Операційна функція організації

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

 

Дії, у результаті яких виробляються товари і виявляються послуги, мають  загальну назву — “операційна функція”.

Широко відомі терміни “виробництво”  і “операції” мають багато загального. Однак під виробництвом в основному  розуміються випуск товарів і  переробка сировини. Термін “операції” ширше, він містить у собі не тільки виробництво товарів, але і надання послуг.

Підприємства (організації) розрізняються  по видах діяльності, які входять  в операційну функцію. Організації, що роблять товар, як правило, є матеріало- і енергоємними, тобто споживають значні обсяги сировини, напівфабрикатів, паливно-енергетичних ресурсів і т.п. До таких організацій відносяться об'єкти будівництва, машинобудівні підприємства, хлібозаводи й ін.

Продукція цих організацій, за винятком будівельної, як правило, розрахована  на масового споживача — це автомобілі, пилососи, хлібобулочні вироби і т.д. У той же час організації, що роблять послуги (підприємства сфери послуг, аеропорти, автостанції, лікарні), затрачають незначну кількість вихідних матеріалів і енергії. Однак їхні послуги, як правило, індивідуальні і визначаються вимогами клієнтів (замовників).

Використовуючи методологію системного підходу, можна установити, що будь-яке  підприємство або організація являє  собою відкриту систему, що перетворить  вхідні величини, тобто сировина, напівфабрикати, праця й ін., у вихідні, тобто  у продукцію, послуги.

Матеріально-технічне забезпечення як одна з галузей сфери товарного  обігу, що виконує функції обігу  засобів виробництва, виконує велику роль у підвищенні ефективності виробництва. Воно виступає в якості опосередкованого зв'язку між виробництвом та виробничим споживанням продукції виробничо-технічного призначення та його діяльність з розширенням масштабів виробництва непреривно зростає.

Економічне значення матеріально-технічного забезпечення підприємства заключається в тому, щоб забезпечити:

- безперебійне забезпечення  підприємства необхідними засобами  виробництва;

- оптимізацію господарських  зв'язків між підприємством та  постачальником;

- створення економічно  обґрунтованих матеріальних запасів  та маневрування матеріальними  ресурсами;

- застосовування прогресивних шляхів та засобів транспортування вантажів з метою прискорення та здешевлення процесу обміну;

- раціональне і економічне  використання засобів виробництва  у виробництві;

- зменшення витрат  щодо матеріально-технічного забезпечення  підприємства.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ 1. Характеристика операційної  функції підприємства

1.1. Поняття та зміст операційної  функції підприємства

 

Повна система виробничої діяльності підприємства (організації) називається операційною і є  центральною ланкою будь-якого підприємства (організації) по випуску продукції і наданню послуг. У цій системі, створеній на основі раціонального (вертикального і горизонтального) поділу праці і сполучення в часі і просторі предметів, засобів і самої праці, реалізується операційна функція, тобто сукупність дій по переробці (перетворенню) ресурсів, одержуваних із зовнішнього середовища, і видачі результатів діяльності в зовнішнє середовище.

Призначення виробничого/операційного менеджменту -- сприяти створенню  товарів: виробів або послуг, які організація може з вигодою для себе реалізувати на ринку. Тому перша, очевидна мета менеджменту -- оптимізувати "вихід" операційної системи, шляхом максимального задоволення споживчого попиту.

Операційна система, повинна  мати на виході якийсь специфічний товар (або послугу), що задовольняє споживача. Однак, це не єдина вимога. Споживач має бути задоволений також і ціною товару й часом його надання. Ці три аспекти: специфіковані товари, що відповідають всім вимогам до якості, їхні ціни й час їхнього надання є основними джерелами задоволення споживчого попиту й, одночасно, визначення конкурентного статусу виробляючої їхньої бізнесу-організації. Тому їхній розгляд не можна відривати від аналізу проблем управління виробництвом.

Звичайно організація  не ставить перед собою завдання домогтися максимального результату по всім трьох напрямках. Це завдання практично нездійсненне, хоча її виконання й можна вважати ідеалом, до якого варто постійно прагнути. Зусилля зосереджують на якому-небудь одному напрямку більшою мірою, ніж на два інших. І це відрізняє дану бізнес-організацію від інших, працюючих у тім же сегменті ринку. З іншої сторони це визначає й специфіку виробничого/операційного менеджменту в цій організації.

Операційний менеджмент являє собою сферу діяльності, у якій наука управління людьми поєднується з різними способами використання новітніх технологій. Основна його ціль полягає в розробці й застосуванні максимально ефективних методів й інструментів створення благ для забезпечення споживачів якісною продукцією й послугами.

У наш час операційний  менеджмент глибоко проникнув в  усі аспекти бізнесу, а також  інтегрований з високими технологіями й наданням високоякісних послуг.

Операції - це процес, метод  або ряд дій, головним чином практичного  характеру. Виходячи із цього визначення операції є невід'ємний атрибут будь-якого виду людської діяльності, якому властива організованість і продуктивність. Звідси можна укласти, що всі організаційні функції є операції й що всяка управлінська діяльність містить у собі операційний менеджмент.

Виділяють шість окремих  видів діяльності в операційному менеджменті, які можна описати  як операції. По цих шести категоріях рішень операційні менеджери спеціалізуються  в організаціях (Додаток А).

Численні обов'язки операційних  менеджерів можна розбити на три основні групи.

1. Розробка і реалізація  загальної стратегії і напрямків  операційної діяльності організації.

2. Розробка і впровадження  операційної системи, включаючи  розробку виробничого процесу,  рішення про місце розташування  виробничих потужностей, проектування підприємства, проектування продукту, уведення стандартів і норм на виконання робіт.

3. Планування і контроль  поточного функціонування системи.

Оперативне планування й управління операційною діяльністю є частиною загальної системи менеджменту і спрямоване на вирішення комплексу завдань у часі і просторі, пов'язаних з контролем, обліком і регулюванням ходу проведення робіт відповідно до запланованих показників.

Операційна система  складається з трьох підсистем:

• переробної (виконує продуктивну роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати);

• забезпечення (не зв'язана  безпосередньо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції  забезпечення переробної підсистеми);

• планування і контролю (одержує інформацію з зовнішнього і внутрішнього середовищ про стан переробної підсистеми і підсистеми забезпечення, обробляє цю інформацію і видає рішення про те, як повинна працювати переробна підсистема).

Існуючі класифікації операційних  систем засновані на характері виходу і типі використовуваного процесу переробки ресурсів. По таких класифікаціях можна представити діяльність будь-якого підприємства промислового виробництва і сфери послуг усіх галузей народного господарства. 
Стратегічне призначення кожного підприємства можна представити у виді ланцюжка “виробництво — потреби споживача” Стратегія підприємства полягає в тім, щоб за допомогою операційної системи робити продукти або надавати послуги з метою задоволення основних потреб споживачів. Визначення того, які саме потреби беруться як мету діяльності підприємства, є стратегічним рішенням, при якому повинні враховуватися дані маркетингових досліджень ринків виробів, продукції, послуг.

Відзначимо, що в області  виробничої діяльності до найбільш важливих стратегічних рішень відносяться такі: як, коли і де робити товари або надавати послуги. Вибираючи методи виробництва продукції або надання послуг, варто враховувати сумісність (вид або тип) майбутньої продукції (або послуги) із що випускається (або наданої), а також з потребами споживачів.

Поняття “інфраструктура” найбільше часто застосовується в двох значеннях: інфраструктура виробнича  й інфраструктура соціальна. У широкому змісті виробнича інфраструктура —  це комплекс одних галузей народного  господарства, що обслуговують інші галузі народного господарства. У галузях виробничої інфраструктури безпосередньо не створюється ні сукупний суспільний продукт, ні національний доход у єдності їх натурально-матеріальної і вартісної форм, але без них процес суспільного виробництва неможливий. У виробничу інфраструктуру входять транспорт вантажну, обслуговуючу сферу виробництва; зв'язок, що обслуговує виробництво; системи матеріально-технічного постачання підприємств і т.п.

Аналогічно формулюється і поняття “виробнича інфраструктура підприємства”: комплекс допоміжних виробництв і обслуговуючих підрозділів, що забезпечують основний виробничий процес інструментами й оснащенням, паливом і енергією, сировиною і матеріалами, а також підтримуюче технологічне устаткування в працездатному стані і здійснюючих внутрішні і міжцехові перевезення.

Виходячи з вимог  сучасного виробництва інфраструктура підприємства повинна задовольняти наступним основним вимогам:

• попереджати можливі  порушення нормальний і безперебійний  ходи основного виробництва; мати профілактичний характер;

• забезпечувати гнучкість, наступність і мінімальну перебудову при переході в основному виробництві  з однієї продукції на іншу;

• сприяти впровадженню технологічної й організаційної регламентації допоміжних процесів;

• сприяти випускові  високоякісної продукції з найменшими витратами.

До складу підрозділів  виробничої інфраструктури підприємства, як правило, входять допоміжні цехи (інструментальний, ремонтно-механічний і ін.); обслуговуючі господарства (складські, транспортні й ін.); служби і ділянки в основних виробничих цехах (інструментальні комори, заточувальні й інструментальні ділянки, ремонтно-експлуатаційний персонал).

Склад і розмір цих  підрозділів залежать від виду і  характеру продукції, що випускається, типу й обсягу виробництва, спеціалізації цехів основного виробництва, наявності в даному регіоні сервісних підприємств по проведенню ремонтів технологічного устаткування, виготовленню оснащення і т.п.

Однак на багатьох підприємствах  майже всі допоміжні роботи виконуються власними силами, у невеликих цехах, розрахованих на задоволення тільки власних нестатків. Тому великого значення набуває удосконалювання виробничої інфраструктури шляхом проведення технічних, економічних і організаційних заходів. До останнього відносяться:

• спеціалізація і  централізація на підприємствах  найважливіших функцій обслуговування, що можуть бути відділені від процесу  основного виробництва;

• технологічне регламентування  виконання транспортноскладських  і вантажно-розвантажувальних робіт на основі комплексної технології і технічного переоснащення підприємства;

• відокремлення інструментальних цехів і створення на їхній  базі підприємств-філій (дочірніх підприємств) по виробництву спеціального інструмента  і технологічного оснащення;

• проведення ремонтів і  реконструкція промислових будинків і споруджень спеціалізованими підрядними ремонтно-будівельними підприємствами.

У процесі експлуатації засоби виробництва зношуються і  морально застарівають; вони вимагають  постійної уваги — підтримки в працездатному стані і запобігання їхнього аварійного виходу з ладу. Організація і керування технічною експлуатацією і ремонтом основних виробничих фондів є головними задачами операційного менеджменту у виробничій інфраструктурі підприємства як у сфері матеріального виробництва, так і в сфері послуг.

Значення ремонту основних виробничих фондів і підвищення ефективності його організації обумовлюються  наступними найважливішими факторами:

• капітальним ремонтом — одним зі способів простого відтворення  основних фондів;

• зайнятістю значних  ресурсів країни ремонтом устаткування і транспортних;

• витрати на ремонт технологічного устаткування в собівартості продукції  складають 6–20 %;

• частка ручної праці  на ремонті досягає 75–90 % проти 20–30 % у машинобудуванні на виготовленні нового обладнання;

• ресурс відремонтованої  техніки, як правило, не досягає 40–50 % ресурсу  нового обладнання.

У зв'язку з викладеним задачі організації ремонту устаткування досить актуальні. Основні задачі ремонтних  служб і підрозділів підприємства наступні:

• підтримка технологічного устаткування в постійній експлуатаційній  готовності;

• збільшення термінів експлуатації устаткування без ремонтів;

• удосконалювання організації  і підвищення якості ремонту устаткування;