Оцінювання валютних ризиків за допомогою методології ValueatRisk

 

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….3

1. Поняття валютних ризиківу міжнародних корпораціях…………………...5
2. Типи валютних ризиків……………………………………………………….6
3. Особливості управління валютними ризиками……………………………..9
4. Система управління валютними ризиками………………………………...16
5. Оцінювання валютних ризиків за допомогою методології ValueatRisk (VaR )………………………………………………………………………….21

ВИСНОВОК……………………………………………………………………...30

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА……………………………………………......32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Одна з ключових особливостей міжнародного фінансового менеджменту  пов'язана з використанням багатьох валют, обмінні курси між якими  динамічно змінюються. Фінансовим менеджерам міжнародних корпорацій з огляду на подібні коливання валютних курсів доводиться не лише ретельно прогнозувати їх рух, а й використовувати ті чи інші фінансові інструменти для  запобігання можливим збиткам від  несприятливих змін цих курсів. Ідеально фінансові ресурси потрібно тримати  в тих валютах, курси яких зростають. Однак склад таких валют є  невідомим і змінюється щодня.

Управління валютним ризиком передбачає визначення його степені, оцінку можливих наслідків та вибір методів страхування. Першочерговий етап у визначенні степені валютного ризику заключається в його ретельному аналізі і оцінці можливих збитків та інших наслідків, так як від цього залежить вибір  конкретного методу захисту.

В короткостроковому плані корпорації оцінюють ризиковість кожної конкретної товарної або іншої угоди, при  цьому стан сумарного балансу  не відіграє великого значення. Але  для банків або крупних ТНК  з значним об’ємом міжнародних  операцій такий підхід неприйнятний.

Посилення валютної нестійкості зробило  актуальним питання про централізацію  управління валютним ризиком на рівні  всієї корпорації. По кожній іноземній  валюті визначається непокрита (чиста) позиція під ризиком, яку центральна ланка монополії страхує тим  чи іншим способом.

Взаємний залік ризиків по пасиву і активу – «метчінг» – один з найефективніших методів обліку і оцінки валютного ризику (шляхом вирахування, наприклад, надходжень валюти з суми її відтоку можна виявити  реальний розмір ризику).

Необхідно відзначити, що і при  централізації захисту від валютного  ризику відповідальність за валютні  збитки з конкретних підрозділів  знімається і переноситься на материнську  компанію не повністю. Прийняття будь-яких комерційних рішень в теперішній час обумовлено фактором валютного  ризику. Крім того, в окремих випадках невиправдана централізація ризиків може ускладнити діяльність корпорації.

Доходи і збитки від валютних (конверсійних) операцій зазвичай враховуються  як частина поточної операційної діяльності корпорації, тобто заносяться в рахунок прибутків і збитків (прибутки обкладаються податками). Результати «трансляцій» (перерахунку) інколи розглядаються як особлива стаття в балансі, а деяких випадках розцінюються як поточні прибутки і збитки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття валютних ризиків у міжнародних корпораціях

Валютний ризик - це можливість фінансових втрат під час здійснення тих  чи інших міжнародних економічних  операцій у зв'язку зі зміною ринкових умов і, відповідно, з коливанням ринкових валютних курсів.

Об'єктивною основою валютного  ризику є те, що в довгостроковому  плані валютні курси залежать від економічного становища різних країн, а в короткостроковому - від  рішень державних органів з економічних  питань, спекулятивних операцій, чуток  і очікувань, політичних подій і, нарешті, від неправильних рішень дилерів.

Операції міжнародного фінансового  менеджменту з фінансування міжнародної  торгівлі, довгострокового інвестування, поточної капітальної політики, формування пакета цінних паперів, купівлі-продажу  іноземної валюти пов'язані з  валютним ризиком, що викликається необхідністю конвертації валют і коливанням валютного курсу. Так, експортери потерпають від збитків при зниженні курсу  ціни по відношенню до валюти платежу, оскільки вони отримують меншу реальну  вартість у порівнянні з контрактною. Для імпортера ризики виникають, якщо підвищується курс валюти по відношенню до валюти платежу.

Для банку, котрий купує одну валюту і продає іншу, можливість ризику залежить від його валютної позиції, тобто  від співвідношення вимог і зобов'язань  банку в іноземній валюті. Якщо вимоги і зобов'язання щодо конкретної валюти рівні, то валютна позиція  вважається закритою, а при неспівпаданні - відкритою. Відкрита валютна позиція  може бути короткою, якщо пасиви і зобов'язання по проданій валюті перевищують активи і вимоги до неї, і довгою, якщо активи і вимоги по купленій валюті перевищують  пасиви і зобов'язання. Відкрита позиція, як довга, так і коротка, завжди пов'язана  з ризиком втрат, якщо до моменту  купівлі раніше проданої валюти і  продажу раніше купленої курс цих  валют зміниться в несприятливому для банку напрямі.

Міжнародний фінансовий менеджмент відрізняється  від внутрішньо-національного тим, що порівняльні вартісні показники  ефективності виробництва залежать від курсу валют, найважливіші рішення про стратегію міжнародної корпорації, насамперед про напрями й розміри інвестицій, приймаються за ретельного вивчення прогнозів валютних курсів. Постійне коригування планів відбувається з урахуванням змінних кон'юнктурних умов, у тому числі валютних. Відтак у центрі уваги міжнародного фінансового менеджменту знаходиться аналіз і контроль валютного ризику.

Коливання валютних курсів для фірм, що здійснюють міжнародну діяльність, є одним з найбільш істотних видів  ризику. Хоча валютні курси - це чинник зовнішнього середовища, над яким фінансовий менеджер не владний, проте  ефективний фінансовий менеджмент вимагає, щоб менеджер аналізував ризики, пов'язані  з коливаннями валютних курсів і, якщо можливо, контролював їх.

Основними елементами оцінювання валютного  ризику є визначення виду іноземної  валюти, за якою проводяться розрахунки; суми валют; тривалість періоду дії  валютного ризику; види валютних розрахунків.

Управління валютним ризиком передбачає проведення його детального аналізу, оцінювання можливих наслідків та вибір методів  страхування. Фінансовий менеджер повинен  використовувати усі можливі  засоби уникнення ризику та контролювання  його; вживати заходів щодо мінімізації  сум імовірних збитків, якщо немає  можливості уникнути його повністю; страхувати валютний ризик у разі неможливості його уникнення.

 

2. Типи валютних ризиків

Для вираження можливості впливу змін валютного курсу на діяльність фірми  застосовується термін "іноземна валютна  незахищеність". За характером впливу та місцем виникнення розрізняють три  первинних типи іноземної валютної незахищеності (або три типи валютних ризиків):

• перерахована незахищеність (перерахункові, або бухгалтерські, ризики);
• операційна (пов'язана з веденням справи) незахищеність (операційні ризики);
• економічна незахищеність (економічні ризики).

Перерахований валютний ризик належить до операції переведення фінансових звітів компанії з однієї валюти в  іншу. Зміна вартості валют впливає  на фінансові звіти фірми, котрі  відображають її фінансовий стан. Перенесена незахищеність виникає у зв'язку з тим, що міжнародні і транснаціональні фірми повинні періодично (не менше  одного разу на рік) об'єднувати фінансові  звіти своїх філій, розташованих у різних країнах, в єдину групу  звітів в національній валюті. Термін "перерахування" використовується для конвертації замовлених вартостей  в одній валюті в іншу.

Наприклад, американська фірма, яка  володіє філією в Англії, повинна  переводити звіт про доходи філії  і балансовий звіт, складені в фунтах стерлінгів, - у долари, а потім  об'єднати їх із фінансовими звітами  про діяльність у США. Для ілюстрації перенесеної незахищеності припустимо, що фірма, яка має мережу готелів  американського походження в різних країнах, вирішила розширити свої зарубіжні  операції шляхом купівлі лондонського готелю. Купівля відбулася на початку  року за ціною в 3,0 млн ф. ст. За чинним валютним курсом 1,5 дол. за 1 фунт, інвестиції фірми становили 4,5 млн дол. На кінець року фірма повинна об'єднати всі  фінансові звіти в національній валюті (дол.). Однак за цей час  долар піднявся до 1,3 за 1 фунт. Внаслідок  цього узагальнений (вільний) балансовий звіт покаже ціну готелю в 3,9 млн дол. (3 ф. ст. х 1,3). Падіння вартості фунта  стерлінгів щодо долара виразиться в  перенесеній втраті 600 000 дол.

Однак ця втрата є лише на папері, реального  відпливу готівки не станеться. Готель може навіть зрости в ціні за ринковою вартістю. Проте фінансові звіти  покажуть збиток як результат підвищення курсу долара. А дані фінансового  звіту цікавлять акціонерів, кредиторів та інвестиційних банкірів. Вони відіграють важливу роль у взаємовідносинах фірми з цими суб'єктами фінансових відносин. Крім того, управлінська оцінка і винагорода працівників часто  ґрунтується на даних фінансового  звіту. Відтак фінансові менеджери  приділяють велику увагу дестабілізуючому впливу змін вартості валют на фінансові  звіти і вживають заходів для  контролю над перенесеною незахищеністю. Одним з таких заходів є  страхування балансового звіту, тобто використання методу зустрічних валютних потоків, сутність якого полягає в тому, щоб валютні зобов'язання або вимоги компанії були покриті. Для будь-якого грошового потоку повинен існувати зустрічний потік у тій самій валюті, який буде закривати відкриту позицію компанії. Наприклад, фірма, купивши лондонський готель, одночасно позичає у британського банку 3 млн ф. ст. Ця операція створює фунтовий пасив, який дорівнює за вартістю фунтовому активу. В результаті страхування балансового звіту на кінець звітного періоду чисті перенесені втрати дорівнюватимуть нулю.

При переведенні фінансових звітів у національну валюту фірма повинна  слідувати яким-небудь загальновизнаним діючим принципам. У США за правилами  обліку, встановленими комітетом  зі стандартів фінансового обліку (БА8В), американська компанія повинна визначити  для кожної своєї дочірньої компанії функціональну валюту, тобто валюту, в якій здійснюється більшість операцій певної фірми. Це може бути місцева  грошова одиниця або долар. Якщо інфляція перевищує 100 % на рік, то функціональною валютою може бути лише долар.

Якщо використовується місцева  валюта, то всі активи і зобов'язання переводяться за поточним курсом обміну валют. При цьому прибуток або  втрата від переведення відображають не в звіті про прибутки і збитки, а в статті власного капіталу компанії як поправку переведення. Той факт, що ця поправка не впливає на величину балансового прибутку, є привабливим  для багатьох країн.

Якщо за функціональну валюту беруть долар, то прибутки або збитки відображаються у звіті про прибутки і збитки головної компанії за часовим методом. При цьому спостерігаються великі коливання балансового прибутку і менші коливання величини статей балансу, аніж за обліку в місцевій валюті.

У разі переведення фінансових звітів у національну валюту статті балансового  звіту (активи і пасиви) повинні бути переведені за валютним курсом, пануючим на кінець звітного періоду. Доходні  статті звіту (річний доход і витрати) повинні бути переведені або за валютним курсом, діючим на дату отримання доходу, або здійснення витрати, або за середньозваженим валютним курсом за звітний період.

3. Особливості управління валютними ризиками

Операційний валютний ризик - це такий  ризик, якому піддаються фірми і  приватні особи при здійсненні міжнародних  економічних операцій, коли майбутні платежі або отримані кошти повинні  бути виконані в валюті, майбутні вартість якої не визначена. Валютні ризики, спричинені змінами валютних курсів, можуть бути пов'язані з рухом  готівки та з активами. Вони можуть відбуватися в короткостроковій перспективі і в довгостроковому  періоді. Зміни обмінного курсу  можуть привести до змін чинників виробництва, необхідних фірмі для виробництва, а також до зміни доходів, отримуваних  від випуску продукції. Ризик  у довгостроковому періоді (поточний) зачіпає весь обсяг інвестицій. Таким  чином, операційна незахищеність відбувається внаслідок того, що валютний курс може змінитися за час від укладання  угоди до здійснення платежу. На протилежність  перенесеній незахищеності операційна незахищеність призводить до реального  припливу або відпливу готівки.

Для ілюстрації розглянемо такий приклад. Американська фірма замовила товар  у Франції. Сторони домовилися, що платіж буде здійснено в розмірі 12 000 євро, якщо товар буде відвантажено протягом 90 днів. За поточним валютним курсом 0,8 євро за 1 долар це становитиме  платіж в 1500 дол. Однак якщо протягом наступних 90 днів євро зросте, то платіж буде більшим у доларовому вираженні, а якщо впаде, то платіж буде меншим. Отже, операційна незахищеність відображає невизначеність, пов'язану з остаточним обсягом зобов'язання в національній валюті.