Международный валютный фонд

1.2.Структура  і функції Міжнародного валютного  фонду

Найвищий  керівний орган МВФ – Рада керівників, у якій кожна країна (член Фонду) представлена управляючим і його заступником, урядами відповідних  країн, що призначаються на п’ятирічний  термін (це, як правило, міністри фінансів і керівники центральних банків). Рада керівників збирається один раз  на рік та вирішує принципові питання (прийом і виключення краї членів, переглядання часток у капіталі Фонду, вибори виконавчих директорів тощо). Рада керівників вибирає  зі свого складу голову.

Нинішній  статут МВФ передбачає, що Рада керівників може винести ухвалу про створення  нового постійного органу управліня – Ради на рівні міністрів країн-членів для спостереження за регулюванням і адаптацією світової валютної системи. Але він ще не створений, і тому його робочими органами, які готують для нього необхідні матеріали, є 2 комітети. Перший – заснований у 1974 році Тимчасовий комітет (повна назва – Тимчасовий комітет Ради керівників з питань міжнародної валютної системи) складається з 24 керівників МВФ, проводить засідання 2 рази на рік; звітує перед Радою керівників про роботу з регулювання міжнародної валютної системи, а також розробляє пропозиції про внесення поправок до Угоди про МВФ. Проте, на відміну від передбачуваної Ради, Тимчасовий комітет не має повноважень для ухвалення директивних рішень.

Другий –  Комітет розвитку (повна назва  – Обєднаний міністерський комітет Рад керівників МВФ і МБРР з передачі реальних ресурсів країнам, що розвиваються) складається з 24 керівників від МВФ і МБРР, проводить консультації та інформує вказану Раду керівників з питань, які стосуються країн, що розвиваються. Він розробляє рекомендації про ширше застосування статистичних даних при складанні платіжних балансів, координує проведення базового статистичного обстеження портфельних інвестицій і здійснює дослідження з реєстрації потоків, пов’язаних з фінансовими коштами деривативного характеру.

Виконавчим  органом є Директорат (Виконавча  Рада), що складається з 24 директорів, з яких 5 призначаються Великобританією, Німеччиною, США, Францією і Японією, 3 представляють одну з країн –  Китай, Росію, Саудівську Аравію і 16 обираються від решти країн за географічною приналежністю.

Директорат  несе відповідальність за ведення справ  Фонду і працює в його штаб-квартирі у Вашингтоні. Директорат призначає  директора, який очолює адміністративний апарат Фонду і відає поточними  справами. За традицією, ним є європеєць. У керівних органах голоси визначаються відповідно до розміру квот. Кожна  країна має 250 голосів плюс 1 голос  на кожних 100 тис. одиниць СДР її квоти. Рішення ухвалюються простою  більшістю (не менше половини) голосів, а з найбільш важливих питань –  спеціальною більшістю. Оскільки найбільшу  кількість квот у МВФ мають  провідні країни Заходу, а в цілому 25 економічно розвинених держав – 62,8%, то ці країни контролюють і направляють  його діяльність в своїх інтересах. Необхідно зазначити, що США, а також  країни ЄС (30,3%) можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, оскільки їх ухвалення вимагає кваліфікованої більшості голосів (85%).

Однією з  важливих функцій Фонду є надання  додаткових ліквідних засобів своїм  членам за рахунок розподілу спеціальних  прав запозичення (СДР). СДР (або СПЗ  – спеціальні права запозичення) – міжнародна розрахункова валютна  одиниця, яка використовується як умовний  масштаб для порівняння міжнародних  вимог і зобов’язань, установлення валютного паритету й курсу, як міжнародний  платіжний та резервний засіб. Вартість СДР визначається на основі середньої  вартості чотирьох основних валют світу. Визначення питомої ваги кожної валюти проводиться з урахуванням частки країни в міжнародній торгівлі, але  для долара США береться до уваги  його питома вага в міжнародних розрахунках. На сьогодні емітовано 21,4 млрд СРД з сукупною вартістю близько 29 млрд доларів США, що становить близько 2% усіх резервів.

Випуск СДР  МВФ розпочав ще в умовах бреттон-вудської валютної системи. Це було викликано загостренням проблеми міжнародних платежів, наростанням кризи самої валютної системи, в центрі якої знаходився американський долар. За своїм характером СДР  - це своєрідні міжнародні платіжні засоби, що випускаються на основі загальної угоди країн -  членів МВФ і використовуються для безготівкових розрахунків між країнами шляхом записів на спеціальних рахунках у Фонді. Вони розподіляються між країнами -  учасницями угоди згідно з їх квотами. Цей розподіл СДР між країнами не потребує з їх боку ніяких внесків.

Після випуску СДР їх відносна вартість визначалася таким  чином: спочатку одиниця СДР прирівнювалася до золотого вмісту американського долара (0,888 гр.); з 1 липня 1974 р. вона розраховувалася  на основі "кошика" з 16 валют; з 1 січня 1981 р. "кошик" зведено до 5 валют  — долар США, марка ФРГ, японська ієна, французький франк та англійський  фунт стерлінгів. З 1 січня 1991 р. питома вага перерахованих валют у "кошик" становить: долар — 40 %, марка — 21, ієна — 17, франк — 11 і фунт стерлінгів — 11 %.

Емісія  Міжнародним валютним фондом СДР  відносно невелика. У 1970—1972 рр. їх було випущено 9,3 млрд одиниць, у 1979—1981 рр. — ще 12,1 млрд одиниць, тобто всього 21,4 млрд одиниць. Щодо питання можливості нової емісії СДР у МВФ постійно йдуть гострі дискусії. Країни, що розвиваються, наполягають на збільшенні випуску СДР, з тим щоб розширити можливості отримання допомоги від фонду. Провідні західні країни, передусім США, не підтримали цих пропозицій. Водночас Франція у 80-х роках неодноразово висловлювалася за новий випуск СДР, але її ініціатива блокувалася Сполученими Штатами.

Хоча МВФ  створювався як установа співпраці  в області нагляду за міжнародною  валютною системою, він також забезпечує функціонування цієї системи, випускаючи в неї час від часу певні  грошові кошти, інколи вельми значні, у вигляді кредитів державам-членам. Так, МВФ, можливо, найбільш відомий  широкій громадськості операціями по накачуванню мільярдів доларів  у систему під час кризи  заборгованості 80-х років. Швидка і  широко освітлююча у пресі реакція МВФ на цю кризу, можливо, ввела в оману спостерігачів, які вирішили, що МВФ перш за все є кредитною установою. Це невірно, оскільки МВФ залишається контролюючою організацією, що займається, координацією зусиль, , по розширенню співпраці в розробці економічної політики. Проте фінансова функція є важливим напрямком діяльності МВФ

Основними функціями  МВФ є:

• Короткострокове і середньострокове (до 3-5 р) кредитування країн-членів для покриття дефіцитів платіжних балансів або для підтримки макроекономічної стабілізації і структурної перебудови економіки;
• Нагляд за  країнами-членами, що поводять кредитно-грошову і валютну політику і за виконанням Статуту МВФ;
• Пільгове фінансування найбідніших членів з ціллю вирівнювання їх платіжного балансу і допомога економічному росту.

РАЗДІЛ II. РОЛЬ МВФ  В РЕГУЛЮВАННІ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ВІДНОСИН

2.1. Основні напрями  діяльності Міжнародного валютного  фонду

В інституціональній  структурі міжнародних валютних відносин МВФ належить провідна роль.  Про діапазон "інтересів" цієї міжнародної установи свідчать її офіційні цілі, закріплені в ст.1 Статуту: сприяння міжнародному валютному співробітництву  через постійно діючий механізм консультацій та співробітництва у вирішенні  валютних проблем; полегшення розвитку і збалансованого зростання міжнародної торгівлі і тим самим сприяння підтриманню високого рівня зайнятості і реальних доходів; сприяння стабільності курсів валют, забезпечення впорядкованих відносин у валютній галузі, недопущення конкурентного знецінення валют; надання допомоги у створенні багатосторонньої системи платежів за поточними операціями держав-членів; усунення валютних обмежень, які гальмують розвиток міжнародної торгівлі; надання державам-членам коштів в іноземній валюті для покриття дефіциту платіжного балансу без застосування заходів, що завдають шкоди національному або міжнародному розвитку.

Для вирішення  указаних завдань важливе значення має ступінь універсальності  міжнародної організації. У Бреттон-Вудській валютно-фінансовій конференції (1944 р.) взяли участь 44 держави. Однак до встановленого строку (кінець грудня 1945 р.) статті угоди про МВФ підписали 40 держав. У 1950 р. членами Фонду були вже 49 держав, а в 1970 р. - 116. У травні 1992 р. кількість держав - членів МВФ зросла до 157. Членом Фонду стала навіть Швейцарія, яка до цього традиційно утримувалася від формальної участі в міжнародних організаціях.

Одночасно з МВФ був створений МБРР. Мета цієї міжнародної фінансової організації полягає у стимулюванні економічного розвитку країн  учасниць банку, в сприянні розвитку міжнародної торгівлі, наданні економічної допомоги країнам, що потерпіли під час війни, а потім  країнам, що розвиваються.

У сучасних умовах учасниками МВФ є переважна  більшість держав (понад 170), тобто  він є універсальною організацією. З 1947 р. МВФ, як і МБРР, має статус спеціалізованої установи Організації  Об'єднаних Націй. Угода, підписана  ООН та МВФ і МБРР, передбачає певні форми співробітництва  між двома сторонами, хоч і  з деякими обмеженнями. Зокрема, угода передбачає, що сторони не будуть давати одна одній ніяких рекомендацій без попереднього узгодження. Це, безперечно, обмежує можливості ООН впливати на політику Фонду та Банку.

Ресурси Фонду  формуються шляхом внесків держав. Кожна держава-член має відповідним  чином розраховану квоту (внесок), від розміру якої залежить кількість  голосів країни у Фонді: кожна  держава-член дістає 250 голосів незалежно  від розмірів її квоти плюс один голос на кожні 100 тис. СДР її квоти. Таким чином, величина квоти визначає можливості країни впливати на політику організації. Цим же визначається і обсяг кредитів, які держава-член може отримати від фонду.

Делегація колишнього СРСР, яка брала участь у Бреттон-вудській валютно-фінансовій конференції, парафувала Статті угод про МВФ та МБРР, хоч і виступала проти ряду положень цих статей (зокрема, з питань надання Фонду інформації про економічне становище країни, про виробництво, вивіз та ввіз золота, про стан платіжного балансу та з деяких інших питань). Однак у кінці 1945 р. СРСР відмовився підписати угоду про входження до МВФ та МБРР. Очевидно, в прийнятому рішенні проявилися антаркічна суть адміністративно-командної системи, а також ті ідеологічні основи, які визначали характер зовнішньоекономічної політики країни: в основу були покладені уявлення про звуження зони капіталізму і загострення всіх його суперечностей, про прогресуюче поглиблення загальної кризи капіталізму і т.п.

Статут  Фонду передбачає періодичний, не менше  одного разу в п'ять років, загальний  перегляд квот, з тим щоб приводити  їх у відповідність із співвідношенням  економічних потенціалів країн-членів, що змінюються, та їх роллю в системі  міжнародних економічних відносин. До цього часу здійснено дев'ять  таких переглядів. У результаті капітал  Фонду був збільшений з 7 514 млн СДР у 1946 р. до 135 200 млн СДР (або 183 400 млн дол.) у 1992 р. Зростанню капіталу Фонду сприяє також вступ до нього нових держав.

Первісні  квоти держав-засновників визначалися  з допомогою так званої бреттон-вудської формули, яка включала основні економічні показники кожної країни. Формула давала базу і для визначення квот країн, які вступили до Фонду пізніше. Згідно з цією формулою:

Квота - (0,02 Y + 0.05К + 0,10 М + 0,10 V) (1 + Х/Y),

де Y - національний доход країни в 1940 р., К - резерви золота і доларів країни на 1 липня 1943 р., М - середньорічний імпорт у 1934-1938 рр., V - максимальний показник експорту в 1934-1938 рр., Х - середньорічний експорт у 1934-1938 рр.

Формула враховувала  становище країни та її участь у  світогосподарських зв'язках протягом попереднього досить тривалого періоду часу. Визначена таким чином база могла доповнюватися показниками, що відображали інші специфічні особливості економічного становища країни.

На  початку 60-х років бреттон-вудська формула була переглянута. Змінилися коефіцієнти показників, зменшилася вага окремих компонентів. Це мало підвести базу розрахунків під те фактичне співвідношення квот, яке склалося на той час у Фонді. До того ж основна формула була доповнена чотирма іншими, в яких при тій же базі перемінних використовувалися різні коефіцієнти (наприклад, підвищувалося відносне значення торгівлі і зменшувалося значення показників національного доходу та золотовалютних резервів і т.п.).

У ході восьмого (1983 р.) і останнього, дев'ятого (1987- 1990 рр.) загального перегляду квот в економічні критерії для визначення величини квот знову були внесені  зміни. Зокрема, замість показника  національного доходу вводився показник валового внутрішнього продукту, введені також показники поточних платежів та надходжень. У цілому методи розрахунку були дещо спрощені, і основна формула прийняла такий вигляд:

Квота = (0,01Y + 0,025R + 0,05Р + 0,2276 VC(1 + С/Y),

  де Y - валовий внутрішній продукт  у 1985 р., R - середньомісячний показник резервів у 1985p; Р - середньорічні поточні платежі країни в 1981-1985 рр., С - середньорічні поточні грошові надходження в 1981- 1985 рр., VС - змінність поточних надходжень, яка визначається як відхилення від середнього п'ятирічного показника в 1973-1985 рр.

Специфіка членства у МВФ (як і в МБРР) полягає  в тому, що держави заінтересовані мати максимально високу квоту.

Останній, дев'ятий загальний перегляд квот мав  свою специфіку. По-перше, він був  дуже розтягнутим у часі (березень 1987 р. - червень 1990 р.). Було прийнято рішення про загальне збільшення квот Фонду на 50 %, що довело капітал Фонду, як вже зазначалося, до 135 200 млн СДР. У подальшому загальна квота зростала внаслідок розширення членського складу Фонду. По-друге, набрання чинності цього рішення було пов'язане з введенням третьої поправки до статуту, яка передбачає підвищення відповідальності держав за свої зобов'язання. Передбачалося, що ця поправка буде ратифікована державами до кінця 1991 р. Насправді ж цей процес затягнувся, тому фонд надає відомості про квоти держав як у межах восьмого, так і дев'ятого переглядів. Саме в цей період були визначені квоти нових членів Фонду  колишніх республік СРСР.

Квота всіх країн - колишніх республік СРСР становить 4,76 %. За станом на 30 квітня 1992 р., коли рішення  про збільшення квот згідно з дев'ятим переглядом ще не набрали чинності, квота США становила 17 918 300 тис. СПЗ, Великобританії - 6 194 000 тис., Німеччини - 5 403 7000 тис., франції -  4 482 800 тис., Японії  - 4 223 300 тис. Ці квоти забезпечують указаним країнам відповідно таку частку голосів: 18,86 %, 6,54, 5,71, 4,74 і 4,47 %. Отже, разом п'ять країн з найбільшими квотами мають 40,32 % всіх голосів у Фонді.

Ці показники  дещо зміняться з набранням чинності рішень, прийнятих у результаті дев'ятого перегляду квот. Зокрема квота Японії зрівняється з новою квотою Німеччини, а квота Франції  -  з квотою Великобританії. Що ж стосується Сполучених Штатів, то в цій країні прийнято закон про збільшення внеску у МВФ на 12 млрд дол.

Вступ до МВФ  пов'язаний з певними валютними "витратами". Чверть свого внеску країна повинна внести у вільно конвертованій валюті, решту  -  в національній. Однак ці витрати валюти мають своєрідний характер. Внесена валюта може бути в будь-який момент і без всяких умов викуплена країною за національну валюту для здійснення платежів за своїми зовнішніми зобов'язаннями. Валютна частина внеску (в умовах бреттон-вудської системи -  золота частка) являє собою фактично частину валютних резервів країни, її переміщення на рахунки МВФ дисциплінує держави, змушує їх удаватися до використання цих резервів лише у випадку крайньої необхідності. Тому за класифікацією МВФ золотовалютні резерви країн складаються з таких компонентів: золото, іноземна валюта, "позиція" в МВФ (тобто валютна частина внеску), спеціальні права позики (СДР).