Рослинна символіка в календарно-обрядовій поезії

Ходити в  луг по калину вважалося улюбленим  заняттям українських дівчат: Ходила дівчина у ліс по калину

Блудила дівчина сім день і годину [22]

. Традиційні вислови «збирати  калину, ходити по калину» тлумачаться  і метафорично, як пошук коханого. Для парубка «ходити по калину»  означало здатність до подружнього  життя. [36]

Якщо під стріхою селянської оселі висіли калинові грона, це означало, що в хаті є відданиця і можна  засилати сватів. І навпаки, коли говорили: «калина недозріла», це означало, що дівчина ще молода, аби йти заміж.

У весільних  піснях трапляється такий образ: батько нареченої підходить до калини: «вітер не віє, сонце не гріє, калина не спіє». Далі до дерева звертаються мати, брат, сестра, повторюючи те саме. Коли ж підходить до калини наречений - «і вітер віє, і сонце гріє, і калина спіє». У разі, якщо дівчина таємно дарувала гілочку калини парубку, це демонструвало, що вона дає згоду на одруження.

Калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали вільце молодої як "ствердження дівочої недоторканості, цнотливості" (Там само). [27]Звернемо увагу на весільну пісню, в якій образ нареченої уособлюється з калиною:

Ой під лісом битая доріженька,

А серед степу рублена криниченька,

Коло криниці червона калинонька.

Ой туди їхав Юрасько з боярами,

Йому калина дорогу заступила.

Вийняв шабельку, став калину рубати,

Та стала йому калина промовляти:

- Ой не для тебе ця калина саджена,

Тільки для тебе Маруся наряджена.

(Українська народна пісня)[9]

Обов’язковим  учасником українського весілля  був ритуальний коровай. Його прикрашали квітами, колоссям злакових рослин, гілками калини:

Підемо до річки калину ломати,

Коровай убирати…

(Українська народна пісня) [19]

Цією  церемонією розпочиналося одне з  найважливіших передшлюбних дійств - дівич-вечір, вінкоплетени, молодечий  вечір. Якщо весілля справляли навесні, хату прикрашали калиновим цвітом. Якщо весілля справляли восени, - червоними кетягами.

Традиційно  в українських селах обіч криниці  висаджували калину. Вона не тільки прикрашає місце, а й оберігає воду від спеки. З ранньої весни на калині духмяніють білі квіти. Здалеку бачиш не кущ, а ніби дівочу голівку, запнуту біловяззю легенької [11]

Білизна калинового цвіту - одна з ознак образної символіки цієї рослини. Епітет білий - одна з характеристик молодої дівчини, нареченої. У білоруському фольклорі зустрічаємо порівняння дівочої вроди з білими квітами калини та її червоними ягодами:

В українських  народних піснях калина - символ кохання. Це поетичний образ, який відображає духовний світ і спадщину українського народу. Ніжні білі суцвіття калини опредметнювалися з ніжністю молодого кохання, гарячий червоний колір ягід - з палким полум’ям любовної жаги (пристрасті),[12] їх гіркий смак - з гіркотою нерозділеного почуття чи гіркою долею заміжжя:

Та чи я в лузі не калина,

Та чи я в лузі не червона?

Нащо мене поламано

І в пучки пов’язано?

Нещастя моє!

Недоля моя!

(Українська народна пісня)[19]

Калина, яка не має цвіту, - символ одиначки, самотньої дівчини, яка не зазнала кохання:

Коло мого двора

Ні плота, ні кола,

Тільки стоїть кущ калини,

Та й та не цвіла.

(Українська народна пісня)

Дівчина, яка ламає калинове гілля з  червоними ягодами, бажає бути такою  ж гарною, як гаряча калина:

Калиноньку ламала,

В пучки в’язала,

До лиця рівняла:

Ой, коли б я така,

Як калина гаряча! [7]

 

Зламане калинове гілля з ягодами символізує кохання:

Лом’ю я калину, кладу на купку,

Я тя кохаю, ти, мій голубку…

(Українська народна пісня)

Взимку  калину розвішували на горищі: кращих ліків, ніж калина, немає. "Ягоди  калини віддавна вважались перевіреним  засобом від остуди, різкої зміни артеріального тиску тощо" [23]

У народі кажуть, що калина лікує різні недуги, у тому числі хвороби серця. Тому повага до калини йде з глибини  людського серця. Сік калинових  ягід добре вгамовує спрагу. З відчуттям  кислувато-терпкого смаку знову  відчувається повага до  калини.

Калина  захищала будинок від лютого морозу, тому калинові пучечки клали у  міжвіконня.

Існує повір’я: якщо вирізати з калини сопілку, то в сім’ї неодмінно з’явиться  продовжувач роду - син. А калинова сопілка гарно співає в умілих руках!

Українська  народна творчість містить образ  калинового мосту, який символізує кровне єднання людей від покоління  до покоління, безсмертя нації, неперервність  роду. Символ "ходити по калиновому мосту" означає "шукати зустрічі з коханою (коханим)". Отож, означення "калиновий" передає символічне значення іменника міст. Реальний калиновий  міст з’єднує два береги ріки, а  символічний калиновий міст єднає  два кохаючих серця.

Значне  місце калинова символіка займає в українській вишивці, яка характеризується геометричними та  стилізованими  рослинними мотивами. Вона відзначається  високими мистецькими якостями, багатством фарб, золототканими складовими. У  вишивці рушників і сорочок "застосовуються грона виноградної лози, гілки  калини, розкішні квіти" (41).

Таким чином, народно-поетична символіка  калини походить від давніх уявлень  людини про природу та оточуючий  світ, вказує нероздільність людини з  природою.

2.1.2 Значення символіки рослин: використання мотивів у  календарно-обрядовій  поезії

Прикметним  з цієї точки зору може бути аналіз семантики і функцій одного з  рослинних символів у складі зимової  календарної обрядовості - конопель (льону) у ворожінні, відомому як “засівання конопель”. Воно було одним з популярних андріївських ворожінь. Найчастіше воно відбувалося так: рано-вранці або  пізно ввечері, щоб ніхто не бачив, дівчина у віддаленому куті підвір’я засівала у землю або розсипала  по снігу жменю конопляного (або  лляного чи макового) насіння. Часто для більшого ефекту ворожіння дівчата скидали з себе одяг (оскільки частково або повністю оголене людське тіло “відкрите” для контакту з потойбічними силами). Після того дівчина згиналася так, що край її спідниці або фартух торкалися землі (або ж у випадку, коли дівчина скидала з себе одяг, вона тягнула за собою сорочку чи фартух), і так обходила засіяне місце, примовляючи: [7]

Андрію, Андрію!

На тебе коноплю сію,

Димкою (чи спідницею) волочу,

Бо дуже заміж хочу.[5]

Коли насіння проростало, дівчина  за характером сходів визначала, чи вдалий у неї буде шлюб і чи відбудеться він взагалі (в усякому разі, на протязі року). Якщо дівчина не сіяла, а просто сипала насіння на сніг, то після такого “засівання” вона набирала жменю снігу разом з насінням, ішла додому і після того, як розтавав сніг, рахувала насіння: “до пари” чи ні. 6

Інколи для того, щоб насіння  було відповідним чином “підготовлене” для такої важливої акції, якою було ворожіння, рекомендували носити його за пазухою, починаючи від дня Катерини [27 ]

Моторошні речі відбувалися от наприклад  ті ж Коноплі, що можуть, як вважалося, впливати на всяких істот чи пов’язаних з ними людей, мають амбівалентну  семантику. З одного боку, конопляними стеблами підперезувалися під час Купала для того, щоб відьма не зашкодила; конопляним цвітом, як вірили, навіть можна зачарувати відьмину корову 12; за допомогою полотна , витканого з конопель, можна побачити біса у вихорі. Проте та ж відьма могла, згідно з повір’ям, відбирати молоко у чужих корів за допомогою сплетеної з конопель нитки; в коноплях, за польським віруванням, сидить нечистий; на жменьку конопель, за оповіддю, наведеною в одній із збірок В. Гнатюка [4]

М’ята – оберіг для дитини та її здоров’я. вважалося, що її аромат створює життєрадісний настрій та активізує роботу мозку. У піснях є символом самотності та строгості.  Жінка садить м’яту і говорить, що від неї родинонька одріклася. М’ята фігурує у пісняз разом з рутою

По городу ходжу

Руту-м’яту саджу [3]

На Гуцульщині дим спаленої м’яти використовували при болях у вухах як знеболювальне, а у Галичині як профілактику проти холерних захворювань, і теж пов’язано багато фольклору та забобонів з тим.

Полин – оберіг проти відьом і  дідьків, а також русалок та мавок, на Русалчин день, як і петрушка символ печалі, гіркоти життя.

Лучше мені мати гіркий полин  їсти

Аніж мені мати із нелюбом  сісти [41]

Полин використовували як засіб  що лікує жовтяницю пропасницю, званий у народі чорнобилем. Є така легенда  як один чумак наварив сої кащі з гадюк, поїв а наймиту сказав щоб той вимив посуд і не куштував, але той не послухався і нашкріб собі і з’їв повну ложку. А потім іде щось не те, хитається починає чути що кажуть трави, як вони розмовляють між собою, потім пішов до волів а вони теж кажуть « О, запрягати зараз буде», а чумак то побачив став із воза вирвав стебилину чорнобилю облупив її і дав з’їсти, наймит з’їв і все минулося, тому чорнобиль називають ще забудьком

Трава-мурава – часто згвдується у старовинних колядках та щедрівках

Там за садами трава-мурава

На тій мураві біла береза

На тій березі золоті роси [16]

Нерідко трави наділялися особливими магічними властивостями, от якщо маєш цю траву то можна не боятися нечисті, треба знати цю траву яка росте  при річці і зривати її треба  через золоту або срібну гривню і  носити завжди при собі.

Хміль – символ родючості, молодого буяння. Мати питає сина, на якого скаржаться молодиці, що він шкоду робить

Де ти, хмелю зимував

Де ти синку ночував?

Парубок увивається біля дівчини «як  хміль біля тичини». Козака – гуляку такоє порівнюють з хмелем

Ой рости, хмелю, над  водою,

Врівні з тичиною!

Ой далеко чути та козака орла,

Що йде з кобзиною

Хміль є символом війни, хоробрості та відваги, гучкості та розуму як і  інщі повзучі рослини, горох, квасоля, льонок, У козацькій пісні питається

Чи не той то хміль

Що коло тичини в’ється

Гей то наш козак Нечай

Що з ляхами б’ється[15]

Рута – символ дівочості, також символізує тугу та гірке життя. Дівчина говорить «Посію я рутоньку буду підливати» тобто вона берегтиме свою дівочість, а вислів «Загубила віночок з зеленої рути» означає зворотнє.

Як символ дівочості, цнотливості, відвернення злих духів у весільній  поетиці виступає рута (рута-м’ята) :

Сплети Оксані віночок 
Із ярої рути квіточок. [22]

 

Роман-зілля – любовне зілля символ забуття, безнадії розлуки. Його шукали в день Зільника Зилоти. Отож дівчина яку парубок перестав любити

Побігла до гаю, копать зілля  розмаю…

За українськими народними уявленнями, барвінок символізує трійцю: дитинство, зрілий вік, старість; батька, матір, дитя; весну, літо, осінь; вічне нев'януче кохання, нестаріюче життя, пам'ять, а тому з барвінком українці віками сплітали весільні вінки, робили косиці, плели вінки й на могили, що символізувало вічну пам'ять, садили й садять на могилах

Барвінок також є символом краси. Здавна вважалося, що рослина дарує  дівчині вроду. Дівчата на Україні  колись умивались відваром із барвінку. «Десь ти мене, мати, в барвінку купала».

У народі живе чудова легенда про походження рослини. Діялося це тоді, коли турки і татари нападали на українську землю. Увійшли якось вороги в одне село і винищили там усіх людей. Лише один парубок та дівчина сховалися в лісі. Але їх знайшли бусурмани. Парубка люті зайди зарізали, а дівчину задушили. Ото з парубочої крові й виріс барвінок у лісі, а губами дівчини полилася кров. [23,24] 
А інша легенда розповідає, що колись чужоземець побачив українську дівчину й дуже в неї закохався. Навіть, ставши перед Богом по смерті, попросив Творця пустити до коханої ще раз. І Господь повернув його на землю квіткою барвінку, який вився всюди, де ступала нога милої, а по смерті — виріс на її могилі. 
А називається барвінок хрещатим від слова «хрест», бо його стебла перехрещуються одне з одним. Листки зелененькі, продовгуваті й вічнозелені, квіти блакитні, ніби зірки. В перекладі слово барвінок означає «перемагати». Тому ця квітка є символом хлопця. Це завжди вродливий, статний парубок. Як от в українській народній пісні «Несе Галя воду»:

Несе Галя воду, коромисло  гнеться, 
А за нею Іванко, як барвінок в’ється. [21]

.  

  Збирання барвінку перед весіллям, коли з нього плели вінки-силимени (долю) на стіну, сволок чи стелю, на голову княгині — молодій, — було цілим ритуалом. Дружки з дівчатами йшли в городець, де спеціально садили барвінок чи в сад, парк або до лісу, особливо грабово-букового, де були барвінкові місця, зістригали листя, співаючи пісні-ладканки й балади.

Мак – символ безмежності зоряного світу, здоров'я, краси; оберіг; персонаж українського фольклору.

Образ-символ мак в українському народному світобаченні пов’язаний із його чудодійними властивостями. За давніми віруваннями, мак оберігає людину від злих духів (відьом, упирів). Якщо насінням маку посипати домівку, туди не зможе проникнути лиха сила, аж поки не збере всі зернятка. Зерно маку освячували на Маковея або Спаса. Часом мак викликає уявлення про швидкоплинність, скороминучість людського життя. Як співається в народній пісні: