Організаційно-економічний механізм виробництва зерна та шляхи його підвищення

 

Вступ

В успішному розвитку багатьох галузей економіки України, насамперед сільського господарства, вирішальну роль відіграє збільшення обсягів виробництва  зерна. Зернові культури мають найвищу  питому вагу в структурі посівних площ і валових зборів сільськогосподарських  культур. Це пояснюється їх винятковим значенням та різнобічним використанням.

Зерно та продукти його переробки  є основою харчування людей. Зерно  використовується людиною у вигляді  хліба, крупи, макаронів, кондитерських  виробів. Ці продукти відзначаються  високими поживними та смаковими  якостями, містять достатню кількість  білків, вуглеводів, вітамінів, амінокислот  та мінеральних солей.

Зерно — головний і незамінний корм при виробництві тваринницької  продукції. Воно має значно вищу поживну  цінність порівняно з іншими видами кормів, характеризується високим вмістом  кормових одиниць, перетравного протеїну, макро- та мікроелементів. Як корм використовується також побічна продукція вирощування  зернових — солома і полова.

Продукція вирощування зернових культур є сировиною для переробної промисловості. Наприклад, у результаті переробки зерна одержують спирт, крохмаль та іншу продукцію, з соломи — целюлозу, папір тощо.

Зерно — важливий експортний продукт, що має забезпечувати значні надходження валютних коштів. При  зберіганні зерно практично не втрачає  своїх якостей і тому придатне для створення державних резервів продуктів харчування та кормів.

Виробництво зерна – провідна галузь сільського господарства країни. Зернові культури в Україні займають понад 14 млн. га або 56 % посівних площ. Урожайність зернових культур становить біля 30 ц/га, що значно поступається урожайності у розвинутих європейських країнах, де вона досягла вже 50-70 ц/га. У зв’язку з цим підвищення врожайності всіх зернових культур слід розглядати як ключовий напрям у розвитку зернового господарства. Зернова галузь повинна забезпечити зростаючі потреби країни у високоякісному продовольчому та фуражному зерні, державні резерви зерна і ресурси його для експорту. Стабілізація і нарощування темпів виробництва зерна можливе лише на основі застосування конкурентоспроможних технологій, які забезпечують урожай зерна на рівні 70-90 ц/га. Для досягнення таких результатів необхідна науково обґрунтована і зважена державна політика щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств коштами для матеріального забезпечення технологій та дотримання їх вимог в кожному підприємстві.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Науково-теоретичні  основи ефективності виробництва  зерна в ринкових умовах господарювання.

 

1.1. Сутність економічної ефективності та особливості її визначення у зерновому господарстві.

Основною метою економічної  стратегії розвитку агропромислового комплексу України є неухильне  піднесення матеріального рівня  життя населення. Досягнення цієї мети вимагає насамперед вирішення продовольчої проблеми на основі підвищення економічної ефективності сільськогосподарського виробництва. Тому основне завдання сільського господарства полягає в забезпеченні подальшого зростання і сталості виробництва для повнішого задоволення  населення в продуктах харчування і промисловості – в сировині.

Проблема підвищення економічної  ефективності агропромислового виробництва  – визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства  на сучасному етапі розвитку економіки  України.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію  об’єктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні  результативності виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів  виробництва і живої праці, а  також сукупних її вкладень на одиницю  корисного ефекту.

Як економічна категорія, економічна ефективність дуже тісно  пов’язана з необхідністю дедалі повнішого задоволення матеріальних і культурних потреб населення нашої  країни. Тому підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів сукупного  продукту та національного доходу з  подальшим задоволенням потреб виробників галузей, а також суспільства  в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має  свої відмінності. Так, наприклад, в  сукупності факторів досягнення високоефективного  господарювання особливе місце відводиться землі – головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві – до продуктивності худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва  означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах коштів на виробництво одиниці продукції. Також в ефективності сільського господарства відображається якість продукції, а також здатність її задовольняти певні потреби споживача. Але при цьому для підвищення якості сільськогосподарської продукції потрібні додаткові затрати живої і уречевленої праці.

Сільське господарство має  великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення їх використання є одним з найважливіших  завдань, вирішення якого сприяє підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат об’єктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників  зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

Підвищення економічної  ефективності забезпечує зростання  доходів господарств, що є основою  розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці, та поліпшення побутових і культурних умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногоспо-дарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Економічну ефективність виробництва можна вивчати на різних рівнях. Тому виділяють: народногосподарську  економічну ефективність; економічну ефективність сільськогосподарського виробництва; економічну ефективність виробництва окремих культур, видів продукції; економічну ефективність окремих агротехнічних заходів, впровадження досягнень науки і передової практики.

Вихідним критерієм народногосподарської ефективності виробництва є обсяг  національного доходу з розрахунку на душу населення при найменших  затратах живої і уречевленої  праці.

Основний критерій економічної  ефективності висвітлює головну  мету виробництва і може використовуватись  на всіх рівнях.

Для досягнення максимального  збільшення виробництва окремих  видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.

Розвиток сільського господарства, в галузі рослинництва здійснюється на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, зокрема використання нових  систем машин, високопродуктивних культур, мінеральних добрив, гербіцидів тощо. Особливе значення також має хімізація  сільського господарства, що є важливою умовою впровадження інтенсивних технологій вирощування сільськогосподарських  культур.

Проблема підвищення ефективності загального виробництва є основою  розвитку на сучасному етапі.

Необхідність визначення ефективності будь-якої галузі народного  господарства, в тому числі і зернового виробництва, об’єктивно випливає з можливості досягти при визначеному напрямку науково-технічного прогресу, великої економії засобів і праці. Це особливо важливо в умовах обмеженого розміру ресурсів, так як, чим ефективніше в масштабах країни будуть використовуватись наявні ресурси, тим ширше будуть задоволені його потреби в різних видах продукції.

Одним з найважливіших  напрямків підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва  є його інтенсифікація на основі постійного удосконалення господарського механізму, який формується на суттєво новій  ринковій мотивації до праці.

Інтенсивний тип розширеного  відтворення в умовах становлення  та розвитку ринкових відносин має  принципові особливості. Основним критерієм  економічного розвитку стає не кількісне  збільшення факторів виробництва, а  суттєве зростання ефективності виробництва на основі максимальної економії не тільки життєвої, але й  уречевленої праці. Визначальним показником інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на сучасному етапі  стає не просто збільшення обсягів  виробництва продукції, а випереджаючі темпи зростання кінцевих результатів  в порівняні з витратами. Ринкова економіка вимагає становлення соціально орієнтованого підприємництва. Саме такі відмінності зумовлюють вияв нових тенденцій і закономірностей інтенсивного типу розширеного відтворення вимагають концепції інтенсифікації сільськогосподарського виробництва на одиницю продукції.

Підвищення ефективності зернового господарства пов’язане  з впливом на його розвиток великої  кількості факторів: хімізація, меліорація, виведення нових сортів, підвищення загальної культури землеробства. В  зв’язку з тим, що перелічені фактори  не рівнозначні по ступеню впливу на збільшення виробництва зерна  і потребують різних розмірів капіталовкладень та поточних затрат, важливо, куди будуть спрямовані ці капіталовкладення.

Труднощі у визначенні економічної ефективності основних факторів, які впливають на ріст урожайності зернових культур, на відмінну від виявлення економічної ефективності різних варіантів проектних рішень в промисловості, коли головне завдання полягає у виборі більш ефективного  варіанту, визначення групи показників, полягає в тому, що тут головне  завдання встановлює найбільш правильне відношення факторів у комплексі з урахуванням економічної ефективності кожного із них.

Зернопромисловий комплекс являє собою досить складну структуризовану  структуру, в яку, крім зернового  господарства, входять борошномельна, круп’яна, комбікормова, хлібопекарська та інші галузі промисловості. Тому концепція  його розвитку передбачає модернізацію всіх галузей і складових, удосконалення  економічних і технологічних  зв’язків між ними, їх збалансований  розвиток, кооперування виробництва, використання найновіших технологій, збільшення асортименту і поліпшення кінцевої продукції, підвищення економічної ефективності її виробництва і зниження цін на неї.

В умовах переходу економіки  України до ринкових відносин ефективність виробництва зерна визначає його конкурентоздатність, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тобто здатність до розширеного відтворення, зростання обсягів виробництва, збільшення кількості робочих місць, підвищення заробітної плати працівників та інше. У цілому ефективність – це соціально-економічна проблема, позитивне вирішення якої зумовлює розвиток продуктивних сил і стан суспільства.

З цією метою розроблено ряд напрямків, що спрямовані на підвищення економічної ефективності зернового  виробництва і передбачають збільшення виробництва, поліпшення якості зерна, забезпечення більшої сталості зернового  господарства, ефективного використання його виробничих ресурсів. Основним напрямком  подальшого зростання зернового  господарства є інтенсифікація зерна  на основі внесення оптимальної кількості  органічних, мінеральних добрив, розширення посівів високоврожайних  сортів і гібридів, впровадження комплексної  механізації, інтенсивних та індустріальних технологій, застосування прогресивних форм організації і оплати праці  з урахуванням кінцевого результату.

Велике значення має внесення оптимальних доз мінеральних  добрив, які в конкретних природнокліматичних та економічних умовах забезпечують  найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зернових культур. Так, при комплексному поєднанні добрив з іншими заходами існує реальна можливість одержати урожайність озимої пшениці до 50-60 ц/га (середня урожайність озимої пшениці по Україні становить 30 ц/га).

В останні роки в АПК  різко скоротилося застосування органічних та мінеральних добрив. Скорочення застосування добрив призвело до різкого зниження урожаїв польових культур. А тому збільшення норм внесення добрив  і доведення їх до оптимального рівня є актуальним питанням для  сільськогосподарських товаровиробників.

Одним із шляхів підвищення ефективності виробництва зерна  є виведення і впровадження в  господарствах високоврожайних  сортів і гібридів, стійких проти  хвороб і придатних для вирощування  на зрошуваних землях. Особливого значення у цьому зв’язку набуває поліпшення селекції і насінництва зернових культур. Для прикладу: в економічно розвинутих країнах підвищення врожайності сільськогосподарських культур на 50% забезпечується використанням добрив, на 25% - поліпшенням обробітку ґрунту і на 25% - впровадженням високоврожайних і перспективних сортів.