Основні види діяльності людей за часів трипільської культури

Греки ревно берегли таїну національної родючості. На тих самих Елівсинських містеріях під загрозою смертної кари заборонялося перебувати чоловікам, гетерам, а також будь-кому з чужоземців. Допускалися лише добропорядні матрони, причому за рекомендаціями. Це засвідчує відома комедія Аристофана "Жінки на святкуванні". Елліни побоювалися, щоб сторонні не пізнали загадки перетворення мертвого зерна в живий паросток, щоб не розкрили місцеву таємницю запліднення і не наврочили, не нашкодили національному здобуткові. Згідно з міфом, дочка Деметри Персефона була викрадена володарем підземного світу її дядьком Аїдом. Там він з нею одружився і Персефона пізнала таємницю підземного життя.

До нас дійшло відлуння цього дивного старовинного звичаю - зберігання національного здобутку. Почесному гостеві з чужого, але дружнього краю жінка в ритуальному вбранні підносить хліб-сіль на рушникові, прикрашеному споконвічною символікою. Жінка щиро передає в добрі руки долю врожаю і надр землі, всенародного добробуту.

Творчість землі, заплідненої небесною вологою, збагачується теплом променистого сонця. Його рух передається двома супутниками. Античні напівбоги-близнюки Діоскури везуть на колісниці по небу бога сонця Геліоса. Лівий - вранішній, правий - вечірній.

Образ богині родючості з двома супутниками був поширений по всій Європі. На Україні-Русі богиню заміняли древом життя у вигляді пишної квітки (часто у вазоні), - в поєданні з двійкою коней, козлів, півнів. Лівий, вранішній - зеленого або синього кольору, правий, вечірній - жовтого чи червоного.

Богиня-квітка освячує найважливішу в хаті річ - вогнище, руську піч. За нею постійно стежить господиня. Це її гордість. Час від часу вона підбілює символ родинного багаття. На видному, чільному місці хазяйка малює квітку.

Другий важливий предмет у хатині - ліжко. Його накривають ліжником, на якому вишиті орнаменти у вигляді тих самих ромбів, що сприяють родючості. Для подружнього ложа це найприродніший символ. Але родючість треба захищати, тому над ним з давніх-давен заведено вішати зброю - лук, меч, кинджал, шаблю, рушницю…

Язичницький ромб досі несвідомо відтворюють у національних орнаментах усіх регіонів України-Русі та священицьких ризах християн.

На фелоні зі спини нашивають два знаки: вгорі - навпроти серця - хрест або розп'яття, а внизу - на рівні колін - повернутий на 45 градусів квадрат. Останній називають кустодія, що означає варта і нагадує про хресну страту Ісуса.

Про це розповідає легенда. Коли Христос умер на хресті, тіло було знято і покладено в печері та привалено великим камнем. Смерть настала в п'ятницю. А в суботу вся варта мала йти на свято Паски. Вона звернулася до прокурора Іудеї Понтія Пілата із застереженням: не залишати страченого без нагляду, бо учні Ісуса можуть викрасти тіло і об'явити, що він воскрес із мертвих і вознісся на небо.

Пілат наказав опечатати камінь. Чотири воскові печатки лягли на центрах чотирьох сторін кам'яного входу, утворивши язичницький ромб. Тож фелонь знаменує перемогу духа над тілом. Одягаючи її, священик пов'язує хаотичний світ пастви з небесним ладом.

 

ОБРАЗ  ЗАХИСТУ

 

Мисливець може, пропустивши здобич, надолужити прогаяне наступного разу. Володар же землі, орач повинен постійно докладати не тільки фізичні сили, а й духовні. День і ніч думати про врожай. Молити небо про своєчасний дощ. Він шукає духовні образи, сподіваючись на допомогу. Знаходить метафори серед зрозумілих понять - частин власного тіла (голови, грудей, живота, лона і фалоса), серед людських фізичних і духовних стосунків. Образи захисту себе і здобутків своєї праці орій шукає у зовнішньому світі. Щоб захистити село або лан, він робить навкруги канаву. Це не дозволить проникнути злим силам у чистий космос польової культури. Пригадайте бурсака-філософа Хому Брута з гоголевського "Вія", який захищався від відьми чарівним колом.

Відрізняючи своє від чужого, людина знайшла духовну межу у вигляді ріки життя, що відокремлює внутрішній космос від зовнішнього хаосу. Майже у всіх народів світу вона асоціюється на землі зі змієм, який виходить на поверхню після дощу; на ближньому небі - з веселкою, що виграє проти сонця різнобарвною лускою після життєдайної грози; на далекому, зоряному небі - з Чумацьким Шляхом.

Тією рікою життя пливуть душі померлих дідів до богині родючості, а вона посилає ці душі в лоно матерів, щоб відродити їх у тілах онуків. Недарма існує звичай називати онуків іменами дідів.

Ріка життя захищає як особисто кожну людину, так і місцевість, яку займає родина, громада, народ. Особу береже одяг, а пас закріплює її. Етнографи свідчать, що карельські чаклуни носили пас із зміїної шкіри.

Відкриті місця тіла прикрашають захисні талісмани, обереги - кільця, намисто, сережки. Усі особисті прикраси, в тому числі вишивки на одязі, мають свої, притаманні лише даному, певному, етносові відмінності.

У кімнаті охоронними предметами є доріжки, половики, килими, рядна. А багато предметів поєднують водночас і захисні і плодотворящі властивості у єдиний космос. Так, на посуді поруч зі знаком родючості (квіткою або плодом) обов'язково присутні огортаючі захисні смужки чи змійки.

Зовнішнім захистом будинку є дах, який імітує небо. Лиштва вікон та дверей вартує від проникнення злих сил з боку двору. Рамки картин також символізують річку життя, якою пливуть квіти-душі, або луску світового змія.

Захист усієї садиби - тин. Оберіг села - уже згадана канава, а міста - вал, кріпосна стіна.

Звернімося до вишивки на лицевому боці сорочок - теж лиштви. Вона виражає як родючість (розкреслене поле), так і захист у вигляді двох смужок, що оберігають відкритий комір і серце.

Така вишивка з'явилася дуже давно. У Музеї історичних коштовностей України знаходиться фігурка чоловічка з Мартинівського скарбу (VII ст.). Він розставив ноги, а руки тримає на стегнах. А на грудях його сорочки зображена ця сама вишивка. Фігурка дуже схожа на зображення балтійського бога Перкунаса (Вільнюський історико-краєзнавчий музей), який сидить на кам'яному небесному троні і метає перуна (блискавку).

Порівнюючи положення ніг обох скульптур, можна стверджувати, що мартинівський "танцюрист" насправді не танцює, як припускає В. Василенко (1977 р.), а сидить на небесному троні. Гадаю, що це Перун - слов'янський бог неба і чоловік богині родючості Макоші.

У Фракії, на Північному Кавказі, на Київщині знаходили медальйони IV-VII ст. із зображенням подібних чоловіків із розкаряченими ногами, розведеними руками, які вписані в коло всесвіту. На сорочках - подібні вишивки. Мабуть, це той же Перун. Ось як давно існує українська вишиванка!

Пасок підтримує одяг і захищає від проникнення холоду та злих сил хаосу, затримує тепло, зберігає внутрішній космос. На тканих вовняних пасках повторюється не тільки мотив захисту, образ змія, але й мотив родючості: лежачі ромби - орані поля у супроводі небесних коней. Коні зображено фрагментарно, без тулубів, тільки самі ноги у вигляді шевронів: двоє передніх ніг (лапки відкриті) і двоє задніх (лапки закриті). Ноги - як атрибут вічного невпинного руху сонця, зірок, часу, життя.

Доріжка на долівці імітує смугастого змія - обережника. Спіралевидний килимок також символізує змія, але того, що згорнувся у клубок і вартує поріг.

Повна картина космосу зображується на килимах. Тут і богині родючості, і змій-охоронець, і квіти, що символізують душі предків. А все це - у геометризованих формах, у вигляді трикутників і ромбів.

Язичники очікували дарів од шлюбу богів неба і землі. Європейське християнство пропонувало давнім русам добувати свій хліб насущний своєю працею, не очікуючи допомоги язичницьких богів. Любов і повага до ближніх і з Богом душі забезпечує лад та згоду в громаді, сприяє розвиткові вільної людини.

Язичницька символіка збереглася у народній пам'яті досі, але за тисячоліття загубився її таємний зміст. Залишилася лише зовнішня форма.

Нині ми виявилися позбавленими духовних орієнтирів. Тому люди прагнуть до звичаїв, що збереглися у народі. Християнська церква з повагою ставиться до залишків стародавньої наївної віри, розуміючи, що під забобонною формою криється зворушливе ставлення до рідної природи, до свого краю, до давніх звичаїв, до національної культури.

І по домівках, і по церквах заведено прикрашати ікони вишитими рушниками. То є символ захисту вищої духовності. Тут помітний зв'язок православ'я з язичництвом: християнство колись подолало віру перших орачів (оріїв). Церква освячує старовинне, оригінальне українське мистецтво, яке відображає власне обличчя нації, власну цивілізацію - серед культур індоєвропейських народів.

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновки

Які висновки я можу зробити після того, як написала цей реферат?

• Трипільська культура як один із феноменів, була відкрита наприкінці 19 століття археологом В.Хвойкою, і з тих пір немає єдності між провідними вченими з усього світу, що до її появи. 
• Є три можливі теорії виникнення трипільської культури: суто автохтонна  (В.Хвойки), асиміляція автохтонного населення з прийшлими племенами (В.Збеновича) та прийшлих племен, що оселилися на тих землях (М.Марра).
• Є два основні види періодизації трипільської культури: періодизація В.Хвойки (два періоди: перший – звязаний з камяним віком, другий – з віком мідним) та Т.Пассека (три періоди в залежності від виникнення, розвитку та занепаду трипільської культури).
• Зникли трипільці, очевидно, тому, що змішалися з іншою культурою, мабуть, це була середньодніпровська культура на сході.
• У трипільців було добре розвинене господарство. Землеробство становило найбільшу його частку, система ведення його була підсічно-вогневою, тому часто потрібно було змінювати землі, що було сприятливим для розселення їхніх племен на великі території. Також не відставали трипільці у скотарстві (особливо на пізньому етапі), полюванні, рибальстві, збиральництві (на ранньому етапі), прядінні та ткацтві.
• Керамічні витвори трипільців є справжніми витворами мистецтва. Вони ділилися на пофарбовані (в одну, дві, три фарби) та непофарбовані, а також на орнаментовані та неорнаментовані. Посуд був простий і для приготування їжі, що був майже завжди непофарбованим, але з рослинним чи тваринним орнаментом.
• Суспільний лад  ставав дедалі складнішим. Спочатку матріархат, пізніше патріархат. 
• Трипільців вважають першими будівниками надземних будинків. Внаслідок цього їх житла тільки починали набувати всієї краси.
• Первісні уявлення трипільців були, очевидно, звязані з періодичними катаклізмами, викликаними істотними зрушеннями в Сонячній системі під час їхнього існування. Ймовірно, тоді зявилося уявлення про циклічність часу, і знайшло своє відображення в трипільській кераміці.
• З точністю не можна сказати, чи були трипільці предками слов’ян. Їхній побут дуже схожий на наш (слов’янський), але є довести спорідненість, не враховуючи теорії про те, що трипільці не були автохтонами на наших землях, просто неможливо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список використаної літератури:

 

 

1. Шилов Ю.А.  «Космические тайны курганов».

 

2. Наталія Полонська-Василенко «історія України»

 

3. Богаевский Б.Л. «Орудия производства и домашние животные».
4. Толочко П.П. – Давня історія України, Кн. 1 – К., 1994.
5. Археология Украинской ССР