Метафора як засіб вторинної номінації

Метафора як засіб  вторинної номінації

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. МЕТАФОРА У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

1.1. Поняття метафори в сучасній лінгвістиці

1.2. Когнітивні метафори

1.3. Номінативні метафори. Проблема первинної та вторинної  номінації. 

1.4. Метафора як вторинна  номінація

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ КОГНІТИВНОЇ  МЕТАФОРИ ЯК ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ  У РОМАНІ ДЖ. ГОЛСУОРСІ «ВЛАСНИК»

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

 

Кожна мова унікальна  і має свої особливості. Людина, яка  володіє іноземною мовою, використовує різноманітні лексичні одиниці, дотримується граматичних та фонетичних законів мови. Однак нерідко люди виявляються безпорадними у самих звичайних мовних ситуаціях, які вимагають мовного поводження, яке б відповідало певній комунікативній стратегії. Виникають парадокси мовного спілкування: людина часом відчуває повну нездатність до мовної взаємодії з іншими членами цього ж мовного колективу І справа тут не у незнанні мови - справа зазвичай у невмінні коректно нею користуватися, тобто в невмінні «розмістити» себе в тій чи іншій мовній ситуації.

Вивченням метафори займаються багато лінгвістів: Арутюнова Н.Д., Бессорабова  Н.Д., Єфімов А.І., Чудінов А.П., Харченко В.К. та інші. Їх дослідження були взяті  за основу теоретичної частини роботи.

Метафора як мовне  явище зустрічається не тільки в усному мовленні, але також і в письмовому. Величезне значення метафори полягає у використанні її в художніх творах. Немає ні одного автора, який не скористався б метафоричним перенесенням для того, щоб у яскравих фарбах описати героїв, різні явища та дії. Не винятком став і роман Дж. Голсуорсі «Власник».

Актуальність  даної роботи визначається неоднозначністю подання метафори як мовної одиниці. Крім того, метафора використовується у всіх художніх творах, але вважається, що порівняно невелика кількість вчених займаються виділенням метафори у творах.

За основу практичної частини роботи був взятий роман  Дж. Голсуорсі «Власник». Цей вибір  не випадковий, оскільки цей твір широко використовується в дослідженнях. Але  новизна теми полягає в тому, що в публікаціях немає досліджень про наявність вторинної номінації в даному романі.

Таким чином, ми виділяється  наступна мета роботи: пред'явлення доказової бази того, що в романі Дж. Голсуорсі метафора являє собою вторинну номінацію.

Для досягнення мети вирішуються наступні завдання:

1. визначити поняття та особливості метафори в сучасній лінгвістиці;
2. розглянути основні типи метафори;
3. знайти метафору в романі Дж. Голсуорсі «Власник»;
4. вивчити способи передачі вторинної номінації;
5. довести, що в романі Дж. Голсуорсі «Власник» метафора являє собою вторинну номінацію.

Об'єктом дослідження є метафора як мовне явище.

Предметом дослідження даної роботи є вторинна номінація в романі Дж. Голсуорсі «Власник».

Робота складається  з вступу, двох розділів, висновків  та списку використаної літератури.

У вступі обґрунтовується  вибір теми дослідження та її актуальність, формулюються цілі та завдання, висвітлюється  наукова новизна, теоретична та практична  значущість роботи. У першому розділі  «Метафора в сучасній лінгвістиці» визначається поняття метафори, її особливості, типи та стилістичне значення значення. У другому розділі «Аналіз когнітивної метафори у романі Дж. Голсуорсі «Власник» пред'являється доказова база використання метафори у романі, а також дослідження того, що метафора є вторинною номінацією. Наводяться приклади метафори як вторинної номінації. У висновку підводяться загальні підсумки даної роботи.

 

РОЗДІЛ 1. МЕТАФОРА У СУЧАСНІЙ ЛІНГВІСТИЦІ

1. Поняття метафори в сучасній лінгвістиці

 

У ХХ столітті на тлі розвитку нових напрямків метафора стає для лінгвістики деяким об'єднуючим феноменом, дослідження якого започатковує розвиток когнітивної науки Проте до останніх десятиліть ХХ століття, коли проблема статусу метафори в концептуальній теорії стала привертати особливу увагу лінгвістів, дослідження з цього приводу носили випадковий характер          і не виділялися в окремі обґрунтовані теорії. З одного боку, метафора припускає наявність подібності між властивостями її семантичних референтів, оскільки вона повинна бути зрозуміла, а з іншого боку - відмінність між ними, так як метафора покликана створити зовсім новий зміст.

В історії лінгвістики  існувало кілька трактувань питання  класифікації метафор. Різні дослідники виділяли їх в певні типи, розробляли різні підходи та критерії, відповідно до яких розподіляли потім метафори по різних класах.

У рамках метонімічної (заснованої на суміжності понять) стратегії виділяються  два варіанти, метонімічно феноменологічна  стратегія та метонімічно ноуменологічна стратегія. Перша задає концептуалізацію через приклади, зразки або просто через окремі прояви. Наприклад, кохання можна концептуалізувати через приклади закоханих пар — Ромео і Джульєтта, Трістан та Ізольда, Майстер та Маргарита, - або через прояви кохання: «Кохання - це поцілунки, побачення, хвилювання».

Друга стратегія використовує гіперонім. Це класичне визначення через  рід та видову специфіку: «Кохання - почуття, що виникає між чоловіком  і жінкою». В основі обох стратегій  лежать відносини суміжності. Одне явище визначається через інше, є гомогенним йому. Зв'язок між явищами присутній в реальності.

Метафора перетворюється на символ, якщо включає в себе гомогенний елемент. Символ кохання Купідон  тримає в руках, це лук та стріли (гетерогенний компонент — метафора: кохання вражає людину, як стріла), але сам він зображується у вигляді оголеного немовляти (гомогенний компонент: діти - атрибут любові) [16, с. 7].

Гомогенні компоненти —  це прояви метонімічності (суміжності) на тлі метафоричної стратегії (подібності). З цими проявами в метафору входить феноменальний світ, вона перестає бути довільним домислюванням до явища позаприродної реальності, виникає мотив, який прив'язує її до дійсності, що обмежує ступінь свободи метафоричного пошуку.

Наявність гомогенних компонентів  у гетерогенній метафорі створює нескінченну семантичну перспективу. У метафорі компонент порівняння елімінується. У символі територія уподібнення є  незамкнутою. Звідси походить й вичерпність символу, яка незмінно підкреслюється в естетиці.

В основі виділених стратегій  лежить презумпція метафори, і символ тлумачиться як метафора, ускладнена відносинами суміжності.

Зараз хотілося б зупинитися на співвідношенні метафори та порівняння. Метафора формує схожість, пропонуючи нові перспективи та напрямки для  зіставлення, в той час, як порівняння актуалізує у нашій свідомості існуючі стереотипи сприйняття дійсності. Арутюнова Н.Д., розглядаючи різниці між синтаксичними формами втілення перенесення значень, приходить до висновку, що саме метафора «статична, вона відображає світ, який зупинився, позбавлений внутрішньої динаміки світ - світ сутностей», а «порівняння - уподібнення рухливого і вимірного» [2, с. 1].

 

1.2. Когнітивні  метафори

 

Когнітивна метафора, яка полягає у перенесенні  ознаки предмета до події, процесу, ситуації, факту, думки, ідеї, теорії концепції та інших абстрактних понять, дає мові логічні предикати, що позначають послідовність, причинність, цілеспрямованість, виводимість, обумовленість, допустовість. Сполучуваність абстрактних імен більшою мірою ґрунтується на різних образних уявленнях. Для метафори як предикатів імен зі значенням емоційного стану не завжди придатні слова в їх прямому номінативному значенні, оскільки мова йде про відтворювати, а не спостерігається світі [4, с. 3]. Говорячи про особливості предикатів при абстрактних іменах, слід зазначити, що внутрішній світ людини моделюється за образом зовнішнього, матеріального світу, тому основним джерелом психологічної лексики є лексика «фізична»,яка використовується у вторинних, метафоричних сенсах.

Дієслівні предикати, що вживаються з іменниками, що позначають емоції нелюбові в самому широкому спектрі, можна розділити на кілька груп:

1) Дієслова, вживання  яких з іменниками, які позначають  емоції, є типовими, тому значення  іменника не змінюється. Наприклад: James had cherished hopes - «Джеймс плекав надії»; yearning came on him - «туга знайшла на нього»; a misgiving arose within him - «у нього з'явилося передчуття» і так далі. У даних контекстах спостерігається аналітизм у відображенні досліджуваного сенсу: дієслово репрезентує ідею емоційної дії, а іменник - конкретну емоцію.

2) дієслова різних  семантичних груп. Вони можуть  вживатися з різними за значенням  іменниками, характеризуючи їх як  певні явища дійсності, даючи  їм оцінку. Наприклад: deserting his wife and child - «покинувши дружину і дитину», poured out the whole story - «вилив всю історію» і т.п.

3) дієслівні предикати,  за допомогою яких здійснюється  метафоричне перенесення значення  іменника: took a thing into head - «вбив щось  у голову».

Як вже говорилося, метафора виникає при уподібненні одного явища іншому на основі семантичної близькості станів, властивостей і дій, які характеризують ці явища. З формальної точки зору, метафоричне перенесення полягає у вживанні слова або словосполучення, призначеного для позначення одних об'єктів дійсності, щодо найменування чи характеризації інших об'єктів на підставі умовної тотожності їх предикативних ознак [13, с. 6].

Мовні механізми реалізації метафоричного переносу в художньому тексті вельми різноманітні. Метафоричне перенесення здійснюється: 1) при найменуванні предмета: the house was a white elephant — будинок був білим слоном; 2) при вживанні іменника в предикативній функції: he had become almost a myth - він став майже міфом; 3) при вживанні дієслів та дієслівних форм у функції предиката: by deserting his wife and child - покидаючи його дружину і дитину; 4) при вживанні прикметників та прислівників: cold grey eyes - холодні сірі очі, the spidery fingers of her hands - недбалі пальці її рук; 5) у генітивних поєднаннях: crown of red - gold hair - корона рудого золотого волосся; 6) у порівняльних конструкціях: a film like a bird was beginning to come, followed her - фільм птахом став приходити, переслідуючи її; 7) у стійких фразеологічних сполученнях [30, с. 159].

Асоціативні зв'язки, що виникають при метафоричному перенесенні, мають загальноприйнятий характер або спираються на суб'єктивно-авторську оцінку даних явищ. Існування в мові етнічно маркованих образів, що становлять основу фразеологічних сполучень, зумовлюють широке використання їх у художній літературі для кваліфікації персонажів [13, с. 28].

 

3. Номінативні метафори. Проблема первинної та вторинної номінації.

 

Теорія номінації пов'язана, перш за все, із з'ясуванням того, як співвідносяться між собою понятійні  форми мислення, яким чином створюються, закріплюються та розподіляються найменування за різними фрагментами об'єктивної реальності. Номінація довгий час вивчалася на рівні парадигматичних відносин. З точки зору філософії номінацію розглядали як різноманіття співвідношень між словом, мовленням та поняттям. Виникнення теорії номінації пов'язано з уявленнями Празького лінгвістичного гуртка. Їх внесок полягає в тому, що вони визначили мову як систему знаків, що служать для реалізації конкретної мети [24, с. 23]

Незважаючи на високу частотність вживання терміна «номінація» у сучасній лінгвістиці, його зміст до сих пір залишається багатозначним.

Так, наприклад, одну і  ту ж саму назву «номінація» позначає як процес створення, закріплення та розподілу найменування за різними фрагментами дійсності, так і значуща мовна одиниця, утворена в процесі називання. Крім того, у різних дослідників часто не збігається зміст термінів «первинна» та «вторинна» номінація.

Булигіна Т.В., Гак В.Г., Уфімцева А.А. під первинною номінацією розуміють мовне означування за допомогою слів та словосполучень, а під вторинною - мовне означування за допомогою пропозицій. Винятковість людської мови, яка полягає в здійсненні нею одночасного означування слів та висловів дає дослідникам можливість зробити висновок, що в мові існують дві різні, хоча і взаємопов'язані сфери означування: 1) сфера первинного створення словесних знаків, які називають повторювані подання об'єктивної дійсності і суб'єктивного досвіду носіїв мови [12. с. 21; 8. с. 215]; 2) сфера вторинного означування, створення висловлювань як «повних знаків» [25. с. 41].

Номінативні знаки обслуговують класифікаційно-номінативну сферу  та, виконуючи репрезентативну функцію, означають як одиничні предмети та факти, так і дають ім'я класу  предметів або серії фактів [6, с. 113].

Для позначення здатності  сучасних мов поповнювати свій номінативний інвентар існує поняття вторинної  номінації, під якою розуміється  використання фонетичного вигляду  первинної мовної одиниці для  нового, що позначається, тобто появи нового значення у даної мовної одиниці [20, с. 78].

При цьому результати вторинної номінації сприймаються як похідні за морфологічним складом  та за змістом.

Способи вторинної номінації  в такому розумінні різняться  в залежності від мовних засобів, які використовуються для створення нових назв, та від характеру взаємин «ім'я - реальність».