Основні види діяльності людей за часів трипільської культури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Епоха неоліту в цілому належить до первіснообщинної формації стародавнього суспільства, в котрій порівняно з попередніми періодами відбуваються певні соціальні зміни. Це племінний лад, економічною і соціальною основою якого був матріархат. Колективні могили, відсутність поховань, що "виділялися 6 багатим інвентарем чи особливостями ритуалу, свідчать про соціальну рівність серед тогочасних людей. Лише поява кам'яних булав в окремих похованнях (Маріуполь, Микільське), котрі, мабуть, мали значення символів влади й підпорядкування, вказує на зародження інститутів родової влади.

Дослідник трипільської культури Т.С. Пассэк класифікує три періоди розвитку трипільців: в залежності від зародження, розквіту чи занепаду цивілізації. Ця періодизація стосується трипільсько-кукутенської спільноти, частиною якої є культура, яку я досліджую.

- ранній     (4000-3600 р. до н.е.) ; 
- середній  (3600-2800 р. до н. е.) ; 
- пізній      (2800-2000 р. до н. е.) ;

 

За В.Хвойкою трипільська культура є містком між епохами каменю та бронзи, тому вірно було б виділяти в ній 2 періоди: перший зв’язаний з кам’яним віком, другий – з віком мідним. Перший – період примітивності у формах посуду, використання знарядь праці з кременю або каменю. У цей час більше розвинено землеробство, а скотарства майже немає. Більш розвиненими галузями були полювання, рибальство, збиральництво. Селилися здебільшого біля води, в землянках чи наземних глинобитних будинках. Для цього поселення характерні такі поселення, як Лука-Врублевецька, Бернашівка на Дністрі, П’янишків коло Умані, Ленківці, Солончани та інші. Другий - період використання знарядь праці і зброї з міді, менш примітивної кераміки. Крім того, вже починають закріплюватися патріархально-родові відносини, хоча є думка, що такі відносини виникли раніше внаслідок того, що чоловіки вже тоді грали велику роль у скотарстві та полюванні, крім того, лісний характер землеробства потребував великих затрат сил, що було неможливо для жінки. Найбільш великими поселеннями того часу були Усатове (біля сучасної Одеси) і коло Городська (Житомирська область).1    

За характером матеріальної культури та основних видів занять неолітичні культури України розподіляються на дві зони: землеробсько-скотарську та мисливсько-рибальську. Межа між ними пролягає в Євразії — від північної частини Франції через північ Центральної Європи, Польщу, Україну, Нижнє Подоння та Нижнє Поволжя до Середньої Азії.

Характерною ознакою культур землеробсько-скотарської зони є переважання плоскодонної кераміки (рідко — круглодонної), прикрашеної здебільшого лінійним, у тому числі спірально-меандровим, орнаментом. Тут з'являється розписний посуд, використовуються шліфовані кам'яні сокири, складається специфічний поховальний обряд (покладення померлого у скорченому вигляді на боці разом з керамічними виробами). Носіями культур цієї зони були племена середземноморського типу.

Потрібно зазначити, що і носії археологічних культур Полісся зробили перші кроки до відтворюючих форм господарювання, хоча переважали традиційні заняття. На відміну від вищезгаданих культур мисливців і рибалок типовою є наявність гостро донної кераміки, прикрашеної переважно штампованим орнаментом (ямки, гребінцеві вдавлення).

Серед крем'яних виробів важливе місце займали сокири, здебільшого не шліфовані. Тут домінує обряд поховання померлого витягнуто, на спині, без кераміки. Носіями цих культур були переважно племена пізніх кроманьйонців.

Епоха міді — бронзи. Трипільська культура

 ранні форми відтворюючого  господарювання, що

  зародились у цю епоху, набули подальшого

розвитку в перехідний період від кам'яного

віку до епохи. бронзи — в так званому мідному віці,

або ж енеоліті (ІУ-ПІ тис. до н.е.). В цей час люд-

ство оволоділо першим металом — міддю, знайомство з яким відбулося ще раніше в близькосхідному регіоні (V-IV тис. до н.е.).

Важливим досягненням тих часів було зростання продуктивності праці, виникнення передумов для регулярного обміну і появи майнового розшарування суспільства, тобто початку розкладу первіснообщинного ладу. Тоді ж намічається перехід від мотичного до ранніх форм орного землеробства. Із збільшенням кількості тварин у стаді коня пристосовують для верхової їзди. А зміни у виробничій діяльності і розвиток ідеологічних уявлень зумовили зміни й у комплексі вірувань. Це знайшло відображення у монументальній скульптурі, у орнаменті та поховальному

Обряді.

Найбільш "ранніми суспільними утвореннями на  території України, що вступили в нову епоху, були землеробсько-скотарські племена трипільської культури та культури Гумельниця.

 

Теорії походження й докази про те, що трипільці – давні українці.

 

Німецька археологічна школа (Косина, Вільке, Еберт) виходила з теорії «культурних кіл». Її прибічники доводили, що «германоарії» сформувалися на Сході, включаючи долину Інду. Як речові докази наводилися кургани, човноподібні сокири, знаки свастики тощо. Цю теорію пізніше взяли за основу ідеологи «третього рейху», які використали ім’я історичних аріїв у брудних політичних цілях (див. Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — М., 1990. — С. 111-112; Богаевский Б.Л. Орудия производства и домашние животные. — Львов. 1937. — С. 127). Зрозуміло, що ідентифікація трипільців як арійців, яку запропонував свого часу Вікентій Хвойка,. була рішуче відкинута радянською історичною наукою. Тим часом у 30 — 40-х роках з’явилися праці німецького етнографа Ріттера і австрійського вченого Кречмера, які зробили висновок, що батьківщина історичних аріїв — не Німеччина, а Приазов’я і Подніпров’я.

У 50-х роках великий внесок у вивчення проблеми походження аріїв зробили археолог В.Даниленко, мовознавці В.Георгієв (Болгарія), О.Трубачов (СРСР) та інші. Зокрема, Даниленко встановив, що найголовніші сліди, які залишили індоєвропейці — кургани і шнурова орнаментація посуду — з’явилися спочатку в Нижньому Придніпров’ї (див.: Шилов Ю.А. Космические тайны курганов. — 112 — 113).

Дослідники даньоорійських священних текстів Вед (Достовірне знання) і Рігвед (Знання гімнів) також встановили, що арії — вихідці з Придніпров’я та Приазов’я (ця земля в праарійську пору звалася Сіндом або Індом).

Визначний індійський історик і філософ Джавахарлал Неру у праці «Відкриття Індії» писав, що орії-орачі — переселенці з Придніпров’я — відродили хліборобську культуру на берегах Інду і Гангу, а Рігведа, за його визначенням, — «найдавніша книга з усіх, що їх має людство, наслідок віків цивілізованого життя й мислення» (Шокало О. Відродження світла // Рад. шк. — 1991. — №7. — С. 27; Шилов Ю.А. Космические тайны курганов, — С. 113 — 116).

 

 Остаточно  було визнано, що прабатьківщиною аріїв є Наддніпрянщина і Наддністрянщина на міжнародному симпозіумі з етнічних проблем Центральної Азії).

Теологія «малоазійського» походження Трипільської культури висвітлена в працях О.Спіцина. Він, зокрема, писав: «Київські площадки належать одному з фракійських племен і знайдена на них багата і високорозвинена культура — східна, а саме, малоазіатська»  Спицин А.А. Раскопки глиняних   площадок близ с. Колодистого Киевской губернии // ИАК. — 1904. — Вип. 12. — С. 118) Гадачек — вважав, що головне вогнище цієї культури знаходилося в Єгипті, материковій Греції і на грецьких островах. Саме звідти вона поширилася на північ і загинула разом з мікенською культурою (див.: Богаевский Б.Л.Орудия производства и домашние животньые. — С. 126-129).

Малоазіатської теорії дотримується академік Г. Т. Толочко, який вважає, що носії Трипільської культури переселися в Україну з Нижнього Подунав’я й Балкан, а за етнічним складом вважає трипільців прафракійцямиь (Давня історія України. — С. 47).

Одразу після майже одночасного відкриття в кінці ХІХ століття трипільської культури й егейскої культури Балканського півострова й островів Егейського моря була помічена їх значна близькість, спорідненість. Деякі дослідники (наприклад, професор Харківського університету Є. Г. Кагаров) навіть писали про давнє існування єдиного культурного простору від Криту до Києва. А саму трипільську культуру деякі вчені називають києвотрипільською, оскільки перші її пам’ятки виявлені саме в Києві, а вже потім – у районі села Трипілля. Дослідники ще на початку ХХ століття звернули увагу і на те, низка культурних проявів, віднесених до трипільської культури, з’явилася в Україні раніше, ніж на Балканах. Цю сенсаційну тезу, вперше висловлену в 1905 році Е. Р. фон Штерном, підтримали такі визначні вчені, як Ф. К. Вовк, М. С. Грушевський та ін.

У слов’янських мовах виявляється значний шар слів невідомого походження, котрий не знаходить відповідників у споріднених (індоєвропейських) мовах – германських, романських, індійських, іранських тощо. У давньогрецькій мові так само виявляється потужний шар слів невідомого походження без паралелей в інших споріднених мовах. Вважається, що ці загадкові грецькі слова успадковані з тих мов, якими говорили носії давньобалканської (егейської) культури. Логічно можемо припустити, що у слов’янських мовах не пояснені наукою слова спадковані з мови трипільської культури – особливо з огляду на те, що Правобережна Україна, де була поширена трипільська культура, пізніше була територією розповсюдження праслов’янської мови.

Найважливіше те, що непояснені слова праслов’янської й грецької мов не лише значною мірою збігаються, а й відповідають матеріальним свідченням трипільської й давньобалканської культур. Так, наприклад, археологи неодноразово відзначали помітну близькість проявів культу богині-матері й культу бика в трипільській і давньобалканській культурах. І це яскраво підтверджується мовними свідченнями: ім’я давньослов’янської язичницької богині Купала відповідає імені давньобалканської богині-матері Кюбеле (Кібела), тоді як праслов’янська назва вола *volъ (без відповідників у споріднених – індоєвропейських – мовах) точно відповідає догрецькій назві бика bolinthos(корінь bol-). Кількість подібних прикладів досить значна. Маємо всі підстави вважати, що праслов’янська мова засвоїла (ввібрала в себе) давню мову трипільської культури так само, як давньогрецька – мову егейської (давньобалканської) культури.

Мовознавство підтверджує давню археологічну теорію (сформульовану ще в 1930-х роках відомим українським археологом і культурологом В. М. Щербаківським і підтриману сучасними українськими вченими) про передісторичне нашарування в Україні кочових племен індоєвропейців на доіндоєвропейські землеробські племена носіїв трипільської культури.

З великою вірогідністю можна твердити, що слов’янські мови успадкували з мови трипільської культури такі слова, чк батько, борвій, вирій, віл, голуб, горіх, горох, жито, іскра, кермо, кібець, кінь, кобила, колиба, крісло, ліс, малина, меч, мідь, могила, олово, печать, равлик, свинець, срібло, співати, теля, тиква, хліб та ін., а також імена язичницьких божеств – Купала, Лада, Марена тощо. Перехід переважної більшості названих слів із мови трипільської культури в праслов’янську пояснюється культово-міфологічними причинами.

Однак при дослідженні сучасних відображень мови трипільської культури особлива увага має приділена саме українській мові, яка єдина з усіх слов’янських мов поширена на тій самій території, на якій колись була розповсюджена трипільська культура. Спеціальне мовознавче дослідження дозволяє виявити, що саме в українській мові збереглося найбільше рис, успадкованих із мови трипільської культури.

Як відомо, праслов’янська мова (що існувала приблизно з початку ІІ тисячоліття до н. е. до середини І тисячоліття н. е.) відрізнялася від інших споріднених (індоєвропейських) мов тим, що в ній усі склади стали відкритими, діяла тенденція до рівномірного чергування голосних і приголосних. У цьому слушно вбачають дію якоїсь іншої мови, що мала саме таку структуру. Це цілком могла бути саме мова трипільської культури. Не випадково названі вище слова, для яких припускається трипільське походження, мають те саме рівномірне чергуваня голосних і приголосних: кобила, Купала тощо. Така сама мовна особливість спостерігається в найдавніших мовах тих територій, культури яких були так чи інакше пов’язані з трипільською – це найдавніші мовні шари Греції, Малої Азії (сучасної Туреччини), Месопотамії (сучасного Іраку).

Серед сучасних слов’янських мов тяжіння до рівномірного чергування голосних і приголосних найяскравіше спостерігається в українській мові. Це численні милозвучні чергування типу у / в, і / й, з / зі / із тощо. Вірогідно, такі явища української мови мотивовані причинами, подібними до тих, які викликали відкриття складів праслов’янської мови. Це могла бути дія мови носіїв трипільської культури. Таким чином, ми можемо говорити про трипільське походження деяких звукових явищ, усвідомлюваних як милозвучність української мови.

Дослідники підкреслюють, що землеробське населення не занає значних переміщень. З іншого боку, вимовні звички можуть не лише тривалий час зберігатись, а й регенеруватись, відтворюватись після певних періодів прихованого чи слабо вираженого існування. Так, у сучасному тосканському діалекті італійської мови, поширеному на території, де раніше мешкали етруски, засвідчені риси етруської мови. В інших романських мовах так само засвідчені явища, успадковані з дороманських мов цих територій. Як романські мови, утворені від латинської, містять риси попередніх мов тих місцевостей, так і українська мова, утворена від праслов’янської, містить риси попередньої мови української території – мови трипільської культури.

Тісні зв’язки трипільської культури з давньою культурою Балкан підтверджуються дослідженням власних назв, передусім давніх назв річок. Найяскравіший приклад – українська річка Лета, назва якої знаходить виразні паралелі на острові Крит і на інших давньогрецьких землях, а також у грецькій міфології.

Давні зв’язки трипільської культури з культурами Кавказу (передусім у галузі металургії) знаходять яскраві відбиття в назвах українських річок – на їх берегах, як давно припускають археологи, могли селитися групи кавказьких металургів. Так, назва Хорол-річка не знайшла задовільного пояснення, але має виразну паралель у Грузії, де відома річка Q’orolis-c’q’ali– дослівно “Хорольська річка”. З грузинською та близько спорідненими з нею мовами пов’язані також назви українських річок Ворскла, Інгул, Мгар, Роставиця, Скаронинка та ін. Трипільсько-кавказькі зв’язки відображені й у назвах металів, технології обробки яких і в Україну, і в Грецію приходили з Кавказу. Так, і праслов’янське слово *mědь “мідь”, і давньогрецьке metallon “метал” досі не були задовільно пояснені з точки зору їх походження. Однак в основі обох слів, найвірогідніше, – грузинське mčedeli“коваль”, котре зазнало звукового спрощення (як і інші грузинські слова при запозиченні в грузинську мову – наприклад, річка Кура по-грузинськи називається Mtkvare).