Рослинна символіка в календарно-обрядовій поезії

Отже, як ми бачимо, є досить багато думок, гіпотез, розходжень та схожостей  у дослідженні символів, тим баче якщо розглядати це з точки зору саме літературознавчого, то ми бачимо як багато різновидів та трактувань. Взагалі  на формування світогляду людини, народу, впливає досить велика кількість  чинників, і у кожна з них  відіграє свою роль. Якщо брати за приклад  нашу державу, особливо той час коли вона ще не сформувалася, то ми можемо простежити цю еволюцію культури, забобонів, які мали та мають місце існуванню, язичництво відігравало вели роль у  символіці, а згодом з прийняттям християнства це не зникло воно зробило  певну асиміляцію, пристосувалося і  змінилося, Так що символи, символіка, календарно-обрядова поезія являє собою  невичерпне джерело яке слід досліджувати. У практичній частині цього дослідження  ми більш детально розглянемо це на прикладах.

 

 

2.1. Рослинна символіка у календарно –обрядових традиціях та поезії

Взагалі кожний період року супроводжувався певними  звичаями, обрядами, от наприклад весняний період землеробського календаря відкриває свято, призначенням якого, як прийнято вважати, були символічні проводи зими та зустріч весни. У західноєвропейських народів це був карнавал, у східних слов'ян – Масляна, М'ясниці. В українців та білорусів М'ясниці не належали до числа найпопулярніших свят, проте у росіян, як відомо, це був один з найбільш обрядово насичених періодів, який за розмахом не лише не поступався Святкам, але навіть перевищував їх. Головним рослинним символом української Масляни можна вважати поліна, шматки деревини (на відміну від російської "Масленицы", де таким символом була солома і виготовлені з неї ляльки) – атрибути обряду "колодка"

Наведемо  два описи цього обряду. "На Масляну протягом цілого тижня справляють колодку. У понеділок, вранці, жіночки збираються у шинку. Одна з них кладе на стіл невеличке поліно або палицю, що називається колодка інші баби беруть колодку зі столу, сповивають її кількома шматками полотна і кладуть на те саме місце. Це означає, що "колодка" народилась. Потому купують горілку і, сівши навколо колодки, вітають одна одну з її народженням. Після пиятики розходяться, а колодка запишається у шинку до наступного дня. Так справляють колодку до суботи. За словами селян, у понеділок колодка народжується, у вівторок хреститься, у середу похрестьбини, у четвер помирає, у п'ятницю ховають, у суботу плачуть. У неділю, 8 останній день Масляної, молодь "волочить колодку". Жінки йдуть по хатах і прив'язують дівчатам і парубкам невелику палицю до ноги як покарання за те, що вони не побралися в останні М'ясниці" [40]. "У сусідніх повітах Волині, тобто у Старокостянтинівському і Острозькому, так само як і на всій Україні, останній тиждень перед Великим постом, що його називають "масляниця", є привілейованим для бенкетів і бабських пиятик по шинках тижнем. Обрядовим приводом для цього є так звана колодка, чиє народження у запусний понеділок заміжні жінки справляють з веселим співом і учтою над маленьким поліном, яке сповивають у шмати. Потім цілий тиждень ходять вони галасуючи селом, чіпляють цю колодку дівчатам і парубкам, що не побралися в останній м'ясопуст. Викуп, отриманий від винуватців, весело пропивають у шинку. [...] Заміжні жінки в запусний четвер збираються разом "ховати діда", при чому весело співають і їдять, "ховаючи діда", для того, щоб на Великдень його відкопати" [1. 158].

Приступаючи до аналізу наведених описів, перш за все відзначимо, що обряд розпадається на дві частини: 1) розігрується життя "колодки"; 2) "колодку" чіпляють молодим людям, які не вступити до шлюбу. Ми далекі від того, щоб, подібно до Фрезера, вбачати у "колодці" уособлення божества рослинності, що кожного року помирає і воскресає. Ще менше ми схильні вважати, що цей рослинний символ – редукована, сміхова форма колодки, старовинного знаряддя тортур у вигляді двох брусків з отворами, у які вставляти руки і ноги злочинців [36. 137]. Ймовірно, "колодка", яку "зустрічають", коли вона народжується, і оплакують, "проводжаючи" її на той світ, є алломорфним варіантом солом'яного опудала "Масленицы" – головного атрибута цього свята у росіян  у деяких місцевостях Східної України возили у санях "Масленицю" – дерев'яне зображення жінки з розпущеним волоссям  і, відповідно, призначенням "колодки" так само, як і "Масленицы", було передати енергію родючості тим, хто цього потребує (дерев'яна ж "дитинка" могла символізувати результат такої передачі). Карпогонічна функція української "колодки" так само, як і південнослов'янського святочного "бадняка" та литовського "kalade", приуроченого до Попільної середи, як вважає М.Толстой, зумовлена тим, що "сенс цих обрядів та їх сутність можна сприймати як міфологічно концентровані, "спресовані" житія рослини (дерева)" [3] тобто як тексти, що розповідають про етапи розвитку рослин; подібним текстам в. усьому слов'янському світі приписували магічну силу. Отже, чіпляння "колодки" неодруженій молоді лише пізніше стало сприйматися як одна з форм громадського осуду, первинне ж значення цього обряду – символьне побажання плідності і наділення нею молодих людей.

Ще один комплекс значень "колодки" актуалізують символічні асоціації, що їх викликає її зовнішній вигляд, а також семантика  такої дії, як волочіння ("колодку" ж соме волочать). Продукуючу семантику  волочіння "колодки" Т.Агапкіна слушно,  пов'язує з волочінням по землі сільськогосподарських  знарядь – плуга і борони-сукуватки [2]. "Разом з тим, – продовжує дослідниця, продукуюча семантика, яка, ймовірно, була первинною для обрядів волочіння поліна та подібних до нього, у деяких ситуаціях виявляла не аграрно-господарське, а матримоніальне значення. Зокрема, східним слов'янам було відоме значення "колоди" як символічної заміни відсутньої у хлопця чи дівчини шлюбної пари. Так, на Берестейщині розповідали про масляничні обряди з колодкою таке: "От, где девок много, то полино занесем и вкинем в хату, о то жэниха вжэ вкидаем" (ПА, Жабчиці Пінського р-ну). Деякі звичаї з масляничним поліном мали явно еротичний відтінок, як, наприклад, український (волинський) вираз "совати колодку", що має специфічні конотації (див. "совати" в значенні 'futuere'). Нагадаємо, до речі, що й  волочитися також стосується теми взаємин між статями.

З колодою, поліном  як символічною заміною у шлюбі чоловіка або дружини пов'язані, ймовірно, і широко відомі весільні звичаї. З одного боку, колода була у східних слов'ян знаком відмови сватам . Разом з тим в інших випадках поліна інколи клали у візок сватів подруги нареченої, сподіваючись на те, що у цьому випадку молоду обов'язково візьмуть. Важко втриматись від того, щоб у зв'язку з цим не згадати традиційне дівоче ворожіння про майбутнього чоловіка, пов'язане з рахуванням схоплених в оберемок дров, кілків плоту тощо" 

Рослинна  символіка деяких веснянок подібно  за складом і семантикою образів  та мотивів до весільної обрядової  поезії. Зокрема, наведені нижче веснянка і весільна пісня містять мотив вішання вінка на кілок:

А в кривого танця

Не виведу кінця.

Веду, веду.

Та не виведу,

Плету, плету,

Та не виплету.

Треба його виводити,

Кінець йому знаходити.

Ой вінку мій вінку,

Хрещатий барвінку,

Я тебе сплела, звила

Іще вчора ізвечора.

Повісила на кілочку

На шовковім шнурочку,

Туди моя матінка ішла.

Того віночка знайшла

Той нелюбові дала.

Коли б була таке знало.

Була б його розірвала,

Нелюбові не дала [2, 52-53].

 

Ой вінку мій вінку,

І хрещатого барвінку,

Куповала'м тя в ринку,

Замикала'м тя в скрипку,

В суботу на годинку,

В неділю на всю днинку,

В понеділчик на обідчик,

А во второк та й на колок [17]

 

Веснянки  з мотивом вінка на кілку і  шлюбні пісні з аналогічним мотивом постали, ймовірно, як вербальне відображення обрядової практики: молодому в ході весільного церемоніалу подавали вінок молодої, завішений на гілці ялини [101,61]. Ця обрядова дія має виразний інтимний підтекст, типу єднання душ і шлюбної ночі. Чіпляння вінка на гілку відоме також як обрядова акція у складі купальського . Отже, вішання вінка на дерево має ознаки символічної акції з потужним "магічним зарядом". Ця дія, метафорично описуючи, імітуючи майбутне життя разом, причому охоплювала всі аспекти подружнього життя включаючи і напевно й інтимний, також продукувала, за уявленнями носіїв традиційного світогляду, реальну прокреативну енергію, яку можна було використовувати з різною метою. Зокрема, веснянки з описом ціх дій ї, по суті, можна визначити як заклинальні тексти, призначенням яких було заворожити швидкий шлюб молодим людям.

Згадавши  про мотив веснянок, у якому  фігурує вінок ("те, що звите"), не можна обійти увагою й мотив  виття, звивання рослин, що також є  спільним для веснянок і весільних  пісень:

Зелені вогирочки

Най сі вют,

До дівчини заручини

Най сі бют.

Зелені вогирочки,

Розвивайте сі,

Молодії дівчоточка,

Віддавайте сі [14].

 

Вийся, горошку, в три стручки,

А роди, Боже, в чотири,

Щоб тебе черви не точили,

Щоб ся парубки женили [40].

що символіка  завивання кодується також на акціональному рівні, оскільки рухи хороводу часто імітують обплітання, обійми і підтримку один одного.

Питання дівочої  краси, цноти, кохання та розлучення порушувалося у багатьох піснях, легендах, цьому надавали багато різних тлумачень, одні вбачали схожість с водою  і вогнем, інщі у рослинах, і все  це трансформувалося в фольклор.

Якщо  ми візьмемо як приклад купальні обряди, то слід розглянути, щл купальський  вінок із причепленою до нього  свічкою, пущений вночі за водою, можна потрактувати як поетичну символізацію пристрасного любовного зв'язку, чиє  майбутнє визначають невблаганні хтонічні сили. Спалення гілки (деревця) – "Марени" і (або) ляльки-"Купали", підпалення встановленого на дереві чи на тичці  колеса, обмотаного соломою, або в'язанки соломи можна потлумачити як уособлення згубного інцестуального зв'язку міфологічних персонажів Купали і Марени (Івана  і Марини, Марії). Напевно, з огляду на подібні негативні конотації "гільце", "купайло"часто  сприймається у складі купальської  обрядовості як знак відьми [25]. Як символізацію недозволеного з точки зору народної моралі – і через це фатального – дошлюбного сексуального зв'язку слід розглянути, щл мотив спалення дівчини у такій купальській пісні (до речі, зауважимо, що спалення дівчини під деревом – популярний мотив також і весільних пісень):

Ой попід лужком

Та оре Іван плужком.

Ой оре, оре та на шлях виганяє,

Він молодую дівку стиха підмовляє.

Виліта зузуля та із темного луга,

Не слухай, дівчино, ти Івана-дурня,

Я, сива зузуля, та весь світ злітала,

Я на вербі грушок не з'їдала,

Золотих дівочок нігде не видала.

Молода дівчина зузулі не слухала,

Та з Іваном сіла, сама поїхала.

Молодий Іван ізрадив дівчину,

Прив'язав її до сосни косима,

Прив'язав же він та на шлях очима,

Запалив сосну з верха до коріння [2].

В контексті  уявлень, пов'язаних з купальським  святом, сюжетну лінію наведеної  пісні можна також потрактувати як туманну проекцію фрагмента баладного сюжету про інцестуальний зв'язок брата і сестри. Дізнавшись про те, що він покохав рідну сестру, Іван вбиває її.

Рослинні  образи, так само як і символи  вогню і води, формують один з  центральних семантичних блоків купальської обрядовості. Саме у  пов'язаній зі святом Купайла легенді про виникнення двоколірних квітів ("іван-та-мар'я", "брат-та-сестра") знаходимо прямі вказівки на те, що ж стало причиною парадоксальної ситуації, в якій опинилися Марена та Купайла. Порушення екзогамії – це нехтування усталеними "буденними'' традиціями колективу і, отже, інцестуальний зв'язок є для профанного виміру злочином. Проте людина, яка поставила себе поза моральними законами суспільства, тим самим задекларовує свою приналежність до "антисвіту", який уявляється і джерелом потужних руйнівних сил, і генератором прокреативно? енергії. Сюжет відомої балади про інцест брата і сестри невипадково закінчується тим, що з тіл закоханих виростають квіти. Причетність інцестуальної пари до потойбічного світу дозволяє молодим людям стати носіями потужної енергії плідності, що спричиняє проростання квітів з їх тіл, але, разом з тим, і позбавляє грішників людської подоби.

У деяких купальських піснях перетворення Івана або Марини на квіти є наслідком насильницької смерті одного з цих персонажів:

Іване, Івашечку, не переходь доріженьки,

Іване, Івашечку!

Перейдеш, виноват будеш, Іване, Івашечку!

Піймаю – зарубаю, Іване, Івашечку!

Посічу тебе на дрібний мак, Іване, Івашечку!

На дрібен мак і на кашечку, Іване, Івашечку!

Да посію тебе у трьох городочках, Іване, Івашечку!

В первому городочку да любисточок, Іване, Івашечку!

У другому городочку да барвіночок, Іване, Івашечку!

У третьому городочку до васильочок, Іване, Івашечку!

Що любисточок – задля дівочок, Іване, Івашечку!

А барвіночок сади устеляє, Іване, Івашечку!

А василечок три запахи має, Іване, Івашечку! [26].

 

Маринко, моя дівко,

Ти Мариничу, ти муий паничу,

Йване, Ивашеньку,

Торох, торох та по дорозі,

Голос, голос та по діброві.