Методи управління трудовим потенціалом

ни в економіці як активного суб'єкта, вирішальної сили суспільного прогресу стало поняття "людський фактор" [4, с. 55]. В. Лич дотримується погляду, що категорії трудового потенціалу мають двоєдину природу. Автор наголошує, що трудовий потенціал як економічна категорія виражає взаємовідносини між людьми з приводу ефективного відтворення елементів суспільного ви- робництва та їх привласнення з метою задоволення потреб особистості, сім'ї, організації, держави, вирішення глобальних проблем [1, с. 58]. На думку Е. Лапіна, трудовий потенціал є одним з елементів економічного потенціалу підприємства [1, с. 59]. Застосування цього поняття пов'язане з переходом від кількісних факторів зростання до якісних та підвищенням освітньо-кваліфі- каційного рівня працівників.

Погодимось  із автором Б.М. Генкіним, що основними елементами трудового потенціалу є: психофізіологічні можливості участі в суспільно ко- рисній діяльності; можливості нормальних соціальних контактів; можливості генерації нових ідей, методів, образів, уявлень; раціональність поведінки; на-

явність знань і навичок, необхідних для виконання певних обов'язків та видів робіт; пропозиція на ринку праці [8, с. 175]. Наведеним аспектам, на думку О. Грішнової, відповідають такі компоненти трудового потенціалу: здоров'я; творчий потенціал; активність; організованість; освіта; професіоналізм; ре- сурси робочого часу [4, с. 58].

Узагальнюючи викладене, зазначимо, що, на наш розсуд, трудовий

потенціал – це сукупна чисельність громадян працездатного віку, які за пев- них ознак (стан здоров'я, психофізіологічні особливості, освітній, фаховий та інтелектуальний рівні, соціально-етнічний менталітет) здатні та мають намір провадити трудову діяльність та забезпечують певні можливості у створенні матеріальних і духовних благ суспільства.

Для більш конкретного аналізу сучасної трудоресурсної ситуації в Ук- раїні та визначення напрямів подолання негативних тенденцій у цій сфері ви- користаємо статистичні дані Державного комітету статистики України. На на- шу думку, демографічні показники є визначальним фактором кількісного скла- ду трудових ресурсів. Зміна чисельності трудових ресурсів жорстко пов'язана

з демографічною ситуацією в країні: динамікою різних статевовікових змін, рівнями народжуваності і смертності, трудової міграції тощо. Нині демогра- фічний стан в Україні є одним із найскладніших у Європі. Масштаб демогра- фічних втрат України можна оцінити, порівнюючи дані, що наведено на рис. 2.2

Рис. 2.2 Динаміка чисельності наявного населенняУкраїни за період 1990-2010 рр., тис. осіб

Характеризуючи  зображені на рис. тенденції, зазначимо, що від 1993 р.

спостерігається поступове зменшення чисельності населення. Загальна втрата населення за роки незалежності складає вражаючу цифру – 5875, 6 тис.  або 5,88 млн осіб. Для порівняння, сумарні втрати населення внаслідок Голодомору 30-х років фахівці оцінюють в 7-10 млн осіб, а втрати населення України під час Другої світової війни – близько 6,84 млн осіб. Вагомою причиною такого скорочення чисельності населення залишається висока смертність, яка в нашій державі стабільно перевищує народжуваність, та міграція населення.

Реалізація  політики зайнятості в умовах посилення кризових явищ в економіці повинна бути спрямована на попередження стрімкого зростання безробіття шляхом введення в дію механізмів, які сприяють попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці. В Україні й надалі залишається актуальною проблема безробіття.

Незважаючи  на високий рівень інтелектуального потенціалу в Україні, можливості ефективного використання набутого досвіду та професійних знань виявилися обмеженими.  Останнім місцем роботи для майже 18 тис. безробітних, зареєстрованих у четвертому кварталі 2009 р., були робочі місця бухгалтерів та головних бухгалтерів, для понад 9 тис. безробітних – інженерів, майстрів та фахівців, близько 6 тис. –  економістів, 5 тис. – менеджерів, 1 тис. – директорів та керівників підприємств. Без роботи залишились понад 25 тис. продавців, 12,5 тис. водіїв автомобіля та транспортних засобів, понад 8 тис. слюсарів різної кваліфікації, 6 тис. кухарів та 4 тис. трактористів. Отже, криза ще більше посилила професійно-кваліфікаційний дисбаланс на ринку праці, а високий освітній рівень безробітних свідчить про посилення проблеми використання якісного трудового потенціалу. Серед безробітних осіб, зареєстрованих у Державній службі зайнятості у січні-вересні 2009 р. порівняно з аналогічним періодом 2007-2008 рр. істотно зросла  (до 67,1 % проти 60,9 %) частка осіб з повною вищою, професійно-технічною та базовою і неповною вищою освітою.

З 2000 р.  по 2008 р.  спостерігається позитивна тенденція з безробіття, однак у 2009 р. ситуація змінилася. Дослідження показують, що найвищий рівень зайнятості населення спостерігається в осіб віком 30-49 років,  а найнижчий – у молоді віком 15-25 років та осіб у віці 60-70 років. Дані наведено у табл.

Табл. 2.2. Рівень зайнятості населення за статтю, місцем проживання та віковими групами (у % до загальної кількості населення відповідної вікової групи)

Населення	Усього	Зокрема за віковими групами						Працездатного віку
		15-24	25-29	30-39	40-49	50-59	60-70
I півріччя
Усього	57,7	35,2	71,8	77,4	77,1	58,8	24,3	64,6
Жінки	54,2	32,4	66,4	74,3	77,7	53,8	2	63,2
чоловіки	61,6	37,8	77,1	80,7	76,5	65	27,8	66
міські поселення	55,9	32,1	72,6	77,5	76,6	56,2	16,3	63,7
сільська місцевість	61,9	42,2	69,7	77,4	78,2	65,3	39,9	66,7
II півріччя
Усього	58,4	33,3	71,8	78,2	78,4	61,2	24,1	65,4
Жінки	54,5	29	65,2	74,9	78,7	56,2	22,1	63,4
чоловіки	62,7	37,4	78,1	81,5	77,9	67,5	27,1	67,3
міські поселення	56,7	29,8	71,8	79,1	77,8	58,9	16,6	64,7
сільська місцевість	62,3	40,9	71,8	76	79,7	67,1	39,7	67,2

 

Деформація  структури трудових ресурсів поглиблювалася внаслідок тривалого спаду в економіці та посилення кризових явищ у соціально-економічній сфері.

 

 

2.2 Проблема зайнятості в управлінні трудовим потенціалом

 

Проблема зайнятості — це загальноекономічна проблема, вирішення якої можливе лише в рамках загальної державної програми, де показник зайнятості повинен фігурувати нарівні із загальноприйнятим критерієм економічної ефективності. Саме соціальні показники, у тому числі характеризуючі безробіття, повинні стати критеріями успішності проведення економічних реформ.

Безробіття  породжує цілий комплекс проблем: знижується рівень життя, втрачаються кваліфіковані  кадри, зростає соціальна напруженість в суспільстві.

Для забезпечення повної, продуктивної і вільної зайнятості необхідне здійснення інвестиційної, фінансово-кредитної політики, покращення розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, підтримка трудової і підприємницької активності громадян.

Міністерства  виходячи з галузевих і регіональних пріоритетів розробляють генеральну схему, а також галузеві та регіональні  програми відтворення, збереження та створення  робочих місць з урахуванням  ситуації на ринку праці [13, c.47].

Головною особливістю українського ринку праці є те, що як і в радянські часи, в країні як і раніше існує в великих масштабах приховане безробіття, тобто великий надлишок на підприємствах працівників, які використовуються вкрай нераціонально, але звільнити їх складно з різних соціальних причин. Певне уявлення про масштаби цього явища дають відомості про чисельність працівників, переведених на неповний робочий день і відправлених у відпустки (часто неоплачувані) з ініціативи адміністрації.

Особливу проблему при розробці політики зайнятості становить достовірність визначення кількості безробітних.

Детальна характеристика рівня безробіття в країні наведена у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 –  Рівень безробіття в України з 2000 по 2011 роки.

 

	Економічно  активне населення				у тому числі
	у віці 15-70 років		працездатного віку		безробітне  населення (за методологією МОП)
	в середньому, тис.осіб	у % до населення  відповідної вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до населення  відповідної вікової групи	у віці 15-70 років		працездатного віку
					в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної  вікової групи	в середньому, тис.осіб	у % до економічно активного населення відповідної  вікової групи
2000	22 830,8	63,2	21 150,7	73,7	2 655,8	11,6	2 630,0	12,4
2001	22 426,5	62,3	20 893,6	72,6	2 455,0	10,9	2 440,3	11,7
2002	22 231,9	61,9	20 669,5	71,7	2 140,7	9,6	2 128,6	10,3
2003	22 171,3	61,8	20 618,1	71,4	2 008,0	9,1	1 994,0	9,7
2004	22 202,4	62,0	20 582,5	71,1	1 906,7	8,6	1 888,2	9,2
2005	22 280,8	62,2	20 481,7	70,9	1 600,8	7,2	1 595,2	7,8
2006	22 245,4	62,2	20 545,9	71,2	1 515,0	6,8	1 513,7	7,4
2007	22 322,3	62,6	20 606,2	71,7	1 417,6	6,4	1 416,7	6,9
2008	22 397,4	63,3	20 675,7	72,3	1 425,1	6,4	1 424,0	6,9
2009	22 150,3	63,3	20 321,6	71,6	1 958,8	8,8	1 956,6	9,6
2010	22 051,6	63,7	20 220,7	72,0	1 785,6	8,1	1 784,2	8,8
2011	22 056,9	64,3	20 247,9	72,7	1 732,7	7,9	1 731,7	8,6

 

Питання про  те, кого вважати безробітними, до цих  пір обговорюється теоретиками  і практиками. На сьогоднішній день практично у всіх країнах використовується методика МОП для визначення чисельності безробітних. Ця методика базується на «трьох китах»:

- відсутність роботи;

- готовність і здатність працювати;

- здійснення практичних кроків з пошуку роботи [13, c. 85].

Аналіз даних  дозволяє сформулювати ряд проблем в Україні в галузі зайнятості та використання трудових ресурсів, вирішення яких, безсумнівно, буде сприяти тому, щоб трудова сфера не була гальмом економічного розвитку, а, навпаки, сприяла переходу до економічного зростання та забезпечення конкурентоспроможності підприємств і організацій . У переліку цих проблем необхідно згадати наступні:

- погіршення демографічних показників веде до зменшення чисельності трудових ресурсів і погіршення їх якісних характеристик;

- низький життєвий  рівень населення значимо впливає на формування трудового потенціалу регіону: фахівці фіксують зниження працездатності, погіршення стану здоров’я населення та умов його відтворення;

- переважання  неефективної зайнятості, яка виражається  у високій концентрації робочої сили на збиткових підприємствах, накопиченні значних «надлишків» робочої сили на багатьох підприємствах, що призводить до неповного використання робочого часу зайнятих, недостатнього використання професійно-кваліфікаційного рівня працівників, низької ефективності праці;

- погіршення  якісних характеристик системи  робочих місць (протягом останніх  років вони практично не оновлювалися), зокрема, збереження робочих місць  з несприятливими умовами праці,  малоефективних і низькооплачуваних,  різко знижує можливості використання трудових ресурсів;

- зниження мотивації  до праці, низька вартість робочої  сили не сприяють підвищенню  продуктивності праці, залученню  у виробничу сферу молодих  людей, призводять до розширення  неформальної зайнятості серед  молоді, включаючи кримінальні способи отримання доходу;

- система професійної освіти недостатньо адаптована до нових умов господарювання, особливо в частині «пропозиції та попиту» на конкретні професії. Збільшується розрив між необхідним роботодавцем якістю робочої сили та кваліфікацією претендентів на робочі місця. Не маючи, по суті, зворотного зв’язку з ринком праці, освітні установи продовжують навчати молодь професіями, в даний час не мають попиту;

Кожен регіон має  свої особливості в розподілі  зайнятого населення за видами діяльності: в основному це великі та середні підприємства (організації). Зниження чисельності зайнятих у матеріальному виробництві пояснюється структурними процесами в промисловості; ослабленням регулюючої ролі держави, що виражається в скороченні державних інвестицій в регіональний розвиток, скасування більшості регіональних економічних і соціальних «компенсаторів»; в недостатньому розвитку правових регуляторів, в нерозвиненості інфраструктури. У той же час малий бізнес області (МБ), представлений в основному сферою послуг, поступово бере на себе забезпечення робочими місцями населення [14, c. 93].

Існуюча проблема дисбалансу між попитом на робочу силу та її пропозицією пояснюється: певної неузгодженістю документів соціально-економічного планування державного та регіонального рівня; наявністю низькоефективних інструментів державного управління регіональним розвитком і не відповідає завданням системі моніторингу.

 При цьому  Програма зайнятості в більшій  частині являє собою просто  переліки заходів, які в будь-якому випадку потрібно провести найближчим часом. Обмежений інструментарій регулювання економічного розвитку регіонів на федеральному рівні призводить до фінансування існуючих програм без урахування ефективності їх реалізації: розмір витрат на одного учасника не залежить від показників працевлаштування безробітних.

Система державного регулювання ринку праці на рівні  регіонів неефективна, проте вже  здійснено ряд дій в напрямку її підвищення: реалізований комплекс заходів щодо формування єдиного  правого простору країни, завершується розмежування повноважень між центром і регіонами, удосконалюється система міжбюджетних відносин, визначена нова структура регіональних органів влади і порядок їх взаємовідносин з органами державної влади суб’єктів України.

Відсутність реального зв’язку між доходом і рівнем професійної підготовки працівника, що призводить до «перетікання» трудових ресурсів у сферу неформальної зайнятості, часто не вимагає колишньої кваліфікації. Виникає дефіцит досвідчених кадрів, стаючи дестабілізуючим економічним чинником на виробництві, серйозною перешкодою зростанню виробництва.

В рамках програми зайнятості доцільно виділити дії, які  можуть бути виконані за рахунок адміністративних і фінансових ресурсів адміністрації  суб’єкта Ураїни і муніципалітету, взаємодії з органами місцевого самоврядування регіону, з бізнес-структурами. У зв’язку з цим необхідна нова схема організації спільної роботи федеральних і регіональних органів державної влади в розробці та реалізації  програми; чітка розстановка інтересів і пріоритетів політики з урахуванням напрямів і конкретних заходів загальнодержавної  регіональної політики [15, c.43].