження систем машин в усіх галузях, зокрема і в зерновій, має забезпечити збільшення виходу продукції при менших затратах праці і коштів на її одиницю, сприяти поліпшенню умов праці. При цьому треба враховувати зональні особливості сільськогосподарського виробництва і створювати сприятливі умови для життєдіяльності живих організмів.

Важливим напрямком підвищення економічної ефективності зернового  виробництва є поліпшення якості зерна, особливо за рахунок сильних  і твердих сортів пшениці з  високим вмістом білка (15-17%) і  клейковини (28-36%). Категорія якість продукції включає в себе сукупність властивостей , що характеризують міру спроможності даної продукції задовольняти потреби споживачів згідно з її цільовим призначенням. Якість зернових культур  має важливе значення, оскільки закупівельні ціни на зерно встановлюються з урахуванням  його якості. Збільшення виробництва  і поліпшення якості зерна сприяють підвищенню дохідності зернового господарства, а отже, і зміцненню економіки  сільськогосподарських підприємств. Однак, складне економічне становище  сучасного сільського господарства і, особливо, відсутність необхідної кількості мінеральних добрив, засобів  захисту рослин призвели до зниження родючості ґрунтів і погіршення основних показників ефективного господарювання в рослинництві – урожайності  та якості продукції. Тому на сьогодні постає питання: яким чином компенсувати те, чого не вистачає в ґрунті, і як стабілізувати урожайність та підвищити  якість зерна? Одним із можливих шляхів часткової компенсації азоту  є використання бобових культур, які не тільки підвищують родючість  ґрунту, а й поліпшують його структуру. Це в кінцевому результаті позитивно  впливає на рівень урожайності, якість зерна і деякою мірою знижує шкодочинність  від хвороб та шкідників. В нинішній ситуації, коли не вистачає азотних  добрив, одним із основних шляхів поповнення ґрунту азотом є використання азотофіксуючих систем або створення міжвидових агрофітоценозів. При цьому значно покращуються якісні характеристики зерна  озимої пшениці. Так, вміст білка  в зерні озимої пшениці, що висівались після посіву гороху, був на 1,28%, а після однорічних трав на 0,78% вищим, ніж в чистих, сирої клейковини – 4,3%, скловидність – 5,2% відповідно.

Одним із шляхів підвищення економічної ефективності виробництва  зерна є впровадження прогресивних форм організації і оплати праці. Підвищення рівня оплати стимулює особисту матеріальну заінтересованість  у зростанні продуктивності праці  і є реальною умовою збільшення виробництва  продукції.

Отже, на основі комплексного використання всіх факторів інтенсивного розвитку зернового господарства (комплексної  механізації, внесення оптимальних  доз мінеральних добрив, гербіцидів, впровадження високоврожайних сортів, використання якісного насіння та інше), формується інтенсивна технологія виробництва  зерна. Вона передбачає виконання комплексу  агротехнічних і організаційних заходів, спрямованих на одержання  високих урожаїв.

1.2 Показники ефективності виробництва зерна та методика їх визначення.

Для обґрунтування напрямів та виявлення резервів підвищення ефективності виробництва зерна необхідно  здійснити оцінку різних явищ, що відбуваються в цій галузі. Але на основі одного критерію цього зробити не можна. Тому потрібні конкретні показники, що відображують вплив різних факторів на процес виробництва. Лише система  показників дає змогу провести комплексний  аналіз і зробити правильні висновки щодо напрямів та резервів підвищення економічної ефективності виробництва.

В ефективності виробництва  відображається вплив комплексу  взаємопов’язаних факторів, що формують її рівень і визначають тенденції  розвитку. Для оцінки економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний  критерій і систему взаємопов’язаних показників, які відбивають вимоги економічних законів і характеризують вплив різних факторів.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  визначається як народногосподарська  ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих  продуктів, а також господарської  діяльності сільськогосподарських  підприємств і окремих заходів. Залежно від цього використовують різні економічні показники, що повинні  бути органічно взаємопов’язані  і відповідати критерію ефективності. Вони не можуть бути єдиними для  оцінки рівня народногосподарської ефективності, окремих галузей і  видів продукції, агротехнічних  і організаційно-економічних заходів, впровадження науки і передової  практики.

При оцінці економічної ефективності виробництва зерна в господарствах  і підприємствах необхідно правильно  визначити систему взаємопов’язаних показників, які повинні найбільш об’єктивно відображати її рівень. З цією метою широко використовуються як натуральні, так і вартісні показники  виходу продукції з урахуванням  її якості, які є вихідними при  визначенні економічної ефективності виробництва зерна.

Натуральні показники  виходу продукції з урахуванням  її якості є вихідними при визначенні економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. В умовах вільної підприємницької  діяльності і ринкових відносин підвищується роль вартісних показників, які повніше  враховують розвиток товарно-грошових відносин і сприяють зміцненню товарної форми економічних зв’язків та господарського розрахунку.

Розвиток зернового господарства відбуваються на основі підвищення економічної  ефективності виробництва зерна. За цих умов забезпечується збільшення валової і товарної продукції  зернових культур, зміцнюється матеріально-технічна база галузі. Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою таких показників :

• урожайність;
• затрати праці на 1 ц зерна або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год. ;
• собівартість 1 ц зерна;
• ціна реалізації 1 ц зерна;
• прибуток в розрахунку на 1 ц зерна; на 1 люд.-год.; на 1 га посівної площі;
• рівень рентабельності.

За кількісним співвідношенням  валового збору зерна до витрат на його виробництво або урожайність  до витрат на 1 га посіву визначають рівень економічної ефективності виробництва зерна. Слід відзначити, що різні зернові культури потребують неоднакових матеріально-грошових і трудових витрат, що в кінцевому рахунку разом з їх урожайністю визначає рівень економічної ефективності виробництва.

Для визначення економічної  ефективності сільськогосподарського виробництва необхідно не лише обчислити  одержаний при цьому результат, а й співставити його з витратами  засобів виробництва і живої  праці. Виробництво продукції супроводжується  затратами живої і уречевленої  праці. Продуктивність праці вимірюється  лише затратами живої праці. Продуктивність праці розраховується як співвідношення виробленої продукції до затрат праці, що вимірюється в людино-годинах, людино-днях або середньорічних працівниках.

У сільському господарстві широко застосовують також і зворотний  показник продуктивності праці –  трудомісткість одиниці продукції, який характеризує затрати робочого часу на виробництво одиниці продукції. Зниження трудомісткості свідчить про  підвищення продуктивності праці.

Важливим показником економічної  ефективності виробництва зерна  є собівартість продукції. Вона відображає якість роботи господарств і значною  мірою визначає рівень його доходності. Протягом останніх років собівартість 1 ц зерна постійно зростає.

Ціна – важлива категорія  ринкової економіки. У сільському господарстві вона є основою визначення таких  економічних показників, як обсяг  валової продукції, продуктивність праці, валовий і чистий доходи, прибуток, рентабельність, окупність затрат і  самофінансування виробництва. Ціна реалізації зерна залежить від якості зернової культури. Так, щодо пшениці, ціни реалізації встановлені з урахуванням вмісту білка і клейковини.

Прибуток господарств  – це реалізована частина їхнього  чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств  не повністю відображає їх вклад у  створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від  кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації. Прибуток на 1 ц зерна визначається як різниця  виручки реалізації 1 ц зерна і  собівартості 1 ц реалізованої продукції.

В умовах ринкової економіки  кожний суб’єкт підприємницької діяльності намагається максимізувати прибуток, найбільш ефективно використати всі виробничі ресурси й домогтися найвищої рентабельності. Рентабельність — найважливіша економічна категорія, якої намагаються досягти всі, хто займається підприємництвом.

Рентабельний — це той, що дає прибуток, доход, доцільний з погляду господарювання. Отже, рентабельність у буквальному розумінні цього слова означає прибутковість. Як уже згадувалося, в процесі підприємницької діяльності підприємства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції й одержати прибуток. Тому рентабельність являє собою важливий показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що підприємство від своєї діяльності одержує прибуток.

Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств в цілому не достатньо визначити величину прибутку. Необхідно співставити  її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.

Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається  у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва  і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

З усього вищесказаного можна  зробити висновок, що на підвищення економічної ефективності зерна  впливають зниження собівартості продукції, затрат праці, а відтак – підвищення рівня рентабельності виробництва  зерна.