Международный валютный фонд

Випуск спеціальних  прав позики МВФ розпочав ще в умовах бреттон-вудської валютної системи. Це було викликано загостренням проблеми міжнародних платежів, наростанням кризи самої валютної системи, в центрі якої знаходився американський долар. За своїм характером СДР – це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн- членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках у Фонді. Вони розподіляються між країнами- учасницями угоди згідно з їх квотами. Цей розподіл СДР між країнами не потребує з їх боку ніяких внесків.

Членство  у МВФ пов'язане з виконанням конкретних вимог його статуту. Зокрема, в галузі регулювання валютних курсів основні принципи, яких повинні дотримуватися  держави-члени, такі: необхідність уникати  маніпулювання валютними курсами  з метою одержання конкурентних переваг і вирівнювання платіжних балансів; обов'язок здійснювати валютну інтервенцію для зменшення короткострокових коливань курсу своєї валюти; необхідність при здійсненні валютних інтервенцій враховувати інтереси інших держав-членів.

Фонд  здійснює контроль за дотриманням цих  принципів державами-членами, і при  серйозних порушеннях передбачається його втручання. У порядку здійснення контролю проводяться щорічні консультації з державами-членами. Апарат Фонду розробляє рекомендації урядам, враховуючи як характер зовнішньоекономічної діяльності держав-членів, так і їх внутрішнє економічне становище. Для держав велике значення має отримання кредитів від Фонду для регулювання платіжних балансів та зовнішньої заборгованості. Фонд надає їх виходячи з принципу обумовленості кредитів (понад резервну частку країни в капіталі Фонду) проведенням державами певних змін у своїй національній економічній політиці, що часто викликає нарікання з боку тих, хто отримує ці кредити.

Після відміни  паритетної системи держави-члени  МВФ вирішили, що кожна країна матиме право самостійно вибирати метод  визначення вартості валюти. Єдина  вимога - країни не повинні більше визначати  вартість валюти в золоті і повинні  точно інформувати інших членів, за яким методом установлюється вартість валюти. Існують найрізноманітніші  методи. Багато крупних промислово розвинених країн використовують плаваючий  валютный курс: гроші коштують стільки, скільки за них готові платити участники ринку. Інші країни прив'язують курс валюти до однієї з основних валют або групи валют, і тоді, наприклад, при зростанні вартості долара США зростає і курс їх валют. Багато європейських країн підтримують курс своєї валюти у відношені до інших валют групи у визначеному заздалегідь встановленому діапазоні .

Може скластися  враження, що перехід від паритетної системи до нинішньої системи  відкритого обміну означає підривання впливу МВФ. Але це не так, оскільки нинішній підхід вимагає ще активнішої участі МВФ у визначенні економічної  політики держав-членів, що впливає  на валютний курс. При переході до нинішньої  системи країни-члени просили  МВФ не лише включити в сферу своєї діяльності питання змінного курсу, який зрештою є лише віддзеркаленням широкого кругу економічних заходів, а розглядати всі аспекти економічного життя країн-членів, які позначаються на вартості валюти, і об'єктивно оцінювати розвиток економіки всіх членів. Словом, нинішня система передбачає велику транспарентність політики держав-членів і надає ширші повноваження МВФ. Дана діяльність МВФ іменується «наглядом», або контролем за політикою членів відносно змінного курсу. Здійснення нагляду грунтується на тій основі, що тверда і послідовна внутрішня економічна політика забезпечує стабільність змінного курсу, а також розвиток і процвітання світової економіки.

Проводячи періодичні консультації з державами-членами, МВФ отримує інформацію, що дозволяє судити, наскільки відповідально  і відкрито діє країна, визначаючи умови купівлі і продажу її валюти урядами і громадянами  інших країн, а також інформацію про загальний економічний стан країни. Ці консультації дають до того ж можливість МВФ сприяти відміні  обмежень, які вводяться країнами відносно прямого обміну національної валюти в іноземну. В перші роки існування МВФ такі періодичні консультації були обов'язкові лише для членів, що встановили обмеження на обмін валюти, але з 1978 року вони проводяться зі всіма членами.

Зазвичай  консультації проводяться щороку, але  Директор-розпорядник може запропонувати  додаткові обговорення, якщо країна починає несподівано зазнавати  серйозних економічних труднощів  або вважається, що вона дотримується практики, що суперечить інтересам  інших членів. Щороку в столицю  країни прямує група з чотирьох або  п'яти співробітників МВФ, які проводять  близько двох тижнів, збираючи інформацію і проводячи дискусії з представниками уряду з питань державної економічної  політики. Перший етап консультацій пов'язаний із збором статистичних даних по експорту і імпорту, рівню заробітної плати, цінах, зайнятості населення, процентних ставках, грошовій масі в обігу, інвестиціях, податках вступам, бюджетних витратах і інших аспектах економічного життя, що впливають на змінний курс валюти.

Другий етап полягає у проведенні обговорень з високопоставленими державними особами  для визначення ефективності економічної  політики протягом попереднього року і очікуваних змін наступного року, а також прогресу, досягнутого  країною в усуненні можливих обмежень на валютний обмін. Після закінчення нарад група повертається у штаб-квартиру у Вашингтоні і готує детальну доповідь  для обговорення на Виконавчій нараді. В обговореннях, природно, бере участь виконавчий директор, що представляє країну. Він пояснює економічний стан країни і заслуховує оцінки її економічних показників іншими виконавчими директорами. Резюме обговорення, що містить пропозиції, по подоланню економічних недоліків, потім передається уряду країни.

Окрім контролю за міжнародною валютною системою і  фінансової підтримки країн-членів, МВФ сприяє підготовці кадрів у своєму учбовому інституті у Вашингтоні, наданню технічної допомоги щодо деяких спеціальних видів своєї  діяльності, а також випуску всіляких публікацій з питань міжнародних грошово-кредитних відносин.

Інколи через  відсутність кадрів, які мають  досвід щодо вирішення технічно-складних питань державних фінансів і діяльності центрального банку, багато країн звертаються до МВФ за допомогою у вирішенні проблем в цих областях або просять надати експерта для роботи з державними фінансовими відомствами, поки не з'являться досить кваліфіковані вітчизняні кадри. Такі прохання про надання допомоги особливо часто поступали в 60-і 70-і роки, коли багато країн, що здобули незалежність несподівано зіткнулися з проблемами створення центральних банків, випуску нової валюти, створення податкової системи і введення інших фінансових і грошових систем сучасної суверенної держави. МВФ направляв експертів з числа свого персоналу або дослідних консультантів для передачі необхідних знань і підготовки кадрів.

Доступ до даних про стан  податково-бюджетної  і грошово-кредитної сфер та розмір зовнішнього боргу кожної держави-члена  дозволив МВФ стати унікальним джерелом такої інформації для всього співтовариства. МВФ розглядає обмін статистичними даними як невід'ємний елемент співпраці в рамках організації. Практично,  з часу свого створення,  МВФ видає щомісячні і щорічні статистичні публікації, такі як "International Financial Statistics" («Міжнародна фінансова статистика»), які не лише інформують країни про фінансовий стан інших членів, але є і найнадійнішим джерелом статистичної інформації для банків, дослідницьких інститутів, університетів і засобів інформації.

На додаток  до статистичних публікацій, що виходить двічі на рік у довіднику "World Economic Outlook" («Перспективи світової економіки»), МВФ видає серію брошур, що роз'яснюють його політику і програми, неперіодичні серії документів по довгострокових питаннях фінансів і торгівлі, економічні огляди по країнах, «Огляд МВФ» (видання, що виходить раз на два тижні, в якому друкуються статті про економічний стан  країн і міжнародні  фінанси), щоквартальний академічний журнал ("Staff Papers"), що розповідає про результати економічних досліджень персоналу МВФ, а також ряд книг по правових, інституційних і економічних аспектах міжнародної валютної системи.

Напрямки  політики можуть бути різними в залежності  від ситуації в країні, включаючи  причини, що спричинили виникнення проблем. Країна також може потерпати від  відтоку капіталу, і в такому випадку  їй буде необхідно зайнятися вирішенням проблем, що призвели до втрати довіри інвесторів. Причиною тут може бути занадто низька облікова ставка, значний  дефіцит державного бюджету, довготривалий  шок від швидко зростаючого боргу, або неефективна та слабо регульована  банківська система

При відсутності  фінансування з боку МВФ процес корегування  буде більш важким. Наприклад, якщо інвестори стануть відмовлятися від надання нового фінансування, у країни не буде іншого виходу, як проведення корегування, яке досить часто відбувається за рахунок болючого скорочення імпорту  та економічної активності. Фінансування з боку МВФ може полегшити цей  процес завдяки більш поступовому  та ретельно продуманому корегуванню, і, в той же час, гарантувати, що міжнародні резерви країни будуть залишатися на безпечному рівні Необхідно підкреслити, що, наприклад, на відміну від фіскальних надходжень, фінансування МВФ сприяє підвищенню довіри і діє в якості буфера проти потрясінь. Причина полягає в тому, що резерви, надані з боку МВФ, являють собою як активи так і пасиви.

2.2. Формування  позитивного іміджу Міжнародного  валютного фонду

Ставлення до організації визначають, звичайно, реальні вчинки та факти, але у  сучасному світі воно значною  мірою залежить від іміджу, створеного міжнародними засобами масової інформації. Особливо, коли йдеться про комунікативні  процеси, що викликають резонанс у світі, перетворюючись у головну подію  дня у засобах масової інформації, спричинюючи невпинний потік  коментарів, аналітики, прогностики  і рекомендацій для осіб, які приймають  рішення.

Зацікавленість  громадськості в доступі до інформації щодо політичної діяльності МВФ виявляється  як безпосередньо, так і через  засоби масової інформації, які висвітлюють  перебіг подій, пов’язаних з МВФ. Тому для діяльності міжнародної  організації досить важливим явищем є дослідження та огляди міжнародної  преси, звітів пресових агентств, що і  допомагає визначити рівень інформування громадськості та їхнього ставлення  до даної міжнародної організації..

Розглядаючи поняття міжнародного іміджу, спершу варто звернутися до визначень “міжнародний”  та “імідж”, як окремих складових.

Міжнародний, за своєю суттю, це той, який існує  між народами, поширюється на них, у якому беруть участь представники різних країн, народів та який використовують для зв’язку між країнами, народами.

Згідно з  словником, імідж – це штучна імітація або подання зовнішньої форми  якого-небудь об’єкта чи особи. Імідж  – це враження, яке справляє особа, організація або інститут на одну або більше груп громадськості. Це не малюнок, не розроблене в деталях, точне зображення, це швидше декілька деталей, що справляють емоційний вплив.

Отже, можна  зробити висновок, що міжнародний  імідж – це образ суспільно-політичного  інституту, який існує у масовій  свідомості людей різних народів.

В будь-якій організації  існує імідж поза залежністю від  того, хто над ним працює і чи працюють над ним узагалі.

Формування  образу, своєрідного “обличчя”  організації – справа не тільки фахівців у цій області (маркетологів, рекламістів). Імідж організації  формується не тільки спрямованими на це акціями і заходами. Якість виробленої стратегії власної діяльності має  значення для іміджу не менш важливе, ніж реклама і презентації.

Однією з  основних особливостей іміджу є те, що він ніколи не залишається сталим відносного його об’єкту. Щоб відповідати  новим вимогам часу, він повинен  змінюватись, уточнюватись, особливо це супроводжується розвитком економічних, технологічних, соціальних і демографічних  процесів. Імідж постійно повлаштовується  під вимоги аудиторії, є тим, що хоче побачити населення. Ця динамічність іміджу, в свою чергу, відрізняє його від  стереотипу. Користуючись тим чи іншим  стереотипом ми можемо задати певні  основні рамки нашому об’єкту, проте  при розробці іміджу ми повинні враховувати  усі новітні тенденції, які відбуваються навколо нас.

Для формування позитивного іміджу в свідомості світової громадськості необхідно  в повному об’ємі заснувати роль усіх інститутів організації, а також забезпечити комплексний підхід до розробки принципів і методів взаємодії структур міжнародної організації і світової громадськості. Завдання, очевидно, вирішується тільки за рахунок застосування всього арсеналу можливостей каналів комунікативної взаємодії, тобто за умови адаптації прийомів і технологій формування позитивного іміджу.

Розробка  відповідної стратегії і практичної реалізації необхідних кроків вимагає  інтеграції професійних знань і  зусиль багатьох фахівців різних наукових галузей. Зокрема, вельми значуща роль повинна відводитися дипломатії.

Перш за все  слід визначити:

• зміст образу міжнародної організації (для вибору пріоритетних прийомів і технологій формування її іміджу з використанням Паблік рілейшенз);
• пріоритетні завдання організації комунікацій з світовою громадськістю;
• основних суб’єктів організації комунікативних зв’язків за участю кваліфікованих представників для зміцнення образу міжнародної організації і її інтеграції в свідомість світової громадськості;
• канали комунікацій, використання яких дозволить через інститут дипломатії забезпечити «проведення» позитивного образу міжнародної організації в свідомість світової громадськості;
• пріоритети комунікативної дії на соціально-психологічні об’єкти, від мотивації яких залежить формування міжнародного іміджу організації.