Методи управління

 

Таблиця 3.3- Оцінка показників ефективності використання основних засобів

Показники	2010 рік	2011 рік	Відхилення
1. Обсяг продукції, тис. грн.	877817,7	877600,9	-216,8
2. Середня вартість основних  засобів, тис. грн.	466962	484304	17342
3. Валовий прибуток, тис. грн.	145408	261992	116584
4. Чистий дохід, тис. грн.	605889	701896	96007
5. Фондовіддача основних засобів  (ряд.1 : ряд.2), грн.	1,89	1,81	–0,05
6. Рентабельність основних засобів   (ряд.3 : ряд.2)	0,31	0,54	0,23
7. Капіталовіддача основних засобів   (ряд.4 : ряд.2)	1,3	1,44	0,14

 

 

Так, кожна гривня, вкладена в основні засоби, принесла підприємству продукції на суму 1,81 грн., валового прибутку – на 0,54 грн., а обсяг продажу на одну гривню основних засобів становить 1,44 грн.

 

 

 

 

 

 

 

 

3.3. Напрями підвищення ефективності використання виробничої потужності підприємства.

 

У сучасних умовах господарювання максимальне використання виробничих потужностей підприємств є найдешевшим заходом, що різко впливає на ефективність роботи кожного з них. Виробничі потужності підприємств, матеріальною основою яких є сучасні системи машин, мають динамічний характер. У їхньому складі відбуваються як якісні, так і кількісні зміни.

Якщо не враховувати  впливу об'єктивних факторів на зміну потужностей, то це позначиться на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. Важлива роль тут відводиться новій технології. Так, застосування при виготовленні різних їхніх розмірів і форм складових готових виробів зумовлює суттєві зміни в якісному і кількісному складі устаткування, насамперед в обробних виробництвах, що в підсумку стимулює необхідність перебудови структури їх систем машин.

Важливість  і необхідність належної координації  всіх елементів системи машин, які перебувають у безперервному русі і розвитку, зумовлена і тим, що на багатьох підприємствах процес виробництва має дискретний характер. Формування і налагодження стійких зв'язків між елементами систем за допомогою відповідних методів регулювання набуває важливого практичного значення, оскільки дає змогу підтримувати системи в належному робочому стані і ефективно функціонувати.

Досягнення стійкої  збалансованої структури систем машин вимагає постійного впорядкування складових її елементів та удосконалення організаційних зв'язків між ними, тобто відповідного управління системами машин підприємства.

Раціонально побудована система машин підприємства і його підрозділів може стійко функціонувати протягом порівняно тривалого періоду. Однак, можливі певні відхилення, насамперед у пропускній здатності окремих машин, їх підсистем і системи в цілому на різних рівнях ієрархічної структурної побудови підприємства. При цьому, одні з них мають мінімальну пропускну здатність для виконання заданого обсягу виробництва, а інші - максимальну. В зв'язку з цим, середній коефіцієнт завантаження устаткування знижується, що позначається на ефективності використання виробничих потужностей, а підприємство практично не має резервних потужностей для швидкого освоєння випуску нової продукції.

Проте, підвищувати  завантаження устаткування можна лише до якогось певного оптимального рівня. За такий рівень можна прийняти нормативний коефіцієнт завантаження устаткування (К_зу), який відображає економічно обґрунтоване недовантаження верстатного парку і величина його подається в довідковій літературі. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи відповідного устаткування правильним повинно бути використання його дійсного річного фонду часу (Фі) не повністю, а в межах (Фі*К_зу). Значення Фі(1-К_зу) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужності для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і, насамперед, для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.

Але це тільки один із варіантів розв'язання двоєдиного завдання. Інший стосується механізму мобілізації наявних резервів з тим, щоб на кожному підприємстві домогтися нормативного завантаження обладнання і мати реальні резерви потужності для динамічного освоєння нових видів продукції. Наявність таких потужностей тісно пов'язана з формуванням комплектних резервів.

Підтримання на належному організаційному рівні  ефективного функціонування системи машин зумовлює необхідність створення стрункої системи регулювання пропорцій у виробничих потужностях, яка є дійовим інструментом формування комплектних резервів

Основна мета регулювання пропорцій у потужностях  полягає в забезпечення узгодження функціонування системи машин і наслідок - формування комплектних резервів, наявність яких дає змогу збільшувати випуск продукції, освоювати нові види продукції, домагатися рівномірного завантаження роботою дільниць і цехів підприємства в межах визначеного режиму роботи та підвищення ефективності виробництва.

Для виробничих підрозділів характерними напрямами  можуть бути:

• оптимізація виробничої програми для цехів (дільниць);
• зміна структури устаткування без зміни його загальної кількості;
• підвищення завантаження устаткування до нормативної величини;
• формування оптимального технологічного плану розподілу робіт;
• приведення у відповідність структури машиномісткості (трудомісткості) виготовлюваної або передбаченої до виготовлення продукції зі структурою наявного в підрозділі парку устаткування;
• визначення і придбання необхідної кількості устаткування на задану величину потужності та ін.

Більш масштабними є напрями для підприємств і об'єднань, серед яких:

• оптимізація виробничої програми підприємства;
• зміна структури устаткування в цехах з урахуванням можливої зміни площ;
• оптимізація капітальних вкладень на придбання устаткування;
• перерозподіл устаткування між цехами.

У придбання  необхідної кількості устаткування для досягнення заданої величини потужності підприємства у зв'язку з його реконструкцією та зміною профілю спеціалізації тощо.

Зрозуміло, що регулювання пропорцій у виробничих потужностях як комплекс заходів, спрямованих на ефективне використання повинен проводитися у певній послідовності, передбачати вибір найбільш раціональних напрямів його здійснення. Практичне розв'язання задачі регулювання пропорцій у потужностях підприємств зводиться до побудови балансу машино-годин, необхідних для виготовлення продукції, і машино-годин, які може або повинно відпрацювати в межах прийнятого режиму наявне в системі машин устаткування. Практична реалізація методів вибору варіантів регулювання пропорцій у виробничих потужностях передбачає розв'язання задач за допомогою сучасних ЕОМ.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки і пропозиції

 

У 2011 році ВАТ «Подільський цемент» завершується введення в експлуатацію новозбудованих виробничих потужностей: перехід із «мокрого» способу виробництва на сучасний «сухий». Відповідно до проекту, який пройшов усі необхідні експертизи, на нині діючому промисловому майданчику буде побудована нова технологічна лінія з виробництва цементу «сухим» способом потужністю 2500 тисяч тонн на рік. Усе обладнання, яке заплановано встановити, повністю відповідатиме європейським стандартам, ступінь очищення викидів становитиме 99,9%. Так звана «суха» піч за своєю потужністю замінить п’ять нині діючих. Кошторис проекту складає 230 мільйонів євро.  Така масштабна модернізація підприємства дасть можливість майже вдвічі зменшити використання палива, здешевити собівартість цементу, покращити умови праці, знизити викиди в атмосферу пилу та шкідливих газів. Станом на 2011 рік на підприємстві працює чотири мокрі цементні печі, а також готується введення в експлуатацію нової цементної печі сухого методу потужністю 2,6 млн. тон цементу на рік. Використання виробничих потужностей підприємства та його підрозділів можуть слугувати важливим підґрунтям при ухваленні рішень про залучення інвестицій для розвитку виробничих потужностей підприємства шляхом розширення виробничих площ, реконструкції та технічного переоснащення. При цьому значна увага повинна бути зосереджена на можливій адаптації виробничої потужності до змін зовнішнього середовища.

На сучасному етапі  господарювання проблемними питаннями  для підприємства є залучення  необхідних обсягів інвестицій для  розвитку своїх

виробничих потужностей  на інноваційних засадах. Тому в таких  умовах менеджменту ВАТ «Подільський цемент» необхідно вирішувати двоєдине завдання: з одного боку – модернізувати і оновлювати технологічну базу підприємства і так домагатись розвитку і збільшення його виробничих потужностей, а з іншого – розробляти і застосовувати комплекс заходів, спрямованих на виявлення і використання наявних резервів виробничих потужностей. Це дозволить підприємству покращити його важке на теперішній час фінансове становище, завдяки повній виплаті інвестиційних коштів підприємство оптимізує структуру балансу, що в свою чергу дозволить братися за планування нових стратегій розвитку, які будуть спрямовані вже не на вихід підприємства з кризи, а можливо, на досягнення позиції одного з лідерів виробництва цементу на ринку в Україні та світі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

1. Гринчуцький В. І., Карапетен  Е. Т., Поріщук Б. В. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2010. – 304 с.
2. Мацибора В. І., Збарський В. К. Економіка підприємства: Навчальний посібник. – К.: Каравела, 2009. – 312 с.
3. Шваб Л. І. Економіка підприємства. – Підручник. – К.: Каравела, 2011. – 416 с.
4. Швець І.Б., Распопов Р.С. Управління виробничими потужностями на підприємствах кондитерської галузі:монографія. - Донецьк:ДонНТУ. - 2010.-156 с .
5. .Дорожкіна, Г.М. Управлінські рішення збільшення виробничих потужностей за конкурентної розвідки / Г. М. Дорожкіна // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2011. – №3,Т.3. – с. 7-12
6. Єгупов, Ю. Планування виробничої потужності в контексті ресурсного обгрунтування виробничої програми підприємства / Ю. Єгупов // Економіст. – 2011. – №11. – С. 49-52.
7. Єгупов, Ю.А. Проблема визначення потужності виробничих одиниць в умовах багатономенклатурного виробництва / Ю. А. Єгупов // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2007. – №3,Т.1. – С. 47-51.
8. Загоруйко, В.Л. Аналіз та управління виробничими потужностями підприємств / В. Л. Загоруйко // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". – 2007. – №1 (576). – С. 103-109.
9. Ільницький, Ю. Консервація виробничих потужностей: зберегти, щоб зекономити / Ю. Ільницький // Все про бухгалтерський облік. – 2008. – №117. – С. 14-18. 
10. Майстренко, О. Економічно допустимі резерви виробничої потужності машинобудівних підприємств/ О. Майстренко // Економіст. – 2010. – №9. – С. 46-48.
11. Несторишен, І.В. Управління виробничими потужностями промислових підприємств / І. В. Несторишен // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2011. – №4,Т.1. – С. 185-188.
12. Олійник, Л.Г. Аналіз виробничої потужності промислових підприємств, резерви і шляхи її підвищення/ Л. Г. Олійник // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2007. – №6,Т.2. – С. 50-57. 
13. Петецький, І. Виробнича потужність підприємства в ланцюгу поставок/ І. Петецький // Вісник Національного університету "Львівська політехніка". – 2008. – №23 (623). – С. 315-322.
14. Петрович, Й.М. Механізм управління використанням виробничих потужностей машинобудівних підприємств/ Й. М. Петрович // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2009. – №4, Т.1. – С. 13-15.
15. Петрович, М.Й. Оптимізація використання виробничих потужностей на засадах реінжинірингу/ М. Й. Петрович // Вісник Хмельницького національного університету. Економічні науки. – 2007. – №3,Т.1. – С. 26-27.
16. Пугачова, М. Тенденції української економіки очима керівників підприє<span class="dash041e_0431_044b_0447_043d_044b_0439__Char" style="