Основні види діяльності людей за часів трипільської культури

 Наші пращури і про те, як відновити грунт після посівів  знали. Випасали худобу зокрема свиней бо у пошуках їстівних корінчиків все поле вони переривали і удобрювали. А також зміна культур.

3.2 Тваринництво

Деякі вчені вважають, що виникнення тваринництва є наслідком землеробства. Бо внаслідок вирубки лісів під посіви не стало і дичини. І полювати не було на що тому

Щоб якось існувати до отримання врожаю треба було приручати тварин і тримати їх у загонах у центрі поселення, або ж на вигонах. Окрім того тварини це й жир, й молоко, й одяг, й тяглова сила, й хутро, й сало. (див.: Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные — С. 172). Тварини були спільні тому й доглядали їх всі разом. Свиней випускали збирати жолуді. Деякі вчені говорять про те, що у трипільців не тільки був кінь, а й вони стали першими хто його осідлали. Офіційна версія, що коней приручили та осідлали кіммерійці.

3.3. Збиральництво

 В багатьох поселеннях знайдено обвуглені жолуді дуба або їх сліди в обмазці, а також кизил, терен, глід тощо. Звичайно ж, трипільці збирали лікарські рослини, які виконували роль фітотерапевтичних засобів.

  3.4.Риболовство та полювання

 Знаряддями ловлі риби були сіті, про що свідчать знайдені кам'яні або керамічні грузильця, а також вудочки, від яких знайдено кістяні і мідні гачки. На території багатьох поселень виявлено багато риб'ячої луски і кісток. Трипільці жили на берегах річок і не користуватися їх дарами не могли. Хоч деякі дослідники вважають, що жителі трипільських поселень не надавали рибальству надто великого значення.

Трипільці полювали на благородного оленя, косулю, тура, кабана, лося, сайгака, ведмедя. Заради теплих красивих шкурок вони добували куниць, тхорів, борсуків, лисиць, зайців, бобрів це підтверджують не тільки залишки кісток диких тварин, а й ритуальні мисливські поховання обгорілих кісток, частин черепів тварин, їхні роги. На деяких посудинах зображено сцени полювання: собаки переслідують диких тварин. Трапляються малюнки людей, які виконують ритуальні мисливські танці. Поблизу танцюючої фігури, як правило, давали зображення тварин.

„Зображення собак на посуді Поділля і Північної Буковини періоду Трипілля досліджував Б.Л.Богаєвський.

              Наконечники списів у трипільців  були зроблені з рогу, кістки, кременю. їх вставляли у спеціальні жолобки чи отвори в одному кінці списа, прив'язували сухожиллями тварин чи рослинними волокнами і склеювали смолами. Так само прикріплювали наконечники дротиків і стріл.

Держална списів, дротиків, стріли виготовляли з різних порід дерева, переважно твердих. Вирівнювали їх за допомогою кістяних випрямлювачів.

3.5. Трипільські ремесла і промисли.

Прядіння та ткацтво

Ця галузь була безпосередньо зв’язана зі скотарством, і тому логічно, що, як і скотарство, набула свого розвитку у пізній період трипільської культури. Уже тоді тканини підкладалися під дно керамічних виробів, щоб їх легше було виліпити , була відома в’язка простого панчішного типу, а матерії вироблялися двох видів – полотна і килими; також, ймовірно, трипільці вміли плести сіті

Кераміка

Кераміка трипільців є однією з найкращих у світі, а керамічні вироби – просто витвір мистецтва для того часу.

Керамічний посуд того часу виготовлявся з гончарської глини з домішками кварцового піску і черепашок прісноводних молюсків. Він ліпився без гончарського кола на твердій основі, товщина його днища переважала товщину стін, а самі стіни були нерівномірної товщини і не завжди правильної форми. Великий посуд ліпився з двох окремих частин. Зовнішня поверхня була рівною і вкривалася нанесеною до розпису і обпалення червсоною фарбою.

Посуд був розписним і нерозписним.

Розписний поділявся на:

• Виготовлений в одну фарбу. Переважно вона була чорною.
• Біохромний. Посуд в одну чорну фарбу обводився білою чи червоною.
• Поліхромний.

Нерозписним був переважно посуд для приготування їжі, який, до того ж , ще й був з більш товстими стінками, кольором після обпалення від сірувато-коричневого до темно-червоного.2

Крім фарби на посуд наносився ще й орнамент. На ранніх етапах трипільської культури це був поглибленим спіральний орнамент (схожий на орнамент техніки камарес мінойського Криту) та канельований. Пізніше канельованої кераміки вже немає, зате зустрічається кераміка з менш поглибленим орнаментом, а також розписом. Пізній період характеризується появою мотузкового і штампового орнаменту, характерних для культур епохи бронзи. Посуд для приготування їжі прикрашали дуже бідним орнаментом; це були зображення людей та тварин.

4. Житла

Ранньотрипільські племена жили у поселеннях, які розташовувалися поблизу річок, на мисах перших надзаплавних терас. Селилися трипільці також і на високих берегах річок, там, де була джерельна вода. Родові поселення налічували по кілька десятків жител та господарських споруд, які розміщувалися кількома рядами або колами. У поселеннях жило кількасот чоловік. 
До найкраще досліджених належить ранньотрипільське поселення поблизу Луки-Врубловецької на Дністрі. На ньому виявлено сім жител-напівземлянок завдовжки 6—12 м та одну трикамерну напів-землянкову будівлю завдовжки 43 м з 11 вогнищами. Ранньотрипільські племена будували житла двох типів: заглиблені житла, що нагадують дуже поширені в неолітичну епоху будівлі типу землянок вони  були невеликі — приблизно 6,3 м х 3,4 м, але досить складні: двоярусні, з печами і лежанками, коридорами і сходинами. Між собою землянки з'єднувалися проходами. Наведені описи житла трипільців мали на меті довести відносну примітивність, відсталість їх матеріальної культури. Такі погляди були характерні для 30 — 40-х років, і наземні житла досить складної конструкції (вони найхарактерніші для трипільського населення). наземні глинобитні будинки. Спочатку їх розташовували у кілька рядів уздовж берега річки (Лука-Врублевецька, Олександрівка), потім — у вигляді концентричних кіл, або скрученої спіралі.

Наземні житла-площадки Ленківців, Бернашівки, Окопів та інших поселень мали порівняно невеликі розміри (30-50 кв. м), складалися з 1-2 приміщень, в яких знаходилася купольна піч або відкрите вогнище. Основна виробнича діяльність жителів ранньотрипільських поселень пов'язувалася з робочими площадками під відкритим небом, на яких обробляли туші тварин, обмолочували зерно або виготовляли різноманітний інвентар.

Отже, на ранньому етапі Трипілля житла були ще далекі від досконалості. Це пояснюється тим, що трипільці першими перейшли до будівництва наземних жител і потребувався чималий час, щоб досягти досконалості у будівельному ремеслі. Така досконалість характерна для середнього і пізнього етапів Трипілля. У ці періоди помітні зміни відбулися і в топографії поселень. Останні розташовувались на мисах або плато поміж балками і притоками рік. Багато з них укріплювалися валами і ровами. Збільшилася площа поселень. Так, у Буго-Дніпровському межиріччі вона становила 90-150 га. Кількість жител коливалася від 30 до 40. Все ще траплялися напівземлянки, проте більшість будинків були глинобитні, прямокутної форми. Складалися вони з кількох камер з печами і місцями, де виготовляли знаряддя праці, а також спеціально виділеними культовими місцями, де знаходилися жертовники у вигляді хрестоподібних плит, орієнтованих за сторонами світу і прикрашених заглибинами.                        

У Доброводах житла займали площу близько 50 кв. м, мали глинобитні підлоги, прямокутні купольні печі, лежанки вздовж стін Г округлі жертовники (див.: Давня історія України. ). Дахи споруджувалися двос- _ катними з кількома стропилами і шипцем на фасаді. Тут же розміщався і овальний отвір вікна (див.: Археология Украинской ССР). Справжньою сенсацією стало відкриття трипільських протоміст біля сіл Доброводи, Тальянка, Майданецьке (Черкащина), які вивчали такі відомі вчені, як М.М.Шмаглій і К.В.Зіньковський.

Величезні стародавні міста, де, як вважають спеціалісти, проживало не менше 10-15 тис. чол., займали площу до 300-400 га. Як свідчать демографічні підрахунки, щільність населення тут на початку  тисячоліття до н.е. перевищувала 200 чоловік на квадратний метр. Житла розташовувались десятьма концентричними колами, поділеними радіальними вулицями Підлога в них викладалася з глиняних обпалених вальків, обмазаних зверху глиною. Така підлога добре захищала житло від вологи. Наземні житла мали прямокутну форму. Їх глиняні стіни споруджувалися на дерев'яному каркасі. Найчастіше житло будувалося з двох або трьох кімнат, в яких складалася глинобитна піч. В кожному житлі проживало відповідно дві або три споріднені за походженням сім'ї.

5.Суспільний лад.

У дослідженні суспільного устрою трипільців простежуються два підходи: формаційний і цивілізований. Перший виходить з рівня розвитку продуктивних сил, насамперед, знарядь праці. Його логіка така: примітивним знаряддям праці, примітивному способу виробництва відповідає примітивний суспільний устрій. Родоплемінна організація суспільства за такого підходу вважається нижчою від класової.

Але, як справедливо писав Б.Л.Богаєвський, «знаряддя, взяті як археологічні предмети, самі по собі й ізольовано від оточуючої їх обстановки не можуть привести ні до яких наукових висновків. Речі самі по собі мертві» (Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные. — С. 42).

Археологічна наука дає змогу на основі матеріальних пам'яток відтворити соціально-економічний розвиток тогочасного суспільства і якоюсь мірою зазирнути у духовний, та проникає вона лише на перший рівень осягнення невиробничої сфери життя людей. Саме тут потрібне комплексне дослідження із залученням даних лінгвістики, міфології, топоніміки, астроархеології, астроетнографії та інших наук.

Важливим джерелом для реконструкції соціальної організації трипільського суспільства є житла і поселення. На ранньому етапі трипільської культури поселення були невеликими — 7 — 10 жител-150 чоловік. У кінці IV тис. до н.е. 350 — 450 га, кількість жител зросла до 1750. Збільшилися розміри самих жител, іноді до 150 — 200 кв. м і більше. На думку Б.Л.Богаєвського, який підтримував загальноприйняту у 20 — 30-х роках думку, у великих житлах проживали великі сім'ї матріархальтного типу; пізніше в землянках розміщувалися парні сім'ї ранніх патріархальних родів. У 50-х роках утвердилася думка, що у великих багатокамерних житлах з печами і жертовником в одній з камер мешкало кілька парних сімей, які утворювали велику патріархальну сім'ю. У пізньому Трипіллі відбувався процес відособлення парних сімей, що виявилося у появі невеликих поселень з одно та двокамерними житлами. Невеликі поселення належали членам одного роду. Кілька родів утворювали плем'я. З'явилися великі племінні центри. В цей період посилилася загроза нападів ззовні, тому, можливо, утворилися союзи племен. О.К.Черниш стверджує, що Трипільські племена спочатку пережили стадію розпаду матріархату, а в пізній період перейшли до стадії патріархату, в якій виділилися родоплемінна знать і вождь-воїн (див.: Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные. — С. 43; Археология Украинской ССР.)

Про майнове розшарування  в суспільстві та виді- ^ лення родоплемінної верхівки свідчать знахідки кре- ' мінних шліфованих і мідних виробів, прикрас, замож-   : них поховань усатівського типу поблизу Одеси, монументальна кам'яна архітектура, велика кількість культових ям тощо.

Археологи доходять висновку, що розвиток Три-' нільської культури вів до розпаду первісного суспільства, але через ряд внутрішніх і зовнішніх причин, які призвели до зруйнування етнокультурної спільності, цього не сталося. Розпад первіснообщинного ладу відбувся, але до утворення класів і держави справа не дійшла. Хоч відомий історик Р.П.Іванченко стверджує, що трипільці створили першу державність на Подніпрові'.^

Цікаву думку з цього приводу висловив Ю.А. Шилов. Він вважає, що трипільці мали особливу державу, тип якої не враховувався в історично-матеріалістичній   . схемі. Основу цієї найвищої серед докласових общинних суспільств держави становили не засоби і знаряддя виробництва, а їх виробник, сама людина з її світосприйманням.

З ним солідаризується відомий канадський історик, санскритолог з світовим ім'ям Л.Силенко. Спираючись на дослідження трипільського письма, які проводили М. Суслопаров та В.Даниленко, Ю.Шилов називає цю державу Араттою-Оратанією. Ця назва згадується у шумерських і балканських джерелах, починаючи з У-ІУ тисячоліття до н.е. її столиця — Арта, на думку деяких дослідників, знаходилася на території сучасної Черкащини (Майданецьке поселення).

Л. Силенко стверджує, що трипільська держава поділялася на 27 вогнищ (царств), на чолі яких стояв вог-нищанин-сар (цар), який правив, спираючись на знать. Кожне царство мало гради і храми (селища). Очевидно, дослідник поняттям «вогнище-царство» позначає плем'я.

Кожне селище — то один рід, на чолі якого стояв " святато (батько, старший, патріарх, воєначальник, суддя, духовний провідник). Іноді дослідник називає його «атіман». Кожне селище мало своїх цілителів, повитух, піснярів, толарів (охоронців-воїнів), погодників-мольфарів, зброярів, ткаль, вишивальниць, гончарів тощо. Трипільське суспільство складалося з чотирьох верств, які гармонійно взаємодіяли: хліборобів, чабанів, воїнів і духовних осіб, які займалися збереженням і передачею досвіду поколінь.

Надзвичайно важливу роль у житті Аратти відігравали первісна інтелігенція, яка володіла універсальними знаннями, опікувалася святилищами  й обсерваторіями і фактично регламентували життя всього суспільства, несучи календарно-обрядову службу. Саме за їхньою ініціативою здійснювалися переселення на нові землі кожних 100-150 років, що супроводжувалися ритуальними спаленнями поселень. У цьому був закладений величезний смисл. Вони володіли тонкою інтуїцією щодо світогляду, людського єства та взаємозв’язків між людьми. Тому твердо утримували народ на рубежі найрозвиненішого первіснообщинного ладу («первісного комунізму») та державності, не допускаючи утворення класового суспільства. Адже постійне проживання на одному місці неминуче привело б до нагромадження певної кількості багатства, появи майнової нерівності між племенами, майнового розшарування у суспільства. Утворення класів, а згодом держави, стало б питанням часу. Аби не допустити розвитку цього процесу, і було придумано періодично спалювати, знищувати все нагромаджене, щоб кожен раз, починаючи практично з нуля, підтримувати у суспільстві майнову і соціальну рівність.