Ефективні методи та прийоми перевірки знань учнів

Методи лабораторного контролю

Ці методи забезпечують можливість перевірити рівень сформованості вміння застосовувати здобуті знання на практиці. Вони спрямовані на перевірку вмінь учнів користуватися лабораторним обладнанням (амперметр, барометр, вольтметр, термометр тощо). Метод лабораторного контролю охоплює також письмові та графічні роботи, розв'язання експериментальних завдань, які потребують здійснення дослідів.

Графічна перевірка

Використовується на уроках математики, креслення, образотворчого мистецтва та ін. Вона передбачає створення узагальненої наочної моделі, яка відображає взаємозв'язки в об'єктах і предметах, що вивчаються. Так, графічно можна зобразити умову задачі, механізми, прилади, процеси.

Тестова перевірка знань

Цей метод забезпечує об'єктивне вимірювання обсягу і якості засвоєння учнями конкретних знань, умінь і навичок, але не здібностей. Слово "тест" (англ. test) означає випробування, перевірку. Основні вимоги до тестів полягають у тому, що вони мають бути короткотривалими, однозначними, правильними, відносно короткими, інформативними, зручними, стандартними; відповідати цілям навчання, виховання і розвитку учня.

Метод самоконтролю. Він спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, запобігати помилкам і неточностям. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінювання (критичне ставлення учня до своїх здібностей і можливостей та об'єктивне оцінювання власних успіхів у навчанні) [5, c. 34].

         Досить продуктивну класифікацію ще в 1965 р. запропонували І. Я. Лернер і М. М. Скаткін. Вони справедливо зазначили, що багато колишніх підходів до методів навчання ґрунтувалися на відмінності їх зовнішніх структур чи джерел. Оскільки успіх навчання значною мірою залежить від спрямованості та внутрішньої активності тих, хто навчається, характеру їхньої діяльності, то саме характер діяльності, самостійності, прояв творчих здібностей і мають слугувати важливим критерієм вибору методу. І.Я. Лернер і М.М. Скаткін запропонували виділити п´ять методів навчання, причому в кожному з них ступінь активності й самостійності в діяльності тих, хто навчається, зростає. Ця класифікація більше стосується загальноосвітньої школи, але може бути використана і на молодших курсах вищого навчального закладу:

Пояснювально-демонстраційний метод. Студенти отримують знання на лекції, з навчальної або методичної літератури, через екранний посібник у "готовому" вигляді. Сприймаючи й осмислюючи факти, оцінки, висновки, студенти діють у рамках репродуктивного (відтворювального) мислення. У ВНЗ цей метод набуває найширшого застосування для передання великого масиву інформації.

Репродуктивний метод. До нього відносять застосування вивченого матеріалу на основі зразка або правила. Діяльність тих, хто навчається, має алгоритмічний характер, тобто провадиться за інструкціями, правилами в аналогічних, схожих зі зразком, ситуаціях.

Метод проблемного викладання. Використовуючи різноманітні джерела та засоби, педагог, перш ніж викладати матеріал, ставить проблему, формулює пізнавальне завдання, а потім, розкриваючи систему доведень, порівнюючи погляди, різноманітні підходи, показує способи розв´язання поставленого завдання. Студенти стають свідками і співучасниками наукового пошуку. І в минулому, і нині такий підхід широко застосовується.

Частково-пошуковий, або евристичний, метод полягає в організації активного пошуку розв´язання поставлених або самостійно сформульованих пізнавальних завдань, над якими студенти працюють самостійно під керівництвом педагога або на основі евристичних програм та вказівок. Процес мислення набуває продуктивного характеру, але при цьому поетапно спрямовується і контролюється педагогом або самими студентами на основі роботи над програмами (у тому числі комп´ютерними) та навчальними посібниками. Такий метод, одним із різновидів якого є евристична бесіда, — надійний спосіб активізації мислення, пробудження інтересу до пізнання на семінарах та колоквіумах.

Дослідницький метод. Після аналізу матеріалу, постановки проблем і визначення завдань та короткого усного або письмового інструктажу ті, хто навчаються, самостійно опрацьовують наукові джерела, проводять спостереження і виміри, виконують інші дії пошукового характеру. Ініціатива, самостійність, творчий пошук виявляються в дослідницькій діяльності найбільш повно. Методи навчальної роботи безпосередньо переростають у методи наукового дослідження [20, с. 145].

        Сучасна дидактика виділяє наступні методи контролю: методи усного контролю, методи письмового контролю, методи практичного контролю, дидактичні тести, спостереження. Окремі вчені виділяють також методи графічного контролю (Щукіна ГЛ.), методи програмованого і лабораторного контролю (Бабанський Ю.К.), користування книгою, проблемні ситуації (В. Оконь). Охарактеризуємо основні методи і форми перевірки результатів навчання. [2, c. 47].

Методи контролю і самоконтролю спрямовані на перевірку рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок. Існують такі методи контролю: спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні і лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю – здійснюється шляхом індивідуального і фронтального опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов’язаних між собою запитань для учнів всього класу. Фронтальне опитування сприяє систематизації знань, розвиває навчальну активність учнів, але не враховує індивідуальний темп мислення, стимулює прості відповіді. Саме тому його необхідно поєднувати з індивідуальним опитуванням. В процесі індивідуального опитування учень має можливість самостійно викласти свої думки, корегувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілі, лаконічні), від ступеня їх проблемності.

Методи письмового контролю спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок, визначення засобів їх подолання. Найбільш поширеними є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).

Спостереження за навчальною діяльністю учнів як метод контролю виділяють умовно, бо він органічно входить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Метод самоконтролю спрямований на формування вміння усвідомлено регулювати власну навчальну діяльність, удосконалювати її, попереджати помилки і неточності. Важливими засобами формування в учнів умінь самоконтролю є усвідомлення правильності операцій і дій, складання плану відповідей, переказ основних думок, робота з контрольними запитаннями, контроль з боку вчителя, самооцінка.

Методи контролю спрямовані на зворотний зв'язок у навчанні, його регулювання і корегування. Використання їх має забезпечити повноту і всебічність контролю, об'єктивність, індивідуалізацію і диференціацію у навчанні. Усі методи контролю використовують у взаємозв'язках із дидактичними цілями, змістом та етапами навчання.

Найбільш прийнятною і зрозумілою, на нашу думку, є традиційна класифікація методів навчання, яка, з одного боку, базується на зовнішніх і внутрішніх чинниках процесу пізнання об´єктивної реальності, а з іншого – має у своїй основі логічно вмотивовані підходи: за джерелами отримання знань, особливостями логіко-мисленнєвої діяльності, рівнем розумової активності.

1.4. Методична думка  про метод і прийоми як ефективні

засоби перевірки знань учнів.

Проаналізувавши  педагогічну і методичну літературу, можна сказати, що в більшості видань термін "перевірка знань учнів" ототожнюється чи замінюється терміном "контроль знань", у той же час, як перевірка є структурним елементом контролю.

Якщо контроль і перевірка побудовані правильно, вони сприяють своєчасному виявленню прогалин у знаннях і вміннях учнів, повторенню і систематизації матеріалу, встановленню рівня готовності до засвоєння нового матеріалу, формуванню вміння користуватися прийомами самоперевірки і самоконтролю. [7, c. 29]

Щоб ці та інші завдання успішно розв'язувалися,потрібно  розглянути  функції контролю і перевірки знань, умінь та навичок учнів. 

Результати  контролю - це основа оцінки навчальних досягнень учнів, яка характеризує рівень оволодіння учнями знань, умінь і навичок згідно з вимогами навчальних програм. 

Поняття "контроль знань" учнів значно ширше, ніж поняття "перевірка". Це поняття є родовим по відношенню до таких понять, як "перевірка знань", "оцінка знань", "результати навчальних досягнень" .

Перевірка знань вживається у вузькому значенні як методичний прийом у зв'язку з оцінкою результатів того чи іншого завдання, їй більше властиві навчальні функції.

Контроль знань, як правило, спрямований на виявлення рівня засвоєння учнями вже вивченого матеріалу.

Результати оцінювання навчальних досягнень (урахування системи оцінювання) - виставлення балів в класних журналах, в щоденниках та інших документах. [14, c. 33]

Про роль і сутність контролю знань учнів говориться в багатьох педагогічних працях. Ідеї контролю, зокрема, засновані в працях Я.А.Коменського, Н.І.Пирогова, К.Д.Ушинського та інших. 

Педагог Я.А. Коменський, основоположник шкільного навчання, у своїй книзі "Великая дидактика" сформулював дидактичні вимоги до навчання, дав вказівки, як планувати урок. Зокрема, він вказував, що частину уроку необхідно відвести для опитування учнів. Ідеї контролю, висунуті Я.А.Коменським, сформульовані у вигляді коротких правил . Ці правила детально встановлюють порядок контролю знань учнів для сучасної школи: 
1) вчитель на кожному уроці перевіряє знання, викликаючи декількох учнів; 
2) директор школи раз у місяць перевіряє результати навчання учнів; 
3) у кінці навчального року - перевідні екзамени з класу в клас.  
Паралельно з іншими дидактичними принципами Я.А.Коменський на перший план висуває результати оцінювання навчальних досягнень учнів. 

На аналогічних позиціях стояв російський педагог і воєнно-польовий хірург М.І.Пирогов. Він вимагав, щоб вчителі і керівники прогімназій і гімназій добре навчали учнів і піклувалися про їх результати навчання, пропонував, щоб переведення з класу в клас здійснювалось за результатами підсумкового контролю, негативно відносився до перевідних екзаменів, відмічаючи в них елементи випадковості і формалізму.

Конструктивні ідеї контролю знань учнів висловлені К.Д.Ушинським. Якщо в знаннях учнів виявлені пробіли, прогалини, то здебільшого це пояснюється неудосконаленим  викладанням, нераціональним застосуванням методів навчання, системи завдань, невмінням учителя своєчасно помічати свої помилки і помилки дітей [19, c. 55].

Охарактеризувавши типову для вітчизняної школи систему перевірки, К.Д.Ушинський писав: "Учитель опитує одного, двох, трьох, а інші в цей час вважають себе вільними від усяких справ". Він вважав: якщо основна ціль лише в тому, щоб формально перевірити знання, вірніше виставляти оцінки, то така перевірка-даремна витрата часу. Ушинський вимагав, щоб учитель активізував дітей під час перевірки знань. Він виступав за своєчасний контроль, за такі методи перевірки знань учнів, які активізували б увесь клас. Ушинський чітко виділяє ідеї тематичного контролю, однак обґрунтовує основні вимоги до перевірки і оцінки знань учнів, які отримали реалізацію і в наш час. 

Більш детальніше принципи контролю знань учнів опрацьовані останнім часом

Основні принципи контролю знань учнів – об'єктивність, систематичність і своєчасність, цілеспрямованість, тематичність.

Об'єктивність - це правильне визначення знань, умінь і навичок учнів і оцінка цих знань. Тільки об'єктивна оцінка дає учням глибоке моральне задоволення та є дієвим стимулюючим фактором у навчанні, має велике виховне значення.

Систематичність, як принцип контролю полягає в регулярному виявленні знань, умінь і навичок, органічно поєднуючись, з навчальним процесом та впливаючи на його хід (під своєчасністю контролю розуміємо рівномірність та його визначена частота в межах окремого уроку і всієї теми).

Цілеспрямованість встановлює визначений підхід до добору матеріалу, який підлягає перевірці, згідно з вибором форм і методів перевірки та оцінювання знань, результатами навчання, врахуванням індивідуальних особливостей учнів [17, c. 66].

Принцип тематичності контролю забезпечується під час перевірки знань основних понять кожної теми, які мають бути глибше засвоєні учнями. Учень засвоює не безперервним потоком, а визначеними дозами, які повинні бути ним осмислені після активного сприйняття, а потім систематизовані у його пам'яті. Якість запам'ятовування залежить від визначеної кількості повторення засвоєного матеріалу та його практичного застосування. Тільки після цих психологічних дій учня можна перевіривши якість розуміння і запам'ятовування, переходити до вивчення наступної дози. Принцип тематичності в системі контролю має велике значення, оскільки виявлення рівня знань, дози матеріалу дає можливість вчителю керувати процесом засвоєння