Ефективні методи та прийоми перевірки знань учнів

 

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МИКОЛАЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.О.СУХОМЛИНСЬКОГО

Кафедра української літератури та методики навчання

 

Курсова робота

з «Методики навчання української літератури»

на тему: ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИ ТА ПРИЙОМИ ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ УЧНІВ

 

                                            Студентки IV курсу 401 гр.

                                            Напрям підготовки: 0203 Гуманітарні  науки

                       Спеціальність: 60203 Філологія 

                         (*Українська мова та література)

                                             Топиліної Аліни Вікторівни

 

                                                   Керівник: викл. Лазаренко І. В.

                                                   Національна шкала   —————————

                                                   Кількість балів ———  Оцінка  ECTS  ——                          

 

                                                                

м. Миколаїв – 2014 рік

Зміст

ВСТУП………………………………………………………………………….....3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНТРОЛЮ  НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ НА УРОКАХ……………..............................................5

 1.1. Поняття про методи та прийоми ………………...…………….…5

 1.2. Психолого-педагогічні засади контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів…………….…………………………..…10

1.3. Класифікація методів  ………………………………..…...…..…..15

1.4. Проблема ефективності  методів контролю знань у методиці.....10

РОЗДІЛ ІІ. МЕТОДИКА ОРГАНІЗАЦІЇ ТА КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ТА ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………..….24

2.1. Організація контролю навчальних досягнень учнів на уроках української мови та літератури …...……………………….………...24

2.2. Перевірка ефективності  формування знань у школяра  на уроках української мови  в експериментальному дослідженні ……...…..…31

ВИСНОВКИ  ……………………………………………………………….…...35

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………….…....37

ДОДАТКИ …………………………………………………………………..…..42

 

 

 

ВСТУП

Актуальність дослідження. Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання вчителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію учитель отримує в процесі контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів. Контроль означає виявлення, встановлення і оцінювання знань учнів, тобто визначення обсягу, рівня і якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин у знаннях, уміннях і навичках в окремих учнів і у всього класу для внесення необхідних коректив у процес навчання, для удосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації. Основне завдання контролю — виявлення рівня правильності, обсягу, глибини і дієвості засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності й активності учнів у навчальному процесі, визначення ефективності методів, форм і способів їх навчання.

Виконуючи функцію керівництва навчально-пізнавальною діяльністю учнів, контроль не завжди супроводжується виставленням оцінок. Він може виступати як спосіб підготовки учнів до сприймання нового матеріалу, виявлення готовності учнів до засвоєння знань, умінь і навичок, їх узагальнення і систематизації.

Контроль має важливе освітнє і розвивальне значення. Психолого-педагогічні функції контролю полягають у виявленні недоліків у роботі учнів, у встановленні їх характеру і причин із метою усунення цих недоліків. Учителю важливо мати інформацію як про засвоєння учнями знань, так і про те, яким шляхом вони здобуті. Контроль виконує також велику виховну роль у процесі навчання. Він сприяє підвищенню відповідальності за роботу, що виконується, не тільки учня, але й учителя, привчає школярів до систематичної праці й охайності під час виконання учбових завдань. Перевірка знань є єдиною формою закріплення, уточнення, осмислення і систематизації знань учнів. Разом з тим добре організований контроль дозволяє вчителю не лише правильно оцінити рівень засвоєння учнями матеріалу, що вивчається, але й побачити свої власні успіхи і помилки. Джерельною базою дослідженя є праці    А. М. Алексюкa [1],  В. І. Бондара [7], С. В. Васьківської [8], М. В. Гадецького [11], В. С. Мартиненка [22, 23, 24], Є. С. Пасічника [30] та багато інших. Нам важливо відстежити, які методи та способи є ефективними для перевірки знань учнів.Саме наведені факти і зумовили вибір теми та актуальність даного дослідження.

      Мета роботи – виявити ефективні методи, види, форми оцінювання учнів на уроках української мови та літератури.

      Для розв’язання поставленої мети ставимо завдання:

1. проаналізувати поняття контролю та оцінювання навчальних досягнень;
2. виділити продуктивні види, форми, методи перевірки знань на уроках української мови та літератури;
3. розглянути критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.

      Об'єкт дослідження – навчальна діяльність на уроках української мови та літератури.

      Предметом дослідження даної роботи є оцінювання навчальної діяльності учнів.

       Для вирішення поставлених завдань у роботі використовувалися такі методи дослідження: описовий, порівняльний.

Наукова новизна курсового дослідження полягає у тому, що зроблена спроба відстежити ефективні методи та прийоми перевірки знань учнів на уроках української мови та літератури.

Практичне значення роботи вбачається у тому, що матеріали та результати дослідження можуть бути використані для подальших досліджень. Актуальним використання досліджених матеріалів є у школах, а саме у курсі української мови та літератури, вищих навчальних закладів гуманітарного спрямування, лекційних курсах, у вищих навчальних закладах, школах з лінгвістичним профілем навчання.

В ході дослідження була висунута гіпотеза: якщо вчитель буде систематично, всебічно використовувати різні види, методи і форми контролю навчальних досягнень,спираючись на методичну літературу, то буде підвищуватися зацікавленість молодших школярів у вивченні предмета, а отже, буде підвищуватися і якість навчання.

Перевірка висунутої гіпотези й розв’язання завдань здійснювались шляхом застосування методів дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження, вивчення і аналіз нормативної документації, спостереження, бесіди, анкетування, аналіз письмових та усних відповідей, контрольних робіт.

        Структура. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів ("Теоретичні аспекти контролю навчальних досягнень учнів на уроках", "Методика організації та контролю навчальних досягнень учнів на уроках української мови та літератури"), висновків, списку використаних джерел, що містять в собі  40 позицій та додатків.

 

РОЗДІЛ 1.

ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ КОНТРОЛЮ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ НА УРОКАХ

1. Поняття про методи та прийоми

       Методи контролю – це способи діагностичної діяльності, які дозволяють здійснювати зворотний зв'язок у процесі навчання з метою отримання даних про успішність навчання, ефективність навчального процесу. Вони повинні забезпечувати систематичне, повне, точне і оперативне отримання інформації про навчальний процес. Якщо розуміти контроль широко, як педагогічну діагностику, то методи перевірки можна розуміти ширше, як методи наукового дослідження педагогічного процесу. З цієї точки зору можна виділити методи шкільного контролю і методи наукової діагностики ("наукового контролю"). Більшість дидактів зосереджує свою увагу на перших - методах шкільного контролю, тобто способах перевірки, які використовують вчителі. При цьому у дидактиці самі поняття "метод контролю" і "форми контролю" знань не мають чіткого окреслення

[24, с. 129].

Метод (від гр. methodos) - шлях до чогось, спосіб пізнання. Метод навчання - шлях навчально-пізнавальної діяльності учнів до результатів, визначених завданнями навчання [5, с. 42].

        Методи навчання є одним зі найважливіших компонентів навчального процесу. Без відповідних методів діяльності неможливо реалізувати цілі і завдання навчання, досягнути відповідних результатів. У процесі навчання зв'язок методу з іншими компонентами взаємозворотний: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водночас він суттєво впливає на можливості їх практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, наскільки дозволяють йому рухатись уперед застосовані методи.

У структурі методів виділяються прийоми. Прийом - це елемент методу. Елементи методів є не звичайною сумою окремих частин цілого, а системою, об'єднаною логікою дидактичного завдання. Зокрема, якщо певний спосіб навчання педагог використовує на уроці тільки для того, щоб зосередити увагу на якомусь питанні змісту матеріалу, то цей спосіб відіграватиме роль дидактичного прийому. А якщо спосіб навчання використовується для з'ясування суті питання, для розкриття змісту матеріалу, то це вже буде не прийом, а метод. Метод є способом діяльності, що охоплює весь її шлях. Прийом - це окремий крок, фазова дія в реалізації методу [23, с. 130].

Необхідно розрізняти прийоми розумової діяльності (логічні прийоми) – виділення головного, аналогія, конкретизація, порівняння та ін., а також прийоми навчальної роботи – розв’язування задач, прикладів, граматичний розбір тощо. Логічні прийоми є однаковими в різних методах. Тільки системне поєднання прийомів утворює певний метод навчання, тому важливою є послідовність їх застосування. Одні і ті ж самі прийоми можуть входити в різні методи навчання, але в поєднанні з іншими прийомами вони утворюють зовсім інший метод навчання. Наприклад, прийом запам’ятовування має місце як в репродуктивних, так і в проблемно-пошукових методах навчання. Але, якщо в першій групі методів він домінує, то в другій – є допоміжним, бо сприяє запам’ятовуванню основних результатів проблемних міркувань. Окрім цього слід пам’ятати, що метод може стати прийомом, а прийом – методом. Коли прийом починає виконувати основне навчальне навантаження (допомагає розкрити суть того чи іншого питання), він стає методом. Наприклад, корегування відповідей учнів (як прийом) під час проведення бесіди може трансформуватися у дискусійну площину. За такої умови цей прийом може стати самостійним методом навчання (дискусія). Важливо підкреслити, що діалектика переходу методу в прийом чи навпаки обумовлена логікою процесу навчання, наявністю суперечливих аспектів між метою і засобами її досягнення, різними елементами пізнавальної діяльності [35, c. 165].

Л. В. Артемова зазначає, що метод навчання має дві складові частини: об'єктивну і суб'єктивну. Об'єктивна частина методу обумовлена тими постійними положеннями, які обов'язково присутні в будь-якому методі, незалежно від того, який учитель його використовує. У ній відображені найзагальніші вимоги законів і закономірностей, принципів і правил, а також ціль, завдання, зміст, форми навчальної діяльності. Суб'єктивна частина методу обумовлена особистістю педагога, його творчістю, майстерністю; особливостями учнів, конкретними умовами. Питання про співвідношення об'єктивного і суб'єктивного в методі вирішене не до кінця: одні автори вважають, що метод є лише об'єктивним утворенням, інші, навпаки, - творінням педагога [2, с. 46]. Безперечним є те, що об'єктивна частина дозволяє дидактам розробляти теорію методів, рекомендувати педагогам шляхи їх ефективної реалізації. З іншого боку, саме методи є сферою прояву високого педагогічного мистецтва.

Головне в навчанні не тільки те, що повідомляється, а й те, як повідомляється. Найзвичайніші щоденні предмети, які майстерно прищеплюються дитині, для неї у стократ корисніші в майбутньому, ніж високі істини, погано викладені й анітрохи не пристосовані до його понять.

Процес навчання є триєдиним, надзвичайно рухливим процесом. Для того, щоб відображати цю багатогранність і динамізм, ураховувати зміни, які постійно відбуваються в практиці застосування методів, не можна класифікувати методи єдино і незмінно. Цілісний навчальний процес у сучасній школі здійснюється за допомогою цілого ряду класифікацій, які в єдності відображають завдання і зміст дидактичних методів. При цьому кожна класифікація методів ґрунтується на одній або кількох істотних ознаках, проте всі класифікації зводяться до системи.

Методологія цілісного підходу до взаємопов'язаної діяльності вчителя і учнів у навчанні передбачає виділення методів навчання у великі групи:

- методи організації і самоорганізації  навчально-пізнавальної діяльності,

- методи стимулювання і мотивації  навчання,

- методи контролю і самоконтролю  у навчанні,

- бінарні методи навчання [12, с. 179].

Усвідомлення вчителем суті й особливостей цілісної класифікації методів дозволить йому здійснити цілісну процедуру їх вибору. 
Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком.

Значна кількість вчених-педагогів (A.M. Алексюк, Н.М. Верзилін, Н.М. Мочалова, А.Г. Пінкевич, Б.Є. Райков та ін.) дотримуються ідеї бінарної системи методів навчання. Академік М.І. Махмутов обстоює ідею номенклатури бінарних методів навчання, згідно з якою розрізняють такі методи викладання: інформаційно-повідомлювальний, пояснювальний, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукальний. Також виокремлені виконавський, репродуктивний, продуктивно-практичний, частково-пошуковий, пошуковий методи навчання [24, c. 52].

У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення К. О. Баханов виділяє шість загальних умов, які визначають вибір методу навчання:

1. Закономірності та принципи  навчання, які витікають з них.

2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема.

3. Цілі і завдання навчання.

4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості  класного колективу).