Конкурентоспособность

 

Загальне правило: компанія повинна накопичувати свої конкурентні сильні сторони і захищати свої конкурентні слабкості. Вона повинна будувати стратегію на своїх сильних сторонах і здійснювати дії по забезпеченню ситуації із слабостями.

У той же самий час рейтинг сильних сторін суперників показує, звідки можна чекати їх атак і, навпаки, де вони слабкі. Якщо компанія має важливі конкурентні сильні сторони там, де суперники відносно слабкі, то можна здійснити дії по експлуатації цієї обставини.

Приклад зваженої оцінки стратегічної сили компанії щодо суперників дозволяє визначити лідерів та аутсайдерів на ринку. Шкала рейтингу: найслабкіший - 1, найсильніший - 10, у дужках - додаток ваги на рейтингову оцінку [24].

 

4.2 Формування конкурентних  переваг об`єктів на основі їх цінностей

 

Неодмінною умовою функціонування ринку є наявність конкуренції. Під конкуренцією (лат. concurrentia, від лат, concurrere стикатися, збивати) розуміється економічне суперництво між різними виробниками (споживачами) на ринку за найбільш вигідні умови виробництва і реалізації (придбання) товарів (послуг).

Класичними роботами аналізу конкуренції в бізнесі вважаються роботи професора Гарвардської школи бізнесу Майкла Портера. Він стверджує, що суть конкуренції в будь-якій сфері економіки характеризується взаємодією 5 основних сил.

П'ять конкурентних сил, що визначають привабливість галузі та позиції підприємства в конкурентній боротьбі в цій галузі, а саме:

1. Поява нових конкурентів.

2. Загроза заміни цього  продукту новими продуктами.

3. Сила позиції постачальників.

4. Сила позиції покупців.

5. Конкуренція серед виробників в самій галузі.

 «Значення кожної з  п'яти сил змінюється від бізнесу  до бізнесу і в кінцевому  рахунку визначає його прибутковість. У тих випадках, коли дії цих сил складаються сприятливі численні конкуренти можуть одержувати високі прибутки від вкладеного капіталу. У бізнесах, де одна або кілька сил діють несприятливо далеко не всім підприємствам вдається довго зберігати високі прибутки. П'ять сил конкуренції визначають прибутковість бізнесу по тому, як вони впливають на ціни, які можуть диктувати фірми, на витрати, що їм доводиться нести, і на розміри капіталовкладень, необхідні для того, щоб конкурувати в цій галузі »  [14].

Будь-яке нововведення, що дає організації реальне збільшення успіху на ринку, - це конкурентна перевага.

 Організації прагнуть досягти конкурентної переваги, знаходячи способи конкуренції у своїй галузі та виходячи з ними на ринок, що можна назвати одним словом - «нововведення».

 Нововведення в широкому  значенні включає і поліпшення  технології, і удосконалення способів  і методів ведення справ. Нововведення може виражатися в зміні товару або виробничого процесу, нових підходах до маркетингу, нових шляхах поширення товару, нових концепціях сфери конкуренції і т.д. [18].

 До найбільш типових джерел отримання конкурентних переваг належать:

- нові технології;

- зміни структури та вартості окремих елементів у технологічному ланцюжку виробництва і реалізації товару;

- нові запити споживачів;

- поява нового сегмента ринку;

- зміни «правил гри» на ринку.

 Особливий джерело - інформація про свій бізнес плюс професійні навички, що дозволяють видобувати і обробляти подібну інформацію так, що кінцевим продуктом обробки виявляється реальне конкурентну перевагу.

 Конкурентні переваги  на основі лише рівня витрат, як правило, не так стійкі, як переваги на основі диференціації. Наприклад, дешева робоча сила належить до переваги низького рангу [7].

 Конкурентні переваги  більш високого рівня або порядку, такі як патентована технологія, диференціація на основі унікальних  товарів або послуг, репутація організації, заснована на посиленій маркетинговій діяльності, тісні зв'язки з клієнтами, можна утримувати більш тривалий час.

 Як правило, досягнення  переваг високого порядку стає  можливим за умови довгострокових  та інтенсивних капіталовкладень  у виробничі потужності, в спеціалізовану навчання персоналу, у проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, а також інвестицій в маркетинг.

 

4.3 Конкурентноспроможність  потенціалу підприємства та її  рівні

 

Основна ціль підприємства в умовах ринкової економіки – це забезпечення конкурентноздатності товарів та послуг.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексна порівняльна характеристика, яка відображає рівень переважання сукупності показників оцінки можливостей підприємства, що визначають його успіх на певному ринку за певний проміжок часу стосовно сукупності аналогічних показників підприємств – конкурентів.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства – комплексне, багатопрофільне поняття, оскільки передбачає врахування взаємодії всіх його складових (виробництво, персонал, маркетинг, менеджмент, фінанси та ін.).

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства має кілька особливостей, а саме:

         -конкурентоспроможність не є іманентною якістю підприємства (тобто його внутрішньою, природною якістю). Вона може бути виявлена й оцінена тільки за наявності конкурентів (реальних або потенційних);

-це поняття відносне, тобто воно має різний рівень стосовно різних конкурентів;

-конкурентоспроможність потенціалу підприємства визначається продуктивністю використання залучених до процесу виробництва ресурсів;

-рівень конкурентоспроможності потенціалу підприємства залежить від рівня конкурентоспроможності його складових (передовсім продукції), а також від загальної конкурентоспроможності галузі та країни.

На сучасному етапі розвитку наукових досліджень конкурентоспроможності потенціалу підприємства намітився дуалістичний підхід до визначення її рівнів.

Залежно від глобалізації цілей дослідження виділяють такі рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

        -світове лідерство;

-світовий стандарт;

-національне лідерство;

-національний стандарт;

-галузеве лідерство;

-галузевий стандарт;

-пороговий рівень.

Якщо підприємство перебуває нижче за пороговий рівень, то його потенціал вважається зовсім не конкурентоспроможним.

Згідно з другим поглядом видокремлюють чотири рівні конкурентоспроможності потенціалу підприємства. Підприємства першого рівня розглядають організацію апарату управління як внутрішньо нейтральний елемент потенціалу, а роль керівника обмежують налагодженням випуску продукції, без огляду на проблеми конкурентоспроможності та задоволення потреб споживачів.

Зайвими вважають зміну конструкції чи підвищення технічного рівня продукції, удосконалення структури й функцій відділу збуту та служби маркетингу, оскільки не беруться до уваги зміни ринкової ситуації та потреб споживачів. Підприємства другого рівня конкурентоспроможності намагаються зробити виробничий елемент потенціалу «зовнішньо нейтральним». Це означає, що потенціал підприємства повинен повністю відповідати стандартам, встановленим його основними конкурентами. А якщо керівники підприємства розуміють конкурентні переваги на ринку дещо інакше, ніж їхні основні суперники, та намагаються не обмежуватися тими загальними стандартами виробництва, що чинні в галузі, то потенціал підприємства еволюціонує до третього рівня конкурентоспроможності. На таких підприємствах виробнича складова потенціалу зазнає сильного впливу з боку складової управління, що сприяє її розвитку та удосконаленню. Коли успіх у конкурентній боротьбі стає вже не стільки функцією виробництва, скільки функцією управління та починає залежати від якості, ефективності управління, організації виробництва, тоді підприємства досягають четвертого рівня конкурентоспроможності свого потенціалу й опиняються попереду конкурентів протягом тривалого часу.

Нині потенціал більшості вітчизняних підприємств можна віднести до першого рівня конкурентоспроможності. Однак варто зазначити, що помітні й прогресивні зрушення в діяльності окремих підприємств які тяжіють до третього і навіть до четвертого рівня конкурентоспроможності потенціалу [22].

 

4. Управління конкурентноспроможністю потенціалу підприємства

 

 

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства - порівняльна характеристика потенціалу, що містить комплексну оцінку стану його найважливіших параметрів щодо будь-яких обраних стандартів (світових, народногосподарських, галузевих, іншого підприємства).

Методи, що використовуються для оцінки конкурентоспроможності потенціалу підприємства:

-Індикаторний

-Матричний

Система індикаторів, тобто сукупності характеристик, що дозволяють у формалізованому вигляді описати стан параметрів того чи іншого досліджуваного об'єкта. Наприклад, для характеристики «людський фактор» використовуються індикатори: динаміка чисельності населення, працездатного віку, динаміка зайнятих, висококваліфіковані кадри, мотивація працівників, підготовка менеджерів.

Розгляд процесів конкуренції в їх залежності і динаміки, для чого враховується крива життєвого циклу товару. По вертикалі матриці показуються темпи зростання ємності ринку в лінійному масштабі; по горизонталі - частка підприємства на ринку в логарифмічному масштабі. Всі підприємства розташовуються на матриці в залежності від своїх параметрів і умов ринку.

Індикаторний метод. В його основу закладено систему індикаторів, за допомогою яких дається оцінка конкурентоспроможності потенціалу фірми, компанії, корпорації, іншого підприємства і національної економіки в цілому.

В даний час індикаторний метод широко застосовується в зарубіжному бізнесі для оцінки конкурентоспроможності. Наприклад, західні бізнесмени при визначенні оптимального місцерозташування (месторазмещение) виробництва і капіталовкладень в нього перш за все вивчать конкурентоспроможність потенціалу тієї чи іншої країни. Дані аналізу групуються як 10 основних факторів:

-динаміка економіки (економічного потенціалу);

-виробнича потужність промисловості;

-динаміка ринку;

-фінансова допомога;

-людський капітал;

-престиж держави;

-забезпеченість сировиною;

-орієнтація на зовнішній ринок;

-інноваційний потенціал;

-суспільна стабільність.

Матричний метод. В його основі лежить ідея розгляду процесів конкуренції в їх залежності і динаміці. Методологічною базою цього методу є крива життєвого циклу товару.

Використовуючи матричний метод, менеджер і бізнесмен можуть оцінити рівень конкурентоспроможності потенціалу не тільки свого підприємства, а й суперників. А потім виробити стратегію поведінки на ринку. Матричний метод широко застосовується американськими консультаційними фірмами, є надійним інструментом для оцінки конкурентоспроможності потенціалу і для наших підприємців [9].

 

ВИСНОВКИ

 

Виконання науково-дослідницької роботи дозволило дослідити сутність, формування, і управління конкурентним потенціалом підприємства і зробити деякі висновки, що визначають ряд нових наукових завдань, що виникли у зв'язку з проведеніемм наукового дослідження.

Уточнено економічний зміст поняття «потенціал підприємства», «конкурентний потенціал підприємства», що підкреслює наявність у підприємства сукупності конкурентних переваг та ступеня їх реалізації в поточної та перспективної діяльності.

Потенціал підприємства — максимально можлива сукупність активних і пасивних, явних і прихованих альтернатив (можливостей) якісного розвитку соціально-економічної системи підприємства у певному середовищі господарювання (ситуаційно-ринкова складова) з урахуванням ресурсних, структурно-функціональних, часових, соціокультурних та інших обмежень

Конкурентний потенціал підприємства - це не набір властивостей, а здатність реалізувати їх в формі конкретних конкурентних переваг.

Показано, що конкурентні переваги формують конкурентний потенціал підприємства, який трактується як сукупність наявних природних, матеріальних, трудових, фінансових ресурсів і можливостей об'єктів та / або суб'єктів господарювання, що дає підприємству перевагу перед конкурентами. Конкурентні ресурси стають джерелами конкурентних переваг, які в загальному вигляді визначаються як перевагу підприємства над іншими виробниками галузі, що підсилює його конкурентні позиції. У зв'язку з чим конкурентний потенціал підприємства необхідно розглядати не просто сукупність конкурентних ресурсів і його властивостей, а можливість і здатність реалізувати їх в формі конкретних конкурентних переваг.

Встановленно, що під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найбільш суттєвих, стійких (інваріантних) зв’язків між елементами.

Існує й ширше трактування структури, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро. Макроструктура виражає найбільш стійкі (інваріантні) зв’язки системи, а мікроструктура — змінні (вірогідні). Сукупність макро- і мікро-структур об’єкта або процесу, тобто сукупність усіх зв’язків, і складає їхній зміст. Для структуризації потенціала підприємства існує два підходи: блочно-модульна структуризація, функціональна структуризація.