Особливости и проблеми перекладу рекламних текстив

1.2Засоби перекладу для досягнення адекватності.

Фердинанд де Соссюр, як відомо, вважав свого часу, що завдання лінгвістики  полягає в її саморозмежуванні та самовизначенні. Тому для перекладознавчих пошуків велику роль відіграє визначення вихід них категорій та встановлення їх меж. Враховуючи те, що переклади  знавство (як і лінгвістика тексту) є інтегральним курсом, що поєднуї  набуті нами знання в галузях теоретичної  фонетики, граматики, лекси кології, країнознавства, необхідність чітко  визначити основні категорії  перекладу як складної операції, так  і його результату значно зростає. Однак, всупереч цьому, в сучасних перекладознавчих студіях відсутні не лише однозначне розуміння вихідних категорій, але  й, щонайменше, бажання інтегрувати  категорії (того, що перекладається і  за допомогою чого це здійснюється) у виваженій перекладознавчій системі. Більше того, в підручниках та дослідницьких  джерелах знаходимо лише деякі фрагментарні або ж часткові розуміння вихідних понять чи їх абсолю т но відмінні дефініції.

Суттєвий різнобій стосується, зокрема, таких важливих категорії! як шляхи  та засоби перекладу Тому у теоретичних  джерелах доси ть часто трапляється  синонімія вказаних термінів. Внаслідок  такої термінологічної плутанини виникають помилки типу "pars pro toto", що и подальшому ускладнює перекладознавчий аналіз оригінальних та перекладених текстів (тобто текстів із мови оригіналу та перекладу).

1.3 Засоби перекладу (ЗП) - лексика та типові конструкції, що служать для оптимального відображення змісту, стильових характеристик та загального фону при відтворенні оригіналу, розподіляються на дві великі групи: лексикографічні засоби (формальні відповідники) та авторські засоби (функціональні відповідники). Лексикографічні засоби, ґрунтуючись на словникових тлумаченнях, охоплюють дві підгрупи: еквіваленти (одиничні відповідники) та варіанти (множинні регулярні відповідники). Термін "еквівалент" (лат. aequivalens, -tis "рівноцінний", тобто однаковий за величиною) позначає "постійний, або регулярний та однозначний відповідник" між одиницями мови оригіналу й перекладу, тому для позначення ширшого кола цих співвідношень доцільніше користуватися терміном "відповідник". Еквівалентами є однозначні словникові тлумачення, звичні для власних назв (Ukraine; Deutschland; Roosevelt; Adenauer; Friedrich etc.) та специфічних термінів (Kapitalismus; Senator).

Регулярними відповідниками, на думку  перекладознавців, є:

1. одиничні та варіантні відповідники на рівні фонем, морфем, слів, одиничних словосполучень та речень, зафіксованих у двомовних, загальних та спеціальних словниках.
2. Не зафіксовані у цих словниках відповідники, форми яких, однак, виводяться на основі складних та похідних слів чи вивченої спеціальної літератури. За прикладом А. Ф. Архипова, відповідником для відсутнього в сучасних словниках скорочення CAD /САМ є, за матеріалами спеціальної періодики, скорочення САПР/ АСУТП - Система автоматизованого проектування/ Автоматизована система управління технологічними процесами.
3. Не зафіксовані двомовними (чи синонімічними) словниками мовні синоніми, які за набором смислових ознак відповідають закономірним відповідникам. Ці синоніми виявляються на основі активного словника рідної мови самого перекладача
4. Лексичні варіанти можуть стосуватися й вибору (залежно від кон тексту чи навіть тексту) словникових відповідників, які належать до певних синонімічних рядів чи ЛСГ. Тому при перекладі з української німецькою (і навпаки) необхідно вибирати ті варіанти, що є оптималь ними до загального контексту.
5. Граматичні відповідники (однотипні й різнотипні) також бувають регулярними, якщо вони в українській мові максимально наближаються до значень відповідних форм та конструкцій англійської мови. Одно типні відповідники мають аналогічні значення та форми для МО та МГІ, а різнотипні не збігаються за формою та функцією. Важливо вирізнити серед однотипних відповідників їх важливий вид - граматичні відповідники, які, будучи єдино можливими для МО та МП, мають суттєві розходження за формою при максимальній близькості значень. Враховуючи їх сингупярність, ці відповідники можна кваліфікувати як псевдотрансформації Отже, псевдотрансформаціями виступають слова та конструкції перекладу, для яких за будь-якого контексту відсутній інший спосіб вираження відповідних значень.

Проте звертання лише до лексикографічних тлумачень не дозволяє здійснити  адекватний переклад. Більше того, умови  контексту (чи самого тексту) можуть спонукати перекладача відмовитися від використання формального відповідника. Такі обставини спонукають перекладачів вдатися до авторських засобів.

Авторські засоби використовують, як правило, у тих випадках, де лексикографічні джерела перестають бути достатньо ефективними - переклад стосується тих предметів, які відсутні у мові перекладу (наприклад, писанки в німецькій мові) чи відомих їй лише як результат прямого запозичення (комп'ютер, ром, пейджер). У цьому випадку автор застосовує як авторські засоби: а) безеквівалентну лексику та їх частковості: реалії (локальні або темпоральні екзотизми), що за своєю суттю є прямими запозиченнями, б) їх смислові кальки; в) дескрипти- ви та г) трансформації.

1.4 Безеквівалентна лексика та реалії і способи її перекладу

Безеквівалентна лексика включає в себе реалії, тимчасово чи випадково безеквівалентні терміни та структурні екзотизми. Реалії (за термінологією Р. П. Зорівчак) чи локальні та темпоральні екзотизми (за термінологією О. І. Карпенка) - це слова, що відображають реалії життя інших народів - англомовного (Уолл-стріт, авеню, бос) чи українського (гетьман, тлумач, пернач) світу. Близькою до них є група запозичень, які можна було б, враховуючи їх престижно-нормативний характер, позначити як культурні нормативи. Вони стосуються нових соціальних, технологічних чи менеджерських досягнень. Зразками таких запозичень, якими насичені всі засоби інформації (преса, радіо, телебачення тощо) є прямі запозичення слів: "ноу-хау" (Know-how), пейджер (pager), дефолт (default), імпічмент (impeachment: "процедура висловлення недовіри президенту чи іншій верховній владі"). На рекламних щитах можна виявити англомовні покручі українськими літерами на кшталт "Юніком ЛТД Інтернет сервіс провайдер". Це дало привід Ю. Шевельову свого часу зазначити: "Дай Боже, щоб всі знали англійську мову, але не дай Боже, щоб вона стала другою "общепринятою".

У найвідоміших кальках завдяки  гарному мовному чуттю кращі перекладачі, враховуючи актуальність перекладного поняття, слідники виділяють від 3 до 5 рівнів мови (стандартні: фонетичн; лексичний, граматичний: морфологічний, синтаксичний і текстові:;: Мовним рівням, на думку багатьох дослідників, мають відповідати ні перекладу, які оптимально спостерігаються на трансформаціях.

Ґрунтуючись на своєму розумінні одиниці  перекладу, Л. С. Барх\ - ров виділяє  рівні перекладу: фонем/ графем, морфем, слів, словес груп, речень, текстів. А. Д. Швейцер, ґрунтуючись на класифікації делей мовного синтезу В. Г. Гака, пропонує загалом розрізняти три  р:= ні: граматичні трансформації, лексико-семантичне парафразування т ситуативні перетворення. Подібне неузгодження стосується і  зарубаного перекладознавства. Так, Р. Штольце співвідносить трансформапі із тематикою, лексико-семантикою, прагматикою та стилістикою, як: поза сумнівом, накладають свій відбиток на зміни у ПТ. На противаг, дослідникам, які говорять про чотири рівні мови перекладу (фоне тичний, морфологічний, лексичний, синтаксичний), за вивченим нам; матеріалом, основні перетворення (та сформовані ними відповідник;: можна оптимальніше простежити на п'яти основних рівнях мови (я:-: мовної діяльності): до  комунікативних фонетичному, морфологічному, лексичному, синтаксичному і текстовому (з одиницями: фонема графема, морфема, лексема, речення та текст.

Еквівалентність

Проблеми повноцінності перекладу, який коливався від вільного відтворення  змісту (А. та Ф. Шлегелі) до дослівного (Шлайєрмахер), постали вже давно. Від дискусій про те, що переклад "неможливий" або "повністю можливий", учені перейшли до розуміння відносності  цього творчого процесу. Близькість перекладу до оригіналу залежна  від багатьох факторів: від майстерності перекладача, від особливостей мов  оригіналу та перекладу, від характеру  перекладних текстів та способу  перекладу тощо.

І найпопулярнішим є термін "еквівалентність" (див. теорія динамічної та функціональної еквівалентності Ю. Найди), який неправомірно, насупереч вихідному значенню (постійний та однозначний), позначає всі відповідності. Інший популярний термін ґрунтується на понятті адекватний" (від лат. adaequatus "прирівняний"), що означає "рівний, відповідний". Розрізняють відмінні типи відповідності, які будуються па різних моделях.

За ситуативною моделлю еквівалентність  перекладу проявляється у тотожному  відтворенні ситуацій, що, однак, не означає збереження їх герменевтичного  змісту. За семантичною моделлю, відповідності  механістично простежуються на основі тотожності значень (семантики) одиниць мов оригіналу та перекладу на різних рівнях (фонем, морфем, слів, словосполучень, речень, тексту). За інформаційною моделлю еквівалентність розуміється як збереження відносної рівності змістової, смислової, семантичної, стилістичної та функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі та перекладі. Іншими словами, еквівалентність оригіналу та перекладу ґрунтується на різнорівневому розумінні тексту (його ситуацій, підтексту та зазначених вище типів інформації), щоправда, без урахування його комунікативного спрямування.

За комунікативно-функціональною моделлю функціональнозмісто на еквівалентність ґрунтується на тотожному комунікативному ефекті, який виявляє текст оригіналу та перекладу (за рахунок відтворення цілей, ситуації, смислових елементів та синтаксичних структур). Це означає, що перекладач, підганяючи текст під сприйняття читача, не має вносити елементи власного сприйняття. Враховуючи різницю особистісних, культурних та соціальних причин, загалом можна погодитися з В. С. Виноградовим в тому, що визначальним за такою моделлю стає не сам текст, а його комунікативна функція та умови реалізації. У такому випадку спостерігатиметься розмивання внутрішнього зміс- іу, інформаційної суті самого тексту, а об'єкт перекладу буде замінений реакцією тих, хто цей текст сприймає. Спроба поєднати різноманітні моделі проявляється в голістичному підході, який лише розробляється.

Як бачимо, кожна модель вносить  певні елементи до розуміння поняття еквівалентності/ адекватності. Адекватний переклад повинен відповідати загальноприйнятій нормі перекладу, тобто кожна літературна епоха виробляє, а через деякий час переглядає свої критерії адекватності/ неадекватності. Цю думку уточнює молода перекладознавець О. Дзера, яка, згідно з теорією полісистеми, відзначає, що важливою є не тільки відповідність перекладу оригіналові, а й функціонування перекладеного тексту в умовах культури-сприймача та співвідношення з цілим комплексом її оригінальних і перекладних творів. Тому Р. П. Зорівчак слушно зводить проблему адекватної перекладності до її вивчення на обмеженому числі жанрів перекладу. Саме у певних жанрах, відповідних текстах за врахування індивідуальних властивостей стилю можна і слід розцінювати необхідність перекладу тих чи інших деталей, особливо коли вони підпорядковані авторському стилю, тобто розглядати діалектику окремого та цілого. У спеціальних текстах, де соціально-історичний та мовний колорит відіграє незначну роль, вимагається максимальна точність перекладу, уникання замін. Переклад художніх текстів (особливо містерій типу "Аліси в країні чудес" Л. Керолла) вимагає відходу від буквальності та вільного відтворення деталей: "промовляючих імен", гри слів тощо (на фоні загальнолітературного контексту).

Тому, враховуючи вищезазначене, оптимальним  для розуміння цілісного відтворення перекладу видається термін "повноцінність". Повноцінність перекладу, на доповнену нами думку В. Л. Федорова, означає вичерпну інформативно-комунікативну передачу смислового змісту оригіналу (зміст) через повноцінний функціонально-стилістичний відповідник йому (форма) для виконання герменевтичного призначення тексту в контексті відповідного історико-літературного процесу (функція). Іншими словами, повноцінність перекладу полягає не в механічному відтворенні всієї сукупності елементів, а в передачі специфічного для оригіналу співвідношення змісту, форми та інтенцій як єдиного цілого. Детально точна передача окремих елементів не означатиме повноцінної передачі цілого, якщо не буде відтворено його герменевтичний зміст за рахунок надсистемної синергії та емерджентності, що відповідатимуть показникам оригіналу.

Результати цього аналітико-оглядового розділу можна використати для  перекладознавчого аналізу студентами за алгоритмом: засоби (лек- гіпсографічні/ авторські) - рівні трансформації  прийоми компенсації - ступінь досягнення адекватності.

Оскільки мовні картини світу (МКС) різних мов не накладаються, то зарубіжні перекладознавці (Е. Е. von der Weppen; А. F. Segui; R. Ar- ntz/ H. Picht; W. Koller) розрізняють п'ять основних міжмовних груп за денотативною відповідністю належних до них слів: 1 слово -1 відповідник ( анг. mind-укр. дух)    багато (відповідників: (анг. Control = управління,влада -);- 1 (анг. Control-control unit-regulator-governer укр.-влада). (Враховуючи думку И. В. Гете, що "при перекладі слід добиратися до неперекладного, тільки тоді можна по-справжньому зрозуміти чужу культуру, чужу мову", зупинимося при подальшому аналізі переважно на тих словах, які не мають еквівалентів або мають неповні еквіваленти в зіставлюваних мовах.

    Нині ще не склалося  єдиного погляду на проблему  такої лексики. На думку болгарських  вчених С. Влахова і С. Флоріна,  такі слова, які не мають  еквівалентів в тій чи іншій  мові, можна віднести до безеквівалентної лексики і назвати їх екзотизмами, але не реаліями, оскільки, їх не можна назвати носіями колориту країни, чи народу вихідної мови, а надають лише екзотичний відтінок мови-переймача. На їхню думку, не можна на підставі чужинності об'єкта відносити до реалій такі слова, як "пальма" чи "сніг" тільки тому, що в тій чи іншій країні вони не мають матеріального втілення. За спостереженнями інших дослідників, безеквівалентна лексика включає екзотизми-"реалії" (америк. drive in при McDonalds, що позначає обслуговування клієнта в автомобілі), тимчасово безеквівалентні терміни (анг. комп'ютер), випадкові безеквіваленти, що утворилися внаслідок своєрідного членування МКС (укр. доба –анг day?) .

Поза сумнівом, мова, що є своєрідною частиною національної культури, відображає майже всі її етнонаціональні елементи, які не мають еквівалентів у мовах сусідніх країн і тому їх можна віднести до без- еквівалентної лексики. Проблеми реалій, що передають національну фонову інформацію, стають все більше предметом ґрунтовного аналізу в теорії та практиці перекладу англійської, іспанської мов (Р. П. Зорівчак; А. В. Фьодоров; В. С. Виноградов, С. Влахов та С. Флорін та ін.), а також і для англійської мови.

На підставі численних дефініцій  академік ВШ Р П. Зорівчак вивела своє визначення реали у книжці "Реалія і переклад" (1989): "Монолексемні і полілексемні одиниці, що вміщують як основне лексичне значення традиційно закріплений комплекс краєзнавчої інформації!, чужої для об'єктивної дійсності мови сприймача". На основі численних досліджень у перекладознавстві виділяють:

 а) побутові реалії;

 б) етнографічні та міфологічні реалії;

 в) реалії світу природи; 

г) реалії державно-адміністративного  укладу та суспільного життя;

 д) ономастичні реалії;

 е) асоціативні реалії тощо.

Зберегти національну своєрідність оригіналу в перекладі є завданням досить складним. "У процесі перекладу відбувається не тільки зіставлення різних мовних систем, а й зіткнення різних культур і навіть цивілізацій. Цей аспект перекладу виступає, зокрема, рельєфно при перекладі (точніше: відтворенні - ООД) реалій". У практиці перекладу загальноприйнятими вважаються п'ять основних способів відтворення реалій: а) транскрипція (транслітерація);

 б) гіпо-гіперонімічний переклад;