Конкурентоспособность

де Ф — середньорічна вартість основних виробничих фондів; Ен — нормативний коефіцієнт ефективності капітальних вкладень.

2. Потенціал оборотних фондів (ОП):

                                       ОП = М ´ Км,                                                  (2.2)

де М — річний обсяг матеріалів; Км — коефіцієнт витягу продукції з ресурсної маси, який визначається відношенням вартості матеріальних ресурсів, використаних на виробництво продукції, до загальної вартості матеріальних ресурсів, спожитих підприємством.

3. Потенціал нематеріальних активів (НП):

                                             (2.3) 

де НН — експертна оцінка вартості нематеріальних активів та вартість землі, яка вираховується згідно з методикою, прийнятою на державному рівні.

4. При розрахунку потенціалу технологічного персоналу спочатку проводиться оцінка живої праці (тобто одного середньоспискового працівника) встановленням його фондового аналога у вартісному обчисленні за формулою:

А = Пп ´ (DФо / DПп),    (2.4)

де А — оцінка одиниці живої праці; Пп — продуктивність праці одного працівника; DФо — збільшення фондоозброєності праці одного працівника у базовому періоді; DПп — збільшення продуктивності праці одного працівника у базовому періоді.

Величина  потенціалу технологічного персоналу (ПТП) буде визначатися за формулою:

                                        ПТП = А ´ Ч ´ Нт,                                              (2.5)

де Ч — середньорічна чисельність ПВП; Нт — коефіцієнт реалізації потенціалу технологічного персоналу, що приймається на рівні нормативу ефективності капітальних вкладень.

1. Розмір виробничого потенціалу (ВП) вираховується як сума його складових частин:

                                   ВП = ФП + ОП + НП + ПТП,                              (2.6)

2. Обсяг потенціалу підприємства (ПП) – це інтегральний по- 
   казник:

ПП = ВП + ІП + ФінП + УП + МП + НТП + ПОСУ + Пінф + Пінфр.    (2.7)

     3.Управлінський (УП), інноваційний (ІП), фінансовий (ФінП), маркетинговий (МП), науково-технічний (НТП), інформаційний (Пінф), інфраструктурний (Пінфр) потенціали та потенціал ОСУ (ПОСУ) визначаються часткою витрат на їх формування, яка припадає на рік, що обирається для аналізу.

 

 

 

 

3 ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ ПІДПРИЄМСТВА: ОСНОВНІ ЦІЛІ, СФЕРА ЗАСТОСУВАННЯ  ТА ПРИНЦИПИ

 

Багато хто з економістів дійшли висновку, що оцінка діяльності підприємств має бути комплексною. Специфіка комплексної оцінки полягає в тому, що її отримують за гармонізації результатів комплексного економічного аналізу. У ній містяться узагальнені висновки про діяльність об'єкта, які базуються на принципі системності. Рекомендується розглядати процес оцінки за такими основними елементами; а) об'єкт оцінки; б) суб'єкт оцінки; в) критерій; г) показник (система); д) одиниці (шкала) вимірювання; е) оцінка. Основні елементи перебувають між собою у відповідному зв'язку і відповідних відношеннях. Процес оцінки відбувається також у певній послідовності і потребує чіткої організації [11].

Беручи загалом, оцінка – це результат визначення та аналізу якісних і кількісних характеристик об'єкта, що ним управляють (керують), а також самого процесу управління ним. Оцінка дає можливість установити, як працює підприємство, чи досягаються поставлені цілі, як зміни й удосконалення в процесі управління впливають на повноту використання потенціалу підприємства, його ефективність.

У наукових працях з проблем формування і реалізації потенціалу підприємств зазвичай недостатньо розроблено питання вимірювання його величини і рівня ефективності використання. Безліч найрізноманітніших думок висловлюється щодо підходів до оцінки потенціалу підприємства.

Деякі економісти вважають, що існує єдиний синтетичний (інтегральний) показник. Поділяючи в цілому цю думку, багато науковців, з-поміж яких можна назвати А.Г. Аганбегяна , припускають, що наявність часткових показників не суперечить існуванню загального. При цьому, на їхній погляд, обов'язковою умовою має бути зведення часткових показників до загального. Але існують ще й інші погляди, що вказують на недоліки інтегральних показників і їхню неефективність за практичного використання. Так, А.К. Семенов пише з цього приводу: «Головна причина цього – складність їхнього розрахунку і недостатня теоретична обґрунтованість порівняння різнорідних величин».

У теоретичній суперечці відносно питання про оцінку ефективності діяльності господарської системи з допомогою загального синтетичного (інтегрального) показника чи з допомогою групи, системи показників ми поділяємо погляди тієї групи дослідників, яку очолюють Б.П. Плишевський, Г.М Сорокін, Н.А. Хрущ, котрі дотримуються верховенства системи показників, не вимагаючи обов'язкового їх зведення до єдиного показника. Адже сконструйований на будь-яких принципах загальний синтетичний показник оцінки ефективності діяльності господарської системи та її елементів не може охопити або, точніше, урахувати всі умови перебігу процесу виробництва, рівень його організації. Незалежно від волі та бажання дослідника зведення застосовуваних показників у синтетичні, інтегральні й інші за використання якісно різнорідних або різноспрямованих показників може призвести (або призводить) до суперечливості чи несумісності окремих елементів такого показника.

Для оцінки потенціалу підприємства потрібна всеосяжна система показників, причому в основу конструювання такої системи має бути покладена структурна модель, що враховує не тільки фактичну динаміку, а й теоретичні передумови. Структурна модель системи показників концептуально має враховувати такі вимоги до її формування:

-загальнотеоретична інтерпретація, взаємозв'язок і цілеспрямування як окремих показників, їхніх груп, так і всієї системи в цілому;

-забезпечення порівнянності, єдиної спрямованості показників груп, усієї системи;

-наявність у системі показників, що виступають як основні регулювальні параметри, опорні категорії;

-можливість регулювання значень величин показників залежно від рівня використання ресурсів, що витрачаються, і ефективності результату;

-можливість одержання прогнозу про спрямованість динаміки показників [15].

Слід зазначити, що сукупність оцінних принципів, показників, критеріїв і методів становить методологію оцінки. У загальному вигляді методологію оцінки можна подати як послідовність таких дій: формування категорій, розробка показників, установлення критерію порівняння; вибір способу оцінки, одержання результату оцінки.

Базуючись на визначенні розглянутого нами поняття потенціалу підприємства, оцінку його величини можна визначити як суму фактичних значень складових. Але при цьому постає питання: в яких показниках вимірювати ці складові? Використання натуральних показників є надто складним, оскільки елементи потенціалу значно відрізняються один від одного за змістом і формою. У зв'язку з цим відрізняються й натуральні одиниці, що їх характеризують. Тому багато які дослідники вважають найліпшим вимірювання значень елементів потенціалу за допомогою одного показника-еквівалента. Наприклад, аграрний потенціал пропонується вимірювати вартістю відтворених ресурсів, при цьому виробничі фонди враховуються за їхніми відтвореними оцінками, а трудові й природні – за оцінками, відповідно до яких одиниця не відтвореного ресурсу замінюється певною кількістю виробничих фондів. Дехто рекомендує оцінювати фізичний обсяг елементів потенціалу підприємства через чисельність промислово-виробничого персоналу. Але більшість дослідників вважає, що найуніверсальнішим вимірювачем елементів потенціалу підприємства є вартісні одиниці. У такому разі сума вартості елементів характеризуватиме розмір усього потенціалу підприємства. Отже, визначення розміру потенціалу промислового підприємства пов'язане з оцінкою вартості його елементів. Проте і цей метод не такий універсальний, як видасться на перший погляд. Визначити вартість основних виробничих фондів і оборотних фондів досить легко, але дати вартісну оцінку трудових ресурсів можна лише непрямим способом і великою мірою умовності, оскільки для живої праці визначальне значення мають її якісні характеристики.

Якість праці або рівень її складності визначаються знаннями, практичними навичками й іншими людськими особливостями, такими як спритність, спроможність виконувати складні операції, що прямо не піддаються вимірюванню. Потенціал підприємства доцільно характеризувати не одним, а сукупністю показників, причому залежно від природи самого показника, застосовувати чи то вартісну оцінку, чи то натуральну, чи то зовсім іншу – евристичну. Методологічною основою їх визначення є співвідношення результату з масою ресурсу, використаного для його досягнення. При цьому показники рівня використання елементів потенціалу мають уможливлювати порівняльну оцінку як ефективності використання різноманітних елементів потенціалу одного підприємства, так і різних виробничих систем [19].

Оцінка вартості потенціалу підприємства – це упорядкований, цілеспрямований процес визначення в грошовому виразі вартості об'єкта з урахуванням потенційного і реального доходу, який має місце в певний проміжок часу за умов конкретного ринку.

В оцінці потенціалу підприємства заінтересовані: кредитори; інвестори; держава; акціонери; управлінці; постачальники; страхові фірми. Вони бажають реалізувати свої економічні інтереси і визначають головні цілі оцінки, а саме:

-підвищення ефективності поточного управління підприємством або фірмою;

-визначення вартості цінних паперів у разі купівлі-продажу акцій підприємства на фондовому ринку;

-визначення вартості підприємства у разі його купівлі-продажу цілком або частинами;

-реструктуризація підприємства;

розроблення плану розвитку;

-визначення кредитоспроможності підприємства і вартості застави за кредитування;

-укладення страхової угоди, в процесі якого виникає необхідність визначення вартості активів;

-установлення бази оподаткування;

-прийняття обґрунтованих управлінських рішень (зокрема усунення впливу інфляційних процесів);

- здійснення інвестиційного проекту розвитку бізнесу.

Оцінка вартості майна проводиться за:

-продажу певної частки нерухомості;

-отримання кредиту під заставу частини нерухомості;

-страхування нерухомого майна і визначення у зв'язку з цим його вартості;

-передавання нерухомості в оренду;

-оформлення частини нерухомості як внеску до статутного фонду новостворюваного підприємства;

-оцінки нерухомого майна як окремого етапу в загальній оцінці вартості підприємства [23].

Оцінка вартості машин і обладнання проводиться в таких випадках:

-продаж окремих одиниць обладнання;

-оформлення застави;

-страхування рухомого майна;

-передавання машин, обладнання в оренду;

-організація лізингу машин, обладнання;

-визначення амортизаційних відрахувань;

-оформлення машин і обладнання як внеску до статутного фонду іншого підприємства;

-за реалізації інвестиційного проекту.

Оцінка вартості гудвілу проводиться за:

-передання або продажу іншому підприємству;

-надання франшизи іншим компаньйонам;

-визначення збитку, який було завдано діловій репутації підприємства незаконними діями інших підприємств;

-використання гудвілу як внеску до статутного капіталу;

-за визначення вартості всіх нематеріальних активів для оцінки вартості підприємства [10].

Принципи оцінки потенціалу підприємства:

1. Група принципів, пов’язаних з уявленням власника про майно:

        - Принцип корисності. Об’єкт власності має вартість тільки за умов корисності для потенційного власника або користувача. Корисність – це здатність об’єкта задовольняти потреби власника в даному місці протягом даного періоду часу.

      - принцип заміщення. За придбання об’єкта не сплачується сума більша ніж мінімальна ціна об’єкта такої ж корисності, який продається на ринку. Принцип заміщення дає можливість установити верхню межу вартості оцінюваного майна.

    -Принцип очікування. Передбачає, що вартість об’єкта оцінки визначається розміром економічних вигод, які очікуються від володіння, користування та розпорядження ним. Застосовується інвесторами, які вкладають кошти в об’єкт.

2. Принципи, пов’язані з  експлуатацією майна:

     - Принципи факторів виробництва (труд, земля, капітал, підприємницька діяльність). Об’єкт власності є економічною системою, прибутковість якої визначається 4 факторами виробництва. Тому для оцінки об’єкта власності потрібно знати внесок кожного фактора у формування доходу системи.

    - Принцип залишкової продуктивності. Кожен з 4-х факторів виробництва повинен бути оплачений з чистого доходу, що створюється завдяки використання об’єкту власності.

     - Принцип внеску. Внесок фактора – це частка вартості на яку збільшується або зменшується вартість об’єкту оцінки внаслідок наявності або відсутності будь-якого фактора.