Розкриття внутрішнього буття людини в новелах Михайла Коцюбинського « Intermezzo» і «Цвіт яблуні»

Розкриття внутрішнього буття людини в новелах Михайла Коцюбинського

« Intermezzo» і «Цвіт яблуні»

     Зміст

     Вступ

Розділ 1.  Теоретичні основи дослідження.

1.1.Визначення основних понять з досліджуваної теми.

1.2. Проблема внутрішнього буття людини в новелах Коцюбинського з погляду фахівців.

Висновки до 1 розділу.

Розділ 2. Розкриття внутрішнього буття людини в новелах Коцюбинського «Intermezzo» і «Цвіт яблуні».

2.1.Зображення буття особистості у творі «Цвіт яблуні».

2.2.Інтерпретація внутрішнього світу людини в новелі «Інтермеццо».

Висновки до 2 розділу.

 ВИСНОВКИ

 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

     Актуальність теми. Українська література кінця 19-початку 20 століть засвідчує динамічний розвиток прози. Значні зміни відбуваються в ідейно-тематичному змісті творів, художніх принципах відтворення дійсності. Митці зосереджували увагу на внутрішньому світі особистості, посилюючи психологічний аналіз. Духовне життя людини зображується у різних вимірах: соціальних, етичних, національних, культурних, психологічних вимірах.

     В українській прозі цього періоду яскраво вирізняється постать видатного письменника Михайла Михайловича Коцюбинського. Його твори характеризуються відтворенням внутрішнього світу персонажів, заглибленням у психологічні процеси людини з метою розкриття роздвоєності душі. Письменник переконливо зображав найменші прояви і порухи внутрішнього життя особистості, детально показуючи його складність і різноманітність у всіх деталях.

     Михайло Михайлович Коцюбинський – письменник-модерніст, великий естет і людинознавець, визначний художник слова. В українській прозі початку ХХ ст. посідає особливе місце, ставши майстром імпресіоністичного малюнку. Творчість письменника за способом трактування життєвих явищ і зображальною манерою була настільки неповторною, оригінальною, що спричинила своєрідний вибух у художній свідомості кінця ХІХ – початку ХХ  ст.

     Такі визначальні риси нової прози як зображення психологічних станів персонажа, настроєва єдність автора і ліричного героя, потужний струмінь ліризму були притаманні передусім художньому світу М. Коцюбинського, новели якого по праву належать до неповторних явищ світового рівня.

     Актуальність роботи полягає в тому,  що в останні роки змінився підхід до літератури, змінилося ставлення до творчості М.Коцюбинського, до виявів модернізму і імпресіонізму. Змінилося й сприйняття творів читачем і критиками. Тому у роботі зроблено акцент на елементах психологізму, глибині проникнення у внутрішній світ людини саме завдяки засобам імпресіонізму, які допомагають створити виразний образ людини, розкрити її духовний світ.

     Дослідженням творчості Коцюбинського займалося багато літературознавців, таких, як В.Агєєва, Ю. Кузнєцов, Г. Логвин, Н.Головченко, Н.Калениченко, Я.Поліщук, Л.Новикова та інші. Так, наприклад, Н.Головченко у статті «Структурно-стильові домінанти імпресіонізму» не зупиняється тільки на творчості Коцюбинського, а дає аналіз його творів у порівнянні з творами Кнута Гамсуна, Івана Буніна. Кузнєцов Ю. у статті «До проблеми вивчення стилю М. Коцюбинського» вивчає стильові моделі М. Коцюбинського в сьогоднішньому літературознавстві.

     Багато проблем, піднятих художником слова майже століття тому, залишилися актуальними й сьогодні. А проблема внутрішнього буття взагалі невіддільна від існування окремої людини, бо людина – особистість, індивідуальність. Михайло Коцюбинський тонко зобразив внутрішню людську сутність, що стало дискурсом дослідження.

     Об`єкт дослідження – новели М.Коцюбинського «Intermezzo» і «Цвіт яблуні», в яких відбилися особливості внутрішнього буття людини.

     Предмет дослідження –  художнє втілення внутрішнього буття людини в новелах М.Коцюбинського.

     Мета курсової роботи полягає у дослідженні новел М.Коцюбинського «Intermezzo» і «Цвіт яблуні» з точки зору специфіки відображення внутрішнього буття людини.

Реалізація мети передбачає розв’язання таких завдань:

• Визначити основні поняття з теми;
• Опрацювати літературознавчу, педагогічну, методичну літературу з проблеми дослідження;
• Проаналізувати новели в ракурсі проблеми дослідження;
• Підвести підсумки дослідження.

Метод дослідження:

Теоретичний: аналіз літературознавчої, критичної літератури з теми дослідження, літературознавчий аналіз художніх творів М.Коцюбинського, синтез, спостереження, порівняльно-історичний.

     Практичне  значення роботи полягає в можливості використання матеріалів курсового дослідження вчителями-словесниками під час опрацювання творчості Михайла Коцюбинського в школі, в позакласній та позаурочній роботі.

     Структура курсової роботи: вступ, два розділи, висновки, список використаної літератури.

Розділ 1.  Теоретичні основи дослідження.

Розділ 1 .1.Основні теоретичні положення з теми.

М.Коцюбинський - великий майстер імпресіоністичної новели, в якій за допомогою художніх засобів та яскравих художніх деталей передані найтонші відтінки почуттів і вражень. Саме тому мова природи стає основною для передачі душевних станів ліричних героїв.

Спробуємо визначити,що ж  таке новела,користуючись різними джерелами.

1) Нове́ла (італ. novella, від лат. novellus — новітній) — невеликий за обсягом прозовий епічний твір про незвичайну життєву подію з несподіваним фіналом, сконденсованою та яскраво вимальованою дією .

     Новелі властиві лаконізм, яскравість і влучність художніх засобів. Серед різновидів епічного жанру новела вирізняється чіткою й усталеною конструкцією. До композиційних канонів новели належать: наявність чіткої та згорненої композиції з яскраво вираженим композиційним осередком (переломний момент у сюжеті, кульмінаційний пункт дії, контраст чи паралелізм сюжетних мотивів і т.д.), перевага сюжетної однолінійності, зведення до мінімуму кількості персонажів.

     Персонажами новели є особистості, як правило, цілком сформовані, що потрапили в незвичайні життєві обставини. Автор у новелі концентрує увагу на змалюванні їх внутрішнього світу, переживань і настроїв. Сюжет новели простий, надзвичайно динамічний, містить у собі момент ситуаційної чи психологічної несподіванки[12,с.76].

2) Новела - це дуже короткий твір переважно про одну якусь надзвичайну подію, що стала поворотною в долі персонажа чи кількох головних персонажів. Дія в ній напружена, розвиток сюжету драматургічно стрімкий, гостро конфліктний, із різкими зламами. Новелу іноді образно називають сестрою драми, а властива їй лірична атмосфера й філософська заглибленість у явища життя зближує новелу з ліричним віршем. Таким чином, новела, будучи за жанром епічним твором, поєднує в собі й ознаки лірики та драми. Їй властиві точний, виразний і багатозначний штрих, наскрізна деталь, що передає потрібні авторові думки та настрої, лаконізм в усьому, велика економність у застосуванні художніх засобів[15].

Отже, на основі визначень виділимо наступні особливості новели:

- побудова сюжету на основі певної події;

- конфлікт більш загострений, аніж в оповіданні, події розвиваються напруженіше , динамічніше;

- часті раптові повороти дії;

- парадоксальність ситуацій;

- несподівана розв'язка;

- посилена увага до окремих художніх деталей;

- стислість розповіді про події та персонажів;

- нетривалий час дії;

- основних дійових осіб дві-три;

- прозова форма.

     Наведені визначення  відбивають основні елементи жанру новели, подають його особливості.

     У М.Коцюбинського, на думку науковців, новела набуває імпресіоністичних рис. Дамо визначення імпресіонізму:

1)Імпресіонізм –  течія в мистецтві й літературі другої половини 19-початку 20 століття, митці якої основним своїм завданням вважали витончене відтворення суб`єктивних вражень та спостережень, мінливих відчуттів і переживань, але без заглиблення в їх суть[1,с.6].

2)Імпресіонізм (від фр. impression – враження) розглядається як течія у мистецтві модернізму, яка основним завданням вважала «ушляхетнення, витончене відтворення особистісних вражень та спостережень, мінливих миттєвих відчуттів та переживань [9,с.5].

3) Імпресіоні́зм (від фр. impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань.

     Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, а також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього[12,с.42].

     Виокремимо визначальні риси імпресіонізму:

- зображується не сам  предмет, а враження від нього;

  - імпресіоністи орієнтуються  на почуття, а не на розум; 

- відмова від ідеалізації:  ставлячи перед собою завдання  зафіксувати реальні моменти,  імпресіоністи найчастіше заперечували  поняття ідеалізації й ідеалу, адже ідеал відсутній в конкретній  реальності;

- часопростір ущільнюється  і подрібнюється, предметом мистецької  зацікавленості стає не послідовна  зміна подій і явищ (фабула), не  соціальний, логічно впорядкований історичний відрізок або період життя героя, а уривчасті фрагменти, відбиті у свідомості персонажа;

- герой імпресіоністичного  твору цікавий не так своєю  активністю, спрямованою на перетворення  зовнішнього світу, як саме  «пасивною» здатністю сприймати,  реагувати на зовнішні збудники, бути носієм, навіть колекціонером  вражень; 

- найпоширенішим жанром  імпресіонізму стає новела. Український  імпресіонізм на тлі західноєвропейського  мав яскравіше лірико-романтичне  забарвлення[12,с.43].

     Перше визначення більш стисле,але конкретніше,ніж друге,але останнє розгорнуто пояснює зміст поняття.

     Поняття імпресіонізму нерозривне з поняттям психологізму, вони органічно поєднуються на одному мистецькому тлі. Тому необхідно з`ясувати і цей термін:

1) Психологізм - це певна художня форма, за якою стоїть і в якій виражається художній сенс, ідейно - емоційний вміст.Українська література ХІХ століття, особливо другої його половини, займає тут особливе, унікальне місце. За загальним визнанням, саме в ній психологізм досягає високих вершин, пізнання і освоєння внутрішнього світу людини набувають небувалої глибини гостроти[12,с.102].

2) Психологізм в літературі - повне, докладне й глибоке зображення засобами художньої літератури внутрішнього світу літературного героя: його почуттів, емоцій, бажань, думок і переживань. Згідно з А. Б. Єсіну, психологізм - «це досить повне, докладне й глибоке зображення почуттів, думок, переживань вигаданої особи (літературного персонажа) за допомогою специфічних засобів художньої літератури».

     У центрі уваги письменників-психологів — зображення душевного стану героїв з його протиріччями, труднощами; показ динаміки характеру, динаміки душі як складного процесу, пов'язаного з боротьбою настроїв, з глибокими кризами, зі зміною одних душевних якостей іншими[16].

     З наукової точку зору друге визначення достовірне і послужить інструментом у дослідженні поставленої проблеми.

     Також необхідним є означення такого терміну як етюд, яким вважають твір «Цвіт яблуні».

1) Етюд (фр. etude — вправи, вивчення)  в літературі — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру ("Цвіт яблуні", "Невідомий" М.Коцюбинського, "Дорога" В.Стефаника, 'Три зозулі з поклоном" Гр. Тютюнника та ін.). Поряд з поняттям етюда вживаються його термінологічні синоніми — студія, образок, шкіц (ескіз), що вказують на свідому незавершеність твору[13,с.358].

2) Етюд — з франц. — вправа, вивчення — невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру, в якому автор подає конкретну картину, фіксує момент, вихоплений з життя, відтворює внутрішній стан людини, нерідко на тлі співзвучного пейзажу[12,с.35].

      Робочим для дослідження обрано друге визначення.

       І ,зрештою,перейдемо до найвужчого поняття-«інтермеццо»:

1)Інтермецо - невелика інструментальна п`єса,що в 17 столітті виконувалася в перерві між актами трагедії,а пізніше-опери. Для ліричного героя новели Коцюбинського така музична перерва - відпочинок серед полів, музика вітру й сонця [1,6].

2) «Intermezzo» — це невеликий музичний твір довільної будови, що виконується оркестром між частинами опери. В перекладі з італійської означає «перерва»[12,с.44].