Розкриття внутрішнього буття людини в новелах Михайла Коцюбинського « Intermezzo» і «Цвіт яблуні»

     Зрозуміло,що така назва твору – символічна,це так званий перепочинок від бурхливих подій,зумовлений неможливістю спокійно жити далі в духовному плані.

     Вищенаведені поняття стосувалися передусім літературознавчих аспектів дослідження. Також необхідним для роботи є поняття  буття, воно належить до філософських категорій і тому має досить широке трактування.

     У широкому  розумінні буття є захоплююча реальність, гранично загальне поняття про суще взагалі. Буття є те, що існує: матерія, речі, властивості, зв`язки і відносини. У формі духовної реальності існують ідеї, теорії, гіпотези, навіть плоди найбурхливішої фантазії.Отже, буття охоплює і матеріальне, і духовне.Буття – це загальна основа практично діяльного і пізнавального освоєння людиною світу[14,с.330].

     Більш вузьке  поняття, яким ми будемо послуговуватися  в роботі, - внутрішнє буття або  суб`єктивне буття.

     Суб`єктивне (ідеальне) буття притаманне окремій людині і є результат соціалізації, внутрішньої духовної діяльності, що не припиняється до кінця життя. До суб`єктивного буття належить: свідомість індивіда з усією її різноманітністю швидкоплинних вражень, почуттів, переживань, думок, ідей, переконань, настанов, знання, самосвідомість, неусвідомлення та ін[14,с.334].

     Античні філософи називали внутрішній, духовний світ людини мікрокосмом, на відміну від "великого світу" - "космосу", що оточує і саму людину, і населену людством область всесвіту - Ойкумену. Мікрокосм людини, з одного боку, індивідуальний, оскільки кожна людина неповторна завдяки унікальності своїх особистих якостей, здібностей, життєвого шляху, свого місця в суспільстві. Але, з іншого боку, у духовному світі людини не можуть не міститися моменти, що поєднують її з іншими людьми, загальні іноді для всього людства, іноді для етнічної чи вікової групи, іноді для соціальної групи чи колективу.

    Із визначень суб`єктивного буття та мікрокосму як внутрішнього буття людини варто узагальнити, що духовний світ людини хоч і індивідуалізований, але не може існувати без впливу людей, які оточують певну особистість, і взагалі без впливу середовища.

Розділ 1.2. Проблема внутрішнього буття людини в новелах Коцюбинського з  погляду фахівців.

     На початку ХХ ст. стала відчутною криза прозового жанру. Українські письменники шукали шляхів оновлення прози. Прозаїки початку 20 сторіччя звертають особливу увагу на внутрішній світ людини, щонайменші порухи її душі, мінливі миттєві відчуття та переживання; досліджують приховані імпульси дій і вчинків. Не відмовляючись від великих форм, нові прозаїки культивують переважно жанр оповідання та новели. Нове суспільство потребувало такого літературного жанру, який міг би негайно реагувати на бурхливі події; встигати за прискореним темпом часу. Оповідання та новела й були саме тією короткою й мобільною прозовою формою, що давала змогу через змалювання часткових, буденних подій виявити глибокі зрушення. Найвиразніше шукання нових шляхів виявляється у творчості Михайла Коцюбинського. «Будучи трохи старшим віком від своїх товаришів, М. Коцюбинський, однак, увійшов до молодшого покоління українських діячів, які виступали з нових теоретично-естетичних позицій. Це було покоління Лесі Українки й О. Кобилянської, В. Стефаника і М. Яцкова, М. Вороного, Г. Хоткевича і Б. Лепкого. Принципово заперечуючи стару оповідну манеру, характерну для письменства ХІХ ст. від Г. Квітки-Основ’яненка і Марка Вовчка до І. Нечуя-Левицького та Панаса Мирного, вони утверджували естетичні вартості новітньої європейської літератури» [3, 44].

     Під знаком М.Коцюбинського, справедливо стверджує В.Агеєва [2,36], розвивалася чи не вся українська психологічна проза прешої половини 20 століття. Вплив його імпресіоністичної манери позначився на творчості В.Підмогильного, М.Хвильового, Г.Косинки та ін.Саме М.Коцюбинський одважився заглянути в глибини людської психіки, розкриваючи неоднозначність і суперечливість душевного світу людини,що було притаманне європейському модернізму і поставило його в  ряд видатних модерністів світового рівня.

     Як ми уже  відзначили,основними ознаками імпресіонізму в літературі є заглиблення у внутрішній світ людини, відтворення в яскравих художніх деталях найтонших змін у настроях і в природі, психологізм у змалюванні персонажів, особливий лаконізм прози, ритмічність, одночасна відмова від великих соціальних проблем. «Об’єктивний «природний» зміст» імпресіоністичного тексту – це навіювання певних смислів шляхом тонкої фіксації суб’єктивних вражень, відчуттів ліричного героя через пейзажні замальовки, деталі, розкладання рухливих, лінгвістичних емоцій до найтонших складових, передача внутрішнього руху почуттів, мотивація певних вчинків героя саме його переживаннями» [7, 7].

Так наприклад , у творі  «Intermerzzo» автор добирає дуже вдалі тропи, щоб передати втому, сум’яття героя, його бажання втекти від людей, чиє існування «входить в моє мов повітря крізь вікна і двері». «Намагання вийти туди, де не має людей, щоб заглибитись у себе й відпочити, продиктоване втомою героя, яка стає «дійовою особою» [17, 18].

     Визначальна риса творчості письменника – зосередження уваги на психологічних колізіях. Після 1901 року провідним жанром малої прози Коцюбинського стала соціально-психологічна новела. «Особливість стилю Коцюбинського, - і це має безпосередній стосунок до його імпресіонізму, - полягає в тому, що він, як правило, не змальовує раціональну сферу психіки людини. Психічний світ персонажів в Коцюбинського постає насамперед у зовсім іншому вимірі – емоційно-чуттєвому» [5, 47].

     Звернемо увагу на імпресіоністичного пейзаж “Intermezzo” , в якому яскраво простежується його зумовленість душевним станом героя. Сумніви, страх, утома і, водночас, радість, спокій, захоплення – усі ці процеси, що відбуваються в житті героя, проектуються і на стан природи. (“Раптом все гасне, вмирає. Здригаюсь. Що таке? Звідки? Тінь? Невже хтось третій? Ні, тільки хмарка. Одна хвилинка темного горя – і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво – і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Наче хотіло злетіти” [21, c. 303]).

     Головною рисою новел М. Коцюбинського є показ почуттів і переживань персонажів переважно шляхом цілеспрямованого добору певних фактів, деталей пейзажу, портрета, інтер’єра. Специфіка психологізму Коцюбинського ще й в тому, що внутрішній світ зображується через суб’єктивні переживання ліричного героя. «Психічний стан героя Михайло Коцюбинський відтворює як постійну складову в структурі характеру, той фон, на якому виявляються психічні процеси і властивості особистості» [6, 37].

     У зв’язку з суб’єктивним поглядом оповідача постає питання про те, чи саме картини природи  зображені в новелі «Intermezzo». На перший погляд так, але якщо зважити на те, що ми постійно бачимо навколишній світ очима головного персонажа, який втікає на лоно природи, щоб краще розібратися в своїй душі і відпочити, то можна зробити припущення, що саме свій душевний стан головний герой і проектує на образи природи, а, отже, предметом зображення в творі є не природа, а душа героя з його переживаннями. У статті “Імпресіонізм як мрія про гармонію” Ю. Кузнецов зазначає: “Насправді ж образи квітів, рослин, птахів, тварин – це лише зовнішні вияви тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя” [22, c. 80]. “Природа і оточення,  – за І. Ненько, – існують не самі по собі, а лише у світосприйнятті, світопереживанні героя” [24, c. 12]. Тому саме в душі, а не в природі, жайворонок грає на арфі або ж кидає “з неба на поле свою свердлячу пісню” [21, c. 306], а зозуля “б’є молоточком у кришталевий великий дзвін” і “сіє тишу на травах” [21, c. 300]. Ю. Кузнецов, говорячи про новели “Цвіт яблуні”, “Intermezzo”, “Невідомий” наголошував на тому що “ці новели є, власне, суцільними внутрішніми рефлексіями героїв” [23, c. 48].

     Сформована художньо-психологічна концепція Михайла Коцюбинського – уявлення про переживання людини як про безперервний психічний процес, який виявляє її соціальну поведінку, - відрізнялась од тих уявлень про людину, які склалися в попередників письменника. «Якщо письменники старшого покоління прагнули змалювати ті чи інші суспільні порядки, ілюструючи їх тими чи іншими типами, або показати, як певний характер розвивається серед такого чи іншого оточення, то письменники молодшої генерації ставлять собі вже іншу мету. Для них головне – людська душа, її стан у тих чи інших обставинах» [6, 36].

     Письменник виробляв і свої засоби зображення душевного стану. «Одним з найпоширеніших є окреслення на початку твору того замкненого художнього простору, який дає вже певну настроєву тональність, одразу вводить читача в атмосферу переживань персонажа. Контраст світлотіні в експозиційному інтер’єрі нерідко символізує протистояння життя і смерті, - категорій навколо яких обертаються думки ліричного героя» [6, 37], як от у творі «Цвіт яблуні».

     Передачі  внутрішнього світу ліричного  героя в новелі «Цвіт яблуні» сприяють незвичайно точні спостереження. Вражають своєю майстерністю деталі у творі. Вони настільки життєво вірні, настільки типові, що з новели зникає її творець – письменник, а твір сприймається як живий, безпосередньо відбиток життя. До того ж форма (розповідь від першої особи) надає новелі більшої інтимності і ліризму, допомагає глибше розкрити всі найточніші порухи душі. Вже з перших рядків кидається в око контраст між мороком кімнати, пізнього вечора і неторканою білою постіллю ліричного героя. А за чорним вікном лежить світ, де квітнуть яблуні. Цей контраст ніби нагадує, що в житті все протиставляється і краса і потворність, добро і зло, життя і смерть.

     Коцюбинський звертався до найбільш оригінальних прийомів зображення художнього простору. До таких прийомів можна віднести й ракурс, де художній простір, у якому має розвиватися дія, бачиться наче очима самого героя. «При цьому точка зору оповідача найбільшою мірою виражає і психічний стан героя, й ідейну позицію автора» [6, 37].

     Єдність художнього простору й відповідно однорідність психічного стану підкреслює, як правило, обрамлення експозиційним і фінальним пейзажами. Ці пейзажі М. Коцюбинський дуже вміло використовує. «Картина природи, відтворена крізь сприйняття героя, перестає бути тільки зображенням місця, дії і стає водночас індикатором його почуттів, переживань» [5, 47].Зауважимо, що у новелі «Інтермеццо» почуття ліричного героя на початку є контрастом до природи, на лоно якої він так поспішає. «Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в край неба. Невідступно за мною летить хмарка дрібненьких мушок. Бачу, як синє небо надвоє розтяли чорні дихаючі крила ворони» [20, 236].

     Кожна деталь пейзажу набирає яскраво символічного забарвлення, вона зображена під кутом зору сприйняття героя. Для Коцюбинського характерна персоніфікація природи, яка подається завжди у вічних змінах, в русі, у розвитку, нерозривному контакті з переживаннями людини. Все це зумовлює глибокий ліризм творів письменника. Пов’язання щирого ліризму з психологічним аналізом – одна з особливостей його стилю. Описи природи у Коцюбинського вражають своєю мальовничістю, гармонійністю, багатством і оригінальністю художніх засобів.

      Зокрема, у новелі «Intermezzo» помітні елементи символізму (назви «дійових осіб» виступають символами психодуховних процесів героя). Замість традиційного подієвого сюжету (сюжету вчинків і дій героїв) письменник вдається до сюжету внутрішнього, який становлять зіткнення різних переживань. Символічні образи й ускладнена метафорика надають твору жанрових ознак у прозі. На перший погляд, новела «Intermezzo» становить майже суцільний пейзаж — опис природи вії багатоманітних виявах. Насправді ж образи квітів, рос лин, птахів, тварин — це лише символи тих внутрішніх явищ і процесів, що відбуваються в душі героя.

      Автор настільки володіє словом, що перед читачем зріло постають описані картини, чаруючи зір, переконуючи в тому, наскільки велика сила справжнього мистецтва. «У новелі «Intermezzo» особливо привертає увагу вміння М. Коцюбинського створювати зорові образи, «малювати», а не описувати, тонко і майстерно використовувати гру кольорів, світла й тіні, руху і спокою» [18, 8]. Водночас бачимо гармонійне поєднання звукових і зорових образів, пов’язування слухових вражень із кольоровими. Так, «йду, гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Тихо плине блакитними листами льон» [19, 236].

Новела наповнена звуками, шумом і тишею. «Галас – це клацання «залізної руки» міста, поїзд, який не йде, а летить, мчить уперед, торохкотить, уривки розмов пасажирів. На противагу цьому – тиша поля, простів» [17,с.19]. Саме ефект контрасту і є ознакою психологічного імпресіонізму М. Коцюбинського. У творі природа – повноправний герой твору, а не тло події чи допоміжний елемент.

     Розглядаючи імпресіоністичні новели М.Коцюбинського,слід зазначити, що в них послаблена роль зовнішнього сюжету, хоча характери персонажів розкриваються через зіткнення, взаємостосунки з іншими персонажами.  «Домінуючою формою психологізму в новелах кінця 1890-х-початку 1900-х років є розкриття внутрішнього через внутрішнє. До того ж останнє виступає як безпоспередньо психічне: думки, емоції, уявлення, відчуття тощо та як сприйняття персонажем оточуючої його дійсності»[8,464].Тобто письменник-імпресіоніст більше уваги приділяє не вчинкам і поведінці або навколишньому світові, а враженню героя про цей світ і самого себе. Елементи такого прийому спостерігаються в новелах «Цвіт яблуні», «Intermezzo».

 Висновки до 1 розділу:

     На початковому етапі досліждення було дано визначення таким стрижневим поняттям як новела, імпресіонізм, психологізм, етюд, інтермеццо, внутрішнє буття, які в комплексі становлять інструментальну базу для зображення внутрішнього світу людини мистецтвом слова, всі ці терміни взаємопов`язані і допомагають вибудувати завдяки відповідним формам і художнім засобам душевний стан людини, а також розкривають суть досліджуваної проблеми.

Найголовніше в стилі  Михайла Коцюбинського — це його особливий самобутній характер імпресіонізму. Вишуканий імпресіонізм письменника виявляється в надзвичайній тонкості психологічного заглиблення в усі душевні порухи та все те, що творить силу осяйності барв самою зображення.

     Письменник зображав самозаглиблених персонажів, психічна активність яких невіддільна від осмислення власних життєвих принципів, цінностей, роздумів над власним душевним станом.  Для передачі глибоких психічних зрушень, самоаналізу, роздумів людини прозаїк використав психологізовану авторську оповідь, складну структуру описів, динамічні пейзажі, психологічне портретування.

 Розділ 2. Розкриття внутрішнього буття людини в новелах Коцюбинського «Intermezzo» і «Цвіт яблуні».

 2.1. Зображення буття особистості у творі «Цвіт яблуні».

М. Коцюбинський створив  оригінальний, високохудожній твір, що визначається незвичайною точністю спостережень .

Розглянемо художній світ новели М. Коцюбинського «Цвіт яблуні»(хоча жанр твору сам автор визначив як «етюд») . У творі М. Коцюбинський підносить проблему ставлення мистецтва  до дійсності.  «Цвіт яблуні» являє  собою переважно суб’єктивну  глибинну психологічну сповідь, де переживання  батька з приводу агонії «моєї  дитини» розкладені до найдрібніших чинників, де поняття об’єктивного і суб’єктивного власне збігаються» [2, 9].