Автор работы: Пользователь скрыл имя, 31 Мая 2015 в 22:57, шпаргалка
1) Поняття к-ри.Осн. визначення та головні концепції.Сучасні культурологи вважають, що на сьогодні існує понад 500 визначень культури. Це пояснюється багатогранністю феномену і широким вживанням терміна «культура». Світ культури, будь-який її предмет або явище сприймаються як результат діяльності людей, спрямованої на обробку, перетворення того, що дано безпосередньо природою. Подібне розуміння культури розвивалось в епоху Просвітництва (ХVІІ- ХVІІІ ст.). У цей період панівною була філософська ідея про все загальність людського розуму та його законів, культура – це переваги, що несе в собі вдосконалення та застосування розуму. Для Просвітництва характерні такі особливості сприйняття культури: по-перше, люди і народи не відрізняються наявністю або відсутністю культури, а тільки рівнем культурності; по-друге, культура має єдине джерело і загальнолюдський характер; по-третє, усякі культурні відмінності між людьми й народами — наслідок їхньої різновіддаленості від первісного природного світу. У цих висновках містяться три важливі світоглядні ідеї: ідея одвічної єдності людського роду, ідея історизму як руху суспільства шляхом просвіти та ідея прогресу, пов'язана зі спадкоємним розвитком історії, з успадкуванням та нагромадженням людського досвіду. Імануїл Кант (1724—1804) бачив основу культури не в самій природі людини, а в сфері її морального існування. В кантівському розумінні культура — це здатність індивіда піднестись від обумовленого його тваринною природою чуттєвого існування, при якому мета його поведінки визначається зовнішнім світом, до морального існування, яке дозволяє йому вільно діяти в ім'я цілей, які він сам перед собою висуває, зважаючи на веління морального обов'язку. Завдання культури, на думку Шіллера, полягає в гармонійному примиренні фізичної і моральної природи людини, чуттєвого і розумового, насолоди й обов'язку. Проте Шіллер усвідомлював, що таке розуміння завдань культури не відповідає її реальному станові в сучасному суспільстві. Він дав блискучий аналіз суперечностей цієї культури, яка відірвала людину від природи і надала її розвитку обмеженого, однобічного характеру. Сутність культури, за Гегелем, визначається не природою людської поведінки і не творчою фантазією видатних осіб, а прилученням індивіда до світового цілого, котре включає в себе як природу, так і історію. У середині ХІХ на початку ХХ ст. поширюються дві протилежні концепції культури – еволюційна та циклічна.
59. З набуттям Україною незалежності, зі вступом світу в нове розвинуто тисячоліття, де немає меж різноманітність професій, де існує безліч законів і умов, що регулюють наше існування, проблема гендерної нерівності почала набувати все більшої популярності в усьому світі. На мою думку, найважнішим це питання є для країн Пострадянського простору, бо саме в ньому, на протязі багатьох років, ця проблема просто не обговорювалась , через особливість суспільного світогляду, який влада формувала багато років та через політику ізоляції і цензури, яка просто не давала можливості суспільство дійсно зрозуміти що така проблема існує. А зараз, коли цієї держави просто не стало і всі країни, що знаходилися в її складі, раптом опинилися сам на сам зі всім світом і його проблемами, звичайно, складніше переживає цю і не тільки цю проблеми. Зокрема для України, на мій погляд, дуже важливим є це питання, бо за умов нинішньої політичної і економічної ситуацій, було б дуже доцільним хоча б в соціальній сфері забезпечити суспільство рівними правами і єдність законодавства для всіх.
Дуже часто роблять помилки в розумінні гендерного мейнстримінгу, бо вважають, що це – саме проблема нерівності між чоловіками та жінками, але правильно буде вважати, що це – підхід для досягнення гендерної рівності, шляхом оцінювання впливу законів, програм та ін. на жінок і чоловіків, у різних сферах та всіх рівнях. А сама проблема – це і є гендерна нерівність, але яка обумовлюється не лише проблемою нерівності жінок і чоловіків. Те, що в суспільстві домінує саме неправильне тлумачення цих понять, я вважаю, не дивним, бо, як я казала, це щось нове для нашого суспільства і те, що тільки починає набирати обертів.
Українською державою
було підписано не один
З цього я роблю висновок, що таке положення речей – це результат, по-перше, застарілого світогляду, який не змінюється з розвитком світу, по-друге, це недоліки влади, яка не намагається , за якихось обставин, інформувати людей про дану проблематику і яка вважає вирішення цієї проблеми не потрібним, бо, оскільки немає скарг, то що треба вирішувати?Але звичайно не буде скарг, бо люди елементарно не розуміють, що з ними відбувається у їхньому ж суспільстві, по-трете, це «молода» демократія нашої країни, яка ще не встигла повністю вписатися в наше суспільство, але яка сама під собою розуміє рівноправність та свободу обирати і займатися тим, що подобається (у межах законодавства), без людського осуду.
Вирішенням даної проблеми, на мій погляд, може бути широке інформування населення про гендерну проблему. Наприклад, відповідне виховання ще змалечку, тобто за допомогою освіти. Вона має надавати людині уявлення про те, що таке проблема гендеру. Завдяки освіті серед населення має зростати гендерна свідомість. Далі може йти четверта влада – ЗМІ, які можуть все населення інформувати про основні засади гендерної рівності, які перш за все, можуть відкрити людям очі на те, що така проблема існує і, як і всі інші, теж потребує вирішення. І звичайно ж влада, яка має не лише ухвалювати закони про гендерну рівність, не лише ставити підписи під такими документами, але й в реальному житті дотримувати населення згідно цих законів.
60. «Сьогодні проблем з українською ідентичністю немає. Тому важливіше зрозуміти, не хто такі українці, а чого вони хочуть. Це означає, що з питань ідентичності нам треба перейти до питань цінностей. І це питання ключове, бо воно визначає, чому у нас досі неможливі реформи», - таку думку висловив історик, професор УКУ Ярослав Грицак під час першого засідання Вільного університету «Українська нація формується у щоденних дискусіях, і тому дуже важливо у цих дискусіях починати ставити нові питання. З українською ідентичністю у нас немає великих проблем: статистика показує, що більшість українців підтримують незалежність і навіть при загрозі готові воювати за Україну. Проблема є в тому, що в цій ідентичності ніщо не перетворюється, відповідно немає зрілих реформ суспільства.а думку Я. Грицака та його однодумців, основою для консенсусу роз’єднаного українського суспільства, об’єднання «україномовного Заходу» та «російськомовного Сходу» (це протиставлення прямо-таки не сходило з вуст львівського історика під час лекції та прес-конференції, що виглядало дивним з огляду на його репутацію запеклого критика відомої тези М. Рябчука про «Дві України») є побудова в Україні мультикультурного, багатонаціонального суспільства, об’єднаного в українську політичну націю. Заради побудови цієї спільноти він припускає можливість федерування України та запровадження двомовності. Це будівництво і є тим новим контекстом, в який, на його переконання, мають поринути українські історики, кинувши свої копіткі архівні фактографічні пошуки, застарілі етноцентричні студії. Власне, заради створення такої «прогресивної спільноти» він та низка інших істориків підкоригували свій фах історика на фах політологів, шкільних методистів тощо. Головними опонентами чи навіть ворогами ці історики розглядають українських націоналістів з партії «Свобода» та подібних. Водночас нам не доводилося читати жодної резонансної заяви цих істориків проти діяльності російських шовіністичних сил у тій же Одесі, скажімо, увічнення пам’яті Катерини ІІ, балаганоподібного перепоховання подружжя Воронцових тощо. Під час обговорення своєї тези про те, що йому хотілося би побудувати Україну, в якій би Київ розмовляв як Донецьк, але голосував як Львів, Я. Грицак уточнив: «але як голосував Львів років із п’ять тому, а не як зараз, коли він голосує за «Свободу».Професор вважає, що у попередні роки президенти Л. Кравчук та В. Ющенко реалізовували етнічну концепцію побудови української нації, а Л. Кучма та зараз В. Янукович, хоч і недосконало, — політичну. Ну, і звичайно ж, професор вважає, що, як і казав Л. Кучма, спроба побудови етнічної нації, де б українці були етнічним ядром, титульною нацією (зауважимо, що останнім часом це словосполучення щодо українців загалом зникло з ужитку), провалилася.Не всі коментатори виступів Я. Грицака зауважили ще одну рису професора та його однодумців, на якій ґрунтується більшість їхніх праць, — різке неприйняття українського села як колиски та бази подальшого розвитку української нації.