Ефективні методи та прийоми перевірки знань учнів

5. Зовнішні умови (географічні, виробниче  оточення).

6. Можливості вчителів (досвід, рівень  підготовки, знання типових ситуацій  процесу навчання). [3, с. 67].

        Професор A.M. Алексюк визначає зовнішню (формальну) і внутрішню (змістову) сторони навчання. До зовнішньої він відносить: словесно-слухову форму навчання; різні форми застосування наочності; практичні роботи учнів; прояви педагогічної майстерності; керівництво пізнавальною діяльністю учнів (студентів) та контроль і оцінювання їхньої навчальної праці. Внутрішньою стороною методів навчання є: рух змісту основ наук, техніки й мистецтва; логічна грань розумової діяльності з урахуванням віку та індивідуальних можливостей; психологічна властивість методу (рівні й види пізнавальної діяльності, мотивація і стимулювання навчальної праці) [24, c. 134].

       Виходячи з  розуміння мети навчання, закономірностей  його перебігу й треба розглядати  питання про методи навчання  у вищій школі. Поняття методу  навчання — складне, багатовимірне. Це дидактичне поняття, якому  властиво чимало ознак. Слушною  щодо цього є думка професора A. M. Алексюка про видові ознаки методів навчання:

1)"бути формою руху пізнавальної  діяльності", зокрема: а) "бути певним логічним шляхом засвоєння знань, умінь та навичок учнями" (індукція, аналіз і синтез, порівняння, абстрагування, конкретизація, узагальнення тощо); б) "бути певним видом і рівнем пізнавальної діяльності учнів (репродуктивний, евристичний, дослідницький)"; в) "бути певним шляхом стимулювання і мотивації учіння";

2)"бути щоразу специфічним  пізнавальним рухом основ наук, що вивчаються в школі", завдяки якому поєднуються зміст і метод навчання;

3)"бути певною формою обміну  науковою інформацією між тим, хто вчить, і тим, хто вчиться" (словесна, наочна чи практична);

4)"бути певним способом керування  пізнавальною діяльністю учнів"; зокрема "способом викладу знань, умінь та навичок для учнів (учитель, книжка, навчальна машина тощо)" [1, c. 23].

Такий підхід з позицій видових ознак дає можливість розпізнавати методи навчання серед інших дидактичних категорій. Але важливо означити дефініції кожного методу навчання на основі видових ознак, оскільки наукове розуміння тих чи тих дефініцій дає змогу ефективно використовувати певні методи навчання і в загальноосвітній, і у вищій школі.

 

2. Психолого-педагогічні основи контролю та оцінювання учнів

        Важливою  умовою формування особистості  школяра, його пізнаваль-  
ної та інтелектуальної активності є система оцінювання і стимулювання на-  
вчальної діяльності.

Як зазначає Т.А. Ільїна, організація контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів має відповідати основним педагогічним вимогам:

1. систематичність і регулярність здійснення контролю знань як кожного окремого учня, так і класу в цілому;
2. використання контролю в інтересах всіх учнів та з метою їх навчання, виховання і розвитку;
3. всебічність контролю, що передбачає як контроль засвоєння знань, так і сформованість необхідних умінь і навичок;
4. об’єктивність, пов’язана із створенням під час контролю рівних для всіх учнів умов, що підтверджується розумінням учнів і прийняттям ними форми контролю і виставленої оцінки;
5. оптимальність контролю, який має бути так організований, щоб за мінімальний час за допомогою достатньої кількості перевірних завдань можна було б виявити знання у більшості учнів [17].

На думку В.І. Бондаря, контроль та оцінювання навчальних досягнень учнів регулюється рядом принципів, а саме: об’єктивності, систематичності, гласності, диференційованості та індивідуального підходу [13].

В.І. Лозова і Г.В. Троцко додають до перелічених вище вимог ще етичність контролю, підготовку школярів до здійснення контролю і самоконтролю знань, а також різноманітність форм і методів контролю

Розглянемо детальніше педагогічні вимоги до контролю та оцінювання навчальних досягнень учнів початкової школи.

Об’єктивність контролю полягає у запобіганні вчителем суб’єктивних і помилкових оцінних суджень, які не відображають реальних досягнень учнів у навчанні. Об’єктивність контролю залежить від багатьох умов, найсуттєвішими серед яких є:

а) чітке визначення загальних і конкретних цілей оволодіння учнями всіма компонентами змісту навчального предмета;

б) наявність вимог до навчальних досягнень учнів з кожного предмета;

в) обґрунтоване виділення об’єктів контролю (перевірки й оцінювання);

г) адекватність цілей, змісту і способів перевірки вимогам навчальних програм та методик;

ґ) застосування науково обґрунтованих критеріїв оцінювання навчальних досягнень [12].

Психолого-педагогічне оцінювання реалізує три функції: орієнтація школяра в стані його знань і ступінь відповідності їх вимогам обліку; пряма або опосередкована інформація про успіхи і невдачі в даній ситуації; висловлення загальної думки і суджень вчителя про даного учня.

Ш.О. Амонашвілі закликає вчителів націлювати учня на те, яким він може стати при витраті певних зусиль, ніж повідомляти, яким він не став. Більш важливо навести як приклад не стільки встигаючого у навчанні товариша, скільки його ж особисті поки що окремі досягнення [3]. Така стратегія найбільшою мірою відповідає теорії перспективних ліній розвитку дитини А.С. Макаренка і досвіду В.О. Сухомлинського про залучення дитини до радості пізнання світу.

Психолого-педагогічні дослідження з проблеми свідчать про те, що успішність та пізнавальна активність учнів залежить від їх особистісних і нейродинамічних особливостей і від мотивації. Мотив для отримання знань у всіх класах переважає над мотивом оцінки, однак з віком це розходження стає меншим.

Важливою проблемою є урізноманітнення форм та видів контролю вчителем, яке забезпечується за таких умов:

- посилена мотивація системи  контролю і оцінювання у початковій школі на кожному уроці;

- урізноманітнення форм  і прийомів контролю і оцінювання  навчальних досягнень учнів із  врахуванням їх вікових і індивідуальних  особливостей;

- використання ігрової  діяльності під час контролю  і оцінювання;

- використання прийомів  взаємоконтролю, взаємооцінювання;

- цілеспрямоване і систематичне  формування самоконтролю як важливої  складової учбової діяльності  молодших школярів.

Вивчення стану проблеми в сучасній школі та дослідження літератури дозволили нам сформулювати систему принципів, які забезпечують демократизацію контролю навчально-пізнавальної діяльності учнів.

 Принцип індивідуалізації та диференціації. Хоча цей принцип і належить до основних педагогічних вимог щодо здійснення контролю, та в більшості випадків дотримується несистематично. До нього належить як врахування індивідуальних особливостей учнів (темпераменту, характеру, здібностей, нахилів та ін.) під час перевірки, так і контроль знань відповідно до цих особливостей кожної дитини. Основоположницею цієї ідеї стала С.П. Логачевська [24].

 Різноманітність форм оцінювання і прийомів контролю. Багато педагогів у своїй практичній діяльності просто забувають про існування таких дієвих прийомів, як, наприклад, взаємоконтроль, ігровий контроль. Також існують різні форми схвалення, перспективна і відстрочена оцінка. Позитивний вплив на учня несе розгорнуте словесне оцінювання (коли вчитель аналізує хід роботи, її результат, коментує спосіб виконання її учнем, в ході чого сам показує раціональні шляхи роботи) [2, c. 4].

 Цілеспрямоване формування особистісної пізнавальної мотивації. Учень має знати, чому в нього саме такий бал. Це дозволить йому уникнути помилок при підготовці до наступного заняття і формуватиме пізнавальний особистісний інтерес до процесу навчання. Контроль та оцінювання слід здійснювати так, щоб демонструвати учневі і колективу, у якому він навчається, його успіхи, а не принижувати гідність недоліками; використовувати оцінку як засіб стимулювання, виховання, і в меншій мірі – як засіб унаочнення недоліків у навчанні. Над цією проблемою плідно працював В.О. Сухомлинський [40; 41; 42].

 Спрямованість контрольно-оцінної діяльності вчителя на всіх учнів класу (слабких, середніх, сильних). Характеристику цього принципу можна знайти в працях Логачевської С.П. [24].

 Принцип цілеспрямованого і систематичного формування самоконтролю [43].

 Сікорський П. у своїй праці "До проблеми визначення критеріїв педагогічного оцінюванн зазначає, що":

1. Оцінки, які виставляють  учителі учням, в більшості випадків  суб’єктивні, тому вони втрачають свої первинні значення. Ця суб’єктивність пов’язана з особистісними особливостями вчителів, що впливають на суб’єктивну шкалу оцінювання. На нашу думку, вчителям слід звертати більше уваги саме на індивідуальні потенційні можливості учнів, а не на власне суб’єктивне особистісне ставлення до дітей та їх батьків. Це дозволить на порядок підняти ефективність контрольно-оцінної діяльності.

2. Надаючи оцінкам велике  значення, більшість учителів допускають  методичні недоробки в процесі  опитування й виставлення оцінок, занижуючи їхню роль в навчально-пізнавальному процесі.

3. Проблема оцінки не  втратила своєї гостроти для  всіх учасників навчального процесу: учителів, учнів і їхніх батьків, причому для останніх навіть  в більшій мірі. При цьому роль і значущість оцінок для вчителів полягає в одержанні зворотного зв’язку про ефективність навчання, що є підставою для визначення потенційних можливостей учня; для учнів – в об’єктивності оцінки своїх навчальних досягнень, у формуванні самооцінки й рівня домагань; для батьків – у оцінці здібностей своїх дітей і власних зусиль щодо їх виховання.

4. Оцінка є показником  сильних і слабких сторін учня  і має використовуватись вчителем  для того, щоб знати, на що слід  звернути увагу в подальшому. Вчителю під час опитування потрібно з’ясувати потенційні можливості учня, а не вимірювати їх формальною оцінкою-балом.

5. Отримані результати  також свідчать і про відсутність  у процесі професійної підготовки  майбутніх вчителів системи навчання  оцінної діяльності. Величезна проблема існує в процесі викладання цієї теми у вищих педагогічних закладах, адже ця проблема в них розглядається лише теоретично, без урахування специфіки оцінювання у сучасній початковій школі.

6. Зниження значимості (престижної  ролі) оцінок пояснюється несформованістю уявлень про норми бального оцінювання, що негативно впливає на формування самооцінки учнів. Найбільше значення оцінкам надають батьки [40, с. 6].

Суб’єктивізм і формалізм у перевірці та оцінюванні знань учнів можна подолати, виставляючи оцінку лише за наявний рівень знань, умінь та навичок, а не за інерцією, зважаючи на попередні успіхи або невдачі; не допускаючи впливу на оцінку інших чинників (поведінки на уроці та ін.); подоланням хаотичності у виставленні оцінок заради оцінок; не допускаючи невмотивованості оцінок; використанням результатів перевірки для вдосконалення навчального процесу; подоланням орієнтування на середній бал; веденням тематичного обліку знань, умінь і навичок.

Систематична та цілеспрямована оптимальна організація контрольно-оцінної діяльності на засадах демократичного підходу, на нашу думку, є важливим фактором формування пізнавальної активності молодших школярів і позитивно впливає на результативність їх навчальної діяльності, що і є основним критерієм результативності навчально-виховного процесу в школі.

 

 

1.3. Класифікація  методів

Для перевірки рівня засвоєння учнями знань, сформованості вмінь і навичок розроблено методи контролю і самоконтролю. Серед методів контролю виокремлюють спостереження за різними видами діяльності учнів на уроці, усна перевірка, письмова перевірка, контрольні та лабораторні роботи, твори, домашні завдання, графічна перевірка, перевірка практикою, тестова перевірка.

Методи усного контролю

До них належать фронтальне та індивідуальне опитування. Під час фронтального опитування вчитель пропонує серію логічно пов'язаних між собою запитань для учнів усього класу. У процесі індивідуального опитування учень має змогу самостійно висловлювати свої думки, коригувати їх і доповнювати. Ефективність методів усного контролю залежить від ретельної підготовки вчителя, чіткості формулювання запитань (зрозумілості, лаконічності) і ступеня їх проблемності. [4, c. 41]

Спостереження за навчальною діяльністю учнів. Як метод контролю його виокремлюють умовно, бо спостереження органічно належить до всіх методів навчання і контролю, адже вчитель завжди фіксує ступінь уважності учня, рівень його мислення, культуру поведінки, ставлення до предмета.

Методи письмового контролю

Вони спрямовані на аналіз документального матеріалу, визначення характеру допущених учнями помилок і способів їх подолання. Найпоширенішими є такі методи письмового контролю: контрольні роботи, твори, диктанти, письмові заліки, контрольні тестові роботи програмованого типу (перелік запитань і можливі варіанти відповідей).